Крим після референдуму: процвітання чи занепад?

Важко було сподіватися, що кримський референдум 16 березня 2014 р. завершиться підтримкою ідеї збереження півострова у складі України навіть за умови дотримання всіх демократичних стандартів. Міфи про заповідану пращурами єдність Русі, збирача російських земель в особі Володимира Путіна та осатанілих бандерівців з Майдану довели свідомість мешканців Криму до температури кипіння.

Активність громадян під час референдуму, проведеного за фактичної присутності посиленого контингенту російських військовиків, була дуже високою – понад 80 % дорослого населення, з них 96,77 % підтримали від’єднання від держави свого проживання. Поточна системна політична криза в Україні призвела до послаблення владної вертикалі та, як наслідок, посилення сепаратистських настроїв у Криму. Відсутність конструктивного діалогу та взаємне невизнання ухвалених рішень лише загострили відносини між Києвом та Сімферополем.

Геополітичне протистояння

Дрейф політичного керівництва України в бік Росії викликав занепокоєння на Заході. У свою чергу, очевидна переорієнтація нової влади у західному напрямку турбує Росію.

Європейський Союз шляхом підписання угоди про асоціацію зацікавлений в залученні України в свою орбіту як держави зовнішньої периферії. За наявного соціально-економічного становища Брюссель володіє досить обмеженими фінансовими ресурсами для компенсації ймовірних втрат України від прискореної економічної інтеграції. При цьому більшість переваг, які може спричинити для Києва зближення з ЄС, досяжні в середньостроковій перспективі. Йдеться, зокрема, про підвищення конкурентоздатності вітчизняних товарів, істотне покращення інвестиційного клімату в країні та зростання обсягу європейських інвестицій.

Євразійська інтеграція, яку активно просуває Росія, ґрунтується переважно на спробах актуалізувати прорадянські ностальгійні настрої та на прагматичному економічному баченні. Росія зацікавлена у формуванні якомога масштабнішого геоекономічного утворення, в якому вона відігравала б провідну роль.

Україна вкотре стала заручницею геополітичного протистояння між Заходом та Росією, яке в кінцевому рахунку загрожує територіальній цілісності України. В цьому контексті на сьогодні можливими є два основні варіанти майбутнього Криму: перший – збереження півострова у складі України, другий – його приєднання до Росії.

Збереження Криму в складі України

Втримання Криму в складі України є найбажанішим варіантом для Києва. Водночас власних ресурсів для досягнення цієї мети в України недостатньо. Ситуацію ускладнює й відсутність конструктивної комунікації між Києвом та Сімферополем.

“В перспективі возз’єднання Криму з Україною є можливим, - вважає Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії. – Прикладом такого возз’єднання є Західна та Східна Німеччини. Східна Німеччина приєдналася до ФРН, бо ФРН виграла економічне та політичне змагання. Тому якщо Україна стане нормальною європейською країною, проведе реформи, Крим захоче повернутися. Вже зараз для багатьох думаючих росіян Україна є прикладом вільної країни”.

Збереження територіальної цілісності України практично неможливе без активної міжнародної допомоги. Для цього може бути задіяний потенціал ОБСЄ та ООН, які безпосередньо опікуються питаннями міжнародного миру та безпеки на регіональному та глобальному рівнях відповідно. Можливості Ради Безпеки ООН щодо збереження суверенітету України над Кримом обмежені через право вето Росії як постійного члена цього органу.

Зважаючи на співвідношення військових потенціалів України та Росії й небажаність масштабного збройного конфлікту на теренах України, ефективним може бути примус Росії до мирного врегулювання конфлікту через запровадження багатосторонніх політичних, економічних та військових санкцій та її міжнародної ізоляції.

Важливим чинником збереження Криму в складі України є постійна військова присутність на півострові українських військових. Однак фактичне виведення військ значно затримає процес відновлення суверенітету України над півостровом. Водночас активні кроки Києва щодо забезпечення контролю над півостровом навряд чи будуть ефективними без достатньої підтримки з боку місцевого населення.

Разом з тим, збереження Криму в складі України передбачатиме й зміну регіональної політики в державі загалом. Необхідним стане досягнення нового консенсусу між центральними та регіональними елітами щодо принципів взаємодії.

Приєднання Криму до Росії

З 27 лютого 2014 р. військовослужбовці російської армії у формі без розпізнавальних знаків та російські козаки блокують будівлі Верховної Ради та Кабінету міністрів Криму, а також військові та державні об’єкти України на півострові.

1 березня Рада Федерації Росії одноголосно схвалила пропозицію Президента В. Путіна про можливість введення військ в Україну. 4 березня глава Російської Федерації заявив, що в Україні відбувся антиконституційний переворот та збройне захоплення влади й підкреслив, що не вважає нинішню владу України легітимною.

18 березня 2014 р. в Москві було підписано Договір між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Росії нових суб’єктів - Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь. Документ передбачає запровадження до 1 січня 2015 р. перехідного періоду для вирішення питань інтеграції нових суб’єктів в економічну, фінансову, кредитну і правову системи Росії та в систему органів державної влади РФ. В цей період також будуть визначені порядок виконання військового обов’язку та здійснення військової служби на території РК та міста федерального значення Севастополь.

Повноцінна анексія Криму Росією передбачає також встановлення контролю над інфраструктурою життєзабезпечення півострова. Йдеться про водогін, електро- та газопостачальні мережі на півдні материкової України (Херсонська та Запорізька області).

Слід визнати, що фактично мирна спеціальна операція Кремля із загарбання Криму була проведена досить успішно. Вона дозволила встановити одноосібний військовий контроль над півостровом та зафіксувати статус Азова як внутрішнього моря Росії. Проте ефективне повторення подібного сценарію на південному Сході України є малоймовірним. Військове вторгнення не залишиться непоміченим та очікувано призведе до міждержавного збройного конфлікту. Тому, Москва більшою мірою зацікавлена у федералізації України або зміні уряду в Києві на більш дружній для себе.

Форсоване приєднання Криму до Росії приховує й потенційну загрозу загострення міжетнічних взаємин. Проти анексії Криму Росією виступають кримські татари, які вважають себе корінним народом півострова.
Росія усіма способами прагнутиме показати, що ситуація на півострові покращилася, вважає Олексій Гарань. “Але якою ціною це буде зроблено?” – запитує політолог. При цьому він додає: “В Криму зараз панує абсолютно кримінальний режим, такий режим Росія не зможе змінити”.

Соціально-економічне становище Криму може суттєво ускладнитися внаслідок невдалого курортного сезону та численних труднощів, спричинених зміною державної юрисдикції. Також півострів має всі шанси перетворитися на гарячу точку. За такого розвитку подій мешканці Криму замість сподіваного добробуту можуть отримати повзучу деградацію. Росія не входить до когорти світових лідерів з легкості ведення бізнесу, провідні світові аналітики говорять про відсутність потенціалу для економічного розвитку країни, а порівняння політичних методів Путіна з аналогічними методами різних диктаторів стало загальним тоном політологів. Звісно, на аналітиків та політологів можна не зважати і гучно радіти російським триколорам, піднятим замість українських жовто-блакитних прапорів.

Олександр Клітченко, спеціально для ТЕКСТІВ