Справа Олексевичів: на Львівщині влада відкриває кримінальні справи проти громадських активістів

Не кожен наважиться кинути виклик злочинній системі органів влади. В Україні для цього потрібна неабияка мужність і готовність пройти через складні випробування. Влада не любить сміливців, боїться їх, і прагне знищити в кращих традиціях мафіозних кланів. І тим не менше, люди, які кидають виклик цій системі постійно з’являються. Від великого міста і маленького села з’являються поодинокі воїни, які вступають в безкомпромісну боротьбу з свавіллям та беззаконням чиновників. І система відповідає: нагло і жорстко.

Автор: Ігор Гурняк, заступник голови Демократичного Альянсу

Хоча українців вважають миролюбними і терпеливими, протести останніх років доводять, що боротися за свободу та свої права у нас в крові. Пригадую Податковий майдан - протест в основному був скерований на відсутність нормальних умов для ведення малого бізнесу та мікро-підприємництва.

Були автомайдани з чіткими вимогами відставки уряду та Верховної Ради. Був протест проти нищення української мови під Народним домом, здебільшого стихійний та неорганізований. Протест чорнобильців та ветеранів Афганістану проти позбавлення пільг. Більшість з цих масштабних протестів так і не досягли своїх поставлених цілей, але по кожному з них система відповідала: вишукуючи організаторів, активістів, поодинці і мстилась кримінальними справами, арештами, строками.

Коли навіть великі протести не досягають поставлених цілей та не дозволяють захистити своїх організаторів від помсти, то що вже говорити про боротьбу на значно нижчих рівнях. Адже відомо, що найбільш безкарно і зверхньо почуваються керівники правоохоронних органів, судів, адміністрацій на рівні районів та сіл. Уникаючи прицілу журналістських об’єктивів та пильного ока міжнародних організацій, вони дозволяють собі свавілля феодальних часів.

Це історія про боротьбу саме на найнижчому рівні. Роман та Назар Олексевичі, батько і син, вирішили кинути виклик системі. Роман голова вільної профспілки працівників торгівлі та сфери послуг, його син - студент Назар - позаштатний кореспондент газети «Край». Будучи активними учасниками Податкового майдану, вони вирішили почати боротися з беззаконням в Кам’янко-Бузькому районі Львівщини.

За короткий час, виключно завдяки їхній активності вдалось зробити чимало важливих змін. Так, була створена перша в Україні територіальна громада у відповідності з Конституцією України, коли саме люди були творцями, а не органи влади - як у більшості випадків.

Ті ж Олексевичі дещо раніше закрили місцеве сміттєзвалище, чим викликали неабиякий гнів місцевого сільського голови, оприлюднили інформацію щодо непрозорої оренди невитребуваних паїв. Зовсім недавно новостворена громада зупинила незаконну вирубку лісу на території села Руда. Після чого зрубаний ліс так і лежить непорушно, бо законного власника лісу крім громади немає, а визнати громаду сільський голова боїться як вогню.

Така активність не могла не залишитись не поміченою. Система чекала слушної нагоди помститись, і дочекалась. Одного дня водії проїжджаючи повз пост працівників Автодору та ДАІ, які за хабарі пропускали вантажівки через аварійний міст, звернулись до Олексевичів з проханням зупинити це свавілля. Викликані водіями для здійснення цілком законного контролю компетенції представників зазначених структур голова місцевої профспілки та журналіст Роман та Назар Олексевичі після не отримання жодних документів від представників Автодору закономірно та у відповідності з чинним законодавством викликали міліцію.

Проте замість того, щоб здійснити перевірку документів «перевіряючих на дорозі», викликані представники міліції разом з новоприбулими представниками райвідділу (включно з керівництвом) і навіть прокуратури затримали з застосуванням сили (що засвідчено медичними довідками у той ж день) громадських активістів, вибили з рук камеру та незаконно вилучили її, викрали Назара Олексевича, який дуже довго залишався в авто місцевого даішника, до якого останній постійно застосовував фізичну силу.

Завдяки загальноукраїнському опору багатьох організацій хлопців вдалося визволити у той ж день. А далі з’явилося два кримінальні провадження. Одне – після незрозумілих трансформацій з кримінальної справи за старим КПК у кримінальне провадження за новим КПК з порушенням усіх можливих строків проти Олексевичів.

Друге – за заявою Олексевичів проти міліцейських чинів, що вчинили злочин проти громадських активістів. Друге провадження слідчим було закрито, після чого Олексевичі це рішення в судовому порядку намагались опротестувати.

Проте справа раптом виявилась вилученою обласною та Генеральною прокуратурою, де і знаходиться по сьогодні. А справа, відкрита за тими ж самими фактами, але проти них, повним ходом рухається до судового рішення. Підготовчі судові засідання тривають, хоч один з суддів оголосив про свій самовідвід з аргументацією, що не може гарантувати неупередженого судочинства.

У цій справі система себе показує у повній красі. Порушуючи всі можливі і неможливі норми законів, слідчі та прокурори, в радянських традиціях, «клепають» справу Олексевичам.

Обвинувальний акт досі не вручений, усі клопотання обвинувачених суддя відхиляє, керівника місцевої міліції, що брав активну участь, включно із застосуванням сили, у зазначених подіях, вже переведено на таку ж посаду, але поближче до Львова, жодного свідка – не працівника міліції, слідчим так і не було допитано, повідомлення про підозру було вручено більше як через місяць після затримання. Чим далі, тим більше очевидно, що система дала чітку вказівку – посадити.

Наразі боротьба триває. Завдяки громадській підтримці вдається протидіяти швидкому винесенню вироку. Однак, справа Олексевичів не унікальна, а навпаки скоріше показова. Це типова справа, коли влада повертає свої правоохоронні та адміністративні «гармати» проти тих, хто кинув їй виклик. Десятки і сотні подібних справ перебувають на розглядах в судах, з однією метою – поставити на місце, на місце мовчазного раба.

Сьогодні для всіх активних громадян важливо не дати подібним справам досягнути поставленої мети. Продажні судді та прокурори, корумповані правоохоронці – всі вони бояться двох речей: публічності та громадського тиску.

Чим більше ми говоритимемо про такі справи, і чим більше людей стоятиме під стінами суду – тим більше шансів, що система дасть збій, відступить. Зрештою, саме люди, які кидають їй виклик – переламають її одного дня. І нам важливо максимально захищати таких людей.