Чорноморському флоту пора йти геть, бо надто вже загостився

Минуло більше року, як я опублікував статтю «Коли спекаємося халепи – російського флоту?», відповіді на поставлене запитання немає й досі. Тож доведеться вдатися до самоповторення, і нагадати, як Україна стала заручницею Росії щонайменше до 2042 року. А флот той постійно нагадує нам про своє панування усілякими неприємностями. Тож доцільно почати цю розповідь саме з таких малоприємних для нас новин.
У переддень візиту міністра оборони Росії Сергія Шойгу до Севастополя у місті на площі Нахімова 17 лютого відбувся мітинг на підтримку російсько-українського підприємства «СРЗ «Лазаревське Адміралтейство». Судноремонтний завод, 57% акцій якого належать російській інвестиційній групі «Плато», тривалий час безуспішно намагається відсудити у Міноборони РФ 401 млн. російських рублів за ремонт корабля «Очаків», який потім було списано на металобрухт. У минулому році підприємство опинилося на межі банкрутства. Лише у листопаді вдалося погасити заборгованість із зарплати, однак усе ще залишається борг перед пенсійним фондом України в 2,1 млн. грн.. Учасники мітингу направили листа президенту РФ Володимиру Путіну з проханням врятувати завод, адже в акваторії Чорного моря лише він здатний комплексно ремонтувати кораблі 1 і 2 рангу.
Надій, що новопризначений міністр оборони прислухається до голосу українських судноремонтників дуже мало, адже його візит носить ознайомлювальний характер. Та і його попередник Анатолій Сердюков, кожен приїзд якого ветерани Чорноморського флоту зустрічали пікетами на знак протесту проти звільнень із роботи, постійно ігнорував маніфестантів.
Усі вже переконалися, що ніяких вигод від перебування на нашій території чужинської військової бази ми не маємо. Досі не проведена повна інвентаризація землі й приміщень, які орендує в Криму російський флот. Через це держава щорічно втрачає сотні мільйонів доларів. На свої кошти ми фактично утримуємо і російську флотську інфраструктуру. У той же час Росія постійно висуває всілякі претензії до України. То вона, не надаючи жодних даних про нову військову техніку, оголошує про модернізацію свого флоту. То вимагає скасувати будь-які митні виплати на ввезення у Крим необхідних йому товарів. То знімає із себе всяку відповідальність за безпеку руху суден у прибережній зоні, але силоміць утримує кілька стратегічно важливих маяків.
Нині Росія залякує всіх нарощуванням своєї військової потужності. За словами начальника штабу Чорноморського флоту Юрія Земського, в Новоросійську повним ходом іде будівництво нової військово-морської бази для ЧФ, а сам він невдовзі поповниться новими кораблями, підводними човнами та іншою новітньою технікою. Але все це самовихваляння розраховане на зовнішній ефект. Самі російські аналітики вважають ситуацію в галузі військово-морського будівництва далекою від ідеалу. Кошти використовуються не ефективно, ряд кораблебудівних проектів перетворилися на довгобуд, бракує навіть спеціалістів для їх реалізації.
Однак Україні не варто втрачати пильності, зауважив цими днями у Києві на презентації свого аналізу ситуації директор Центру досліджень армії, конверсії й роззброєння Валентин Бадрак. На його погляд, присутність ЧФ РФ у Криму є дестабілізуючим фактором. Дослідження центру не виключають вірогідності застосування підрозділів ЧФ «для надання підтримки екстремістським політичним рухам або для імітації допомоги російським громадянам».
До того ж, Росія останнім часом веде досить жорстоку зовнішню політику, нерідко погрожуючи застосуванням військової сили. Свої ж дії керівництво РФ не вважає за потрібне узгоджувати з Україною. Тож для нашої держави ЧФ РФ є фактором небезпеки в умовах надзвичайного становища. Якщо російський флот буде задіяним у близькосхідному чи в якомусь іншому конфлікті, то є велика ймовірність, що у відповідь буде завдано удар по базі ЧФ у Севастополі. Уже зараз вона десь позначена на військових мапах червоним хрестиком як ворожий об'єкт, який слід знищити. Отак, дякуючи «старшому братові», ми і живемо у збуреному глобальними конфліктами світі під прицілом військових ракет.
А чи можна бути спокійним, коли над нашими головами кружляють літаки ЧФ? Згадайте, як у жовтні минулого року на аеродромі Кача, в 50 км західніше Севастополя упав літак Бе-12. Тоді загинуло три члени екіпажу, а вибуху, на щастя, не сталося, бо на борту літака не було боєкомплекту. Як кажуть, цього разу пронесло.
Позбутися ж раз і назавжди небезпеки можна лише шляхом розірвання підписаних Віктором Януковичем і ратифікованих нашим парламентом харківських угод. Адже обіцяне нам здешевлення російського газу на ділі обернулося тим, що Газпром нині продає блакитне паливо «братній» сусідній Україні за більш високою ціною, ніж далеким європейським країнам. Вихід із чергового газового конфлікту з Росією, який виник навколо 7-мільярдного штрафу від Газпрому, незалежний експерт, посол з особливих доручень з питань енергетичної безпеки Міністерства закордонних справ у 2009-2011 роках В’ячеслав Княжницький убачає саме у денонсації харківських угод. Це бодай трохи зміцнить нашу позицію на газових перемовинах із північним сусідом.
Ще задовго до парламентських виборів лідер партії «За Україну!» В’ячеслав Кириленко заявляв, що новий парламент денонсує принизливі угоди і російський флот залишить українську територію ще до 2017 року. Такої ж думки тепер дотримуються і всі опозиційні партії, що пройшли до Верховної Ради. Однак, не маючи реальної більшості в парламенті, вони навряд чи спроможуться реалізувати цей добрий задум. Тож на допомогу й підтримку їм має прийти широка громадськість. Нагадаю, що 21 квітня виповниться три роки, як було підписано харківські угоди. У минулі роки цього дня з вимогою до влади розпрощатися з Чорноморським флотом виходили на мітинги патріоти у Києві, Харкові, Львові та Чернівцях. Але цього замало, треба щоб уся Україна постала проти присутності ЧФ РФ у Криму. Йому пора йти геть, бо надто вже він у нас загостився.
Сергій Горицвіт