"Боги Ештуону" і трагедія українського націоналізму
Не знаю, чи збагнув Віктор Руденко, автор фантастичного оповідання "Боги Ештуону повернулись", про що саме він написав. Адже у тексті з 3783 слів він виклав одну з головних проблем сучасного українського націоналізму, щоправда езопівською мовою. Навряд чи це зроблено свідомо - письменник просто вигадував цікаві пригоди на далекій планеті... і так загрався, що мимоволі почав описувати сучасну українську реальність.
Звісно, багато що й відрізняється від України, але хіба ж фантастичний твір може бути цілком реалістичним?
Сюжет такий: на далекій планеті земляни зазнали мутацій, і їхні діти відрізнялися від предків. За кілька поколінь вони й самі вже не пам'ятали, звідки походять і якими були їхні предки. Навіть давню мову забули.
Хіба це не нагадує долю тисяч російськомовних українців Харкова, Донецьку, Дніпропетровську, Миколаєва тощо? Вони теж забули мову пращурів, теж не пам'ятають свій рід...
Але є в оповіданні Віктора Руденка й інша сила: роботи. Земляни, що оселилися на планеті, створили роботів, аби ті захищали їх від небезпечних тварин. Коли ж люди мутували, роботи перестали їх впізнавати і самих прийняли за небезпечні істоти.
Отже, роботи полюють за нащадками людей, що змінилися, і, водночас, чекають на повернення господарів (тобто тих таки людей, яких переслідують). Роботи не розуміють, що борються з тими, кого мали б захищати.
Хіба ж не так поводяться деякі українські націоналісти? Колись давно, коли українці ще не дуже були русифікувалися, наша Нація створила своїх "роботів" - націоналістичні організації - які б захищали її від ворогів. З тих пір частина Нації русифікувалася, а націоналісти - як і на тій далекій планеті - вважають таких "москалями", "зайдами", "зрадниками", "совками"... Добре, що хоч фізично не переслідують: всеж таки Україна - не далекий космос.
Як справжній письменник, Віктор Руденко пропонує шлях виходу зі складної ситуації. Один з людей вивчає мову предків (вочевидь, українську) за старовинною книжкою (можливо, "Кобзарем"?) і пояснює роботам їхню помилку. Роботи, що розуміють лише "мову богів", нарешті збагнули, що російськомовні - теж українці, і їх треба захищати. А люди, у свою чергу, почали вчити свою історичну мову, щоб краще керувати роботами. На планеті настає гармонія.
Як же ж це не нагадує знамениту пропозицію Миколи Рябчука : "Компроміс, як я його собі уявляю, мав би полягати у двох дуже серйозних поступках... З «креольського» боку це мало би бути ... усвідомлення власної – прямої чи опосередкованої (колективної) – причетності до колоніального гноблення та готовості певним чином це спокутувати чи бодай вибачитись. ... По суті, це означало б відмову від «креольської» ідентичності.
З боку «аборигенів» серйозна поступка мала би полягати в ... трактуванні російськомовних громадян як повноцінних членів своєї спільноти (політичних українців), а не «блудних синів» "!
Молода українська фантастика вже подарувала нам багато цікавинок. А якщо уважніше придивитися до "розважальних" оповідань, то знайдеш багато уроків для нашого, повсякденного життя!
Олександра Шелковенко, письменниця і літературознавка
