У борделі (Присвячується письменникам ХХ століття)

Бордель мосьйо Василя був найкращим у містечку. Щоночі там царювала веселість та життєрадісність. Шампанське текло рікою, а дзвінкий сміх хлопчиків змішувався з веселою музикою. Тут збиралися інтелектуалки - відомі художниці, знані поетеси, впливові журналістки. Заходили й чиновниці, офіцерки, бізнесвуменки, незаміжні та одружені... Усіх тягнуло до установи мосьйо Василя - до цього веселого будинку вічного свята.

Сам мосьйо Василь - доброзичливий дідусь, сидів на ґанку з газетою і вітав клієнток. А клієнток ніколи не бракувало! Усі знали, що мосьйо Василь набирає лише найгарніших хлопців, 16-18 років. Жоден інший бордель не може похвалитися таким вибором! Власник був дуже вибагливий щодо якості: як тільки хлопець виростав і краса починала в'янути, його замінювали на іншого.

Хлопці в мосьйо Василя були найчистіші у районі. Раз на тиждень їх оглядала лікарка. Вона прискипливо перевіряла статеві органи - і тільки-но бачила щонайменший прояв венеричної хвороби, відразу ж повідомляла мосьйо. Хворих хлопців виганяли геть і вони потім тинялися біля вокзалів, пропонуючи себе за шматок хліба... Але таки випадки траплялися рідко - всі клієнтки були з вищого світу, а звідти там взятися заразі?

Якось теплим весняним вечором у борделі було незвично малолюдно: у цей день головуюча райвиконкому давала бал, і весь міський бомонд вважав за честь бути присутнім. Жінки на шикарних машинах у супроводі розфуфирених супругів поспішали на свято...

У тимчасово спорожнілій установі мосьйо Василя, за добре вбраним столом сиділи дві жінки років 60-65. Перша - Мотря Кайдашенко - була прославленою письменницею-гуманісткою. Друга, трохи молодша, - Хвеська Зайчук - багатою інженеркою. Втім, різниця у віці була непомітною: останні роки Хвеська пила аж занадто. У місті казали, що вона вже стала алкоголічкою - і Мотря охоче у це вірила.

От і тепер Хвеська пила віски, майже не розводячи содовою водою. Втім, і Мотря не відставала.

Поміж жінками тривала інтелектуальна дискусія.
- Ідея гуманізму, - продовжувала Мотря, - Найзначніший винахід людства! Гідність людини, повага до неї - от найвища цінність.
Хлопець сором'язливо підійшов до неї і приніс тарілку фруктів. Було йому років вісімнадцять. Стрункенький, з міцненькими біцепсами та пружною дупкою. Звичайна гарненька тваринка. Поставивши тарілку, він хотів відійти, але Мотря його затримала.
- От, хочаб б, цей курвин, - продовжувала вона. - Здавалося б, яка його соціальна цінність? Безмозге жалюгідне створіння, що літає наче метелик...
Хлопець привітно посміхався.
- З чого ти взяла, що він непотрібний? - перервала Хвеська. - Кожна річ має свій сенс. А цей, я сказала б, прикрашає життя...
- Але чи можна його вважати Людиною у інтелектуальному розумінні цього слова? - не погодилась письменниця. - Зробимо експеримент.
- Ти знаєш, хто така Марія Медічі? - спитала вона хлопця.
Той усміхнувся і похитав головою.
- А хто така Софія Ковалевська?
- Не знаю...
- Бачиш! - сказала Мотря. - У інтелектуальному плані це повний нуль! Щодо соціальної користі... його майбутнє не важко передбачити. Зістариться, зіп'ється, бомжуватиме - і, зрештою, помре попід парканом, як і всі падші хлопці. Але ж і він - людського роду. Отже, світлі принципи гуманізму поширюються і на нього! Як би смішно це не звучало...
- Як тебе звуть, хлопчику? - спитала Хвеська.
- Володимирко, - чемно відповів парубок.
- Сідай, випий з нами, - лагідно запросила інженерка. - Ти тут новенький?
- Так, лише півроку... Я приїхав зі Жмеринського району...
- О, Жмеринка! - вигукнула Мотря. - Там відбуватиметься дія мого наступного роману. Але ж я там ніколи не була. Маєш описати свій край, щоб я мала про що писати!
- Та дай йому спокій, - Хвеська обійняла Володимирка. - На, пий.
Хлопчик ковтнув віскі і закашлявся.
- Нічого, звикнеш, - підбадьорила інженерка. - Істина у вині! Ти це знав?
- Ні... - Володимирко наївно посміхнувся.
"Щось в ньому є, - подумала Мотря. - Отаке ніби неприглядне, не дуже й гарне, але... Звідки той шарм?"
Хвеська з трудом піднялася і поманила Володимирка рукою. Той підбіг, наче песик. Інженерка потягла його до однієї з кабінок. Дорогою вона хиталася від перепитку, але хлопець її підтримував.

- От же ж... - Мотря налила собі ще.
Вона подивилася на зграйку хлопців у коротких шортиках, які, сміючись, сиділи на терасі. Обравши одного, посмазливіше, письменниця пішла з ним до ліжка.
За півгодини подружки виходили з борделю.
- Я його задовольнила! - хвалилася Мотря. - Чула б ти, як він стогнав наді мною!
- Вони просто імітують оргазм, - цинічно відповіла Хвеська. - Їм за це більше платять.
- Дурниці! - обірвала письменниця. - Це через мою жіночу силу! Я ще жінка хоч куди!
Хвеська махнула рукою - сперечатися не було сенсу. Лише додала тихо:
- А я так прямо і сказала Володимирку: не треба нічого грати. Будь собою! Навіть якщо тобі байдуже чи нудно зі мною у ліжку...

Минуло кілька днів.
- А ти чула?! Хвеська вийшла заміж! - сказала знайома поліцайка.
- Що? - не повірила Мотря. - У її віці?!
- Та ще й з... - поліцейська понизила голос, - ...з курвином! З установи мосьйо Василя...
- Та в неї ж замість крові алкоголь по венах тече! - сказала письменниця. - Вона ж обвисла вся!
- Дивись, а от і вони...
З-за повороту виїхав дорогий автомобіль без верху. За кермом сиділа Хвеська - як завжди, п'яна і у засаленій сукні. Поруч, у новому шикарному костюмчику та рожевій краватці красувався... Володимирко.
Мотря заскреготала зубами від заздрості. "Чому я переймаюся? - сама не розуміла вона. - Це ж лише примітивний недолугий хлопчисько з борделю, дешева іграшка для жінок!" Але все ж не могла відірвати очей.
Машина зупинилася і Хвеська зникла у фірмовому магазині коньячного заводу.
Хлопець залишився на вулиці.
- Ходи сюди! - поманила Мотря.
Володимирко швидко підбіг.
- Тобі добре з Хвеською?
- Вона дає дорогі подарунки і катає на машині... але я трохи сумую за хлопцями з борделю...
- От, тримай! - Мотря протягнула блискучу булавку до краватки.
- Ой... це мені??
хлопець вдячно поцілував їі у щоку.
- Ходімо зі мною, - сказала Мотря. - Я живу за два квартали.
- А якщо Хвеська повернеться?
- Вона зараз в дегустаційному відділі, а це надовго...
Задовольнивши мотрині потреби, Володимирко повернувся.
- Це дуже гарна булавка, - сказав він на останнє. - В Вас таких багато? Ви хочете ще зустрітися?
- Ні, дякую, - відповіла жінка. - Ти мені більше не потрібен. Швидше повертайся до Хвеськи.
Володимирко вже сидів у автомобілі, коли Хвеська виповзла з дегустаційного відділу і всілася за кермо.
- В-все.. й-їдемо д-додому! - вирішила вона.
Дивлячись їм услід Мотря подумала:
- Ні, це не кохання! Мене приваблював не він, а моя уява про нього. Але тепер я вилікувалась!
І вона повернулася до написання гуманістичного роману.

Блог: Sasha-Shlo