"Пісня про Рушник Національної Єдності" (пригоди наших Героїв на діяшпорі)

27 січня 2008 року у аеропорті міста Торонта, що на Канаді, зібралися широкі кола української громади.

Прийшов голова Об'єднання українців Канади Mіchael Cheremyshyn. І пані іrka Stovbur-Moore з Конгресу канадійських українок. А ще й поважний пан Jaroslaw Szczedryckіj-Pawczuk - голова Клюбу професійоналістів та бізнесовців. Та де там! Приїхав навіть видатний політолог з українських студій на університеті - доктор-інжинер Taras Bauer.

А ще й пан Петро Пляченко, засновник Української Карибської фундації, разом із дружиною, пані Галею. А з ними - подруга сім'ї, Гульнара Рахмонова, засновниця Всесвітнього комітету волжських татарів (дехто зі старших людей такого не розумів - як ото чужинку сюди запустили; але ж мовчали, бо мали дуже знану пошану до пана Петра).

Що особливо закликає радіти, так що посеред присутніми була наша молодь. Oryska Chub, Ganka Dantsch та Igor Soloveyko - ватажки Української молодіжної фундації.

Та й новоприбулі теж були. Ось Oleksandr Lіp'okhіn та Volodymyr Halyavskyy, що приїхали рік тому. А тоді вивчили у громаді українську і приймають активну участь у діяльності нашої общини.

І Tetyana Vovchenko, що завідує гуртком українського танцю - це та, яка з Полтавщини. І мова в неї гарна - як у Наталки-Полтавки.

А хто то біжить? Та то ж львів'янин Andreі Chkrіabatchouk, що ще за Союза - аж у 1990 - приїхав на літо до троюрідного вуйка, та й зістався. То він який розпочав організацію національного життя серед новоприбулих.

Усі-усі наші українці, що мешкали у Торонті та околицях, прибули до аеропорту Пірсон.

Бо саме сьогодні, 27 січня, о 5 годині вечору мав надбути до Канади Рушник Національної Єдності.

Посольство України в Канаді попередило: " незалежно від навичок вишивання, кожен бажаючий може долучитися до акції та зробити кілька символічних стібків на загальнонаціональному полотні "

Ось чому українці зі всіляких кутків міста так спішили на урочистість!
Раптом усі розмови змовкли. Багажне відділення у літаці відкрилося і шестеро ветеранів Національної дивізії "Галичина" у повній бойовій формі знесли по трапу величезну скриню.

Посол України у Канаді дістав з кишені величезний золотий ключик у формі правдивої козацької булави, відкрив замок, відсунув важку кришку і...

Тиша стала гробовою. Старші пані попадали у обморок. Інші суворо насупили брови. Посол схопився за серце.

У скрині було порожньо. Рушник зник!
Всім було зрозуміло, що це трагедія. "Що ж тепер буде з нашою Україною? - думали усі. - Чи будуть тепер разом Схід та Захід? Адже без цього рушника не мати Україні національної єдності!"

***

Аґент ФСБ Юрій Горін спостерігав за цією сценою з даху аеропорту. "Ха-ха! - радісно шепотів він. - Ха-ха! Теперь вашей Хахляндіі кришка! Распадьотєсь на удельниє княжества і на калєнях пріпалзьотє в Крємль!". Він знов дістав з кишені шифровку з центру, яка підтверджувала: якщо операція закінчиться вдало, Великий Путін присвоїть Горіну звання Героя Росії.

І шпигун радісно стискав у руках рюкзак "Ярмак" з вкраденим в українців Рушником Національної Єдності.

"Ха-ха!" - повторював він. Це ж для нього не просто завдання. Це ще й помста. В нього з бандерівцями свій рахунок. Багато років тому, на Кубі, вони його надурили. Втекли з-під носа. Але тепер...

"Ета вам за Севастополь!" - радісно реготав Горін, стискаючи рюкзак з Рушником.

***

Митко Полум'яний, курінних Харківського крайового відділення Національного Альянсу, підбіг до літака, вихопив з кишені лупу і схилився над скринею.

- Спізнився... - роздалося понад вухом.

- Дзвінко, це ти? - спитав Митко. Але він вже знав відповідь.
- Я вже дві хвилини, як на місці злочину, - сказала Дзвінка. - Дивися, що я знайшла.

Вона показала здуту повітряну кульку. На скоклюженій гумці проступав портрет Путіна.

- Злодій загубив це місці злочину, - пояснила Дзвінка. - Значить...
- Значить, - здогадався Митко, - Рушник Національної Єдності викрали московські шпигуни! Геніально, Дзвіночко! Не дурна ж ти головна розвідниця СБУ! Але що ж нам тепер робити?
- Шукати, - пояснила Дзвінка.
Вони подивилися навколо. На підстриженій траві летовища ясно відбився слід кірзових чоботів.
- Вперед! - водночас закричали друзі.

***

Горін зрозумів, що справи погані. У бінокль він чітко бачив Дзвінку Донцову - внучату племінницю знаменитого націоналіста і провідну українську шпигунку - і якогось незнайомого парубка, що бігли до його схованки.

Горін схопився за рацію.
- Посольство Россійской Фєдєраціі? - схвильовано сказав він. - Мнє главного начальніка ГРУ по Канадє! Срочна!

Він перевів дух.
- Таваріщ палковнік, ето я! Да, захватіл Рушнік... Нахажусь на крише аеропорта. Срочно нєобходіма подмога!

- Нє тушуйся, - відповів голос. - Сєйчас будєт. Висилаю тєбє в помощь таваріща капітана госбєзапаснасті Свєтлану Ніколаєвну Молотову.

Радіо захрипіло і замовкло.

Горін дістав товариш маузер і приготувався до миротворчої операції.

У небі зашумів гелікоптер. З кабіни звісився великий російський прапор. На лобовому шклі майорів напис: "НАШИ!!!" (то був пароль).

- Ех, пранєсло! - радісно зітхнув Горін.
Гелікоптер сів на дах.
- Бистрєє, - пролунав жіночий голос.
Товариш Молотова була молода і гарна у парадній уніформі ГРУ.

Горін закинув на борт Рушник і вліз самий. Вчасно!
Бо як раз у той самий момент на дах вибігли Дзвінка та Митко.
- Стій, московський кате! - закричав Митко.
- Ха-ха-ха-ха! - нахабно відповів Горін. - Опоздалі, укри! Нє відать вам тєпєрь НАТО, как сваіх ушей!

Гелікоптер зник у канадійському небі.

***

- Що ж нам тепер робити? - розгубився Митко.
Дзвінка Донцова закрила руками обличчя. "Невже заплаче?" - здивувався Митко. Але розвідниця не плакала, а думала.
- Ідея! - радісно закричала вона. - Нам треба відшукати червону калину!
- Навіщо? - не зрозумів Митко.
- А ми ж тую червону калину піднімемо, - пояснила Дзвінка. - Тоді Україна розвеселиться, і ми визволимо з московських кайдан Рушник Національної Єдності.
- Але ж Рушник не є у кайданах... - зауважив Митко.
- Хоч, здається, не в кайданах, а все ж не на волі, - відрізала Дзвінка.
- Але де ж ми знайдемо червону калину у Канаді?
- Ось, - Дзвінка дістала з кишені якусь книжицю.
На обкладинці було надруковано: "Український Народній Календар на Канадчині - Ukraіnіan Natіonal Calendar іn Canada".
- Ось дивись, Митко, що тут пишуть: "Найзнаніший калиновий форест у місті Торонті ся локує на індіянській резервації біля Мовнт Гендзом". Ходімо!

***

Біля входу до резервації сиділи індіянці. Вони лили сльози.
- Що сталося? - спитали наші українці. - Хто вас образив?

Вождь вийшов наперед.
- Їх було двоє, - сказав він крізь сльози. - Білий мисливець та його сквау. Вони вирубили усі наші священні калини, а потім ще й відібрали в нас золоту виделку! Натомість, роздали оце...
Індіянці показали українцям червоні пашпорти із двоглавими орликами.
- Пашпорти Російської Федерації! - здивувався Митко. - Але навіщо?!
- Видко, плянують примусити канадійців до миру... - здогадалася Дзвінка.
- Але ж це протиречить міжнародному праву!!! - обурився Митко.
До українців підбіг молодий парубок.
- На вас кличе пан шаман! - гукнув він.

Шаман був старий і мудрий. Біле пір'я прикрашало сиве волосся.
- Я ся назваю Орест Романів, - сказав він. - Мій прадід був етнічний український іммігрант, який ся одружив з етнічною індіянкою... Його за це виключили з Української Громади - не гідно, кажуть, нашому українцеві такей-то робити! Не мусить хлоп си кохати з чужинкою!
- Оце вони вже перестаралися, - зауважив Митко. - Адже навіть таке авторитетне джерело національної інформації, як вебсайт Організації Ураїнських Націоналістів зовсім не заперечує рівних прав для лояльних не-українців, а тільки забороняє накладати з ними укупі! .

- ...Але попри те, прадід виховав дідуся у дусі глибокого українського патріотизму і щирої любві до Батьківщини. А дідусь-тата, а татусь - мене. Козацькому роду нема переводу!
- То він дуже мудро зробив, - вихвалила Дзвінка Донцова.
- Тож відкрию я вам, блідообличні друзі, дідівський заповіт: У ТОРОНТІ Є ЩЕ ОДНА ЧЕРВОНА КАЛИНА! То її прадід насаджував, тому вона не є відомою широким колам української канадійської громадскості.
- Де вона, де?! - закричали українці.
- Ось вам мапа... Але будьте обережні: на тій околиці ся тепер селять прибульці з Московщини!
- Дякуємо, вуйко шамане! - сказали розвідники.
Вони простилися з індіянцями.
- А що ж нам робити із дарунком чужинців? - спитали ті, вказуючи на купу московинських пашпортів.
- То є злиї речі, - пояснив Митко, - Білі люди не мусили вам таке давати. Зарийте їх у рідну землю, разом з томагавками війни.
- А найголовніше, ніколи не кохайтеся з москальками та москалями! - порадила Донцова.

***
Горін та Свєтлана просувалися поміж хмарочесами Торонта.
- Харашо! - казав Горін. - І Рушнік пахітілі, і каліни вирубілі, і даже паспорта раздалі.
- Таваріщ Путін будєт даволєн! - підхопила Свєтлана. - Можна уже готовіться к міротворчєской апераціі по прінуждєнію к паряку і паслушанію. Скора так називаємая Украіна паспадьотся на часті, нам уже нікто нє памєшаєт!
- А вєдь распадьотся, как піть дать! - підтримав Горін. - Вєдь бєз етага рушніка єй не удєржаться!
З-за рогу вийшли троє. На них були потерті джинси, футболки і кєпкі.
- Наші, русскіє! Із Савка!!! - радісно закричали незнайомці.
- Кто ви? - суворо спитав Горін.
- Ми - русскаязичная абщіна Канади! - гордо сказали ті. - Работаєм газєтнимі мальчікамі, па-канадальскі - пейпербої. Нас васпєл вєлікій русскій пісатєль Юрій Кандратьєв !
- Кандратьєв? - перепитали гебісти. - Канечно, чіталі! І пра "Пратівную Амєріку" чіталі. Любімиє кнігі!
- А ви давно із Рашкі? - спитали пейпербої.
- Із Рассіі-то? Да толька что...
- Ух ти! - зраділи ті. - Ну, братішкі, ми вам сейчас расталкуєм, как тут жіть! Сваі сваіх всегда паддєржат.
- Первим дєлам купітє карту мєтро, - сказав один. - Всєго за 30 долларов прадам!
- А єщо с работай паможем, - сказав інший. - Тут рядам русская фабріка, там люді нужни на чорную. Зарплата - 2 доллара в час. Палавіну - мнє за наводку!
- А єслі квартіра нужна, - почав був третій.
Але Горін перервав:
- Ми нє на ПМЖ. Ми виполняєм сєкрєтноє заданіє таваріща Путіна. Скажітє, далєко лі до пасольства Рассійскай Фєдєраціі?
- Ета в 20 кіламетрах, - сказали пейпербої. - Ви находітєсь в русскаязичнам районє Норс Йорк. Чтоби папасть в пасольство РФ, слєдуєт абагнуть Каліна-Парк, сєсть на сабвей і...
- Как ви сказалі? Каліна-Парк? - занепокоїлася Свєтлана.
- Он самий. Вона, за паваротам. Там посєрєдінє растьот дєрєво с краснимі ягадамі: па-канадальскі - The Kalіna.
- Бєжим! - закричав Горін. - Нужна срубіть паслєднюю каліну, пока да нєйо нє дабралісь хахли!
- Ей, а карта? А фабріка? А квартіра? - закричали пейпербої. - Как же ви без нас?
- Послє пагаварім, - сказали гебісти, не перестаючи бігти.

***

Дзвінка Донцова та Митко Полум'яний наблизилися до останньої калини Торонта.
- Усе гаразд, - казав Митко. - Зараз ми її підіймемо, Україну розвеселимо і наші вороженьки згинуть, як роса на сонці.
- І тоді ми повернемо українкам та українцям Рушник нашої Національної Єдності! - радісно докінчила Дзвінка.

- Как би нє так! - пролунав жорстокий голос.
Юрій Горін вийшов з-за куща. Він тримав у руці бензопилу "Дружба".
- А ми вашу-то каліну і спілім! - зареготала Свєтлана Молотова і вийшла з-поза іншого куща.

- Ні!!! Ні!!! Тільки не це!!! - закричали українці.
- Ага, іспугалісь? - зраділи гебісти.

Дзвінка озирнулася і зраділа: прямо напроти калини росла біла береза.
- Тільки спробуйте! - закричала вона. - Ми тоді вашу березку зламаємо!

Гебісти лякалися. Горін вимкнув бензопилу.

- Может, дагаварімся? - запропонувала Свєтлана.
- Можна, - погодилася Дзвінка. - Поверніть нашим українцям Рушник Національної Єдності, визнайте гетьмана Мазепу, випустіть з тюрми народів усі незаконно поневолені нації, а тоді вже розбудовуйте московську національну державу на російських етнічних теренах! Отакі є наші умови.
- Нємислімо! - обурилася Свєтлана. - Саглашайтєсь, лучше, на наші требованія.
- І які ж у вас вимоги? - спитав Митко.
- Ва-первих - рукі за голаву, - почав Горін. - Ва-втарих, аткажітєсь от націоналістічєскіх убєждєній і покайтєсь перед вєлікім таваріщєм Путіним!
- Відмовитися від націоналістичних переконань?! - у свою чергу обурилися патріоти. - Ніколи!

- Что же дєлать? - замислилася Свєтлана.
- Придумав! - закричав Митко. - Давайте влаштуємо якесь змагання. Хто його виграє, той і переміг!
- Слушна ідея, - підтримала Дзвінка.
- Ідьот! - погодився Горін. - Толька чур нє махлєвать!
- А какое ж састязаніє? - спитала Свєтлана.
- Я собі думаю, - почала міркувати Дзвінка, - Що перемога має належати справжньому чоловікові. Тобто такому, що вміє задовольнити жінку...
- Прадалжай, - зацікавлено сказала Свєтлана.
- То хай наші чоловіки зроблять нам ... вилучено цензурою... - пояснила Дзвінка. - Та з нас, що кінчить першою, отримає Рушник...

Свєтлана із сумнівом подивилася на Горіна: чи впорається? Мабуть, ні. Де вже йому... "Нєєт! - подумала вона. - Нєєєтушкі. І апєрацию правалім, і удавольствія нікакова. Таваріщ Путін нє адобріт!"

- .... вилучено цензурою... - ета тєпєрь нє модна, - сказала вона. - Давай, лучше, сделаєм нашим мужикам ...вилучено цензурою... . Каторая бистрєє справітся, та і заваюєт Рушнік.
- Гаразд! - сказала Дзвінка.

Чоловіки покірно спустили штані.

***

- Ааааааахххххх, - простогнав Митко, випускаючи з себе потік білої козацької сперми.
Свєтлана безнадійно подивилася на Горіна. "Ну же, ну! - подумала вона. - Тєперь ілі нікагда!"
Але тому було ще далеко.

Що й казати! Сказалася слабка тактична виучка співробітників російських спецслужб, їхня технічна відсталість на теренах сексуялізації. Натомість, українські патріоти, виховані на заповіді Пророка "Кохайтеся, чорнобриві!", легко впоралися із поставленою задачею.

Усвідомивши це, Свєтлана зло стиснула зуби.
- Аааааа! .....-муха! ..... мать! - закричав Горін, миттєво переводячи це оповідання у категорію СучУкрЛіт і надаючи йому шанси на публікацію .

- Ну, віддавайте наш Рушничок! - сказав Митко.

- Ха-ха-ха! - зло зареготав Горін. - І нє падумаєм! Наколка - друг чєкіста!
- Ми ваш рушнік на часті парвьом і в зємлю закопаєм! - підхопила Свєтлана. - А бєз нєго нє відать вам больше єдінай Украінскай Націі!

- Рано радієте! - попередила Дзвінка Донцова.
Міцним ударом ноги вона вибила з рук Горіна бензопилу "Дружба" і закинула у кущі. Поки чекіст шукав інструмент, українці підбігли до червоної калини і підняли її.

Прогримів грім і розпалися московські кайдани. З них вилетів Рушник Національної Єдності Українського Народу і ліг до Дзвінчиного кошика.
З-за хмари вийшло сонце. Гебісти почали зникати, як роса. Їхні тіла розчинялися у повітрі.

- Ааааа, пожалєйтє нас, ми больше нє будєм!!! - закричали Горін та Свєтлана.
- Точно не будете? - перепитала Дзвінка.
- Чєстнає путінскає.
- Ну, гаразд, пожаліємо вас цього разу, - доброзичливо сказав Митко.
Зникання зупинилося. Чекісти знов матеріалізувалися.
- Спасіба вам, люді добриє, - сказали вони.
- То ж повертайтеся у свою Московщину і передайте свому Путіну та всім його прислужникам наш козацький ультиматум. Хай і не думає більш роззявати рота на наш український Рушник та не вирубує червоні калини за вікном!
- Пєрєдадім! - щиро пообіцяли гебісти і побігли у бік московської амбасади.

Розвеселилася Україна. Розвеселилася українсько-канадійська діяспора. Завдяки Рушникові Національної Єдності Схід та Захід стали разом, стало нас багато і нікому вже нас не подолати! Запанували ми у своїй сторонці...

(c) Олександра Шелковенко