Проблеми української бібліотеки в… Парижі

Українську бібліотеку в Парижі заснували ще в 1926 році. Останніми роками до бібліотеки час від часу нащадки перших українських емігрантів привозять книги з приватних збірок їхніх дідів і прадідів. Усі ці надходження потрібно дослідити, описати і впорядкувати. Директор бібліотеки, доктор історичних наук Ярослава Йосипишин жалкує, що їхній невеличкий колектив не встигає оперативно виконувати всю роботу, яка необхідна для повноцінного функціонування бібліотеки.

Автор: Микола Лисенко, депутат Чорнухинської селищної Ради, голова постійної депутатської комісії з питань історико-культурної спадщини Чорнух, член ради районної організації товариства «Просвіта»

Створення бібліотеки та культурного центру у Франції було мрією і справою Головного Отамана УНР Симона Петлюри, який після поразки української революції перебував на еміграції у Парижі. На жаль, Симон Васильович не встиг втілити цю ідею в життя. Куля більшовицького агента перекреслила всі плани Головного Отамана. Після загибелі провідника, з ініціативи Комітету вшанування пам’яті Симона Петлюри, оголосили про створення бібліотеки і передали до неї перші фонди.

Підтримку також надали Уряд УНР на еміграції у Польщі та редакція часопису «Тризуб». У 1927 році створили Статутну раду бібліотеки і розпочали підготовчу роботу. У складі ради на той час були В. Прокопович (голова), І. Косенко, І. Рудичів, О. Удовиченко та О. Шульгин. Мрія Петлюри збулася 25 травня 1929 року, коли відбулося офіційне відкриття цього закладу. До початку Другої світової війни зусиллями українських емігрантів зібрали близько 16 тисяч книг, багато комплектів періодичної преси та архівних матеріалів.

До складу бібліотеки входив також музей Симона Петлюри, де відтворили інтер’єр кімнати, у якій він проживав у Парижі. Під час Другої світової війни, в січні 1941 року, фонди бібліотеки конфіскувало гестапо і їх вивезли до Німеччини. Після закінчення війни фонди загубилися, а подальша доля їх невідома. За деякими даними частина фондів паризької бібліотеки вивезли до СРСР і зараз знаходиться в Москві. Відродження бібліотеки розпочалося 1946 року шляхом нової комплектації фондів. 1968 року Товариство бібліотеки виграло судовий процес проти уряду ФРН і домоглося виплати компенсації за заподіяні в роки війни збитки, що дало змогу придбати нове приміщення та значно поповнити зібрання.

Зараз в фондах бібліотеки налічується близько 27 тисяч книг, а також добірка періодичної преси і архівних матеріалів. При бібліотеці обладнано кімнату-музей Симона Петлюри. Окрім бібліотечної справи, її працівники доглядають за місцем поховання Симона Петлюри, яке знаходиться на паризькому цвинтарі Монпарнас.

Разом з тим, незважаючи на давню і славну історію бібліотеки ім. Симона Петлюри в Парижі, вона має певні труднощі в своїй роботі. У цьому році будуть відзначати 20-річчя незалежності України. Тієї незалежності України, про яку мріяли кращі сини і доньки нашого народу, провідники нації, серед них і Головний Отаман УНР Симон Петлюра.

Що ж зробила незалежна Україна для цього осередку українства на французькій землі?

Складається враження (можливо, я помиляюся), що Україна взагалі забула (або хотіла б забути) про її існування. У той час, коли з державного бюджету витрачають мільйони гривень на косметичні ремонти президентських апартаментів та інших споруд для органів влади, працівники паризької бібліотеки працюють на громадських засадах, тобто безкоштовно.

Можна знайти безліч аргументів про те, що бібліотека ім. С. Петлюри не знаходиться на утриманні державного бюджету України, про те, що вона взагалі не в Україні і не Україна її засновувала, але від того суть справи не змінюється.

Сучасна Україна, за яку боролися і гинули українські патріоти вподовж майже ста років, – байдужа до своїх національних надбань, серед яких і українська бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі.

За двадцять років жоден з чотирьох Президентів України не зробив так, щоб вона стала центром українського життя в Парижі. Бібліотека має солідний книжковий фонд, в якому чимало рідкісних видань. Потреба дня – зробити електронні версії книг, але таких можливостей немає: ні технічних, ні фінансових, ні інших. У бібліотеці на громадських засадах працює лише дві жінки, які виконують всю необхідну роботу. Їхніми зусиллями проводиться впорядкування каталогу, прийом відвідувачів, організація зустрічей, багато іншої повсякденної праці.

Останніми роками до бібліотеки час від часу нащадки перших українських емігрантів привозять книги з приватних збірок їхніх дідів і прадідів. Усі ці надходження потрібно дослідити, описати і впорядкувати.

Директор бібліотеки, доктор історичних наук Ярослава Йосипишин жалкує, що їхній невеличкий колектив не встигає оперативно виконувати всю роботу, яка необхідна для повноцінного функціонування бібліотеки. Адже до бібліотеки йдуть відвідувачі, дослідники, журналісти і треба всім їм дати кваліфіковану пораду й допомогу.

Через це бібліотека потребує уваги, турботи і піклування з боку Української держави. Але сьогоднішня реальність така, що серед вищого керівництва України є багато ідейних нащадків тих «воріженьків», проти яких боролися 90 років тому українські патріоти. Тому-то від внуків-правнуків білих або червоних командирів годі чекати якоїсь допомоги українській бібліотеці. За такої ситуації можна констатувати – сьогодні, як і сто років тому, «українська справа» є приватною справою українських патріотів.

Не бажаючи миритися з такою ситуацією в українській бібліотеці у Парижі, національно-демократичні сили Полтавщини вже зібрали добірку книг, виданих переважно полтавськими видавництвами, і організували передачу їх з Полтави до Парижу.

У цій акції взяли участь також працівники Чорнухинського літературно-меморіального музею Г.С.Сковороди, які долучили до книг, зібраних полтавцями, і свої видання про музей видатного філософа-земляка. На початку березня книги надійшли до бібліотеки і поповнили її книжковий фонд. Директор бібліотеки пані Ярослава Йосипишин тепло дякувала полтавцям за дарунок і з задоволенням відзначила активність полтавців у справі видання та розповсюдження української книги.

Працівники бібліотеки переконані, що нові видання з України і надалі надходитимуть до них, тому публікують свою адресу: 6, Rue de la Palestine 75019 Paris France.

Електронна адреса: bibliotheque.ukrainienne.busp@gmail.com .