Канадські "хрущоби" і тимчасовість життя
Про канадські позитиви я пишу багато. Для різноманіття - не те, щоб про негативи, а про... суб'єктивне ставлення до деяких речей.
Йдеться про житлові квартали 1960х-1980х років. Тут вони зручні, кімнати - великі, але бракує чогось непомітного.
Квебекські та канадські "хрущоби" нагадують наші. Тільки більші кімнати і тонші стіни.
Але принципова різниця: тут - це квартири на здачу. Враження тимчасовості. І від того стає страшно.
Люди вселяються до цих будинків - і знають, що це тимчасово, Хай на десять років, але тимчасово.
В нас люди туди вселялися "назавжди". Відповідно, було враження затишку. Бабусі на лавочках, квіти на клумбах, діти, молоді люди. Тут жили сім'ями, по кілька поколінь водночас. І попри убогість життя було почуття... як би це сказати... життя, дому...
Тут усе тимчасове апріорі. Люди приїхали на кілька років максимум. Вони тут не власники, а орендатори. Повнолітні діти живуть окремо від батьків, старші люди - окремо від дітей. У будь-якому разі, немає ніякого сенсу вкладати у це житло хоч якісь сили (бо "не моє" і "на короткий термін"). Це зручніше для всіх...
Але тутешні "хрущоби" вганяють мене у депресію. Життя - взагалі річ тимчасова, але у Канаді відчуваєш це краще, ніж у Європі...
