У Давньому Єгипті - як ся кохали наші предки з Трипільської культури

Біля піраміди Хеопса Ярополк повернув ліворуч і вийшов до Нілу. Він опинився посеред великого майдану. Навколо було багато народу - єгиптяни у своїх довгих тогах, шустрі вавилоняни, греки з амфорами на плечах, етеопи... Здавалося, цілий світ зібрався тут, у Мемфісі. Бракувало лише наших трипільців...

Ярополк вкрився від сонця у тіні статуї сфінксу та дістав з валізки пергамент. Він записував туди все, що бачив на чужині. "Як повернуся на рідне Трипілля, - мріяв він, - Ухилюся дідові-Дніпру. Аж потім зберу усіх родичів та сусідів та й розповім про далекі краї, що я їх бачив..."

Раптом Ярополк впіймав на собі чийся погляд. Він підвів очі. Прямо напроти нього стояв величезний фараонський палац. З вікна другого поверху на нього дивилася гарна молода жінка.

- Ходи до мене! - покликала вона по-єгипетськи.
Ярополк постукав у двері. Воїни відкрили.
- Мені на другий поверх, - пояснив Ярополк.
- Знаємо, добрий чоловіче, - відповів начальник. - Піднімайся оцими сходами.
Ярополк йшов палацем. Двоє молодих рабів сипали перед ним червоні троянди.
На другому поверсі він опинився у великій залі. Стіни були зроблені з білого мармуру, прикрашені золотом та діамантами. На троні зі слонової кістки сиділа та сама жінка, що дивилася на нього з вікна.
- Здоровенькі були! - привітав її Ярополк.
- Привіт тобі, о гарний чужинце! - відповіла жінка.
- Як ти дізналася, що я чужинець? - здивувався Ярополк.
- Ти говориш з акцентом, - пояснила прекрасна незнайомка. - Звідки ти? З Атлантіди? Чи з Лівійської пустелі? Чи, може, з далекої країни Сіпанго?
- Я - з Трипільської культури! - гордо відповів Ярополк.
- Ой, правда? - красуня привстала з трону. - З самого Трипілля?
- Так.
- Ой, яка радість! Я така горда, що ти зазирнув до мене у гості! Адже ваша Трипільська цивілізація - найвища у світі. Нам, єгиптянам, треба в вас вчитися.
Ярополк скромно посміхнувся.
- Та нічого, в вас теж не є зле, - делікатно відповів він.
- Ну сідай, сідай зі мною обідати, та й розповіси про свій рідний край на берегах Борисфену.
- Борисфеном нашу річку називають чужинці, - виправив Ярополк. - А наші трипільці називають її Дніпро.
- Ой, вибач... - жінка почервоніла.

- Гей, слуги! - гукнула вона. - Принесіть мін другий трон для нашого гостя! І поїсти!
- Слухаємося, о господиня наша! - хором відповіли раби.
- Як тебе кличуть, о прекрасний чужинце? - спитала господарка палацу.
- Я ся називаю Ярополк. А тебе як звати?
- А я - єгипетська фараонка Нефертіті.

Минали години. Давно вже було з'їдено обід, випито вино. А вони все сиділи у тронній залі. Нефертіті уважно слухала розповідь Ярополка за рідний Трипільський край, за його могутню цивілізацію та витончену культуру.
- Як ти цікаво розповідаєш! - казала вона час від часу. - У нас, у Єгипті нічого такого ще немає!
Так вони сиділи до вечора.
Аж коли за вікнами стало темно, Нефертіті схаменулася.
- О, премудрий чужинце Ярополк! - сказала вона. - Що робиш ти сьогодні ввечері?
- Та буцімто нічого.
- То ходімо зі мною! В моєї подружки сьогодні вечірка. Це як раз тут, у сусідньому палаці.

В подружки було багато гостей. Тут зібралася вся єгипетська еліта - вельможі, воєначальники, жреці та жриці.
Всі пили вино і їли різні страви.
Подружка зустріла Нефертіті разом з молодим хлопцем.
- Мене звуть Термутіс, - сказала подружка, - А це - мій син Мойсей.
- Дуже приємно, - сказав Ярополк.
- А це - відважний і мудрий чужинець Ярополк, - сказала Нефертіті. - Він - з Трипільської культури.
- А де це? - спитала Термутіс.
- Що Ви, мамо, встидайтеся! - сказав Мойсей. - Трипільська культура - найбагатша і наймудріша у цілому світі! Адже саме трипільці навчили вавилонців будувати висячі сади Семіраміди, а тольтеків - їхні дивовижні міста. Саме вони допомогли китайцям побудувати Велику Стіну. Та й наші єгипетські піраміди не втрималися б без трипільських технологій!
- Так і є, - підтвердив Ярополк.
- Мій Мойсей все знає! - похвалилася Термутіс. - Він перечитав всі папіруси, які тільки знайшов. Дні і ночі сидить у Олександрійській бібліотеці.
-Та годі Вам, мамо! - засоромився хлопець. - Я знаю тільки те, що нічого не знаю...

Свято тривало. Нефертіті знайомила Ярополка з різними впливовими людьми. Ті засипали його питаннями. А як там у Трипіллі? А що там нового? Воєначальник Радамес цікавився стратегіями козацького війська. Жрець Рамфіс цікавився Релігією Трипільського Народу. Всі мріяли запозичити трипільський досвід.

До Ярополка підійшов Мойсей.
- Ви, трипільці, для мене зразок мужності і беззавітної любові до Батьківщини, - признався хлопець. - Ви плекаєте дідівські традиції та правдиву народну духовність. Підносите свої етнічні цінності. А наші... Ех!
- Які це наші? - не зрозумів Ярополк.
- Та наші ж юдеї. Тільки тобі скажу, я не є єгиптянин, я юдей. Але наші юдеї забули свою юдейську мову та культуру, запозичили чужинське, єгиптизувалися. Наші діди лежать, а над ними могили синіють. А онуки? Їм байдуже! Єгиптянам жито сіють! За шмат гнилої ковбаси у них хоч мати попроси, то віддадуть. Я б оту свинячу ковбасу взагалі заборонив!
Ярополк зрозумів, що йдеться про отой маленький народ, що єгиптяни тримають у рабстві.
- То єднайтеся! - порадив він. - Разом вас багато! Вставайте, кайдани порвіте! Боритеся - поборете!
- Дякую за пораду, - з щирою вдячністю сказав Мойсей. - Як стану дорослим - все зроблю як ти кажеш. Поведу народ мій у землю юдейську, і буде в нас своя етнічна держава, як у вас, трипільців. А наразі наша Юдея запродана фимістимлянам, самаритянам...

Вечірка скінчилася пізно.

- Можна я заночую у тебе в палаці? спитався Ярополк.
- Та звісно, - відповіла Нефертіті. - Де ж ти підеш у таку ніч?
Вони поверталися до дому удвох. Зірки вкрили небо. З Лівійської пустелі дув гарячий вітер. Тихо шепотіли пальми та бамбук.
Між двома палацами був сад, де у тіні бананових дерев ховалися статуї богів. Понад дахами палаців і храмів височіли піраміди.

Нефертіті взяла Ярополка за руку. Вони йшли мовчки, насолоджуючись тишею та гармонією.
Раптом вони почули сміх і поцілунки. У місячному сяйві вони побачили чоловіка та жінку. Вони обіймали і цілували одне одного.
- Це Аїда зі своїм коханим, - прошепотіла Нефертіті.
- Хто вона?
- Та принцеса з Етеопії.
- А це шо, Радамес біля неї?
- Точно, він. Ти його знаєш?
- Та трохи. Дуже захоплюється козаччиною. Тут, на Нілі теж є пороги - то він собі думає теж зорганізувати Січ.
Закохані почали...

Тут була еротична сцена, яку вирізано, щоб не підривати Українську Nаціональну Мораль. Повна версія - на блозі авторки

- ... 69, - роздумливо сказав Ярополк. Він пригадав Батьківщину, береги Дніпра, садок вишневий коло хати.
- Чому саме шістдесят-дев'ять? - не зрозуміла Нефертіті.
- Це такі є наші трипільські цифри, - терпляче пояснив Ярополк. - Шість пишеться це дев'ять, тільки навпаки. Ми винайшли цифри, а потім навчили їм індуських арійців. Тапер дехто називає їх "індійськими". Але ж вони наші, трипільські!
- Яка ж ота Трипільська культура людяна! - мрійливо сказала Нефертіті. - Правдивий зразок для усіх інших національностей!

Нефертіті притулилася до Ярополка.
- О Ярополку! - тихо сказала вона. - О прекрасний чужинце, носію великої Трипільської культури! Благаю тебе, оволодій мною! Опануй моїм чистим молодим тілом! Принеси мені насолоду, гідну богів! Знаю я, що є я лише незначна єгипетська фараонка, а ти - представник могутньої цивілізації. Але ж і я хочу трохи щастя. Зроби мені те, що зробив би гарній трипільській дівчині на берегах могутнього Дніпра, коло рідної тобі біленької хатинки, загубленої у вишневому садочку...
І вона стала перед ним на коліна.
Її руки...

Ярополк зрозумів, що на сьогодні досить.

Вони одягнулися і пішли до палацу.
У спальні їхні губи знов зустрілися.
- В нас ціла ніч попереду, - сказав Ярополк.
- Ціла ніч... - мрійливо повторила Нефертіті.

Блог: Sasha-Shlo Історія України