Пригодницька книжка про людей, історію, життя - і безглузду війну
"Ледісміт" / Джайлс Фоден. (любительська рецензія)
Giles Foden - автор книжки "Останній король Шотландії" ("The Last King of Scotland"), за якою зняли відомий фільм.
Фільм вийшов добрий, але книжка - ще краща (хоча у фільмі більше сексу, романтики і пригод).
Проте, мова про другий роман автора - "Ladysmith".
Ледісміт - англомовне містечко у Південній Африці. У 1899, під час Англо-бурської війни, його оточили бурські війська і почали обстрілювати шрапнеллю з найсучасніших (на той час) гармат. Але місто витримало 3 місяці осади і так і не здалося.
Про це можна було б написати примітивну і нудну книжку, тіпа: "А наші по ним - тра-та-та-та-та!" із детальним описом зброї і військових стратгій.
Фоден пішов іншим шляхом: він писав про людей. Людей, як опинилися у цій ідіотській катавасії - часто мимоволі. Людей, які через цю війну втратили сім'ї, які ховали друзів. Людей, які через ту війну зустрілися і закохалися.
Пролог до роману міг би стати окремим оповіданням. Він справді бере за душу.
Якщо ви хоч колись були закохані, та/обо мали діти, та/або в вас була батьківщина, пролог не залишить вас байдужим.
Книжка, до речі, також.
Герої дуже різні. Ірландський патріот, в якого вбили дружину, залишився з двома дочками і мав емігрувати до Півненної Африки.
До 1899 дочки встигли підростиі - ясна річ - закохатися в інших героїв.
На приклад, у англійського солдата - простого незлого хлопця, який по дурості (тобто з патріотизму) записався до війська і потрапив у цю м'ясорубку. Або самий під кулями, або має палити бурські ферми.
З іншої лінії фронту - бурський лікар: його жінку забрали англійці, і він молиться, щоб вона вижила.
Африканець, якого насильно відірвали від дружини і сина.
Знаменитий журналіст, який вмирає від лихоманки, поки на вулиці рветься шрапнель.
Ця війна стала прототипом Першої світової. Гармати та кулемети перетворювали поле битви на м'ясорубку. Попри це, люди намагалися залишитися людьми...
Британська імперія представлена у "всій красі". Але автор не звинвачує конкретних людей: люди просто опинилися там, де опинилися, кожен зі свого боку...
У тій війні брали участь деякі з тих, хто визначив перебіг подій ХХ століття.
На приклад, Ганді: тоді - молодий юрист, який пішов добровольцем до санітарного загону і виносив поранених з-під вогню.
Чи Черчіль - тоді журналіст, що мріяв про політичниму кар'єру.
Обидвоє стали другорядними персонажами роману.
На відміну від більшості з тих, хто пише про Африку, автор її знає. Він прожив там багато років.
Власне, "Ледісміт" написано, частково, за фронтовими листами його прадіда, який був солдатом на цій війні. Також було використано мемуари очевидців та історичні документи.
Але, повторюю, автор знав, про що пише. Це не "кабінетний пригодницький роман".
P.S. Книжку краще читати англійською
