Рушили. Підприємці проти влади. Донецький мітинг.
Донецьк. 10-30 Ранку 15 листопада. Майданчик перед будівлею Донецької облдержадміністрації. Відбувається мітинг-протест проти прийняття Податкового кодексу, який був анонсований ось таким оголошенням http:/
Неподалік – пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Але акцій біля нього (як то бува у львів'ян) практично ніколи не проводять. Справа в тім, що там практично нема місця. Чи то з великюї любові до Кобзаря він так рясно обсаджений квітами, чи то проектанти трішки схибили, бо він стоїть з трьох боків відгороджений проїжджою частиною і лише зі спини монумента є неширока алея, але акції і зібрання біля нього можуть собі дозволити лише КУН чи “Свобода”, бо їх мало.
Влада дійсно прихильно ставиться до Шевченка, бо він був дозволеним в совіцьких підручниках. Проте творів його не читає. Те, що не читає – то факт, бо, якби читала, то згоріла б від сорому, бо вона-таки, нинішня, і донецька і загальнодержавна, є (як шкіру здер) причина отої туги і розпачу Кобзаря. Отже, по-нашому: поет - “правільний, хоть і косноязичний”, “москалі – ето солдати”, ляхи - “прєдставітєлі западного враждєбного міра”. В підсумку: “спасіба рускім братьям за то, что нашлі і взрастілі”. Найбільше місця біля Лєніна. Там роблять концерти, правильні Майдани і постійно труться вітренківці. Їх також мало і виглядають вони на тому величезному майданиську дуже невигідно, дрібні бо... Найгарніше – біля Пушкіна. То є самий центр, пішохідна VIP-територія. Там є сцена, дуже затишно і красиво. Порушувати ту ідилію політикою – зась. Починається бульвар фірмовим магазином футбольної атрибутики ФК “Шахтар”.
На акції близько півтори тисячі осіб, що стоять біля сходів до будівлі ОДА, а самі сходи слугують сценою. Багато це чи мало? Хто його зна? Якщо врахувати те, що організатори і добровольці розповсюдили кілька тисяч листівок... Думаю, що малувато. Але, з огляду на те, де це відбувається, як доклалася місцева громада до обрання в демократичний, так би мовити, спосіб цієї самої влади, проти дій якої вже так скоро треба протестувати...
Люд різний. Більшість, судячи з обвітрених облич, працюють на вулиці на ринках. Є персонажі іншого штибу, які, гарантовано, використовують найману робочу силу. Але перших – більше.
Що дивно – влада зовсім не заперечує проти того, щоб на ганку ОДА влаштовували сцену різних протестних акцій. Те ж саме було і під час проведення невеличкого зібрання на захист української мови. Міліціонерів майже нема. Пара жінок у формі... Тобто – не бояться. Та, чомусь, більше на думку спадає – гидують. Ця акція – третя за ліком, але до жодної не вийшов з будівлі бодай двірник.
Ба, в цей день у когось в тій будівлі – свято. І той хтось – точно не сіроманець (хоча там і серед прибиральників люди системи, а не сірома). Цілих дві години, скільки відбувалася акція, туди несли квіти, пакети, торби і кульки. Делегати, за моїм спостереженням (а їх були десятки), більше йшли парами – молодша жінка і старший чоловік. То, напевне, за новітньою модою на дрес-коди в державних установах таке ввели? Жінки, оглядаючи натовп, як водиться, мали “нєдоумьонноє вираженіє ліца”, а чоловіки більш мужнє зверхньо-презирливе. Вони так ходили довго, аж під фінал акції з натовпу подекуди почали лунати матюки. То виглядало, як два світи: повний “гламур і респєкт” з одного боку, і, як висловилася одна з виступаючих щодо мітингуючих: “а ми здєсь в спортівних штанах”. До слова буде сказано, на мітингу на захист української мови картина була нічим не інакша. Просто, замість “спортивних штанів” і обвітрених облич були куценькі поношені плащики та сіді нефарбовані голови інтелігенток у якомусь поколінні. Шмаровидло і синюшна поголеність – були ті ж самі.
Слово надають охочім. Виступи слабенькі, непідготовані. Та, в основному, говорять від душі. Деякі плачуть. В самому натовпі йдуть “прєнія”. Якась сім'я з кавказців гаряче бубнить, що це ж не Азаров створив Кодекс, а Тігіпко. Хтось чеше зі сцени, як по писаному, гладко, але беззмістовно, як Юля Тімошенко кращих грошовитих часів. Прапорів - нема, гасел – рясно. Лише в одного хлопця з кишені стирчить прапорець ВО “Свобода”. У свободівців за появу на подібних міроприємствах без артефакту – виключення з партії. Сваритись – безкорисно, всі вже звикли.
Виступають, звичайно, російською. Українську розуміють і, майже не оглядаються на неї. Дуже цікавий факт – організатори акції висувають крім економічних і політичні гасла. І це ні багато ні мало – зміна влади на новій виборчій основі і встановлення в суспільстві нових “правил гри”. Панове, там дійсно ставились серйозні контрсистемні питання. І вони ввійшли в резолюцію. І їх гаряче підтримали мітингувальники. Ці вимоги поїхали на Київ.
При спілкуванні організатори погоджуються, що матеріали і документи “сирі”. Але ж вони мають попит. Найпалкіше учасники підтримували вислови типу “гнати втришия”.
До речі, готувалась спільна резолюція по Україні, але Донецькі, на думку Львів'ян, поставили “надто радикальні умови” (???). Підприємці Львівщини до того ще не готові, як було заявлено їх представниками. Хто б міг подумати? Тому спільної заяви не вийшло, хоча донецькі і пом'якшили резолюцію. Львів'яни ставлять виключно економічні гасла, Донецьк вважає, що без зміни взаємовідносин влада-народ зміни в окремих документах не мають сенсу. При цьому аж занадто чіткої ясності шляху, яким треба йти ще не спостерігається. Зате бажання – через край.
Один епізод навів на невеселі роздуми. Коли зі сцени одна з жіночок по завершенні мітингу сказала, що треба допомогти матеріально на поїздку до Києва на загальнодержавну акцію, то пакети і коробки для пожертв були наповненні миттєво. Навіть, були черги і суперечки, начебто то не знати куди. Це була накопичена енергія гніву і розпачу одночасно. Це вглядало, як такий-собі спосіб замінити власну активну участь невеличким хабарем. Ми теж кидали... Водночас люди кидали в готовності з розпачу, бо не знали, що можна зробити ще. Це єдина дія, яка їм зрозумілою мовою запропонована. Вони не дуже розуміли, що таке “будьте активніші”, “опрацювання зміни основ і сутності політичної влади в країні” і таке інше. Нажаль, організатори ще не змогли запропонувати їм простих гасел і зрозумілих ідей та чіткого плану дій. Але є й приємний момент, бо ті, хто розпочав рух чітко це усвідомлюють і говорять, що вони лише на початку шляху. Мало рук, мало голів. І як би ж тут партійцям в Україні не прикусити язика з приводу пасивності українців. Певна активна маса є, та політикум дискредитований.
Можливо, саме з цієї причини, на акції не спостерігалась надто велика кількість людей з академічною зовнішністю, чи з зовнішністю людей, яка б свідчила вже про середні розміри їх бізнесу. Ці ще сподіваються на кулуарне вирішення власних бізнес-питань, та, можливо, не задоволені рівнем акцій, що відбуваються. Припускаю, що і в цьому випадку використали, як звикли, найманих осіб.
На Київ мало б поїхати зо п'ять автобусів.
Після мітингу, на зустрічі з організаторами, найактивнішими були представники “опозиційних” партій, які активно пропагували ідєю створення на базі руху нової партії, народної, але “нє та, што “народная””. Тобто, не “нормальної”. Особливого ентузіазму то не викликало, та й на питанння, що їм заважає досягати цілей засобами їх організацій, розмова переходила на матерії типу: “бєз похода во власть ето бєссмислєнно”.
Той рух, про засади якого можна дізнатися за посиланням http:/
Від влади і цього разу так нікого й не було. Чудова тактика: “на Донбасє – разгул дємократіі і стабільность”. Що ж, взірцевий регіон.
Отака-то колотнеча.
