"Чужинці", "патріоти" і що з цим всім робити
Нещодавно одна всеукраїнська газета опублікувала статтю "Чужинцям вказали на вихід" про те, як група націоналістів вигнала з базара продавців-іноземців. Пізніше заступник редактора пояснив, що вважає небажаним переселення до України в'єтнамців та китайців (очевидно, акція "патріотів" має зупинити міграцію).
Як емігрант з багаторічним стажем, я міг би багато що сказати про моральний бік таких публікацій, зокрема про огульне застосування слова "чужинець" і словосполучення "вказали на вихід". Але моральні аргументи нікого не цікавлять.
Тому звернемося до простої логіки.
Факт: за останні 20 років в Україні оселилася велика кількість іноземців. Дехто знаходиться у країні нелегально, хтось - напівлегально, а багато хто - цілком легально, а дехто вже отримав громадянство.
Люди, що позиціонують себе як націоналісти і патріоти, влаштовують смолоскипові ходи, погроми на ринках і регулярно б'ють "неправильних" перехожих. Вони впевнені, що таким чином рятують Україну і борються з імміграцією.
Як на це реагує україномовне суспільство?
Більшість взагалі нічого не помічає, частина несміливо критикує патріотів-зі-смолоскипами, а хтось їм співчуває (як, на приклад, згадана газета).
Незалежно від морального боку питання, ані від особистої позиції кожного з нас, є прості і зрозумілі істини:
1) Погроми імміграцію не зупинять і нікого з країни не виженуть
2) Влаштувати новий Голокост чи масову депортацію в націоналістів "кишка тонка"
3) Держава може й могла б виселити нелегалів чи стати на перешкоді нелегальної імміграції, але аж ніяк не тих, хто легалізувався.
Тож, "чужинці" (як висловлюється поважна газета) тут надовго. І тут виростуть їхні діти. Питання лише у тому, _якими_ вони виростуть?
Більшість новоприбулих живе у великих містах Східної України. Там домінує російська. Якщо етнічні українці складають більшість, то реально україномовні у меншині. Хочеш-не хочеш, а кожен україномовний сприймається як "зразок патріота".
Що побачать діти іммігрантів? Що всі навколо говорять російською і живуть у переважно російськомовній культурі. А хто говорить українською? Хто позиціонує себе, як патріот? Ті, хто їх ненавидять. Ті, для кого вони назавжди "чужинці". Ті, хто пише у газетах, що їм треба "вказати на вихід".
Це назавжди визначить ставлення до всього українського.
В мене перед очима наглядний приклад. До 1960х років квебекські газети теж любили розповісти, що "чужинцям треба вказати на вихід". Все робилося для того, щоб іммігранти - навіть католики - не селилися у франкоканадських селах, не ходили до франкоканадських шкіл... Погромів, щоправда, не було, але "чужинців" намагалися тримати на відстані.
Результати не важко побачити. Поговоріть з дітьми та онуками монреальських іммігрантів старих хвиль. В багатьох просто алергія на все квебекське: від культури до націоналізму, від французької мови до будь-якої можливості національної автономії.
Під час референдуму 1995 року сувереністам не вистачило менш ніж 1% голосів для проголошення незалежності. Тоді більшість корінних квебекців проголосувало за створення власної держави, а от майже всі "некорінні" - проти. Діти і онуки "старих" іммігрантів пригадали "чужинців". Квебекським друзям я із гордістю кажу, що на референдумі 1991 незалежність підтримало 90% населення, тоді як етнічні українці складають лише 70%...
Років 100 тому англоканадці були не більш толерантними, аніж квебекці. Але їхня мова була домінуючою, необхідною для роботи та кар'єри. Як російська у містах Східної України. До того ж, вони не відштовхували "чужинців", а намагалися їх асимілювати. Сьогодні можна зустріти стовідсоткових англоканадців із українськими, італійськими чи китайськими прізвищами.
З 1960х квебекське суспільство намагається інтегрувати іммігрантів, залучити до своєї культури, навчити своїй мові. Вже є певні результати. Все більше новоприбулих обирає франкомовне середовище. Іммігранти все краще знають квебекську культуру та історію. Для багатьох з іммігрантських дітей французька стала рідною. Але попередні покоління іммігрантів були "загублені" - боюся, на завжди.
Як іммігрант, можу сказати: кожен прояв расизму щодо нас відштовхує від титулярної нації та її культури. Це при тому, що тут погромів немає. Можу собі уявити, що має уявляти український "чужинець" після чергової смолоскипової ходи чи після оптимістичної газетної статті про "показаний вихід".
Сама по собі імміграція не є чимось поганим. Бабуся Едіт Піаф була з Північної Африки. Емануель Арсан (авторки роману "Емануель") була з Індокитаю. Французький письменник Ромен Гарі походив з російськомовної єврейської сім'ї з Вільнюсу. Шарль Азнавур - вірменського походження. Це якщо не згадувати про Клода Лелуша, Луї де Фюнеса чи Іва Монтана. І всі знають, на приклад, походження Пушкіна.
В Україні, чимала відомих козаків було "чужинського" походження - зокрема, татарського...
Усе питання - в інтеграції іммігрантів. Там, де вона вдається, нація стає сильнішою і багатшою зі всіх точок зору. Якщо ні - утворюються "паралельні світи", де кожна етно-культурна спільнота живе у своєму всесвіті, а на інші дивиться як на інопланетян. У країнах, де національна мова під загрозою, інтеграція іммігрантів - справа виживання.
В Україні "інтеграцією" займаються скінхеди. А редактори україномовних ЗМІ або пояснюють, що "для нас ця проблема не актуальна", або публікують "античужинські" статті. Деякі журналісти рішуче засуджують шовінізм, але навіть в них не доходять руки до інтеграційних питань (якось-то воно буде...)
По хорошому, держава мала б розробити продуману політику імміграції. І дотримуватися її. Пускати стільки людей, скільки можна інтегрувати. Обирати тих, хто поважає країну і хоче інтегруватися. Тих, хто принесе користь. І найголовніше - подбала б про мовні курси, про уроки історії, про соціальні програми.
З різних причин держава всім цим не займається і, у найближчі часи, займатися не буде.
Що б мало робити україномовне суспільство? Для початку, встановити контакти з тими, кого журналісти називають "чужинцями". Це не інопланетяни, а живі люди. На загал, не гірші і не кращі від наших заробітчан. Звісно, їх легше вважати "єдиною сірою масою" і "ворогами". Але реальність значно складніша.
Раніш, ніж кричати "чужинці геть!", варто хочаб дізнатися, що це за люди, чим живуть, звідки приїхали... Повторюю, вони ВЖЕ тут, і ніякі "акції" патріотів-смолоскипівців їх не виженуть. Якщо в вас новий сусід, варто хочаб поцікавитись, що за людина...
ЗМІ варто було б опублікувати низку статей про новоприбулих. Про кожну спільноту окремо. Смішно вважати за єдине ціле, на приклад, китайців і ліванців. І знов-таки, менеджер середньої ланки узбецького походження і не менш узбецький заробітчанин-будівельник - це не обов'язково та сама спільнота.
Україномовним ЗМІ варто б поцікавитись, як новоприбулі бачать Україну, яке їхнє ставлення до української мови та культури (нагадаю, ці мова і культура не є домінуючими у містах на схід від Житомиру). Що вони знають, на приклад, про історію цього краю?
Поговорити з дітьми новоприбулих. Як проходить їхня інтеграція? Яке в них самовизначення? У які школи вони ходять? Якою мовою спілкуються вдома? А з друзями?
Це вже навіть не питання "толерантності" і "гуманності" - це цілком практичне питання. Йдеться про частину мешканців країни. Їх вже багато, а буде ще більше. Ті, хто ще не став громадянами, обов'язково ними стануть - не зараз, так за десять років. Думаючий націоналіст мав би замислитися над тим, що зробити, щоб не додавати нових виборців проросійським силам. Але, звісно, легше бавитися смолоскипчиками і бити перехожих...
Тим більше мав би про це замислитися думаючий інтелігент. Але у інтелігенції є важливіша і першочерговіша робота: мріяти про національне відродження.
Єдині, хто міг би цим зайнятися - так звані нові ліві. Але для них мова-і-культура - питання навіть не другого, а третього чи четвертого плану. Головне для них - соціальні питання. "Мігранти" їх цікавлять лише як експлуатовані трудящі і жертви дискримінації. Вони (ліві) недооцінюють такі чинники, як культура, менталітет, релігія. Для них це щось маловажливе, або взагалі неіснуюче. Я й сам був таким, поки дуже близько не поспілкувався з людьми з різних країн (разом працювали, вчилися, їли, знімали квартири...)
Ліві здатні загладити негативне враження від українців, але навряд чи вони стануть когось залучати до "Україномовного Всесвіту". В них інші задачі.
Отака c'est la vie.
Варто почати з малого. Кілька статей про різні категорії "мігрантів". Хто їде? Чому? Як живе? Що робитиме?
Це не так вже складно...
© Євген Лакінський, "чужинець" у мононаціональному місті Квебек :)
http:/
