English version

Як популізм накрив Україну. Історія голосувань з 2006 року

Проект Texty.org.ua. Опубліковано одночасно Liga.net і Texty.org.ua

Часто електоральну географію України звужують лише до відмінностей між кількома регіонами – наприклад, Сходом і Заходом. Таке спрощення проводить штучні кордони. Водночас, справжня картина значно цікавіша.

Рекомендуємо переглядати проект на моніторі.

Тож давайте роздивимося деталі і подивимось поведінку виборців у різних регіонах.

Ось як виглядає знайомий всім загальнонаціональний контекст: традиційно високий рівень підтримки національно-демократичних сил на Заході й у Центрі, проросійських та комуністичних – на Сході та Півдні. Але чи так усе в дійсності?

Ми розділили всі партії, які брали участь у парламентських виборах 2006-2019 років, на три типи:
- національно-демократичні (типові приклади: Наша Україна, БПП)
- проросійські або комуністичні (Партія Регіонів, КПУ)
- популістські (БЮТ, Слуга народу).

Уявімо політичні уподобання виборців у вигляді умовного трикутника, де синій кут позначає національно-демократичні сили, червоний кут — проросійські та комуністичні партії, жовтий — популістські. Будь-яке співвідношення голосів виборців за ці три типи політсил можна закодувати точкою на цьому трикутнику.

Наприклад, якщо виборці віддали кожному типу політсил по 33.3%, ми отримаємо позицію в середині трикутника (біла точка в центрі). Таке буває рідко: скоріше за все, якісь сили матимуть більшу підтримку – тоді точка зміститься, відповідно, у напрямку синього, жовтого або червоного кута.

Саме ці відхилення від «центру» для кожної дільниці на виборах до ВР позначені на карті лініями-стрілками (початок лінії — центр трикутника). Що вищий відсоток голосів за конкретний тип сил, то довшою і більш направленою у відповідний кут є лінія. Для швидкого ознайомлення ви можете орієнтуватись просто за кольором.

Загалом як нахил, так і колір ліній показують пропорцію голосів, які отримали партії цих трьох напрямків: нахил ліворуч, «на захід», і сині стрілки – це націонал-демократичні партії; нахил праворуч, «на схід», і червоні – це проросійські; нахил вниз, жовтий,– це популісти. Одна лінія — одна виборча дільниця.

Be patient...

2006

2007

2012

2014

2019

Загубили на карті Україну? Тицяйте сюди!

Поступовий зсув у бік меншої підтримки проросійських та комуністичних сил розпочався після Майдану 2005 року. Однак постійні чвари «помаранчевих» розчарували виборців, і на час голосування 2006 року проросійська Партія регіонів на чолі з Януковичем не тільки втримала свій електорат, але й перетягнула до себе виборців КПУ, отримавши 186 місць у парламенті.

На позачергових виборах 2007 року свої позиції посилила Тимошенко. В цей час вперше стає помітним електоральний поворот Полтавської та Черкаської областей. Проросійські та комуністичні сили помітно втратили тут свої позиції – здебільшого на користь БЮТ. Виборці у Вінницькій, Волинській, Львівській, Хмельницькій, Івано-Франківській областях також активно підтримали партію Тимошенко. Популістські гасла на кшталт «виплата боргів Ощадбанку», «контрактна армія у 2008 році» принесли партії Юлії Тимошенко 156 мандатів.

У 2012 році Партія регіонів повертає мажоритарну складову виборів. Завдяки цьому їй вдається мобілізувати виборців із сільських місцевостей. Документи по справі Манафорта свідчать, що в Центральній та Західній Україні Партія регоінів перед виборами 2012 року обрала стратегію інтеграції місцевих еліт у свої лави. І це принесло певний успіх – зокрема, у Вінницькій, Хмельницькій та Закарпатській областях.

На виборах 2014 року після подій на Майдані та російської інтервенції Україна майже одностайно підтримала проукраїнські сили.

Зникла схожість електоральної підтримки всередині Одеської, Харківської та Дніпропетровської областей, які до цього були більше консолідовані навколо проросійських / комуністичних партій. Те саме стосується підконтрольних Україні територій Донецької та Луганської областей.

Цікавий факт: хоча Любешівський район – це Волинь, але це не завадило комуністам перемагати там у 2006-2012 роках. Навіть у 2014 році, після Революції Гідності, одна дільниця віддала перевагу комуністам — в селі, де народився один із лідерів партії (неодноразовий заступник голови Верховної Ради) Адам Мартинюк. Однак це не лише ефект друзів та сусідів, а й продуманої електоральної кампанії — Мартинюк був високопосадовцем і в 2002 році, але тоді КПУ не здобула підтримки в районі.

Та в 2019 році країну накрила хвиля популізму. З одного боку, це світова тенденція, коли виборці розчаровуються в традиційних політиках і обирають когось екстраординарного. А з іншого – це може бути міксом із втоми від війни, наративів, які насаджувало олігархічне телебачення, наслідків російської дезінформації, складності й незрозумілості реформ та любові до простих рішень, які багато років проповідували менш успішні, ніж Зеленський, українські популісти.

Перед тим, як читати далі, ви можете детально роздивитися карти для виборів до ВР, починаючи з 2006 року. Клікайте на рік (праворуч, верхній кут), щоб перейти на відповідну карту. Нагадаємо, що кожна стрілочка – це конкретна дільниця. Карту можна зумити кнопками +/- у лівому верхньому куті.

Інтерактивна карта дає змогу виявити райони та міста, які голосують не так, як їхні регіони. Інколи це лише тимчасові електоральні успіхи якоїсь із партій на одних виборах, які зникають на наступних. Водночас, чимало локацій в Україні мають довготривалі особливості політичних поглядів.

Якщо ж агрегувати дані дільниць до рівня міст та районів, то можна виокремити ці патерни більш наочно.

Не лише Схід та Захід

Протягом 2006-2019 років три галицькі області (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська) і дві донбаські (Донецька та Луганська) мали найменші внутрішні відмінності в підтримці партій.

Водночас деякі інші області мали більші відмінності в електоральних уподобаннях між районами, ніж окремі області між собою.

Ось так виглядають на трикутнику політичні вподобання районів та найбільших міст України. Деякі точки випадають із загальної картини – це так звані outliers (значення, які різко відрізняються): тут стабільно голосують не так, як у решті регіону. Закарпатська, Чернівецька, Чернігівська, Сумська та Житомирська області мали найбільші внутрішньорегіональні відхилення.

У випадку Чернівецької та Закарпатської областей – це райони з найбільшою часткою етнічних меншин.

Подивимось, наприклад, на Закарпатську область. У Берегівському районі три чверті населення – це угорці, в місті Берегове угорське населення складає близько половини. Саме тут найнижчий рівень підтримки «національно-демократичних» сил, що в 2012 році було ефективно використано Партією регіонів. Однак у таких районах, як Виноградівський (одна чверть населення – угорці) чи Ужгородський (третина населення) таких тенденцій голосування, як у Берегівському районі, немає. Наведіть мишею на точку, аби подивитись назву району чи міста. Сіра лінія показує результати голосування для попереднього року.

Схожа ситуація – в Чернівецькій області. Герцаївський район, де більшість населення – це румуни (близько 90%), та Новоселицький, де близько 57% за останнім переписом є молдаванами – зміщені в бік підтримки «проросійських та комуністичних сил». Тоді як Глибоцький район, де румуни – трохи менше половини населення, чи Сторожинецький (третина населення) – не показують подібних результатів голосування.

Схоже, що саме переважання в структурі населення національної меншини, а не просто її значна частка (навіть коли це 45%, як у Глибоцькому районі), виливається в зміни електоральних уподобань. При цьому, сумнівним є вплив етнічної приналежності самої по собі, без її використання в електоральній стратегії партії, доступу до адмінресурсу в районі, союзу з місцевими елітами чи розвитку місцевого партійного осередку. Це свідчить радше про важливість місцевої політики, а не реакції національних меншин на те, що відбувається на національному рівні.

На позначення цього явища існує термін «етнополітичне підприємництво». Тобто, коли етнічні межі використовуються для досягнення політичних цілей. В Україні це виглядає так, що політичні сили домовляються з «правильними людьми» й отримують голоси, а не тому, що в певної етнічної громади є своя стратегія, якої вона дотримується.

Варто згадати й про те, що територія Чернівецької області довгий час була поділена між Австрійською та Російською імперіями. І цей давній кордон досі проявляється на електоральних мапах. Електоральна поведінка в Сокирянському, Хотинському, Кельменецькому та Новоселицькому районах, які були в складі Російської імперії, зміщена в бік «комуністичних та проросійських» сил у порівнянні з районами, які були частиною Австрійської імперії. Разом з етнополітичним підприємництвом, саме це робить електоральну географію Чернівецької області настільки строкатою.

Ще один приклад впливу історичних кордонів – північні райони Тернопільської області, які були частиною Волинської губернії Російської імперії, на противагу іншій частині, що належала до Австрійської імперії. Цікаво, що така лінія розмежування відчутно проявилася лише в 2012 році, коли Партії регіонів вдалося досягти стратегічного успіху на цих теренах у порівнянні з територіями по інший бік вже відсутнього фізично, але проявленого на електоральних мапах кордону.

На півночі Сумщини Середино-Будський район, який стабільно виказує найбільшу в області підтримку проросійських сил, має малу частку етнічних росіян, але високу частку російськомовних мешканців (дані перепису 2001 року). Водночас Великописарівський район, який є другим за кількістю етнічних росіян і третім за кількістю російськомовного населення, не має подібних електоральних преференцій. Те саме стосується Чернігівської області. В Чернігові проживає більше російськомовного населення, ніж у Семенівському районі, але підтримка національно-демократичних сил у Чернігові – вища.

З іншого боку, Житомирська область (яка не має істотних відмінностей у структурі населення) також входить до областей, які демонструють найбільші внутрішньорегіональні відмінності. Місто Коростень, наприклад, було «червоною» фортецею протягом 23 років, поки в Україні не заборонили Комуністичну партію.

Можливо, питання електоральних уподобань стосуються місцевих політичних еліт і мобілізації електорату на місцях. Ці питання є невивченими в Україні.

Мовні, етнічні, соціально-економічні змінні також не мають пояснювальної сили для багатьох конкретних випадків, коли ми бачимо різницю виборчої поведінки міст та районів в одному регіоні.

Наприклад, у Харківській та Кіровоградській областях у великих містах проживає більше етнічних росіян та російськомовних, проте на виборах 2006-2012 рр. ми можемо побачити, що Кропивницький і Світловодськ (Кіровоградська область), так само як Харків і Люботин, віддали більше голосів за проукраїнські політичні сили, ніж у середньому по цих областях

Якщо подивитися на графіки по областях, ви можете помітити, що місто Горішні Плавні (колишній Комсомольськ) в 2006-2019 не слідувало електоральному повороту Полтавської області, а було найбільш «про-регіоналівським». Можливо, це пояснюється тим, що місто створили в радянський час як супутник великого заводу «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», і туди на заклик радянської влади приїхало багато комсомольців-добровольців, в тому числі і з Росії. Газета «Комсомольская правда» 6 січня 1961 року писала: «Існує місто Комсомольск-на-Амурі, з'явиться місто Комсомольск-на-Дніпрі», після чого почалася кампанія з переїзду молоді на цю нову новобудову століття.

А місто Нікополь, навпаки, в 2006-2012 роках стійко демонструвало найвищу підтримку «національно-демократичних» сил у Дніпропетровській області.

Місто Славутич (будувалося для родин працівників ЧАЕС, етнічний склад: українці — 44,3 %; росіяни — 45,8 %; білоруси — 4,8 % ) Київської області в 2006-2012 роках теж випало з обласного тренду й підтримувало Партію регіонів.

Місто Южноукраїнськ (як і в Славутичі, тут живуть люди, які працюють на АЕС – Піденно-Українській. Етнічний склад: українці — 73,9 %; росіяни — 21,7 %; білоруси — 0,7 %;) у Миколаївській області в 2006-2014 роках стабільно показує найвищий рівень підтримки «національно-демократичних» сил в області.

Недригайлівський район, де народився Віктор Ющенко, теж рекордно підтримував Нашу Україну в Сумській області в 2002-2007 рр.

Нижче розташовані графіки для районів та міст по кожній області. Перемикайте роки, шукайте потрібні міста. Графіки згруповані по схожості голосувань в областях.

Методологія

Над проєктом працювали: Микола Добиш, Анатолій Бондаренко, Євгенія Дроздова, Надя Кельм, а також Єлизавета Доронцева, Ганна Аргірова, Наталя Кіндратів, Аліна Дзюбко, Яна Ярмак, Анастасія Оприщенко, Ярослав Андрієнко.