Про них не заведено говорити, їх не згадують на сімейних святах, не кличуть у гості на Різдво. З очей подалі, заховати від знайомих і витіснити зі свідомості. Їх прагнуть не бачити, щоб закрити пробоїну в душі від втрати рідної людини. Йдеться про алкозалежних. Кожен може згадати родича, який п'є. Вони серед нас, але їх якби і немає.

На районі цей заклад називають просто «наливайка». Вона міститься у невеликій будівлі колись комунального значення, затисненій між багатоповерхівками. Про «наливайку» знають усі на районі. І це не дивно – коло неї відбуваються часті «розборки», лемент ночами, а іноді тут-таки знаходять і трупи. Постійний клієнт прийшов затаритися і віддав Богові душу. «Бадяжать... Хто знає, що продають, якусь отруту», – каже клієнтура.

Час від часу в когось із мешканців сусідніх будинків здають нерви – і він починає розсилати заяви і скарги у всі можливі державні установи, організовує колективні звернення, щоб закрити її, але «наливайка» живе. Я заходжу досередини. Тьмяне світло у невеликому приміщенні, кілька заляпаних столів під стіною, смердить перегаром, тютюном і довго не митим тілом. Несподівано бачу ще одне приміщення, про нього я не знав.

Там зовсім темно і по звуках, схоже, що хтось спить. Існування ковіду та носіння масок – це десь у паралельному всесвіті. Та повітря тут настільки просякнуте сивушними випарами, що, здається, будь-який навіть найсмертоносніший вірус має просто замертво падати до ніг. Це, звісно, не так. Підходжу до прилавка у кінці приміщення, за саморобною вітриною якого стоять чотири чи п'ять пляшок різної дешевої горілки за однією ціною (100 г – 20 грн). Продавчиня напружено сканує мене поглядом. Розмова одразу не клеїться.

«Так, ми працюємо..., а що кому не подобається – можете скаржитися.., переживемо». Поки намагаюся щось розпитати, за спиною продавчині виникає досить непогано вбраний чоловік, що уважно стежить за розмовою, а в якийсь момент просить мене вийти. На виході більш гостинне товариство – кілька підвипилих чоловіків (із вигляду – завсідників) сидять на бордюрі біля «наливайки», один вже куняє. Розмова ведеться про те саме, що й у всій країні. Вибори, велика політика, труднощі життя люду. Намагаюся перевести розмову на те, як вони докотилися до такого життя, але у відповідь чую щось загальне про хаос у країні...

Зрештою у мене просять «пару рублів» на горілку, та в цей момент до нас підходить, судячи із вигляду та манери говорити, ще одна постійна клієнтка наливайки – жіночка з кравчучкою. Каже, що на будівництві поруч викопали якусь арматуру й її треба терміново відтягнути «до Юри». Підозрюю, йдеться про власника пункту чормета, що розташувався за сотню метрів від нас. Чоловіки неохоче підводяться та йдуть за жінкою з кравчучкою. Лишається один, що задрімав на бордюрі. На мить мені здається, що йому погано, але прислухавшись чую, як чоловік рівномірно посапує у сні. Цього разу, здається, все минулося.

Тут напиваються бідні, але і забезпечені родини не застраховані від того, що хтось почне пити.

В Україні торік через хвороби, пов’язані з вживанням алкоголю, померли майже 10 тис. українців, – стверджує Держкомстат. Це більше, ніж від злоякісних новоутворень шлунка чи молочної залози.

На першому місці алкогольна кардіоміопатія. Однак погляньмо також на іншу цифру.

700 тис. людей лікували психічні розлади у 2019 році через вживання психоактивних речовин, передусім алкоголю, – повідомляють у «Центрі психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України». Це кожен 60-й українець, а також половина від загальної кількості пацієнтів психлікарень.

Найчастіше за психіатричною допомогою звертаються через залежність або при спробі кинути вживати.

Але звертаються за допомогою далеко не всі, а лише ті хто визнає свою проблему, а для багатьох алкозалежних це нереально, вони не вірять, що хворі. Як розповідає Олександр Михельсон, котрий лікувався від алкоголізму, йому знадобилося близько семи років щоб сприйняти сам факт того, що він не може перестати пити самотужки: «Якщо людина визнає свій алкоголізм – у неї є шанс одужати. Хто не визнає, шансів не має.»