Школа по
сусідству

Над проектом працювали:
Ярослава Тимощук,
Надя Кельм,
Микола Добиш

96 матусь і татусів ніби грають у лотерею. Усе залежить від клаптика паперу з портретом Івана Багряного, ім’я якого носить 148-а київська школа. Менше число на папірці – більше шансів. Вагітна мама витягує папірчик із номером 1 і зриває джекпот: вона виграла місце у першому класі не лише для свого сина цього року. Через 6-7 років брат або сестра нинішнього першокласника теж піде до цієї школи. Вчитися в закладі мають право ті діти, чий будинок приписаний до школи, чиї батьки тут працюють або чиї старші брати/сестри навчаються. Усім іншим – випробовувати фортуну. Нова система прийому до першого класу набагато справедливіша, ніж попередня. Але не всі готові вчитися в «народних» школах.

Досі, щоб віддати дитину до так званої престижної школи у Києві, батьки мали добряче поклопотати. Шестирічну дитину змушували проходити тести та співбесіди.

За новим цьогорічним принципом – де живеш, там і вчишся – влаштуватися до школи простіше. Тепер прилаштувати дитину в «крутіший» заклад стало важче. Одна з проблем, з якою стикнулися реформатори, – відсутність шкіл поблизу новобудов.

За старої системи, забудовникам було легше продати квартиру в районі з дефіцитом шкіл, адже батьки могли записати дитину учитися деінде. Тепер така можливість суттєво обмежена. Спеціаліст управління освіти Соломянського району Тетяна Подолян ділиться свіжою історією про те, що в районі одні батьки купили квартиру «під школу» – аби дитина пішла в хорошу гімназію. Тож будівельники, аби продавати квартири, змушені будуть споруджувати і школи. Крім адміністративних механізмів, включаються й ринкові. Втім, це лише припущення. Ми ж розбиралися, як відбувається прийом до першого класу зараз.

Батьки купили квартиру «під школу» – аби дитина пішла в хорошу гімназію

Як пощастить

Мама №2 – одна з найбільших щасливиць нині, однак їй усе одно дивно, що майбутнє дитини залежить від того, який випаде жеребок.

Вагітній мамі №1, яка виходить до лототрону з сином – майбутнім першокласником, зал аплодує – вона перша з 96 претендентів.

Мама №17 не стримує сліз і тремтячими руками обіймає тата.

Мама №77 і не сподівалася, що пощастить, бо відтоді, як їм довелося виїхати з окупованого Донбасу, а її синові – закінчити підготовчу групу дитсадка для вступу в хорошу школу, їй здається, що вона і везіння – речі несумісні.

Мама №55 бідкається, що тепер її сину доведеться вчитися з наркоманами та алкоголіками.

Мама №80 сердиться, що номерки роздали навіть тим байдужим батькам, які не прийшли.

Мама №55 бідкається, що тепер її сину доведеться вчитися з наркоманами та алкоголіками

Що менший номер, то більше шансів. День жеребкування у школі №148 (три хвилини пішки від станції метро «Дарниця») видався гарячим.

Ті, хто не потрапив у списки першокласників, зарахованих першочергово (а це ті, чий будинок закріплений за школою, у кого батьки працюють в закладі, або чиї старші брати та сестри навчаються тут), могли претендувати на вільні місця. Охочих потрапити у цей заклад виявилося чимало: 97 на чотири вільні місця. Тому треба тягнути жеребок із прозорої скриньки.

Уже на самій процедурі директор Сергій Горбачов оголошує, що вільних місць побільшало: з гарантовано місце отримають ті, хто витягнув жереб із номером до 40. Аби не тягти жереб знову, мама або тато бронює собі місце в черзі відповідно до свого номера.

Кожен із цих батьків має «запасну» школу, до якої приписані, але хочуть, аби дитина вчилася в кращих умовах. 148 школа – єдина з шести найближчих у районі, яка оголосила про жеребкування. В інших вільних місць нема.

Найбільш розгнівані ті батьки, яких за місцем проживання розподілили до однієї з сусідніх шкіл. Між мамами й татами ширяться чутки про те, що в тому закладі вахтер спить на робочому місці, що лінолеум зяє дірками, та й загалом контингент школи – «діти пролетарів». Сам Горбачов із цим не згоден: “Там хороша школа, але без крутизни”.

Утім, і батьків можна зрозуміти. «Учителька поставила мого сина і його друга перед усім класом, назвала їх зрадниками й вимагала, аби вони вибачилися за «зраду». Все це через дрібний конфлікт з нею. А ще забороняла спілкуватися з іншим другом, який не витримав тиску вчительки й перевівся до іншого класу. І, що найгірше, 90% батьків у нашому класі вважають, що це нормально», - говорить одна з мам, котра втомилася возити свого сина у кращу школу й віддала до найближчої.

Травмовані школою батьки, а це переважно середній клас, роблять усе, аби їхні діти вчилися у кращих умовах

Таких історій – безліч. Тому травмовані школою батьки, а це переважно середній клас, роблять усе, аби їхні діти вчилися у кращих умовах. Насправді, якість навчання шкутильгає і в «гарних», і в «поганих» школах, але в гарних – вищий рівень адекватності вчителів і батьків. Знання ж, серед іншого, залежать і від занять із репетиторами. Про те, як вчаться в українській школі, детальніше читайте тут.

До чесності жеребкування не прискіпатися: воно відбувається за протоколом. Присутні усі члени комісії, а батьки мають можливість приєднатися в якості спостерігачів. І номери, які тягнуть батьки, і протокол, який директор заповнює по ходу, транслюються на екран, який добре видно всім учасникам. Утім, батьки з нещасливими номерами все одно засмучені.

Жеребкування – ідея директора, Сергія Горбачова. Він вважає цей спосіб далеко не ідеальним, але всі інші, які розглядалися (за віком дітей, за черговістю подання заяв, за “конкурсом до першого класу”) суттєво гірші через небезпеку корупції. Якщо хтось знає справедливіший спосіб поділити вільні місця, він готовий вислухати.

Також Горбачов придумав, як перевіряти батьків, які можуть принести липові договори про оренду житла, аби обійти систему і потрапити в бажану школу.

Засвідчити, що дитина має право відвідувати ту чи іншу школу, батьки можуть документом, який підтверджує проживання у квартирі. Це може бути і реєстрація, і договір про оренду, і довідка про статус вимушеного переселенця, і свідоцтво про право власності.

Тому окремі агентства нерухомості пропонували допомогу з оформленням документів для подачі заяв у будь-яку школу Києва. Можна було придбати і фейковий договір про оренду, і довідку про реєстрацію місця проживання. Перевіряти документи міг лише директор школи.

«Я не слідчий, але дещо вдалося з’ясувати», – каже Сергій Горбачов.

Його школа прийняла вдвічі більше заяв, ніж могла вмістити учнів (183 на 90 місць), тож треба бути пильним.

Передусім, ще на квітневих зборах директор попередив батьків майбутніх першокласників, щоб не хитрували. А коли настав час приймати заяви, перевіряв правдивість документів. Найпростіший спосіб упевнитися – пошукати сусідів й запитати, чи дійсно в будинку проживає така родина.

10 першокласників прийняли на підставі договорів про оренду помешкання або акту перевірки житлових умов

Десятьох першокласників прийняли на підставі договорів про оренду помешкання або акту перевірки житлових умов (обстеження помешкання комунальниками) – і директор каже, що може поручитися за кожен з цих випадків.

Селекції дітей не буде

Сергій Горбачов переймався не тільки за свою школу – він є учасником робочої групи, яка визначала новий порядок зарахування. Зміни скасовують вступні співбесіди, які, визнає директор, слугували прикриттям для бізнес-схем, коли до школи приймали за так звані пожертви. Тепер у рівних умовах і діти, бо перед ними відчинені двері найближчої школи, й самі заклади, бо вони не відбиратимуть першокласників на власний розсуд.

Навіть у тих випадках, коли співбесіди проводилися прозоро, вони все одно не могли бути критерієм, вважає Горбачов. За 20-25 хвилин практично неможливо визначити, наскільки дитина готова до школи. Крім того, шестирічна дитина може розгубитися або не забажати спілкуватися з незнайомцями, та й не кожен шкільний психолог, який оцінює результати, робить це професійно.

Ще були такі собі підготовчі курси, де або готували дітей до виконання завдань, або просто продавали відповіді. Майже половина київських шкіл могла набирати до першого класу за таким конкурсом, незважаючи на місце проживання дитини.

Мертві будинки і білі плями

Щоб поділити школи між будинками, спочатку треба було порахувати кількість дітей у них. Дотепер ніхто не мав уявлення про те, скільки першокласників прийдуть до конкретної школи. Цифра ставала відома лише після того, як батьки приносили заяви.

Нині ж кожна школа вперше отримала дані про кількість дітей із відповідного Реєстру. Для батьків тепер все просто: написав заяву у “свою” школу, директор подивився прізвище в реєстрі. Якщо дані збігаються – готово, дитина прийнята.

Дані з реєстру теж доповнюють, директори вносять туди відомості про нових дітей. Уточнений реєстр дозволить досконаліше ділити мікрорайони на наступний рік.

У січні цього року, коли школам почали “нарізати” будинки, з’ясувалося, що до окремих шкіл приписані цілі вулиці, яких вже немає, а новобудов шкільна система не “бачить”.

Тож, розподіляючи будинки, спеціалісти з управління освіти обійшли свої райони ногами, бо старим базам довіряти не могли.

Врахували також, скільки часу займе дорога до школи та які перешкоди є на шляху. Якщо до однієї школи треба було перейти два проспекти через пішохідний наземний перехід, а до іншої можна дістатися дворами, то будинок закріплювали за другою.

«Поглянувши на дані реєстру та на карти, ми зможемо відповісти, скільки і де потрібно шкіл, де є перевантаження, а де – недобір. Наприклад, у Дніпровському районі школа на вулиці Кибальчича не добирає учнів, а єдина школа в районі «Паркових озер» перевантажена. Відповідно, можна переплановувати територію», – вважає Горбачов.

Кожна школа ще в серпні-вересні доповість, скільки класів зможе відкрити на 2019-2020 навчальні роки. Відтак охочих дітей поділять між школами за територіями. Хто куди піде, стане відомо не пізніше, як за півроку до першого дзвоника. Тобто, вже у березні батькам можна буде писати заяви, а директорам – перевіряти вказані батьками місця проживання.

Діти-зірочки і діти вулиці

Навряд чи з нових правил вийде щось путнє, побоюються спеціалістки з управління освіти на Подолі. Вони вдаються до дивного терміну «змішані діти». Це значить, що тепер в одному класі сидітимуть діти, «виховані в домашніх умовах», і «діти вулиці, чиї мами на майданчиках курять і матюкаються». Бо конкурсний відбір заборонили, і до школи прийматимуть усіх. Дивно це чути з вуст чиновників, які мали б дбати про те, щоб кожна дитина, незалежно від соціального стану, отримала гарну освіту.

«Першого вересня вони сядуть за одну парту – і можуть виникнути проблеми. Є діти-зірочки, які можуть усе, і є діти, з якими батьки ніколи й не бавилися. Якщо вони будуть разом, то частину зірочок втратимо, бо їм у такому класі буде нецікаво», – змальовує невтішну картину працівниця управління. Назватися вона категорично відмовляється. Вона просто собі писала звіт у журналі і перепрошує, що втрутилася у нашу з Оленою Георгіївною розмову.

Власне, розмова з Оленою Георгіївною не клеїться. Вона вже відповіла письмовою канцелярською чиновницькою мовою і вважає, що більше немає про що говорити.

Тим паче, в них особливо нічого не змінилося: вже багато років працюють із закріпленими територіями, район старий, щільність невелика, лише 12 відсотків школярів приходять із сусідніх районів. Спершу беруть «своїх», а вже потім сусідів.

Але дещо таки змінилося. Після нового розпорядження у списках дітей побільшало на цілу сотню. До території обслуговування додалися нові будинки із Воздвиженки та Варшавського мікрорайону. Житлові будинки ростуть, як гриби після дощу, а шкіл у такому темпі не будують.

До страху перед новим вступом додаються побоювання щодо самого навчання. Програма нової української школи з її акцентом на пізнання через гру поки теж не викликає довіри. Мовляв, оцінки спонукають вчитися ретельніше. Діти вулиці прийдуть у класи престижних шкіл і почнуть гратися – таку картину уявили собі ті, хто має впроваджувати реформи на Подолі.

Школа радості не для всіх

У деякі школи складно потрапити не лише першокласнику. Школа №304 із поглибленим вивченням інформаційних технологій – вельми популярна у Святошинському районі. Тут назбиралося 160 заяв на першочергове зарахування і 84 – на вільні місця. При цьому, школа планує набрати лише 120 учнів у чотирьох класах.

Заклад позиціонує себе як «школа радості, де всім і кожному добре, затишно і привітно». На сайті пишуть про інноваційні підходи, технології й інші важливі речі. Цікаво дізнатися, як відбувається набір за новими правилами у таку популярну школу. Жінка-охоронець на вході зустрічає без особливої привітності. Мовляв, у директорки гаряча пора, саме приймає заяви, тож навряд чи вийде розмова. Все ж диктує номер телефону, за яким можна зв’язатися з директоркою.

Ганна Єлізаріївна обіцяє «дать по мозгам» вахтерці за те, що пропустила мене на територію, та ще й підказала телефон. Правда, директорка відразу спохоплюється й перепитує про те, а що, власне, мені потрібно. Порозмовляти? Дивно, все ж є на сайті.

– Але ж, Ганно Єлізаріївно, школа, де вивчають науку майбутнього, не може бути такою закритою до спілкування, – наполягаю.

Ганна Єлізаріївна обіцяє «дать по мозгам» вахтерці

Ганна Єлізаріївна зітхає і просить зателефонувати ще раз о 19-й годині.

Але до цього часу директорка просто знаходить кільканадцять причин, через які ми буцімто не можемо поспілкуватися.

Школа радості так і не відчинила своїх дверей. Але не всі заклади такі закриті.

Рівні шанси

Розговорити багатьох освітян важче, ніж контрабандистів, але серед них трапляються й відкриті люди. Директор однієї зі шкіл біля метро Дарниця спокійно розповідає, як їй живеться з новими правилами. Щоправда, на умовах анонімності – адже я почала ставити запитання без погодження з районним відділом освіти. Ми прийшли в цю школу, бо до неї приписано мало будинків. З’ясовуємо, що вступних тестів або співбесід для першачків тут не було й раніше.

«Дитина має право на навчання і вступ без нервів», – вважає директорка.

У школі нема особливих розкошів, хоча заклад розвивається. Виграли голосування у проекті громадського бюджету й отримали мільйон гривень на шкільний стадіон. Директорка прогресивна, відвідує тренінги, читає тематичні книжки, цитує педагогів-теоретиків і вірить в «ефект довгого хвоста». Це коли зміни відбуваються не у високих кабінетах, а завдяки горизонтальним контактам, спілкуванню й ідеям.

«Щоб школяр добре вчився, вистачить добре облаштованої класної кімнати, інтерактивної дошки, хорошого вчителя, якісного харчування. У нас усе це є. І атмосфера в школі, яка не залежить від матеріальних речей», – каже.

Коли ввели новий порядок набору до перших класів, стало зрозуміло, що дітей прийде більше, ніж планували: їх назбирається на 4 класи. Взяли на роботу нового вчителя, підготували кабінет. Територія обслуговування цього закладу є однією з найменших у Дніпровському районі. Але це не тому, що школа «модна» і вибила собі преференції, аби взяти більше дітей по конкурсу, а через щільність шкіл на ділянці.

У передостанній день прийому було 117 заяв, приблизно порівну з території обслуговування і на вільні місця. Така ж тенденція була й у попередні роки: фактично, половина дітей доїжджала з інших районів.

Але саме в останній день ситуація змінилася: ринули батьки, діти яких претендують на першочергове зарахування. Тож жеребкування для незакріплених за територією скасували. До школи підуть тільки ті, хто до неї приписаний.

Чим приваблює батьків із інших територій типова загальноосвітня школа спального району? Хтось працює поблизу, хтось вподобав конкретного вчителя, хтось читав відгуки в інтернеті або прислухався до сарафанного радіо.

Крім того, викладання ведеться за пілотною програмою Нової української школи. Деякі батьки торік спеціально писали заяви у клас першопрохідців.

Співрозмовниця вітає зміни в освіті: і право навчатися, де живеш, і універсальна програма вирівнюють шанси для всіх дітей. У новій початковій школі більше важить репутація конкретного вчителя, ніж імідж закладу.

Як перевіряти, чи сім’я першокласника справді проживає за вказаною адресою, директорка не придумала

За умови, що вчитель надає однакові знання, найзручнішою школою для дитини буде найближча, вважає директорка. Щоправда, як перевіряти, чи сім’я першокласника справді проживає за вказаною адресою, вона не придумала. Та й не вважає, що це її клопіт. Зловживань не помітила: всі, хто не проживав на належній території, писав заяви на вільні місця. Хоча їх у підсумку й не виявилося.

Тим, хто не потрапив до “хорошої” школи, Тетяна Подолян з управління освіти Соломянського району радить не панікувати. До омріяної спеціалізованої школи/ гімназії/ ліцею можна буде потрапити з 5 класу за іспитами.

«Батьки часто оцінюють школу за тим, як декоровані стіни. Але дитина в 6 років бачить не стіни, а педагога. У цьогорічних першокласників будуть однакові меблі, підручники, навчальна програма. Статус школи важить уже не так, як особистість учителя».

Читайте далі про реформи у школі нашу статтю "Не боятися. Реформована школа виховуватиме вільних людей, але треба позбавити страху вчителів"