Без блату немає першого класу. Київські школи вибудували надійну корупційну модель

ТЕКСТИ продовжують рахувати, скільки часу витрачають українці для того, щоб отримати елементарні послуги від держави.

Цього року моя старша дитина йде до школи. Перший раз — у перший клас. Питання вибору школи — це пів-питання, бо окрім того, щоб її обрати, туди ще треба потрапити. Одразу зазначу, що проблема з «потраплянням» виникла у всіх школах: у престижному ліцеї, популярній гімназії, спеціалізованій школі та в «звичайній школі по сусідству». З усіх досліджених мною шести навчальних закладів у жодному не було ситуації, коли дитину просто записали до першого класу.

Отже, по порядку.

Етап перший. Вибір

Десь пару років тому я почала потроху цікавитися темою — розпитувати сусідів, діти яких навчаються в школах неподалік, цікавитися цим питанням у друзів, читати, якщо натрапляла, матеріали в пресі і переглядати рейтинги ЗНО (http://shkoly.texty.org.ua/).

Жоден із цих показників не дасть вам повної інформації, але якесь загальне враження про навчальний заклад у вас складеться.

Звичайно, один з основних критеріїв для мене — це місце розташування. Тобто, школа не обов’язково мала знаходитися в сусідньому дворі, але принаймні в радіусі декількох кілометрів та можливості добратися до неї громадським транспортом.

У мене склався список з шести закладів — умовно назву їх так: «популярна гімназія», «престижний ліцей», «спеціалізована школа» та «школа поблизу», точніше в моєму випадку — аж три «школи поблизу».

Затрачений на цей етап час зараз важко порахувати, тому його до уваги я не беру.

Етап 2. Обдзвонювання та запис на співбесіду 1+2+2+2+3=10 годин часу

До всіх шкіл я телефонувала за номерами, знайденими в інтернеті.

Ставила стандартне питання — «як можна записатися до першого класу». В жодному місці мені не сказали — «приходьте записуйтесь», всюди розповідали про брак місць та інші причини, які можуть моїй дитині завадити стати першачком саме цієї школи. Кожен дзвінок забрав мінімум 5—10 хвилин часу, загалом — близько години.

Одразу відпала «популярна гімназія» — там сказали, що всі класи вже набрані остаточно, крапка. Дуже категоричні. На моє питання, коли ж вони встигли набрати класи (був перший тиждень квітня) відповіли, що 1 квітня відкрили запис «у режимі живої черги, батьки стояли ще з ночі й о 10-й ранку вже всі місця були заповнені».

Така практика мене дещо здивувала і «популярну гімназію» довелося викреслити зі списку. До слова, зараз в цьому закладі розгорівся скандал, пов’язаний з діяльністю «благодійного фонду» та використанням батьківських грошових внесків.

Відпали й дві «звичайні школи поблизу» — в одній не змогли дати чіткої відповіді на мої питання, аргументуючи це тим, що зараз немає ні директора, ні завуча, «телефонуйте через 2 дні з другої до п’ятої». У другій взагалі виявився капітальний ремонт і ще питання, чи встигнуть його завершити до 1 вересня.

У «престижному ліцеї» намагалися відмовити під приводом, що «ми приймаємо на основі співбесіди, але на співбесіду записуємо тільки тих, хто ходив на наші підготовчі курси». Я наполягала, мені порадили прийти поговорити з директором. Поїздка до директора завершилася тим, що нас внесли в «резервний список для проходження співбесіди» і зайняла в мене близько 2 годин.

У «спеціалізованій школі» сказали приїхати і написати заяву на проходження співбесіди до першого класу, що я і зробила, витративши на це також близько двох годин.

Цікаво, що поки я писала цю заяву на прохідній школи (стіл, пара стільців, дошка оголошень), жіночка, яка виконувала функцію чи то вахтера, чи то контролера за дзвоником, усіляко мене відмовляла від цієї ідеї — «та ви подумайте, який у нас шалений конкурс, шансів у вас практично немає» і все в такому дусі.

Після прийому заяв школа близько півтора місяця формувала списки проходження співбесід і для того, щоб дізнатися свій час, мені сказали подзвонити.

Я телефонувала чотири рази, але мені ніхто не міг відповісти — то «списки в приймальній у директора», то «зараз вони уточнюються», врешті-решт сказали «списки на дошці, але це інший поверх — приїдьте, самі подивіться», що я і зробила, витративши на це ще 2 години. До речі, в цієї школи є діючий сайт — можна було б розмістити список з часом проходження співбесід там.

В «школі поблизу» також розповідали і про підготовчі курси, і про відсутність місць, але врешті-решт сказали, що мені разом з дитиною треба підійти до директора і назвали її прийомні години. Коли я приїхала — її там не виявилось, сказали, що буде наступного тижня.

Ми не сильно і засмутилися, бо вже трохи звиклися з думкою, що «доведеться побігати і боротьба ще попереду». Плюс 3 години (через те, що попередньо заїжджала за дитиною в садочок).

Етап 3. Співбесіди. 11+5+1+1=18 годин

Приємний сюрприз — несподівано зателефонували з «престижного ліцею» і сказали, що в них звільнилося місце для проходження співбесіди — треба підійти сьогодні на 6 годину вечора. Ми радісно погоджуємось. Правда, дитина в цей час гостювала у дідуся з бабусею за 150 км від Києва, але шанс є шанс — була ще 10 ранку, і ми максимально оперативно організували поїздку дідуся з онукою до Києва.

Власне на клопоти, пов’язані з організацією, дорогою, заїздом з роботи додому за свідоцтвом про народження тощо пішов увесь день. О 17:15 ми вже заповнювали необхідні бланки і чекали під кабінетом, я так зрозуміла директорським або когось з адміністрації — в ньому проводили співбесіди.

Треба віддати належне — за винятком того факту, що нас запросили «сьогодні на сьогодні» — все інше було організовано просто ідеально. Співбесіда розпочалася рівно о 18:00, як нам і назначили, в коридорі не було натовпу дітей і батьків — все було дуже чітко і злагоджено.

Сама співбесіда складалася із близько 30 завдань на загальний розвиток, логіку, лічбу, читання тощо — дитина з ними досить легко впоралась. Наприкінці мене попросили розписатися на аркуші А4, де були виставлені наші «оцінки» — трохи дивно було, що там стояли не бали на кшталт «відповів-не відповів», як на тестах, а оцінки психолога, яка проводила співбесіду.

Оцінювалися якісь психологічні або розвиткові показники, наприклад, «рівень готовності дитини до школи» чи «здатність до логічного мислення».

Можливі оцінки психолога виглядали так: «низький, достатній, середній, високий». Про результати обіцяли повідомити телефоном.

Загалом, ця співбесіда зайняла цілий день — з 10:00 до 21:00, коли відвезли на автобус дідуся і самі нарешті добралися додому.

Через 2 тижні ми пішли на аналогічну співбесіду до «спеціалізованої школи». Тут з організацією було гірше — довелося чекати в коридорі більше години, разом з нами було близько 4 родин з дітьми, яким було назначено ще раніше за нас.

Увесь час хтось виходив і заходив до кабінету, в якому проводились співбесіди. Почалося літо, було душно, діти відверто нудились. Сама співбесіда — схожа на попередню, питання задавали як на загальний розвиток, так і на логіку, оцінки виставляли у вигляді «задовільно-слабо-відмінно».

На виході — так само не кількісний показник, а оціночний. Чемно спитали, чи немає в мене претензій і попросили розписатися. Не знаю, що подіяло — чи тривале очікування, чи загальна атмосфера, чи просто не було настрою — але тут дитина відповідала гірше, ніж попереднього разу, хоча ніяких складних завдань не було, психологи і вчителі (тут їх було аж троє) були привітними.

Вся процедура зайняла у нас майже 5 годин (попросили ще почекати в коридорі перед тим, як дати аркуш на підпис+30 хвилин). Я запитала в психолога, з чим може бути пов’язана така поведінка дитини, бо ж на попередній співбесіді вона була значно жвавішою — у відповідь психолог чемно перепитала, чи є в мене претензії до організації і проведення співбесіди.

По дорозі додому вирішили заглянути в «школу поблизу» — у директора саме мали бути прийомні години, але її знову не виявилось. Досить приємно поспілкувалися із завучем, вона трохи розповіла про школу, поцікавилася, чому ми не відвідували підготовчих курсів, ще раз наголосила, що «всі класи набрані».

На мою фразу: «Я розумію, що місць немає. Скажіть, будь ласка, що ми можемо зробити, щоб потрапити до школи?» — порадила поговорити з директором. Плюс одна година до загального часу.

Етап 4. Результати співбесіди— 6 годин

З «престижного ліцею» зателефонували через тиждень: «Повідомляємо Вам, що Ваша дитина НЕ пройшла за підсумками співбесіди, проведеної… і т.д.».

Запитую, чи можна десь подивитися загальний рейтинг тих, хто проходив співбесіду, відповідають, що з такими питаннями тільки до директора. Приїжджаю на прийом до директора — пояснюю, що «не пройшли, то не пройшли», але хотілося б побачити загальний рейтинг, як склали інші діти, на якому ми місці, що нам треба підтягнути, над чим попрацювати.

Директорка досить щиро дякує мені за те, що я не скандалю, бо «багато батьків, як тільки чують, що не потрапили — одразу переходять до погроз».

Хм… цікаво, чим я можу їй пригрозити, навіть теоретично? Потім вона знаходить аркуш з нашими «результатами», каже, що в нас прекрасні показники, талановита дитина, потім зітхає: «Але ж ви розумієте, ліцей фізично не може прийняти всіх бажаючих і не може відмовити батькам, діти яких відвідували підготовчі курси — люди витрачали на це свій час і гроші».

«Розумію, то що ж мені робити?» — «Спробуйте якусь іншу школу, а я поки що занесу вас до резервного списку, можливо, хтось відмовиться» — директриса позначає наше прізвище кольоровим маркером, а я встигаю помітити у списку ще кілька кольорових позначок. Загалом — 4 години часу, результатом якого стає лише сумбур і каша в мене в голові.

Ще через тиждень їду в «спеціалізовану школу», нашого прізвища в списках немає. Йду до директора з тим самим запитанням: «Як можна подивитися загальний рейтинг усіх, хто проходив співбесіду?». Директора на місці не виявилось, а секретарка каже, що такої практики в них нема — вивішується список з прізвищами тільки тих, хто подолав співбесіду. Довго не може зрозуміти, що я від неї хочу, дивується, як мені таке могло спасти на думку — «загальний рейтинг усіх поступаючих».

Потім наголошує на тому, що я ж підписувала папірець, що не маю претензій до організації і проведення. Їду додому, витративши 2 години. Роздумую над «школою поблизу», але відкладаю це на потім. Врешті-решт, такого не буває, щоб 1 вересня дитина не потрапила до школи взагалі.

Графіку про те, скільки часу займає зробити медичну довідку для переходу в інший клас дивіться в цій статті

«Підготовчі курси» — легалізація хабара

34 години часу витрачені тільки на те, щоб дізнатися, записатися, поговорити, ще раз поговорити і ще раз поговорити безрезультатно.

Висновок 1: непрозорість та абсолютно незрозумілі правила гри. Найпоширеніша фраза, яку я чула — «Вам треба говорити з директором». Найпоширеніша фраза, яку я чула від директорів або завучів — «Ну ви ж розумієте…». Якщо це конкурсний відбір, то він з недосконалою системою суб’єктивного оцінювання і непрозорими результатами.

Висновок 2: «Підготовчі курси» — легалізована форма плати за вступ. Між батьками і школою укладається неформальна угода: батьки платять за підготовчі курси при школі і це гарантує їх дитині прийом до першого класу. Колись за моєї молодості, ще до введення ЗНО, така практика існувала в інститутах та університетах. Тепер вона успішно прижилася в середній та початковій (!) школі.

Що робити

Якщо чесно — я не знаю. Я розумію і про брак місць, і про обмеженість фінансування, і про особливості навчання в середній школі зі спеціалізацією. Але потрібні чіткі і зрозумілі правила гри: якщо це конкурсний відбір за результатами співбесіди — обов’язково потрібно пояснити механізм нарахування балів і вивісити загальний рейтинг.

Хоча сама ідея конкурсного відбору для дітей 6 років виглядає дуже дивно — це ж не школа олімпійського резерву, а загальноосвітній навчальний заклад. До того ж, як можна оцінити здібності дитини, яка ще навіть не розпочала навчання? Можливо, в школах з великою кількістю бажаючих там вчитися, варто організовувати додаткові класи, хоча б початкові?

Моя порада всім батькам, діти яких йдуть до школи наступного року — зайнятися цим питанням зарання, за пів-року — рік: записатися на підготовчі курси, якщо у вас є на це гроші, час і бажання, пошукати «корисні знайомства» усередині самої системи (це може бути хто завгодно — від лікаря-хірурга до сусідки-працівниці районного управління освіти), підійти і переговорити з адміністрацією школи вже на початку цього навчального року.

Етап 5. Блат. Нас записали до школи! — 2 години

Я змогла записати дитину до школи лише наприкінці серпня і лише з допомогою «знайомих знайомих», які надали нам рекомендацію перед керівництвом конкретного навчального закладу — фактично «за телефонним дзвінком». Як це було — окрема історія.

Я почала розпитувати інших батьків — як їм вдалося «потрапити» в бажану школу. Всі вони жартували з приводу моєї «наївності» і радили шукати людину безпосередньої в школі або таку, яка зможе «порекомендувати» нас керівництву закладу. Говорили, що чули начебто в інших школах це коштує 1000 умовних одиниць. Ми ж обійшлися лише «дзвінком друга».

В пошуках і телефонних дзвінках, в хвилюванні і невизначеності, пройшло майже все літо: знайомі пропонували нам допомогу з тією чи іншою школою — але ці заклади не підходили нам за місцем розташування, або там не було групи «повного дня» тощо. Багато хто з людей, які теоретично могли б допомогти, перебували у літніх відпустках.

Врешті-решт, необхідний телефонний дзвінок таки відбувся — з його моменту і до написання мною заяви на прийом до школи пройшло… всього 2 години.

Хтось може дорікнути, що я була занадто перебірливою щодо шкіл і якби пішла «в звичайну» — проблем не було б. Ще раз хочу підкреслити: я зверталася в різні види державних шкіл — і в звичайні, і в спеціалізовані, і в «відомі та престижні», і «в нашому мікрорайоні».

І ще про рейтинги — маленька деталь, щоб спростувати нашу надмірну перебірливість: жодна з опитаних і відвіданих нами шкіл, як, зрештою, і та, в яку нам вдалося потрапити, не увійшла в сотню найкращих за результатами останнього ЗНО з української мови

Нашу статтю Теорія брехні для шкільного віку. Шкільна освіта учить покривати злочини і любити «халяву» читайте тут

школа освіта корупція першокласники