Не боятися. Реформована школа виховуватиме вільних людей, але треба позбавити страху вчителів

Перших 20 хвилин не могла нічого написати, ризикуючи зробити щось неправильно. Сиділа й дивилася на свої тремтячі руки. Зрештою, цей страх переміг інший: здати порожній аркуш й зайняти останнє місце, а вчителька просила: «Тільки не це». У результаті з олімпіадою все обійшлося добре, навіть краще, ніж сподівалися. Але так я отримала перший урок того, що страх ніколи не буває виграшним.

Передбачається, що діти, які наступного року підуть до школи, зрозуміють це значно раніше. Більше того, за новим стандартом навчання, першість у конкурсах не є беззаперечним критерієм ефективності учня початкової школи.

Посеред уроку діти виконують руханку - зарядку під музику

В експериментальних школах на уроках школярі рахують гроші, садять квасолю, ходять на екскурсії. Тиші в класі ніхто й не прагне: першокласники більше не дивляться одне одному в потилиці, а сидять по четверо і працюють у групах. Сто українських шкіл зголосилися бути першопрохідцями реформи початкової школи й пілотують проект, який із наступного навчального року стане обов’язковим для всіх. Перед тим, як 22 тисячі педагогів візьмуться вчити по-новому, мають пройти підготовку самі. Труднощі виникли, коли вчителі почали реєструвати на курс в інтернеті й отримувати вказівки відділів освіти звітувати про успішність.

«Нам треба відійти від стереотипу, що успішний школяр – це той, хто привозить перші місця з десятка олімпіад. Не досить зубрити – треба бути підготовленим до життя», – кажуть педагоги, які вловили суть реформи.

Щоб впровадити нові стандарти, вчителям належить позбутися страху. Педагоги, які не бояться, пішли на крок попереду і вже вчать за новим зразком. А там, де бояться, страх зводить нанівець усі хороші ініціативи.

«Ми не хочемо забрати у вас зарплату»

Того дня на телефони служби підтримки курсів EdEra щохвилини надходив новий дзвінок. Розробники проекту спільно з Міністерством освіти створили дистанційний курс для педагогів початкових класів, які з нового навчального року вчитимуть за реформованими стандартами. Зміни в навчанні розпочнуться з наймолодших, та готуватися треба вчителям.

Серед них покотилася паніка: окремі управління освіти поширили чутку, начебто реєстрація на онлайн-курс припиняється 1 лютого. Насправді ж, того дня навчання лише мало стартувати, а жодного дедлайну реєстрації нема. Про це знали не всі, тому 10 тисяч користувачів штурмували платформу. Сайт «ліг».

Упродовж трьох наступних днів команда курсу (а це дев’ятеро людей, зайнятих розробкою та підтримкою), прийняла кілька тисяч дзвінків педагогів – вони не вщухали з восьмої ранку до другої ночі, та відповіла на приблизно ж стільки електронних листів.

«Нема останнього дня реєстрації». «Ні, ми не маємо на меті вас завалити». «Ми не хочемо забрати у вас зарплату». «Ви не пропустите відео, тому що вони нікуди не зникають». «Не треба нічого підписувати: ні вам, ні директору», – запевняли вчителів у команді.

Розробники залучили добровольців: для них написали інструкції відповідей на найчастіші запитання, бо команда не встигала опрацьовувати всі запити. Створили спеціальний чат зі словом SOS у назві. Зрештою, менеджер курсу записав відеозвернення до педагогів, в якому тричі закликав не хвилюватися. Його поширили по вчительських групах у фейсбуці.

Та й раніше, у січні, теж було гаряче. Коли відкрили запис на курс, з’ясувалося, труднощі виникають вже в тому, щоб створити еmail для реєстрації. Телефоном команда курсу допомогла приблизно тисячі педагогів завести електронні адреси.

Траплялося, на пошту EdEra надходили листи: з порожніми текстами, цитатами філософів або уточненнями, коли можна забрати свою банківську картку. Хтось запитував, чи не є проблемою, якщо всі педагоги зареєструвалися з одного комп’ютера, але з різних адрес, когось цікавило, де після реєстрації шукати власний акаунт.

Так засновник платформи Ілля Філіпов зробив для себе висновок про першу очевидну користь навчання: для багатьох педагогів це перша практика онлайн-курсів, яка вимушено поліпшила комп’ютерну грамотність вчителів.

Він уперше зіткнувся з такою панікою серед користувачів:

«Ми спеціально створили ліберальний курс. Відвели 5 місяців на матеріал, який можна осилити максимум за 6 тижнів, щоб ті, хто не має вдома комп’ютерів або інтернету, знайшли можливість долучитися до навчання. Не давали завдань на час. Але в багатьох педагогів все одно установка, наче їх втягнули в цю авантюру з курсами, щоб звільнити. Люди роками існували в ієрархічній, консервативній системі. Це проблема не самих вчителів, а умов, в яких вони змушені працювати. Буває важко переконати, що курси – це не підступ, а частина плану на зміни».

Перші два модулі зумисне містили легкі завдання. Це такий собі ефект швидких перемог: щоб людина повірила в себе і працювала далі.

Тим не менше, страх помилитися і в таких завданнях призвів до того, що окремі педагоги почали ділитися правильними відповідями у вчительських фейсбук-групах. Були й інші хитрощі.

Один користувач намагався телефоном пояснити, що дав неправильну відповідь через «технічні неполадки»: вибило запобіжники в електролічильнику, а коли світло з’явилося, галочка стояла на неправильній відповіді.

Надалі розробники вирішили зробити завдання різними, вони визначатимуться випадковим чином.

Відколи паніка вщухла, команда тішиться позитивними відгуками: хтось знімає сторіз в інстаграмі про те, як проходить курси, хтось коментує у фейсбуці «з нетерпінням чекаю наступного модуля», хтось пише пости з хештегами «проходжу курси на EdEra».

«Може, курси й не перевчать усіх педагогів. Може, для когось матеріали не будуть новими – це засвідчить, що в нас багато талановитих педагогів. Але, принаймні, можна відійти від розуміння освіти як набору правил і інструкцій. Освіта може бути красивою і динамічною», – вважає Ілля.

Адаптувати до життя

Село Велика Омеляна, що за десяток кілометрів від Рівного, хоче встигати за світом. «Коли все розвивається, не можемо вдавати, що нічого не відбувається», – кажуть вчителі місцевої школи.

З вересня 2017-го тутешні першокласники на уроках рахують гроші, садять квасолю та дізнаються про підприємців свого села, себто, вчаться по-новому. Великоомелянська школа-гімназія стала однією з сотні шкіл, що беруть участь у пілотному проекті з реформування початкової школи.

Експериментальних класів, на яких випробовують новий стандарт, є два: в одному – 19, в іншому – 20 учнів.

У класі, який навчає Оксана Прончук, не одразу розумієш, на який урок потрапив. Діти переглядають відеоролик про птахів, що зимують у теплих краях, відгадують загадки, рахують шпаківні за вікном, а затим кожен пробує намалювати птаха на аркуші паперу. Для цього треба уважно слухати вчительку, яка називає кількість клітинок і напрямок руху, куди слід проводити лінію.

Якщо з’єднати все правильно, вийде лелека. Але нічого страшного, коли в когось через неуважність з’явився динозавр. Вчителька не перевіряє цього завдання на помилки.

Це математика? Малювання? В інтегрованому курсі «Я досліджую світ» одну тему вивчають із перспектив кількох предметів. Таких уроків у першокласників – сім на тиждень: по одному щодня, крім того, таким уроком відкривається і закривається навчальний тиждень. Користь, на думку педагогів, очевидна.

«Комусь легше рахувати цифри, а хтось охочіше малює. І на математиці творчій дитині важче висидіти. А на інтегрованому уроці учень чекає завдання, яке йому більше до душі. Можна не просто писати приклади, а правильну відповідь розфарбувати певним кольором. Це та ж математика, але для творчої людини: з елементами креативності», – каже Оксана Володимирівна.

Уроком «Я пізнаю світ» учні починають і закінчують навчальний тиждень. Починається заняття з ранкової зустрічі. Кожен школяр вибирає собі картонний смайлик – той, що найкраще характеризує настрій. Затим можна пояснити свій вибір. Говорити хочуть усі, а часу обмаль, тому можна домовитися про правило: наприклад, розповідають діти, чиє ім’я починається на певну літеру.

Облаштування класних кімнат теж сприяє тому, щоб спілкуватися було зручніше. Діти більше не дивляться одне одному в потилиці – парти зсунуті по дві. Таким чином, на уроках працюють у групах по четверо учнів.

Полегшали й портфелі першокласників – більше не треба тягати всі підручники й зошити в ранцях, навчальні матеріали можна залишити в класі у шафках. Домашніх завдань першокласникам не задають.

Тим, хто ще вчора бавився, буває важко всидіти впродовж уроку. Під час заняття учень може відпочити в спеціальній ігровій зоні. У класі є конструктори, мікроскопи, лупи, мозаїки, глобуси. Ці навчальні матеріали, а також нову техніку – проектори, ноутбуки, плазму – пілотна школа отримала від Міністерства. Тутешні вчительки кажуть: належне фінансування – це вже 40 відсотків успіху реформи, бо доти з ним було сутужно.

Реформа означає не тільки переставити парти й розвантажити рюкзаки. У новому стандарті є два важливі правила. Перше: учня треба адаптувати до життя, тобто, не просто дати знання, а навчити використовувати їх на практиці. Для цього не годяться старі методи, тому друге правило – жодної авторитарності педагога.

Ближче до дітей

У класі Галини Андріївни Кухар нині теж дізнаються про птахів. Кожен тиждень є тематичним, одну тему діти вивчають на різних предметах. Тому на читанні ознайомлюються з твором «Шпаки прилетіли», а на математиці рахують, скільки гусениць з’їв шпак.

На початку заняття діти виходять на шкільне подвір’я й імітують лелечу зграю. Кожен хоче бути вожаком і стояти попереду.

«Нова програма потрібна, як повітря. В учнів багато енергії, не завжди є куди її діти, до кінця року вже переб’ються між собою. Цей формат навчання є діяльнішим: руханки, танці, пісні, ігри, екскурсії. І ближчим до дітей: усі уважні, коли ми, до прикладу, проводимо досліди або дивимося відео», – каже вчителька.

Перед тим, як вчити по-новому першокласників, Галина Андріївна, 35 років роботи за плечима, повинна була в чомусь перевчитися і сама. Стандарт визначає нові правила спілкування з учнями. Щоб бути в тренді, пані Галина читала поради психологів.

«Не маєш показувати авторитаризм, щоб навести лад у класі. Раніше здавалося: а як по-іншому? Щоб заспокоїти, кажу: у вас такі гарні голоси, мов у артистів. Але ж має бути тиша, щоб артистів почули».

Стандарт вчить і батьків, і вчителів не рівняти всіх учнів під одну планку. Замість акцентувати на помилках, треба шукати, за що похвалити. Пам’ятати, що в кожного різні здібності.

Реформа освіти передбачає нові підходи не лише до учнів, а й до вчителів.

«Змінилися вимоги до педагогів. Раніше чітко знали: ось це і це слід зробити. А тепер нам на нарадах кажуть не лякатися, якщо виконали три завдання замість шести. Або якщо якась вправа себе не виправдала, можна замінити на іншу, цікавішу дітям. Якщо до вчителя так демократично ставляться, то і він так до учня буде», – говорить Алла Молчанець, заступник директора з навчально-виховної роботи і координатор пілотного проекту в школі.

Відійти від стереотипу «школяра-енциклопедії»

Робити висновки про результат реформи надто рано, кажуть педагоги з Великої Омеляної. Чи ефективні новації, можна буде сказати тоді, коли випускник піде в доросле життя. Але перші спостереження вже мають.

«Моя дитина ходить у 2-й клас, та якщо в неї спитати, за скільки днів висаджена в землю квасоля пустить паростки, навряд чи скаже. А першокласники вже знають, бо ми це бачили на власні очі, у нас городина росте на підвіконнях. Діяльний підхід, усе перевіряємо на практиці», – розповідає Оксана Володимирівна.

Діти тепер питають: «А які досліди будемо сьогодні робити? Що будемо дивитися на відео? А що будемо вимірювати?» Багато таких «а що?».

На уроках учні рахують іграшкові гроші, розігрують різні побутові ситуації, дають купюрами решту, дізнаються, як готувати їжу. Ходять на екскурсії, спостерігають за природою, шукають пагінці.

Це зветься формуванням компетентностей: рахувати не абстрактні цифри, а купюри, вивчати все з огляду на практичну спрямованість. Збоку навчання схоже на гру.

Батьків такий підхід спершу лякав: мовляв, граються багато, додому задають мало.

«У батьків теж свої критерії. Змагаються, чия дитина більше слів прочитає за хвилину, хто далі вміє рахувати», – каже завуч Алла Молчанець.

Що це не показник, стало зрозуміло, коли почали помічати: дитина і вдома інша, до школи хоче йти.

«Має пройти час, щоб люди відійшли від стереотипу, що успішний школяр – це людина-енциклопедія. Він має привозити перші місця з десятка олімпіад і не висовувати носа з книжок. Але такий образ не вписується в картинку теперішнього світу. Потрібно створювати, шукати шляхи, вчитися мріяти. Не досить напхати себе знаннями. Світ живе за іншими правилами – і ми не можемо закутатися в кокон і робити вигляд, ніби все, як було раніше», – каже Алла Сергіївна.

На крок попереду

Вчителі з власної ініціативи вирішили бути першопрохідцями і добровільно погодилися на приїзд найстрашнішої з перевірок – від Міністерства з Києва. Торік у червні представники з Міносвіти побували в Великоомелянській школі, аби впевнитися, що та може брати участь у проекті. Однією з умов участі була наявність технічного обладнання та наявність щонайменше двох паралельних класів, які б могли взяти участь в пілотуванні.

Експериментів у тутешній школі не бояться. Цієї зими у Великій Омеляній поселилася волонтерка Корпусу миру Ханна зі штату Південна Кароліна. Щоб волонтерка приїхала саме в цю школу, теж треба було пройти відбір. Заклад сам зголосився на таку новинку - і впорався. Для першокласників-«пілотів» Ханна організовує спеціальні клуби-гуртки. Граючись, діти вивчають англійську.

«Коли інші школи тільки долучаться до проекту, ми будемо на крок попереду, у нас уже є посібники, навчальні матеріали, досвід. У цьому човні ми пливемо попереду», – вважає завуч.

Паніка із онлайн-курсами оминула Великоомелянську школу. Навчання для тутешніх педагогів розпочалося влітку напередодні експериментального навчального року з тренерами в обласному інституті післядипломної освіти. Бувало, вчительки виходили після занять і переглядалися: не розуміли, як впроваджувати ту чи іншу новацію. Та до зими, коли почалося дистанційне навчання, вже не було чого боятися – вчителі втілювали теоретичні постулати на практиці.

У проекті нема перевірених методик і правил. Педагоги мають свободу застосовувати власні практики. Хто цього не злякався, має деякий бонус: районний відділ освіти погодив для педагогів-експериментаторів із Великої Омеляної доплату: залежно від стажу, 15-20 відсотків до заробітної плати.

Без папірця кроку не ступиш

Поки в Великій Омеляній першокласники розпочинають заняття на свіжому повітрі, в Кривому Розі вчителю може дістатися на горіхи за те, що вивів дітей на вулицю, не написавши заяви. Так сталося з Тетяною Миколаївною, вчителькою молодших класів однієї з тутешніх шкіл, яка вирішила провести урок із чотирикласниками у парку без письмового погодження з директором. У відділі освіти це назвали «порушенням інструкції».

Тетяна Миколаївна нарікає: коли на кожному кроці треба дбати, аби не порушити інструкції, важко зробити урок творчим. «Рамки, накази, папірці, звіти – кроку без цього не ступиш», – каже вона.

Педагоги вже готуються вчити за новими стандартами і проходять онлайн-курси. Але й тут не обійшлося без звичних рамок. У відділі освіти сказали: «Треба. Щоб сіли і пройшли». Працівники взялися стежити за вчительською успішністю.

Від учителів вимагають вносити в інтерактивну таблицю дані про те, коли вони прослухали лекції, коли пройшли тести, скільки балів набрали. В таблиці педагоги можуть порівняти себе з іншими, тож нікому не хочеться осоромитися. Крім того, педагогів попередили: хто складе тести погано, хай чекає директорського гніву. Тож починаються хитрощі.

За колегу Тетяни Миколаївни з паралельного класу, вчительку давно пенсійного віку, тести проходить онук-десятикласник. Жінка не має електронної пошти, не зареєстрована в соцмережах, має розмите уявлення про те, що таке інтернет. Маючи намір вчити дітей за новими стандартами, сама вдається до старих методів. «Я вже стільки працюю, що там вчитися. Скільки ще дозволять, то так походжу на роботу».

У відділі освіти хоч і взялися контролювати процес, перевищуючи повноваження, але в майбутню реформу не надто вірять.

«Місто живе так, ніби ним досі керує Партія регіонів. Мовляв, може, цієї реформи ще взагалі не буде. Через два роки вибори президента. Тоді буде і новий кабмін, новий міністр освіти, а він може все скасувати. Сидять тихо в кабінетах і чекають, коли все закінчиться», – каже Тетяна Миколаївна.

У неї є 30 років педагогічного стажу, досвід роботи в інклюзивній освіті, максимальна кількість балів за пройдені модулі на онлайн-курсах та бажання пізнавати нове.

Коли вчителька дивиться фільми про навчання у фінських школах – тих самих, чий досвід нахвалюють і хочуть перейняти в нас, – мало не плаче. Столики розставлені зонами, вчитель має асистента, є змога приділити вдосталь часу кожному учневі, технічні можливості ліпші. Дитина ходить у школу з радістю, а не щоб принести батькам додому гарну оцінку.

Стіни ж її кабінету не знають, що таке інтерактивна дошка або плазмовий телевізор. У класі стоїть комп’ютер 98 року випуску, але на ньому ні музики послухати, ні відео переглянути. Тому великі надії Тетяни Миколаївни – на те, що з реформою в її класі з’явиться нова техніка.

Звісно, й найсучасніші комп’ютери можуть припадати порохом. У новій українській школі буде комфортно тим педагогам, які готові до змін і не бояться експериментувати.

Принцип нової української школи передбачає, що важливішою, ніж методика, є сама дитина, а підходи вчитель може обирати сам. Вчитель отримає більше свободи й відповідальності водночас, адже на підготовку інтегрованих уроків із інтерактивними вправами доведеться витрачати більше часу.

У новій українській школі вивести дітей на вулицю не означає порушити інструкцію. Такі правила будуть на користь вчителям, що не бояться відступити від рамок, та впровадити їх зможуть ті, хто не боїться вчитися сам.

школа освіта реформи