Вкрадений Дніпро - інтерактивне дослідження Текстів

Ми залишаємо автомобіль біля станції метро «Славутич» і на велосипеді їдемо уздовж набережної вниз по Дніпру. Так починається перша експедиція з вивчення відкритості берегів Дніпра. Тут дачі, район називається Осокорки. Щоразу коли дивлюся на цей район з Південного мосту думаю: «Це чудова місцина для велопрогулки».

Одразу ми впираємося в першу перешкоду — канал який з’єднує одне з озер і Дніпро. Його можна перейти тільки через 100 метрів по вузенькій дошці. Велосипед для цього довелося брати на руки. Повертаємося до берега і йдемо по вузькому проходу між парканом і каналом. Їхати на велосипеді тут не наважуємося — з висоти можна впасти на повалені дерева у воді.

Вибралися, попереду — розважальний комплекс «Парус», він захопив чималий шматок узбережжя. Доводиться шукаи обхідну вулицю. Нарешті виходимо на пляжну смугу, по якій можна їхати. Попереду праворуч видно дим від пожежі у Василькові, яку не можуть загасити уже четвертий день. Крутимо педалі недовго — пляж закінчується, і тепер дерева ростуть упритул до води.

Тут власники вже не церемоняться і виносять свої паркани прямо до Дніпра. Час від часу, аби пробратися до наступного шматка вільного берега, доводиться блукати сусідніми вулицями.

Теоретично ми мали би проїхати наш маршрут досить швидко. Та не врахували парканів. Їх тут на 5 кілометрів близько 15.

Сонце заходить, і в нас лишається зовсім небагато часу.

Кінцева точка — коса. Тут дачний кооператив, за словами місцевих — міліцейський. У самому кінці маршруту дорогу перегороджують ворота, за два будинки — ще одні. Гарний приклад довіри між сусідами. Однак ми пролазимо на відгороджену територію через чагарники. Декілька хвилин дряпаємо ноги об гілки та кущі. За другими воротами, перед останньою ділянкою стоїть цього разу вже цегляний паркан, який закінчується прямо у воді.

Десь там за ним тенісні корти, басейн та шикарний маєток, які ми напередодні вивчали на гугл-картах. Відеокамери, котрі дивляться на нас тільки підтверджують, що тут залягла «крупна риба». Місцеві жителі, що стоять на пірсі, помічають нас, але нічого не говорять. На самому пірсі написано «Не вилазь — уб’є!».

Жодного бажання лізти назад чагарниками разом з велосипедом немає. На щастя, помічаємо рятівну півметрову дірку біля стіни, через яку не без зусиль пролазимо.

Тим часом сонце вже зайшло, перша експедиція завершена.

У Києві лише 15% берегів Дніпра доступні містянам для прогулянок чи купання в річці. Все інше — це чагарники, паркани, дороги, промзони.

«Найважливіше в річці — це залишити вільний доступ людей до води. Пляжі та узбережжя — більше багатство для міста, ніж діаманти. Ніколи приватна власність не повинна загороджувати доступ до води», — говорив на відкритій лекції у Києві відомий урбаніст, колишній мер Боготи Енріке Пеньялоса.

На потенціал Дніпра, звертають увагу всі урбаністи, які потрапляють до нашої столиці. Ще напередодні ЄВРО-2012 одне з архітектурних бюро, котре взяло участь у конкурсі на підготовку Києва до чемпіонату, пропонувало проект повернення набережної киянам, проте на нього ніхто не звернув увагу.

Ми дослідили більшість берегової лінії в межах Києва на велосипеді, пішки і на моторному човні.

Місто має лише кілька більш-менш облаштованих набережних — на Оболоні, Русанівці, Березняках та віднедавна на Поштовій площі — Києву більше нічим похвалитися. Решта придніпровських територій закриті для людей.

Після заїзду вздовж дач на Осокорках ми остаточно зрозуміли, що побачити повну картину можна тільки з води. Один читач ТЕКСТІВ відгукнувся на прохання допомогти проекту й організував експедицію моторним човном. Озброївшись гаджетами — мініатюрною HD-відеокамерою, «дзеркалкою» та штативом — за два дні пропливли понад 80% акваторії Дніпра. А місця, куди не допливли, досліджували пішки та на велосипеді з берега або за допомогою супутникових знімків Google та Yandex.

Ліворуч на карті показано берег Дніпра, який ми дослідили.

85%

Доступ є. Оболонська

Тільки Оболонська набережна комфортна. Серед її переваг — повна відсутність транспорту на більшій частині, отже — чисте повітря та відсутність шуму, легка доступність, нормальний тротуар з ліхтарями та лавочками, розваги та пляжі.

Прогулянкові набережні, відрізані дорогами

Русанівську та Березняківську набережні ми виділили в окрему категорію. Порівняно з Оболонню, тут більше зелені, однак гуляти приємно тільки у верхній частині набережної. Місця біля води у жахливому стані і їх давно потрібно відремонтувати.

Інтенсивний рух у чотири (Русанівка) та шість смуг (Березняки) надійно ізолюють місто від Дніпра. Через ці магістралі люди, прогулюючись біля річки, змушені дихати вихлопними газами та «насолоджуватися» неповторним шумом. Пішохідні переходи не рятують ситуацію, а до світлофорів іноді доводиться йти з півкілометра.

Експеримент

Літнього суботнього вечора троє журналістів ТЕКСТІВ в один час вийшли на три різні набережні: Оболонську, Русанівську і Березняківську. Вони стояли і рахували, скільки людей проходить повз них. Умови доступу до цих набережних різні. До Оболонської можна дійти, не переходячи проїзджу частину. Щоб потрапити на дві інші, потрібно переходити дороги з інтенсивним рухом. Як ви думаєте, де гуляє більше людей? За годину навпроти нашого спостерігача на Оболоні пройшлося 2190 людей, на Русанівці — 521, на Березняках (Дніпровська набережна) — 269.

Звичайно, для коректних порівнянь потрібно враховувати кількість населення житлового масиву і довжину прогулянкової зони. Ми вирішили провести комп'ютерний експеримент - подивитися на прикладі Русанівської набережної, що станеться з пішоходним трафіком, якщо прибрати дорогу. Моделювання показує, що при прогулянковій швидкості у 4.5 км/год, і за тривалості ходи у 20 хвилин, в районі набережної потік збільшиться на 30%.

людей на на Оболоні

людей Русанівці

людей на Березняках

Русанівка: ліворуч - поточний стан, праворуч - пішохідний трафік, якщо перекрити для машин дорогу перед набережною. Товщина ліній пропорційна потоку пішоходів.

Наводницький парк

Наводницький парк біля мосту Патона загалом має непогану атмосферу та досить доглянуту територію. Але тільки у верхній частині. Варто підійти ближче до води та спуститися сходами, і комфорт умить зникає, а натомість з’являється стійкий запах туалету. Парк відрізаний від міста автошляхами (хоча він і більш широкий, ніж набережні на Русанівці та Березняках). Крім того, розташований він далеко від житлових масивів, і щоб дістатися до нього, треба докласти чимало зусиль. Сюди не доїдеш громадським транспортом, а магістраль можна перетнути лише у двох місцях — біля станції метро «Дніпро» та біля самого моста Патона. Не дивно, що це місце не користується великим попитом киян та гостей міста.

Але весною і тут стає людно, особливо багато закоханих пар. Романтичні краєвиди освітлених мостів змушують долати перешкоди.

Поштова площа

Відкриту наприкінці літа набережну на Поштовій площі біля Річкового вокзалу ми також зарахували до цієї категорії. Хоча вона і краще облаштована, ніж інші «відрізані набережні», однак має ті самі недоліки: шумні магістралі навколо та відсутність затишних кафе і зелені. Це місце кияни вже жартома охрестили «першою набережною для автомобілів» — через велику кількість припаркованих машин. Єдиний шматок цієї набережної без шуму та машин — це приблизно 100-метрова зона біля самого Річкового вокзалу.

Псевдонабережні

Київ також має чимало псевдонабережних, де місто відрізане швидкісними автомагістралями. Набережне шосе, Набережно-Рибальська дорога, а також частина Дніпровської набережної від Березняків до Осокорків — це наслідки популярного у 20-му столітті містопланування, коли головні розв’язки будувалися впритул до річок. У розвинених країнах хибність такого підходу зрозуміли пару десятків років тому і тепер зносять дороги та розв’язки на набережних та створюють на їхньому місці простір для пішоходів.

Минулого року у статті ми описували один із варіантів перетворення Набережного шосе. Магістраль сховати у тунель, а над ним розташувати прогулянкову та велосипедно-пішохідну зону з зеленими насадженнями та невеликими будівлями. Таким чином, у Києва з’явилося би справжнє узбережжя, органічно з’єднане з пагорбами Дніпра.

Наразі ж немає ні притомного узбережжя, ні чистих та впорядкованих пагорбів.

«У вас чудова річка, нам би таку. Але у вас уздовж ріки хайвеї. Це для вас велика проблема», — говорив про Київ уже згадуваний Пеньялоса.

Чагарники

Береги поросли кущами, через які складно, а подекуди і неможливо, вийти до Дніпра.

На лівому березі чагарники починаються на півночі і йдуть від Троєщини майже до метро «Лівобережна», а також на південь від метро «Славутич». На правому березі до цієї категорії потрапив практично увесь берег від промзони на Видубичах вниз по течії Дніпра.

Ці місця також втрачені для киян.

Промзони

Частина заводів у київських промзонах давно не працює. Та вони так і стоять: сірі, з побитими вікнами, наганяючи депресію на тих, хто опинився поруч. Заводи — друга після парканів велика перепона у доступі до берега. Загалом у світі прийнято перетворювати закинуті виробничі приміщення у великі арт-простри, великі громадські приміщення або ж продавати тим, хто хоче жити в цеху після мінімальної перебудови. Без сумніву, така практика швидко б оживила депресивні береги. Та в Києві навіть не обговорюється, що для цього потрібно зробити.

Великих промзон, що заважають доступу до річки, у Києві всього дві — в затоці Гавань (Поділ та Рибальський острів) та Теличка на Видубичах. Разом вони становлять аж 1/10 акваторії річки. При цьому зона навколо Гавані, з огляду на зручне розташування та близькість до історичного центру, могла би стати потужним публічним простором та зв’язала би облаштовану Оболонську набережну з Подолом.

Теличка — величезна промзона уздовж Дніпра практично в центрі Києва (звідси до Майдану лише 7 кілометрів). За останні 10 років Теличку кілька разів розглядали як одне з місць для будівництва ділового центру «Київ-сіті», що мав би розвантажити центр міста. Однак наразі ця промзона залишається депресивною територією з напівпрацюючими промисловими підприємствами, складами та гаражами.

Причали, яхт-клуби, ресторани на воді, нова багатоповерхова забудова

Яхт-клуби і ресторани над водою — це чудово. Але вони не повинні відгороджуватися від решти киян парканами. Наприклад, у Барселоні кожен охочий може пройтися причалом з яхтами. У Києві ці так звані «статусні заклади» лише підкреслюють нерівність між людьми.

Замість того, аби притягувати до себе киян та туристів, вони закриті для проходу і слугують лише для багатіїв. Наприклад, яхт-клуб біля елітного житлового комплексу «Рів’єра Ріверсайд», що біля мосту Метро, незаконно перекрив вихід до Дніпра, відгородивши берег парканами та посадивши охоронця на вході.

Найскандальніша забудова прибережної смуги останніх років — будівництво житлового комплексу «Сонячної рів’єри». Три елітні будинки підходять до самого Дніпра.

Для легалізації забудовник навіть організував висновок «Інституту Генерального плану міста Києва», що насправді це не берег «великої річки» Дніпро, а лише «середня річка» Десенка, і захисна смуга тут становить тільки 50 метрів. Проте паркан будівництва метрів за 10—20 до Дніпра. Наприкінці липня цього року після тиску громадськості та низки акцій протесту будівництво заморозили, а ще через кілька тижнів КМДА визнала будівництво на Микільсько-Слобідській вулиці незаконним. Але будівельний паркан стоїть, як і величезні насипи. Для киян берега поблизу будівництва не існує.

Житловий комплекс «Ріверстоун» частково готовий, частково будується. Здається, навіть потенційні мешканці дорогих квартир будинку не зможуть нормально прогулятися над Дніпром. Про доступ усіх киян до річки в цьому місці взагалі не йдеться.

Паркани

Загородити свій шматок спільної території намагається кожен, кому пощастило володіти земельною ділянкою поруч з водоймою. Часто-густо це навіть далеко не олігархи — власники зовсім скромних будівель теж прагнуть вкрасти шматок суспільної землі. Загалом ми нарахували близько 150 парканів.

При цьому найнахабніші власники ставлять на березі таблички з написом «Приватна власність» та обводять паркани колючим дротом. Ми позначили на мапі і таких порушників. Країна має знати своїх героїв :-) Як видно з карти, в основному такі випадки спостерігаються в районі дач на Осокорках.

парканів ми нарахували
під час нашого дослідження

Закон один — трактування різні

Законодавство України забороняє будівництво в 100-метровій прибережній захисній смузі великих річок, якою і є Дніпро. Однак тут є виняток: у межах великих населених пунктів відстань від води регулює місцева влада.

На думку еколога і громадського активіста Олексія Василюка, київська міська влада і забудовники неправильно трактують статті Водного і Земельного кодексів, за якими в межах населених пунктів прибережна зона встановлюється відповідно до «існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони». Це варто розуміти так, що забудова, яка існувала до прийняття цих законів (1994 рік), може продовжувати існувати, але нове будівництво не можна вести ближче, ніж за 100 метрів від Дніпра. Проте забудовники, каже еколог, сприймають цю фразу не інакше як дозвіл розпоряджатися берегами Дніпра в межах Києва на власний розсуд.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: - для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 метрів.

Водний кодекс України

Знести всі паркани і зробити пішохідну доріжку

Паркани, промзони, чагарники, автомагістралі і розв’язки... Здається, мріям про те, що вздовж Дніпра вільно гулятимуть батьки з дитячими колясками, закохані парочки, пенсіонери, їздитимуть велосипедисти і підлітки на роликах, ніколи не здійснитися. Та насправді зміни настають швидко.

«Дорога в тисячу миль починається з першого кроку», — писав Лао-цзи і достатньо зробити перший крок. Він простий і відносно дешевий.

Мерія має знести всі паркани над Дніпром і збудувати пішохідну доріжку вздовж усієї берегової лінії. Потрібна проста доріжка з дешевих матеріалів, але з освітленням, лавочками, дитячими майданчиками, смітниками і мінімальним доглядом. Щоб батьки з дитячою коляскою, велосипедисти, бігуни і всі кому хочеться могли вільно гуляти вздовж берега. Крім комфорту мешканців місто отримає нову площу, яку можна здавати в оренду дрібним підприємцям.

Наступний крок — конкурс проектів і велика дискусія, як прибрати автомобілі з Набережного шосе і Набережно-Рибальської дороги, як повернути Дніпро місту в центрі. Один з варіантів рішення — збудувати над дорогою тунель, а зверху зробити прогулянкову зону з деревами, клумбами, кав’ярнями і зручним спуском до води. Далі зайнятися промзонами і чагарниками.

Уявіть, якими б розкішними і фешенебельними стали Русанівка і Березняки, якби не дорога, яка відрізає їх від Дніпра. Також потрібна фахова дискусія, як це зробити.

Ми так зможемо

Ще в 70-х роках минулого століття Барселона була бідним і брудним містом. Багаті городяни жили на горбах подалі від моря, бо з берега смерділо. На ньому стояли дешеві кабаки, рибні базари і промзони.

Нинішнє процвітання прийшло після міського редизайну. Він складався з багатьох компонентів. Один із них — набережну очистили і віддали пішоходам. Сьогодні Барселона — найбагатше місто Іспанії. Нічого дивного: у сучасному світі багатство приносять креативні люди, а їм для життя потрібні міста, які надихають.