Новомосковськ: кількість барів зашкалює, у поліції говорять про виробництво тисяч літрів сурогату щодня

У Новомосковську, за офіційними даними, налічується 147 ліцензій на роздрібний продаж алкоголю. Це 20.6 ліцензій на 10 тисяч населення і нижче, ніж середній показник по Україні майже на 8 процентних пунктів. Але, схоже, Державна фіскальна служба нас знову обдурила зі статистикою. У місті повно торгових алкоточок — і всі з ліцензіями.

Гоп-стоп

На розі вулиць Технікумівської та Підлісної розташований кафе-магазин, куди любить навідуватися тутешня молодь. Заходжу всередину. У ніс вдаряє різкий запах кислого пива, а вуха ріже ввімкнений на всю потужність телевізор, звідки лунають хіти шансону. Четверо гультіпак, сидячи за столом, підспівують: «…і снова трєтьє сєнтября-а-а-а!». Вечір у розпалі. А на годиннику всього 17:30.

Я тихенько підходжу до продавчині, намагаючись не падати в око безстрашним гостям. Але моя спроба з тріском провалюється:

— Дєвушка, давайтє к нам! Півом угощаю! — волає хриплим голосом якийсь молодик у тонесенькому спортивному костюмі (і це тоді, коли на вулиці всього лиш +8 °С!).

Вдаю, що не почула, і прямую до каси:

— А у вас ліцензія на продаж алкоголю є? — дівчина-продавчиня зустрічає моє запитання круглими очима.

— Лесь, тут якусь ліцензію просять, — вона відвертається від мене і йде в підсобку. А через дві хвилини приходить і втомленим голосом констатує: документи відсутні.

Я не здивована. Поки дівчини не було, я помітила величезного таргана на полиці з винами та шампанським. Але хіба тутешніх клієнтів злякають якісь там таргани?

Виявляється, що відкрити кафе, генделик чи кіоск і продавати в них спритне — це популярний і очевидно стовідсотково вигідний дрібний бізнес у Новомосковську. Прекрасний асортимент можна знайти всюди: від супермаркетів до фаст-фуду. У людей є сякі-такі гроші, адже в місті працює і велике підприємство (Новомосковський трубний завод, належить Пінчуку), і багато дрібного виробництва.

Від підлоги до стелі прилавки набиті алкоголем навіть у кіосках, які мають площу, меншу за 20 квадратних метрів. Так масово порушується стаття 1 закону «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Родинний бізнес

Родина азербайджанців переїхала до Новомосковська із Дніпра 13 років тому. Підприємці побудували невеличкий магазин прямісінько у своєму дворі і всі ці роки продають продукти та алкоголь. Раніше магазином управляв чоловік, а після його смерті — дружина Заміна Іскєндєрова.

— У дочки були проблеми з диханням, коли вона була мала. Лікарі порадили переїхати до Новомосковська, бо тут ліс близько, повітря чистіше. Переїхали. І дитина справді одужала, — розповідає вдова.

Жінка каже, що після смерті чоловіка знайшла розраду в дітях. Дуже пишається дочкою, яка має талант до співу, та мріє, щоб та виступала на великій сцені. Втім у Новомосковську видатних педагогів не знайти.

У такому домашньому магазині клієнтів вистачає. Дві бабці пліткують у черзі про смерть 59-річного сусіда:

— А який роботящий був! От якби тільки не ця горілка… За два дні до того, як умерти, анекдота мені розказував. Ой-ой-ой-ой-ой…

Заміна між тим виймає величезний стос документів і показує ліцензію на продаж алкоголю. І тут же пригощає мене кавою «за рахунок закладу»:

— Подивіться, у нас усе є. Ми із законом не жартуємо. Перевірки коли-не-коли бувають. Навіщо нам зайві проблеми?

Сумна реальність

Коли я казала своїм друзям, що їду у відрядження до Новомосковська, мене перепитували: «Це в Росії?!». Ні. Новомосковськ — це районний центр у Дніпропетровській області, відповідала я.

Місто розташоване поруч із Дніпром, їхати від обласного центру хвилин 30—40. Центральні вулиці, хоч і офіційно були перейменовані в рамках декомунізації, але назви на табличках висять старі: Радянська, Партизанська, Жовтнева, 50-річчя СРСР… Дивно, що саме місто не перейменували! Жителі не хочуть змиритися з перейменуванням не тому, що ностальгують за всім радянським, а просто не люблять змін.

Показово, що походження назви свого рідного міста не знають навіть старожили. «Воно мені треба? Я он про пенсію краще подумаю!», «Не знаю, це лишня інформація», «У мене своїх проблем вистачає» — так звучали відповіді на моє питання «Звідки взялася назва "Новомосковськ"?

І лише азербайджанка Заміна згадала історію, як російська імператриця проїжджала містом, і воно їй дуже сподобалося. І тому назвала новою Москвою. А скорочено — Новомосковськ. До цього проїзду містечко називалося Новоселівка, там мешкали козаки.

Утім Новомосковськ навіть віддалено не схожий на міні-копію російської столиці. Тут немає ні широких проспектів, ні пафосних висоток, ні парків із пам’ятниками царів. Це досить великий районний центр, в якому живе чимало людей «радянської закалки»: обережні, недовірливі, наче КДБ досі за ними слідкує.

Публіка

У місті працюють 124 промислових підприємства, на яких виготовляють найрізноманітніші речі: від шкарпеток та пінопласту до ультразвукових лічильників газу. Але молодь на заводах працювати не хоче через низьку зарплату. Як результат — майже половина населення в Новомосковському районі віком до 35 років — офіційно безробітні. Вони і є цільовою аудиторією для продавців алкоголем.

Ось чому навіть удень на вулицях уже бродять п’яні «клієнти». А ті, хто через характер дебоширити не хоче, обрали тактику критикувати владу, вмостившись на пластиковому стільці генделика:

— Он п’ять років тому перед виборами для піару одна партія побудувала дитячий майданчик! Гарний такий був: каруселі, гірки... Але він біля магазину знаходився, де наша шпана горілку та пиво вечорами купує. От придурки за кілька років все обплювали і поламали. А новий майданчик так ніхто і не зробив, — бідкається молодий батько Андрій, п’ючи пиво за столиком у невеличкому магазині.

Дочці Андрія зараз п’ять років, і він думає, в який гурток віддати дитину. У 70-тисячному місті дитячих секцій та творчих студій — кіт наплакав. Греко-римська боротьба, танці, бібліотека.

— Хочу відправити малу на танці. Чув, що є гурток у Будинку культури. Там ще є бібліотека, актовий зал. Куди ще можна пристроїти — не знаю...

Аж тут, вочевидь, прочитавши в моїх очах запитання, чому він посеред робочого дня сидить у магазині та п’є пиво, додає:

— Пиво…? То я так, балуюсь.

Саме через відсутність культурної розважальної інфраструктури доросле населення відпочиває в кафешках та забігайлівках, а після цього тиняється вулицями та робить шкоду. Навіть у Болехові, де, як я писала, зелена бідність і живе уп’ятеро менше людей, я знайшла більше дитячих гуртків.

— А вам не спадало на думку самоорганізуватися? Гурток шахів та шашок можна і вдома проводити…

— Та ну. Я хочу, щоб влада все організувала. Це ж вона все має робити. Я податки плачу!

— Відкривають магазини і кафе. А культурно відпочити як? Кінотеатру нема, боулінгу нема. Можна піти в піцерію. Куди ще? — риторично запитує 19-річна продавчиня Катя, яка щодня продає Андрію алкогольну насолоду, і уважно слухала нашу розмову.

Із дня у день, обслуговуючи п’яниць та розбишак, продавці та власники магазинів і самі перейняли їхню не надто дружню манеру спілкування.

Після мого візиту до магазинчика-вагончика на вулиці Партизанській, 51 директорка Валентина Чуян у домашніх капцях та розстебнутому пуховику прибігла з дому, що розташований неподалік.

— А ви хто така? — жінка налетіла на мене, мов фурія, і захеканим голосом почала суворий допит.

— Споживач, — подивимось, як тут реагують на звичайних покупців, які законно цікавляться дозвільними документами.

— Та ви не маєте права! Перевіряти не маєте права! Це що за порядки? Га?!

Нерви жінки вдалося втихомирити після десятихвилинних роз’яснень закону «Про захист прав споживачів». Утім вона не перша, хто не розуміє, для чого покупцям знати про якість продукції та її походження. Тому що тутешні клієнти подібних запитань не ставлять.

Ліцензії є, акцизи — під питанням

У центрі Новомосковська впадає в око величезна кількість продуктових магазинів та кафе. На вулиці Гетьманській (колишня Радянська) алкоголь продають у кожному восьмому будинку. На вулиці Паланочній (колишній Комсомольській) — у кожному шостому. Навіть у звичайній столовій є широкий асортимент — від пива до горілки.

Вигідним алкогольний бізнес у Новомосковську є неспроста. В Управлінні захисту економіки Національної поліції констатують, що Дніпропетровська область на першому місці в Україні за обсягами виробництва фальсифікованого алкоголю.

Лише цього року на Дніпропетровщині правоохоронці закрили 12 підпільних цехів, в яких на дорогому обладнанні вироблялися горілка та вино, а також підроблені акцизні марки.

Фальсифікат розливали в Новомосковську, в самому Дніпрі, Кам’янському, Нікополі та Кривому Розі.

— На таких міні-заводах щодня виготовляють тисячі літрів сурогату. А щоб продукція була схожа на легальну, на неї клеять красиві етикетки та «липові» марки акцизного збору. Інколи використовують навіть звичайний кольоровий принтер! — розповідають у прес-службі відділення Нацполіції в Новомосковську.

Власники магазинів не надто переймаються якістю продукції, яку вони продають. Бо що дешевша закупка, то більше вони зможуть заробити, встановивши вигідний відсоток націнки. Жоден власник торговельної точки, з яким я спілкувалася, не зміг мені чітко пояснити, за якими критеріями він відрізняє хороший товар від поганого. «Ми вже давно співпрацюємо з постачальником. Проблем не було», — типовий аргумент, який мені озвучували.

Іншими словами, дегустацію, лабораторний аналіз та прискіпливу перевірку документів підприємці не проводять. Це, мовляв, компетенція контрольних органів. Ось чому всі без винятку продавці та власники або проявляли агресію, або тремтіли, мов кленовий лист, коли я розпитувала їх про документи на продаж алкоголю.