Все про вирубку лісу

«Євросоюз хоче вирізати ліси! Врятуймо Карпати, ні траншам ЄС! Карпати їдуть в Європу! Нам не треба безвіз, нам треба наш ліс», — заявляють політики всіх рівнів. «Вимагаємо садити ліс із дронів, вимагаємо припинити рубати ліс усюди і назавжди, вимагаємо обов’язково засаджувати всі вирубки», — заявляють активісти та створюють петиції. «Виявили сотні вагонів контрабандного лісу на вокзалі, заблокували незаконні лісовози, перекрили незаконний експорт», — такі пости у Facebook отримують сотні репостів. Насправді частина з цього всього — відверта маніпуляція. Частина — щире бажання зберегти природу за відсутності навіть базового розуміння ситуації.

Поясню реальну ситуацію, передусім з погляду охорони природи.

Почнемо з історії. Мораторій на експорт необроблених лісоматеріалів (кругляка) всіх порід (окрім сосни) вже діє з листопада 2015 року.

Експортувати можна або вже оброблену деревину, або паливну деревину (дрова). Зауважимо, що дрова — це не обов’язково поколоті цу́рки, як може собі уявити пересічний громадянин.

Згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), паливна деревина може мати і вигляд колод. А відсутність чіткого законодавчого розмежування понять «паливної деревини» та «необроблених лісоматеріалів» веде до різного трактування норм законодавства різними митними органами. Наприклад, Чернівецька митниця ДФС оформляє як «дрова» колоди довжиною до 2 метрів включно. Тому не кожен вагон з лісом, який їде за кордон, відразу можна вважати контрабандним.

Звісно, під виглядом дров вивозять і ділову деревину. Про це свідчить проста статистика — згідно зі звітом експерта проекту ЄС FLEG (Forest Law Enforcement and Governance — Правозастосування й управління в лісовому секторі) Михайла Попкова, експорт дров у 2016 році виріс на 30% проти 2015 року. Очевидно, що таке раптове та велике збільшення попиту саме на дрова не можна пояснити нічим іншим, ніж «сірим» експортом кругляку.

Порівняння вартісного обсягу експорту деревини та виробів з неї (тис. USD)

Товар	2015 І кв.	2016 І кв.	Різниця

Але в лісовому господарстві є дві основні складові: економічна та екологічна. І мораторій — це питання насамперед економічне.

Тих, хто хоче глибоко розібратися в економічній складовій, відсилаємо до згаданої вище аналітичної записки. Якщо коротко — обіцяного колапсу в лісовій галузі не стало, а якщо порівняти рівень зарплат лісгоспів «ресурсних областей», то вони тільки зросли проти минулого року. Але в цілому вплив мораторію на лісогосподарські підприємства скоріше негативний і рівень їхніх прибутків став меншим, ніж міг би бути за умови відкритого експорту кругляка, наприклад смереки чи дуба.

За зняття мораторію, окрім ЄС, активно виступає і керівництво лісової галузі. Злі язики кажуть, що однією з причин цього постають експортні схеми часів Віталія Сівця (керівник Агентства лісових ресурсів у 2011—2014 роках), які успішно адаптовані вже новою владою під себе.

Вони дубової простоти: українську деревину дешево купує іноземна підставна фірма, яка потім перепродає її за реальною європейською ціною. Бо як інакше пояснити неможливу для ринкових умов ситуацію, коли ціна на сосну, яка експортується з України, є набагато меншою, ніж ціна на ринку, наприклад, Прибалтики, а експорт іде через посередників із Туреччини, Китаю та Румунії, а не напряму?

Але повернімося до екології.

Рубати не можна? Не можна не рубати?

Значна частина українського суспільства вважає, що лісове господарство у нас ведеться на рівні країн 3-го світу. Бо як іще пояснити істерію останніх тижнів і місяців, коли люди, які нарешті дізналися, що існує безкоштовна програма Google Earth, кричать, що «супутникові знімки показали тисячі втрачених гектарів лісу та як лисіють Карпати». Подивимось і ми, на прикладі двох знімків із Київщини.

Ні. Це стандартне ведення лісового господарства в Україні. Ви ніколи не задумувалися, чому в більшості лісів України дерева ростуть рядками і мають переважно однаковий вік?

Переважна більшість лісів України вже вирубана і насаджена знову по 3—4 рази. Пралісів (ніколи не рубаних лісів) у нас лишилося зовсім небагато, і вони переважно зосереджені у важкодоступних місцях Карпат та Полісся.

І тому, коли активісти-неофіти розповідають, що «десь ліс вирубали і не посадили», то в 99% випадках вони просто помиляються. Бо іноді на місці вирубаного лісу не садять маленькі деревця з розсадників, а лишають під так зване «природне поновлення», коли ліс самозасіюється від дерев сусідніх ділянок.

І хоча нинішні лісівники часто, м’яко кажучи, не дуже переймаються майбутнім лісу, проте на місці суцільних рубок ліс відновлюють завжди. Бо це грубе порушення, яке легко виявити, і навіть традиційно імпотентні та сліпі українські контрольні органи можуть на цьому оформити протоколи на лісників і виконати план із «боротьби з рубками лісу».

До речі, рубають ліс суцільними рубками і в країнах ЄС. Хоча поступово переходять до вибіркових систем рубок, про що йтиметься далі.

У факті, що ліс десь там зрубали, #зради немає. До того ж, за кожне зрізане дерево лісники платять ренту (так звану попенну плату). Частина з неї йде до місцевих бюджетів та інколи є основним джерелом доходу сільських громад. Решта йде до державного бюджету, і це — сотні мільйонів гривень.

Наприклад, згідно з Державним бюджетом України на 2017 рік місцеві бюджети мають отримати 587 млн, а державний бюджет — 315 млн грн рентної плати від вирубки лісів. А окрім рентної плати ще є податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб. Тому лісова галузь — це така ж важлива частина економіки країни, як і всі інші.

Мораторій

Але знову повернімося до мораторію. Логіка тих, хто кричить про «ЄС хоче вирізати Карпати», проста і заснована на базовому законі ринку: попит формує пропозицію. Але пропозиція обмежена.

Яке б не було діряве українське лісове законодавство, все-таки зрубати все «прямо і зараз» воно не дозволяє. На рубки головного користування (коли рубають дерева, які досягли певного віку) є обмеження у вигляді «розрахункової лісосіки».

Більше, ніж дозволено, лісгоспи не вирубують. І хоча нечесні на руку лісівники навчились обходити ці обмеження за рахунок збільшення «рубок оздоровлення та формування лісів», обсяг яких у загальному обсягу рубок вже сягнув 53%, але межа все-таки є, і останніми роками загальний обсяг рубок майже не росте.

Мораторій стосується передусім економіки і жодним чином не впливає на екологію. Згідно з офіційно оприлюдненою статистикою, за перше півріччя 2016 року заготовлено деревини на 4% менше, ніж за аналогічний період 2015 року.

Спробуємо подивитися на цю ж статистику в розрізі порід (на даний момент автор отримав відповідь на свій запит від 5 «ресурсних» областей).

Звісно, рубки протягом року розподілені не завжди рівномірно. Але загальні висновки зробити можна:

1) вплив мораторію на експорт кругляка проявляється у вигляді дуже незначного (1—2%) збільшення обсягу рубок сосни проти інших порід. Нагадаємо, кругляк сосни експортувати можна до 01.01.2017;

2) в одних областях обсяг рубок збільшився, в інших, навпаки, зменшився, в частині майже не змінився.

Враховуючи масове всихання лісів через зміну клімату (згадайте останні два посушливі роки!), та статичні похибки, можна сміливо робити висновок: з погляду охорони природи — що є мораторій, що немає — в принципі байдуже. Після введення мораторію рубають по суті так само, як і раніше.

А українські деревообробники, які щонайпершими виграють від дії мораторію, особливим природолюбством не відрізняються. Наприклад, їхня галузева асоціація «Чернігівлісдеревпром» активно протидіяла створенню національного природного парку «Дніпровсько-Деснянський». На їхню думку, «подальше збільшення площі природно-заповідного фонду призведе до скорочення виробництва та, як наслідок, зростання безробіття та втрат надходжень до місцевого бюджету».

Простими словами це значить: «не треба створювати національний природний парк, бо це обмежить рубки лісу». Тому крики деревообробників про «ЄС, який хоче знищити Карпати» — це крокодилячі сльози.

7 проблем збереження лісу

Так що, #зради немає і в лісовому секторі в плані охорони природи все добре? Звісно, ні! Бо, окрім питання «скільки зрубали?», є питання «що зрубали і як?» І тут ситуація в наших лісах, м’яко кажучи, не найкраща.

Спробуємо навести основні моменти:

1) Якщо в цивілізованих країнах поступово відмовляються від суцільних рубок і переходять до так званого «наближеного до природнього лісівництва», коли деревину на продаж рубають вибірково у мірі старіння та хвороб дерев, то в Україні досі користуються радянським методом суцільних рубок. Спроби європейців у рамках проекту FORZA перевести на таке лісівництво кілька закарпатських господарств лишились поки що не дуже вдалим експериментом.

В Україні ж, крім суцільних, процвітає й інший вид рубок, невідомий європейцям, — так званий пошуковий. Коли з лісу вибирають не найбільш хворі дерева, як того вимагає логіка «санітарних рубок», а передусім ті, які можна вигідно реалізувати. Наприклад, Київська область щороку прописує «хворого» лісу в 2—3 рази більше, ніж потім реально вирубує.

2) Найбільш поширений у цивілізованому світі спосіб обмеження рубок — це створення природоохоронних територій. На жаль, в Україні останніми роками блокується створення нових та розширення наявних об’єктів природно-заповідного фонду (заповідників, національних парків, заказників тощо).

Київські лісівники категорично відмовляються зберігати вікові дуби урочища «Великий ліс», івано-франківські лісівники не хочуть і говорити про розширення національного парку «Верховинський», а черкаські лісники не хочуть створювати національний парк навіть у Холодному Яру. А особисто керівництво Держлісагентства не хоче створити Дніпровсько-Тетерівський національний парк на місці колишніх мисливських угідь Януковича в Сухолуччі.

3) Чинне лісове законодавство не враховує питання охорони біорізноманіття і дозволяє вирубувати, зокрема, і ліси природоохоронного значення. Як це не дивно звучить, але досі діє єдина нормативна база, яка регулює проведення рубок в «експлуатаційних» господарських лісах та лісах природно-заповідного фонду. Тому обсяги рубок у національних парках залежать від совісті їх керівництва, і тому деякі національні природні парки рубають ліс у завеликих обсягах, як для природоохоронних об’єктів.

Зауважимо, що існує і протилежна ситуація. Наприклад, «активісти» та журналісти, які не розбираються в суті питання, але підтримують #зраду, так зацькували національний парк «Гуцульщина», що ті проводять рубки в обсягах менших, ніж це допустимо з погляду охорони природи та не забезпечують навіть мінімальні потреби Косівського району у дровах. Що веде до масового збільшення незаконних самовільних рубок, які проводить місцеве населення без жодних дозвільних документів.

4) Ліси України досі розкидані по різних власниках. Більшість лісів перебуває в управлінні Державного агентства лісових ресурсів (скорочено ДАЛРУ), частина — у підпорядкуванні Міністерства екології та природних ресурсів (скорочено Мінприроди) та Міністерства оборони, частиною керують органи місцевого самоврядування (так звані агроліси).

І якщо в лісах ДАЛРУ та Мінприроди лісове господарство ведеться більш-менш, то у «військових лісах» масштаби рубок завеликі. Причому військові ліси є не тільки навколо полігонів, що в принципі логічно, але й там, де військових частин немає.

Наприклад, у Сколівському військовому лісгоспі, який проводить масові рубки в межах національного парку «Сколівські Бескиди», останнього військового бачили ще в часи Радянського союзу, але передавати господарство в підпорядкування ДАЛРУ Міноборони відмовляється.

5) Контрольні українські органи імпотентні та малоефективні. Екоінспекція не має достатньої кількості фахівців, до того ж її можливості обмежені мораторієм на позапланові перевірки.

Тому з лісгоспами, які відкрито порушують навіть наше ліберальне та діряве лісове законодавство, зробити нічого не вдається. Наприклад, у Верховинському лісгоспі в порушення всіх норм лісовози їздять просто руслом річки Черемош, яка взагалі-то має статус заказника. А екоінспекція цього просто «не бачить».

Важливий нюанс: сертифікат FSC (необхідний для експорту деревини в країни ЄС) у лісгоспу за ці порушення відібрали. Бо європейські вимоги не дозволяють імпортували ліс із тих підприємств, де грубо порушують природоохоронні норми. Але лісгосп не сумує, бо українські споживачі не такі перебірливі, як європейці, і готові платити добру ціну навіть за ту смереку, яка була зрубана та вивезена з порушеннями (передаємо знову «привіт» мораторію!).

А «внутрішні» органи контролю в системі ДАЛРУ, «Ліспроект» (який проектує наперед на 10 років всі рубки та оцінює стан лісів) та «Лісозахист» (який стежить за правильністю призначення санітарних рубок), не мають державного фінансування, і єдине джерело їх доходів — це гроші від лісгоспів, які платять їм за обстеження своєї території та запланованих рубок.

Ви справді вірите, що в таких випадках вони будуть «відрізати руку, яка їх годує» і не погоджувати або забороняти якісь рубки та виявляти порушення?

6) Лісгоспи Півдня (Херсонщина, Одещина, Миколаївщина тощо) вже рік не мають державного фінансування. І працюють на самоокупності.

Тобто скільки зрубав — стільки і заробив. Ліси там переважно штучні, чахлі, і багато на них не заробиш. Тому працівники лісгоспів там працюють «на півставки», а зарплати — мізерні. Це призводить до відсутності контролю за лісами і відповідно збільшення обсягу незаконних, самовільних, «чорних» рубок, які проводяться без будь-яких документів.

А «нова поліція», так само, як і стара міліція, розслідуванням таких справ не сильно переймається — якщо хоча б п’ята частина таких випадків доходить до суду, то це вже прогрес. Наприклад, за перше півріччя 2016 року було виявлено незаконних рубок в Україні сумарним обсягом близько 16 000 кубометрів.

Сума збитків, завданих державі, — близько 80 мільйонів гривень. Відшкодували лише 2,7 млн.

7) Інформація про реальний стан лісової галузі досі закрита від громадськості. І якщо частина областей вже стала викладати на свої сайти плани рубок, то решта досі приховує їх або викладає це в такому вигляді, що навіть спеціалісту важко розібратись.

А детальні карти лісових масивів та так звані таксаційні описи (повний опис усіх лісових ділянок з указанням віку дерев, породи, запасу деревини тощо) досі лишаються тільки «для службового користування». Що автоматично робить неможливим повноцінний громадський контроль за лісами.

Що робить влада?

Президент Петро Порошенко лісової теми уникає. Більше того, заветував євроінтеграційні закони про оцінку впливу на довкілля та про стратегічну екологічну оцінку, які вводили механізм попередньої оцінки 10-річних планів рубок лісгоспів із боку громадськості.

Уряд під керівництвом Гройсмана та безпосередньо відповідальні за лісову галузь міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий та голова Держагентства лісових ресурсів Христина Юшкевич на словах демонструють «занепокоєння». І навіть зробили деякі дії.

Зокрема, розробили інтерактивну карту вирубки лісів (так звану карту Кутового), яка «виявила» незаконні рубки на 700 га у Закарпатті. Проте ті виявились частково полонинами, де ліс останній раз зростав ще в часи Олекси Довбуша, а частково цілком законними рубками, на які є всі документи.

Прийняли нову редакцію «Санітарних правил у лісах України». Вона має декілька позитивних нововведень (як, наприклад, встановлення зони охорони навколо гнізд червонокнижних птахів), проте має і негативні моменти, які можуть призвести до ще більших зловживань. Наприклад, тепер дозволено лишати після «вибіркових санітарних рубок повноту ділянки 0,1».

Звичайними словами це значить, що лісники можуть лишити на ділянці площею гектар з десяток дерев, вирубавши все навколо, і це буде вважатись по документах «лісом», а не вирубкою. І відповідно, їм не треба буде засаджувати новими деревами решту території.

Більшість людей, які працюють у лісі (як у заповідниках і національних парках, так і в лісгоспах), з якими спілкувався автор, негативно відгукнулись про нові правила.

Міністр екології Остап Семерак, який начебто є відповідальним за охорону лісів, на словах активно бореться з рубками. Зокрема, тимчасово забороняв суцільні санітарні рубки в лісах під управлінням його міністерства. І звинувачує лісників у надмірних рубках.

Але при цьому він чомусь «забуває», що саме підпорядковане йому міністерство погоджує так звані «проекти ведення лісового господарства». Де прописано, який обсяг рубок дозволено лісгоспу на найближчі 10 років, які ділянку лісу не можна вирубувати з природоохоронних міркувань тощо. І як раніше міністерство погоджувало фактично все те, що просять лісники, так роблять це і зараз.

Наприклад, уже більше року адміністрація національного природного парку «Цуманська Пуща» (Волинська область) вимагає здійснити «перерахунок розрахункової лісосіки», тобто зменшити обсяги рубок лісу на території Цуманського лісгоспу в межах національного природного парку. Цього вимагає законодавство, це пряма функція Мінприроди, але ці звернення лишаються без розгляду.

Верховна Рада пропонує більше штрафувати за незаконні рубки та не скасовувати мораторій на рубку лісу. Але коли доходить мова до питання бюджету, то на ліси Півдня грошей не вистачає.

Так само пасивні депутати і щодо створення нових національних парків. Фактично охороною довкілля та лісів займається близько десяти нардепів.

Депутати органів місцевих рад, звісно, теж активно виступають проти рубок. Щоправда, вибирають шлях «декларацій», ухвалюючи мораторії на рубки лісу в межах області. Але ті фактично не діють, бо ухвала таких заборон — не компетенція обласних рад.

А важливих питань фінансування тих же лісгоспів з обласного бюджету зазвичай уникають. Хоча, нагадаємо, лісгоспи перебувають на самофінансуванні, і тому або їм будуть платити бюджетні гроші, або вони будуть рубати.

Черкаська обласна рада, наприклад, узагалі вирішила, що створювати національний парк у Холодному Яру не треба.

Звісно, не можна забути про деяких очільників облдержадміністрацій. Особливо, про керівника Закарпатської ОДА Геннадія Москаля.

Вся Україна, напевно, знає, що він ледь не особисто зупиняв у Чопі вагони з лісом. Але основний лейтмотив його заяв про те, що «треба передати управління лісам на місця», наштовхує на думку, що тут інтерес просто в перерозподілі контролю у лісовій галузі.

Активісти та псевдоактивісти

Окремо варто сказати декілька слів щодо активістів, які порушують питання рубки лісів. Так, більшість із них щиро переживає за ліс.

Але є серед них і деревообробники, і колишні працівники лісового господарства. Які зацікавлені не в збереженні лісу, а в перерозподілі прибутків.

А ще з’явились охочі заробити на «боротьбі з рубками лісу». Деякі «активісти» просто вимагають кошти з лісгоспів. І дуже прикро, що тінь від їхнього «бізнесу» лягає на справжніх, щирих активістів, які переживають за збереження довкілля.

Як же зберегти цінні старі ліси з віковими деревами? А їх в Україні, незважаючи на все, ще багато. Європейські природоохоронці часто просто шоковані тим, наскільки у нас багато збереглося старих лісів.

І якщо праліси Карпат — це вже світовий «бренд», то тема збереження пралісів Полісся тільки починає порушуватись у ЗМІ. Для об’єктивності зауважимо, що наші «ділки від екології» не втратили нагоду обдурити довірливих європейців. Тому частина «пралісів» є пралісами тільки на папері, їхню кількість нагнали заради великих площ і відповідно великих сум грантів. Наприклад, до об’єкту пралісів Юнеско «Стужиця-Ужок», крім власне старих лісів, входять і молодняки, і полонини, і навіть людські хати.

Звісно, хочеться вірити, що лісову галузь раптом очолить професіонал, який зможе знайти баланс між економічною та екологічною функцією лісів. Але, зважаючи на вересневі результати конкурсу на голову Держагентства лісових ресурсів, це малоймовірно.

Тому єдиний надійний спосіб зберегти ліси в нинішніх умовах — це створення об’єктів природно-заповідного фонду: національних парків, заповідників, заказників. Згідно з затвердженою КМУ в серпні 2014 року «Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2020 року», у 2021 році вони повинні покривати 15% площі України.

Наразі цей показник становить близько 6%. І, на жаль, немає жодних підстав вважати, що відповідні показники будуть досягнуті, зважаючи на політику Державного агентства лісових ресурсів та органів місцевої влади, які не квапляться створювати відповідні природоохоронні території.

Тому, якщо ви хочете зберегти ліси, то вимагайте створення «об’єктів природно-заповідного фонду», простіше кажучи заповідників, заказників, національних парків. У влади, в органів місцевого самоврядування.

Природно-заповідний фонд — це власність держави, установи природно-заповідного фонду — це державні установи. Це надійний захист цінних шматків природи для майбутніх поколінь.

А мораторій тут ні до чого.