Бердянська ідилія. Міський бюджет може збирати більше грошей з торгівлі алкоголем

У порівнянні з містами, які ми вивчали раніше, а це Болехів, Черкаси, Горішні Плавні та Новомосковськ, інфраструктура Бердянська найбільш розвинена: тут відбувається багато культурних подій, є також чимало гуртків для дітей. Але велика кількість точок у сезон теж не купує ліцензії, а отже міський бюджет може зібрати ще більше коштів, аби зробити місто ще комфортнішим.

Тихе місто

Від автовокзалу до берегової лінії — рукою подати. Поснідала за 37 гривень (салат, гарнір, сирники і сік) у місцевому кафе, зайшла в дитячий магазин «Рибка», а тепер іду на запах моря. Бувала тут і раніше, але то було влітку. А взимку Бердянськ — не впізнати. І це підтверджують місцеві:

— Бердянськ з осені до літа — прекрасне спокійне тихе місто. Якби влітку було так само мало людей, як і взимку, це був би рай, — каже 19-річний студент Альоша, прогулюючись набережною разом із двома чотирилапими друзями, яким дуже подобається трощити грудки льоду.

— Так… Важко жити в курортному місті. Я живу на морі, але все літо працюю на ньому. І лише взимку милуюся цією красою. Хоча туристам ми, звісно, раді, — додає Ігор, кухар за професією.

Атмосфера легкості та спокою поволі окутує і мене. Спостерігаю. Під сіро-рожевими хмарами на вкритому снігом пляжі старенький дідусь із самого ранку робить зарядку, матусі з дітьми годують чайок хлібними крихтами, а фотографи шукають підхожі ракурси крихкої блакитної криги, яка густо вкриває холодне Азовське море.

Мені стає холодно вже від одного погляду на людей у купальниках та плавках, які, наче коти, ніжаться на сонці, ніби не відчуваючи мінусової температури.

— Ще жоден алкаш не прожив довше, ніж морж, — каже мені чоловік, заходячи в воду.

Гартування для бердянців — річ життєво необхідна. Мікроклімат тут такий мінливий, що вранці може бути сонячно, а через годину вже сніжитиме, після чого здійметься сильний вітер і змусить усіх сидіти вдома.

У місті розвинута культурна інфраструктура, тому місцевим ніколи нудьгувати.

— За останній рік місто розцвіло. І секцій багато, і спортзали відкриваються. Ярмарок на днях почнеться. Минулого року вперше провели конкурс «Міс Бердянськ». Хоча років п’ять не проводили цей конкурс. А ще у нас є міський Палац культури імені Тараса Шевченка, будинки культури «Софіт», та «Нафтохімік», часто приїжджають зірки. Недавно були «шоу фіксиків» і «шоу мильних бульбашок». І гастролі Дніпропетровського театру драми були, і Театру тіней, — хизуються бердянці.

— У Бердянську всі одне одного знають. Постійно зустрічаю друзів на вулиці. Раніше було 115 тисяч, але переселенці з Донбасу приїхали, то тепер 130. Нам шкода переселенців. Хтось пішов на референдум, а хтось був патріотом, любить свою країну. Не можна всіх під одну гребінку. У мене дівчина звідти, — каже студент Іван.

— А в мене хлопець, — підхоплює його подруга Інна.

Затишне місто на березі моря. Сімейне місто.

Попри намагання бердянців залишатися оптимістами, від реалій утекти нікуди. Коли туристів немає, роботи в місті дуже мало. Тому з настанням осені частина працездатних людей роз’їжджається в обласні центри, а решта чекає на туристичний сезон, щоб здавати житло та продавати сувеніри.

— Промисловість закінчується на порту. Хоча раніше було багато підприємств: м’ясокомбінат, Азовкабель, Южгідромаш, Дармаш, Первомайський завод, хлібозаводи, взуттєва фабрика. Зараз працює лише завод мастил і оливи «Азмол», та й то лише на 10%, — бідкаються місцеві жителі.

Цілорічно робота є тільки у тих, хто працює на державу та мерію: комунальники, чиновники, вчителі, лікарі. В інших уся надія на відпочивальників.

Літнє беззаконня та зимова байдужість

Влітку на набережній Бердянська працюють десятки кіосків, в яких продають свіже пиво. Проте жоден із них ліцензію не оформляє. А навіщо? Принаймні в оприлюдненій базі податкової цих точок немає. За логікою власників таких закладів, клієнти тут є лише в літній сезон, тож платити 8000 гривень за цілий рік користування ліцензією на продаж алкоголю дуже не хочеться. А про заборону продавати алкогольні напої на торговельному майданчику площею до 20 квадратних метрів, узагалі забули.

Магазин на набережній (вул. Горького) більше нагадує вагон. І 70% товару — це алкоголь різної міцності.

— Де ваша ліцензія? — запитую у продавчині, якій на вигляд років 20.

Дівчина комусь телефонує. Судячи з розмови, керівництву.

— А як вас звати? Як вас представити?

— Я — споживач. І паспорт показувати не повинна.

— Вона не хоче називати своє ім’я, — каже дівчина в телефонну слухавку, киваючи головою, після чого чемним голосом пояснює: — Ліцензія у податковій на стадії подовження.

— А стара де?

— Немає.

Крайня коса

На Крайній косі — найвищі ціни на проживання для туристів. Оренда кімнати у приватному будинку — 200 гривень в день, готель — 1500 грн.

Для дикунів це ідеальне місце: на відміну від центральних пляжів, вода тут кришталево чиста. До того ж, якщо по один бік коси море штормить, то з іншого — штиль. Вибирай сам, де хочеш купатися! І як бонус — красива природа в рекреаційній зоні. Із мінусів — хмари комарів.

На Крайній косі влітку дуже багато відпочивальників. Для них працюють магазини та кафе, адже з місцевих на косі живе лише близько півтисячі людей. Перевірити наявність або відсутність у них ліцензії взимку неможливо, адже вони відкриті лише в розпал туристичного сезону. Утім у базі податкової ми не знайшли ліцензій за адресами, де розташовані ці магазини.

Цілорічно працює лише один магазин, який улітку перетворюється на ресторан. Сюди регулярно привозять кефір та ковбасу, а власниця навіть випікає для клієнтів-сусідів домашні торти по 80 гривень за кілограм.

Само собою, кілька стелажів кафе-магазину відведено для пива.

— У вас є ліцензія на продаж алкогольних напоїв?

— Немає, — продавчиня дуже здивована. — Ми ж не продаємо алкоголь.

— А пиво у вас тут хіба безалкогольне?

— Так то ж слабоалкоголка. Для неї ліцензія не потрібна, — жінка, схоже, жодного разу не читала закон про обіг спиртних напоїв.

Магазини-трансформери

Замерзли? Можна забігти в кафе, вікна якого дивляться прямісінько на прекрасний морський пейзаж. Узимку клієнтів тут дуже мало, тож клієнтів зустрічають із широченною посмішкою та щирою радістю.

— У нас є літній майданчик. Взимку ми його згортаємо, наче равлик. Бо договір лише на літній сезон є, — пояснює білява дівчина Марія, яка працює баристою в «Кафе у моря».

Працівники подібних закладів рекламують себе, як тільки можуть:

— Наше, ну, майже, легендарне. Минулого року ми посіли перше місце на фестивалі шашлику, — з гордістю каже Ігор.

А в продуктовому магазині на вул. Горького, 45, щоб заробити більше, власниця перетворила підсобку на генделик. І тепер у магазині постійно стоїть стійкий запах горілки. Блискіт новорічних гірлянд не перекриває неприємне враження від червонястих щік любителів випити із самого ранку.

— Ой, із цими цінами клієнтів мало дуже. Горілку продаю по 70 гривень. Ще вино добре беруть. Буває, на корпоративи — шампанське, — зітхає тутешня продавчиня.

Усі чекають на весну.