Під час дослідження нелегальної торгівлі алкоголем ми відвідали різні міста. У кожному з них своя «модель». Загальний висновок: покупець наскільки бідний, що торгувати алкоголем з акцизом і купувати ліцензію на його продаж багатьом дрібним бізнесам невигідно.
Над проектом працювали: Любов Величко, Андрій Газін, Роман Кульчинський
Опубліковано: 26 січня, 2017 | Приблизний час на прочитання 7 хв
Українська ліцензія коштує всього 8 тисяч гривень на рік — це утричі дешевше, ніж у Польщі. Але чимало малих магазинчиків її не купують, бо вкладення не окуповується. Тут є три варіанти: торгувати алкоголем (як правило, пивом) без ліцензії, не торгувати узагалі або торгувати фальсифікатом. Великі мережі супермаркетів за ліцензії платити можуть легко, але часом намагаються зекономити.
4 із 14 супермаркетів, які ми відвідали у столиці, продавали алкоголь без ліцензії.
Відповідно до закону, вартість ліцензії залежить від кількості касових апаратів, через які здійснюється продаж алкоголю. За один касовий апарат потрібно платити 8 тисяч гривень на рік.
Бувають випадки, коли в супермаркеті алкоголь продають не на всіх касах. Такі каси зазвичай називають безалкогольними і позначають умовними знаками.
Так, приміром, у супермаркеті «АТБ» (Київ, вул. Срібнокільська, 3-Д), згідно з документами про сплату ліцензії, алкоголь продають на чотирьох касах. А всього ми нарахували шість касових апаратів, при цьому попереджень, що на них не «пробивають» алкоголь, не було.
Купити самогонку в цьому промисловому місті можна без жодних проблем, навіть приїжджим. Доказ — «контрольна закупівля» півпляшки оковитої нашим журналістом. Точка, тобто квартира, де «гонять самогончик», на яку його привели місцеві алконавти, правоохоронці вже закривали. Але ненадовго. За короткий візит ми знайшли ще п’ять місць підпільної торгівлі.
Після публікації нам написала депутат місцевої ради Валентина Сергачова: «У нас самогон продають у магазинах трикотажу, по вул. Добровольського, на "розлив". Заходиш так прикупити собі маєчку, а на столі — мірний стакан і "лєйка"... і такий "легкий" запашок самогону… Отакі справи».
Самогонщики — звучить смішно, але це справді проблема. Самогон женуть на продаж по всій Україні, він дешевий, а підняття ціни акцизу, що теоретично має зменшувати споживання, тільки збільшує цей ринок. Чомусь саме в Горішніх Плавнях проблема самогонщиків просто на поверхні.
Ще одна схема нелегального продажу алкоголю — підпільна торгівля на лікеро-горілчаних заводах. Особливо добре цей процес налагоджений у Черкасах.
Тут чимало магазинів, де не продають алкоголь, а в кафе рідко можна зустріти веселі компанії, які збираються щось відсвяткувати. Складається враження, що ви потрапили в непитуще місто.
На Черкащині працюють кілька потужних лікеро-горілчаних заводів, що виготовляють алкоголь із різним градусом — від пива та слабоалкогольних виробів до горілки та коньяку. У виробництві задіяні тисячі людей, і серед них є такі, котрі не гребують додатковим заробітком у вигляді крадіжки відносно невеликих партій спиртного. Адже зарплатня охоронця — всього 3000 гривень.
Також алкоголь із заводів виносять під виглядом бракованої продукції — «на утилізацію». Насправді ж якісний товар потрапляє прямісінько на прилавок бару або магазину за ціною, в рази нижчою за роздрібну.
Замість 60—70 гривень, які ви заплатите за півлітра горілки в магазині, з рук «від знайомого» можна купити по 25.
Ця схема — стара, як світ, і працює ще з радянських часів. В ідеалі порушників мали б судити за ч. 3 ст. 204 Кримінального кодексу України (незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів).
Затримання нелегальних партій, про які пишуть місцеві правоохоронці, — це лише імітація роботи. Адже неліцензійну горілку із задоволенням п’ють і самі співробітники СБУ та Нацполіції.
Попри погану статистику, яка свідчила про малу кількість ліцензій, ми побачили бурхливу торгівлю алкоголем. Багато точок, широкий вибір, гарна ціна і є ліцензія. На чому ж заробляють?
Можливо, відповідь у поліцейських звітах. №1 в Україні за обсягами виробництва фальсифікованого алкоголю посідає Дніпропетровська область, до якої якраз і входить Новомосковськ.
Лише у 2016 році на Дніпропетровщині правоохоронці закрили 12 підпільних цехів, в яких на дорогому обладнанні виробляли горілку та вино, а також підроблені акцизні марки.
На таких міні-заводах щодня виготовляють тисячі літрів сурогату. Їх закривають, а вони відроджуються. А щоб продукція була схожа на легальну, на неї клеять красиві етикетки та «липові» марки акцизного збору. Інколи використовують навіть звичайний кольоровий принтер.
Власники магазинів не надто переймаються якістю продукції, яку вони продають. Бо що дешевша закупка, то більше вони зможуть заробити, встановивши вигідний відсоток націнки.
Улітку на набережній Бердянська працюють десятки кіосків, що продають свіже пиво. У несезонний період вони закриті, але на них великими буквами написано «ПИВО». Жоден з них ліцензію не оформляє, принаймні у базі Державної фіскальної служби їх немає.
За логікою власників таких закладів, клієнти тут є лише в літній сезон, і платити 8000 гривень за цілий рік користування ліцензією на продаж алкоголю дуже не хочеться.
А щойно туристи роз’їжджаються по домівках, кіоски перестають працювати. Ми побачили таку ситуацію в Бердянську — місті з однією з найбільших кількостей ліцензій на 10 тисяч населення. Що в інших курортних містах, можна тільки уявити.
Плата за алколіцензії йде до місцевого бюджету міста чи громади. А продавців перевіряють податківці обласної податкової. І маленькі міста на кшталт Болехова часто залишаються поза їхньою увагою. Мерія містечка зацікавлена, щоб уся торгівля відбувалася з ліцензіями, але вплинути на ситуацію майже не може.
Ще одна проблема податкової — величезна навантаженість спеціалістів, які повинні займатися перевірками торговельних точок. Районні податківці не приходять до місцевих підприємців із перевірками — це робота обласних управлінь. Але перевірити всіх підприємців у них банально не вистачає часу.
Наприклад, в Івано-Франківській області нараховуються 804 населених пункти, у кожному з яких є певна кількість торговельних точок, де продають алкоголь. Загалом це тисячі локацій, на кожну з яких потрібно витратити кілька годин робочого часу.
Водночас в Управлінні контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів працює всього кілька людей. І крім проведення перевірок, вони мають виконувати ще з десяток функцій. Продавці про це знають та вміло користуються. А вголос скаржаться, що контрольні органи заходять до них частіше, ніж треба.
Українські податківці дуже непунктуальні. Хоча за законом ліцензія повинна видаватися заявнику не пізніше 10 календарних днів від дня одержання документів, інколи умудряються розтягнути цей термін на три місяці.
Наприклад, магазин «Фора» у Києві (вул. Велика Васильківська, 143/2) отримав ліцензію 6 липня, хоча в цьому ж документі сказано, що він є чинним із 1 квітня. Така ж ситуація — у гіпермаркеті «Ашан» (вул. Антоновича, 176) і в «ЕКО маркеті» (вул. Краківська, 18-А). А винними в разі перевірки стануть підприємці, а не податківці.
Попри задекларовану відкритість, у базі ДФС є далеко не вся інформація про перелік магазинів та кафе, що продають алкоголь. Після нашої публікації про торгівлю алкоголем у Києві, де, ми крім усього іншого, з’ясували, що опубліковані податківцями дані про видані ліцензії далеко не повні, митарі оновили список.
Якщо до публікації вони показували близько 1,8 тисяч ліцензій у Києві, то після нашої публікації список оновили, і кількість ліцензій магічним чином зросла до 7,2 тисяч.
Те, що в онлайн-базі відсутня інформація про чималу кількість магазинів, — ще півбіди. Трапляються в цій базі і помилки, зроблені через банальну неуважність податківців.
Так, у таблиці в колонці «ідентифікаційний код суб’єкта» код ЄДРПОУ однаковий для 1768 торговельних точок: код ТОВ «Аріані» одним кліком отримали й інші продуктові магазини.
Насамкінець ми підготували карту всіх ліцензій на роздрібний продаж алкоголю у п’ятьох містах України — Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі та Львові. На ній можна побачити всі наявні у зазначених містах ліцензії станом на кінець 2016 року, а також отримувати по кожній точці продажу алкоголю додаткову інформаціцю, на кшталт номера та терміну дії ліцензії.
Ми розраховуємо, що ця карта стане інструментом для активістів, небайдужих до теми нелегального продажу алкоголю.
1 Насамперед шукайте на ній знайомі вам місця. Кіоски, в котрих продають пиво і алкопопси, магазинчики та супермаркети, ресторани, бари, кафе, генделі та забігайлівки — все, що трапляється вам упродовж дня. Якщо ви не знаходите на карті місця, про котре ви точно знаєте, що в ньому продають алкоголь, — велика ймовірність, що це місце не має ліцензії на продаж алкоголю.
2 Якщо вас обурює той факт, що деякі люди продають алкоголь без ліцензії (ми сподіваємось, що обурює), завітайте на точку продажу, котрої ви не знайшли на нашій карті, та в «куточку споживача» шукайте документ під назвою «Ліцензія на продаж алкогольних виробів». Ваше право ознайомитися і сфотографувати ліцензію гарантоване ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів».
3 На ліцензії потрібно звернути увагу на: 1) Номер і серію документа та ідентифікаційний номер юридичної особи — щоб поставити запитання органам, чи чинною є ліцензія? 2) Термін дії — чи не прострочена ліцензія? 3) Місце здійснення торговельної діяльності — чи збігається з тією адресою, де розташований магазин?
4 Якщо на місці продажу алкоголю відсутня ліцензія або ж ви маєте сумніви щодо наявної ліцензії, повідомте про це в територіальний відділ Державної фіскальної служби України.
Проект здійснено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» (МФВ).
