У нас погані новини

У внутрішньому дворику комітетів Верховної Ради чиновники вирішили зробити паркан більш захищеним і замовили «спіральний бар'єр безпеки». Це розкопали українські журналісти. Зробили рядову новину, яка мала би принести трафік і трохи розважити читачів. Депутати, паркан, колючий дріт — тема потенційно цікава.

Подібних випадків — багато. Зазирніть у новину, яку читає на Фейсбуку випадковий попутник у маршрутці. З великою ймовірністю від заголовків волосся у вас стане дибки — щільний потік маніпуляцій, фейків, жахів і розваг. Або, якщо у вас міцні нерви, заговоріть із таксистом про політику. У багатьох випадках ви почуєте набір абсолютно неймовірних тверджень, які зовсім не пов’язані з реальністю. Запитаєте, звідки він це взяв — відповідь проста: «Прочитав в Інтернеті». Героями нашого дослідження є інтернет-видання, які є джерелом переконань обивателів, які не переймаються якістю джерел інформації.

Хто під нашим прицілом?

Протягом 2017 року ми складали список відносно маловідомих сайтів, на яких помічали антиукраїнську чи проросійську пропаганду. У нас назбиралося таких близько 150 — і це, звичайно, не повне їх число. Вони й стали предметом нашого вивчення. Декілька з них за рік, поки тривало дослідження, закрились або змінили веб-адреси, деякі повністю дублюють один одного.

Також ми відкинули з початкового списку 36 сайтів, на яких кількість маніпулятивних новин наш алгоритм визначив як «менш як 25%». У підсумку ми побачили 80 сайтів, котрі поширюють маніпуляції.

Нічого особистого — лише бізнес

Як стверджують наші джерела з-поміж власників подібних видань та піарників, які з ними працюють, мета існування цих сайтів одна — заробити гроші, ставлячи замовні матеріали. Або, як варіант, публікувати звинувачення щодо багатих осіб, а потім за гроші «чистити», тобто знімати ці критичні публікації зі сторінки.

Подібні сайти генерують потік, котрий приносить трафік. У ньому вигадані новини, справжні новини, перекручені новини та хибно інтерпретовані новини, екзотичні рецепти, фото знаменитостей у пікантних ситуаціях. Тут пишуть заголовки на кшталт «вулиці завалені трупами» у новині про те, що хтось у Бердянську отруїв шість псів.

Від типового «жовтого» сайту чи газети їх відрізняє відсутність фізичної редакції (тобто «живих» кореспондентів, які генерують оригінальний контент), будь-яких контактів, звичайно ж — жодних натяків на стандарти, а також невибагливий дизайн (у зовсім «низових» — елементарні шаблони).

Як ми вже вказували, за словами наших співрозмовників, ці видання заробляють з того, що ставлять та знімають замовні матеріали. Об’єкт обвинувачень, вкотре шукаючи в Google своє прізвище, має злякатися й захотіти «зачистити» таку інформацію. Інструмент добре працює, якщо про людину взагалі нічого не писали: негатив одразу «виривається» нагору у списку пошуковика.

Характерна ознака таких текстів: винесення в заголовок імені та прізвища жертви, іноді навіть із по батькові. «Так краще буде гуглитися», пояснюють SЕО-оптимізатори замовникові. Натомість «нормальні» ЗМІ, як правило, уникають винесення маловідомих персонажів у заголовок, приваблюючи або посадою, або родинними зв’язками (не «(маловідомий) Іван Петренко впіймався на хабарі», а «Кум/сват/брат (більш відомого) Петра Кириченка впіймався на хабарі»).

Компрометуючі публікації на таких сайтах розраховані на замовників, які прийдуть пропонувати гроші за те, аби негатив прибрали з сайту. Це і є основний вид заробітку.

Поки таких «клієнтів» немає, сайти імітують роботу «нормального ЗМІ», передруковуючи з мінімальними змінами або й зовсім без них різний контент — «нормальний» і не дуже. Вони полюють на читача, який клікне на заголовок і збільшить показник візитів. Один візит не дорівнює одній людині з аудиторії, що таке візит — читайте тут.

На відміну від багатьох рейтингових видань, де за гроші можна розмістити переважно лише «позитивну» новину, «зливні бачки» не дуже переймаються змістом інформації. Це з однаковою вірогіднітю може бути як повністю вигадана, так і повністю правдива історія (якій бракує доказів, аби віддати її в «чесне» ЗМІ). Обвинувачення можуть ґрунтуватися на чутках, намальованих у фотошопі «документах», фейкових сторінках іноземних ЗМІ чи повідомленнях зі спеціально створених груп у Фейсбуці.

«Видавця» неможливо зловити й фізично йому погрожувати — він сам та його сервери можуть бути розміщені за кордоном. Можливе лише зняття інформації з сайту через спеціального посередника. Але ніхто не приховує, що це — «гачок»: заплатиш раз — будеш або платити роками, або, відмовившись після першої «дози», отримаєш збільшення потоків нечистот у десять разів. Утім «досвідчені жертви» знають: побачивши, що «клієнт» більше не піддається на «розводки», флібустьєри від журналістики ставлять вітрила у пошуках нової жертви.

Ціни на «контракт мерця» («обітницю мовчання», «операцію Тихий Дон», «гру в невидимку») залежать винятково від нахабства «сайту» та рівня стурбованості «об’єкта» публікації. Як правило, вони стартують від 1000 доларів за малопомітний сайт у другій десятці видачі Google.

За словами нашого співрозмовника, мрія клієнта, який замовляє треш-кампанію, — щоб тема потрапила на перші шпальти респектабельних видань, а ще краще — на екрани топових телеканалів.

«Напряму зайти туди з темами, від яких тхне, неможливо. Але є деякі прийоми. Наприклад, вигадане звинувачення публікується на трешовому сайті, потім його постить у себе на Фейсбуці хтось із «лідерів думок», відомий або не дуже.

Іноді це взагалі може бути сплячий бот, тобто сторінка вигаданої людини, яка зненацька починає «цікавитися» якоюсь темою і робиться в ній «експертом». А далі вже з посиланням на цього «лідера думок» фейк потрапляє в новинні стрічки більш відомих видань. Часто-густо передрук у топових ЗМІ — результат лінощів чи неуважності редактора (як правило, нічного або суботньо-недільного). Другий спосіб залучити читача топового видання на свою фейкову новину — розмістити банер», — говорить наш співрозмовник.

«Лідер думок», який поширює брехливу чи маніпулятивну новину з помийного сайту, не обов’язково робить це за гроші, а може по дурості, цілком щиро обурюючись черговою «зрадою». Проте в більшості випадків фейсбучні «лідери» знають, чим займаються.

«Як і в б'юті-індустрії чи на ринку товарів широкого вжитку, де блогери цілком відкрито беруть гроші за рекламні пости, на «ринку» інформаційних війн є свої платні лідери думок. І це не так дорого, як може здатися на перший погляд», — говорить наш співрозмовник.

Такий «експерт» (оплачений разово чи на зарплаті) озвучує тезу, опубліковану на низькоякісному сайті, і його слова — це вже легітимна причина опублікувати брехню в новинній стрічці топ-видання.

До деяких «редакцій» можна просто подзвонити й запропонувати свій матеріал. Наприклад, ми зателефонували newsonline24.com.ua (121 тисяча візитів на місяць за даними SimilarWeb у жовтні 2018 року), і там попросили лише $65 за вигадану новину з дискредитацією одного з кандидатів у президенти. Утім дехто працює тільки через перевірені піар-агентства.

В одних виданнях власник, редактор і журналіст — в одній особі. В інших — власник одночасно володіє кількома виданнями. Свого контенту, крім замовних матеріалів, вони не мають — лише передруки, прямі або з заголовками, переробленими на страхітливі.

Ці сайти візьмуть замовлення в кого завгодно. У потрібний момент цим можуть скористатися російські пропагандисти. Ми припускаємо, що подібні сайти можуть брати й великі замовлення від піар-агентств, які, у свою чергу, мають контракт із російськими пропагандистами. Та впіймати когось із них за руку нам не вдалося. Натомість ми часто бачили, як сміттєві сайти переписують тези Кремля.

Як це впливає на медіа-простір

Ми припускаємо, що бізнес-модель маніпулятивних новин існує завдяки феномену, який можна назвати «прочитав в Інтернеті». Він полягає в тому, що значна частина читачів сприймає весь Інтернет у цілому як одне велике ЗМІ і не розрізняє, що «в Інтернеті» можуть паралельно існувати майданчики з різною репутацією та принципами роботи. Для такого читача немає різниці, де він прочитав новину: умовно на «Ліга.нет» (респектабельне видання, яке прискіпливо перевіряє інформацію) чи на якомусь «Скелет.інфо» (публікує повне сміття). Він вірить написаному, якщо воно його емоційно зачіпає. Утім наша гіпотеза потребує окремого вивчення.

Як ми показали вище, завдяки низці прийомів «легітимізації» трапляються випадки, коли неперевірена інформація, яка з’являється на самому дні українського Інтернету, потрапляє до стрічки новин провідних видань.

Усе це вкупі з політичною залежністю значної частини українських ЗМІ, широкою присутністю російських та відверто проросійських інтернет-ЗМІ робить інформаційний простір в Інтернеті дуже податливим для маніпуляцій громадською думкою.

Згідно з дослідженням ІМІ, кількість видань зі списку ТОП-50 найбільш популярних, котрі намагаються фільтрувати свій контент, становить 20—25 сайтів. Але, працюючи в дуже брудному інформаційному середовищі, ці видання мають підвищений ризик припуститися помилки, що періодично й трапляється. Також не слід виключати й цілеспрямованої роботи російських сецслужб вкупі з пропагандистами, аби запускати вигідні їм повідомлення як в інфопростір загалом, так і в видання першого ешелону зокрема.

У цих умовах мейнстримним ЗМІ варто збільшити «поріг входу» новини на їхні шпальти. До якого рівня, враховуючи трудовитрати й прибутки, — це предмет окремої дискусії. Але вже зараз ми можемо сказати, що відмова від публікацій і цитувань «політологів», «лідерів думок», які були помічені у просуванні замовних тез, суттєво освіжить інформаційну атмосферу. «Бан» потрібно запровадити й на практику робити новини з постів у Фейсбуці, за винятком верифікованих акаунтів держорганів.

Протидія маніпуляціям. Короткий огляд європейських практик

Для того, щоб зрозуміти, як краще припинити подібну практику, ми звернулися до європейського досвіду. У більшості країн ЄС держава через суд захищає права конкретних осіб, які безпосередньо постраждали від недостовірної інформації в ЗМІ, а за дотриманням журналістської етики стежать професійні асоціації.

Дві країни впроваджують цікаві для України практики:

Іспанія. Діагностика і протидія дезінформації належать до повноважень Національної ради з кібербезпеки. Іспанці перенесли сферу відповідальності за дезінформацію з ворожим умислом від державного медіа-регулятора до силової структури.

У Франції влітку 2018 року нижня палата парламенту ухвалила закон, згідно з яким у передвиборчий період кандидат може скаржитись на ресурс, що маніпулює інформацією . За рішенням суду публікацію негайно припиняють, а розгляд має тривати до 48 годин. Критики закону побоювались за свободу слова. Під час дебатів у парламенті сумнівались у його ефективності. З другої спроби сенат ухвалив закон.

У французькому журналістському середовищі нині активно обговорюють ще одну ініціативу: пропонують запровадити сертифікати правдивості інформації. Якщо професійний цех зуміє напрацювати та узгодити стандарт для такого сертифікату, його згодом зможуть розміщувати як цілі медіа, так і окремі журналісти та навіть блогери.

Висновки для України

Держрегулювання ЗМІ може зіткнутися з низкою ускладнень. Не завжди можна знайти власника або редактора сайту. До того ж, особливо в українських реаліях, втручання держави може становити загрозу свободі слова.

Інструменти державного контролю в цій чутливій сфері можуть ефективно працювати лише в сталих демократичних суспільствах з високим рівнем довіри до інституцій.

Так, коли Малайзія та Єгипет ухвалили законодавство проти фейкових новин, опозиція цих країн і міжнародні правозахисні організації протестували й зазначали, що це не закони проти недостовірної інформації, а нахабна цензура. У Малайзії після приходу нової більш демократичної влади закон про протидію фейкам скасували.

В Україні широко обговорюють французькі ініціативи, але нам варто ретельніше вивчити також і досвід Іспанії. Нагадаємо, там дезінформаційні кампанії виявляє не медіа-регулятор, а силова структура з кібербезпеки. При впровадженні такого принципу потрібно передбачити захисні механізми, аби ця структура не перетворилася на цензора. Важливо, щоб організація, котра протидіятиме дезінформаційним кампаніям, концентрувалася саме на пропаганді, яка загрожує національній безпеці.

При розробці законодавства про боротьбу з дезінформацією доцільно впроваджувати принцип «відстежуй, звідки гроші», тобто медіа має декларувати джерела фінансування.

Але розроблення й реалізація будь-якої державної політики забирає багато часу. До того ж, Україна входить у довгий виборчий цикл, що ще більше затягує процес ухвалення та впровадження рішень.

Тому зараз ключову роль мають відіграти різні громадські ініціативи та самоорганізація журналістів, які дотримуються стандартів професії. Наразі для України найбільш реалістичним шляхом протидії впливу маніпулятивних новин є:

1. Просвітницькі кампанії, які пояснювали б користувачам, новини яких видань заслуговують на довіру, а яких — ні. Варто пояснювати, як зрозуміти, що новина має ознаки маніпулятивності.
2. Створення більшої кількості моніторингових інструментів та організацій, що відстежують дотримання журналістських стандартів усіма медіа.
3. Самоорганізація основних медіа, вироблення загальних принципів і прийнятних для українських реалій стандартів. На нашу думку, обов’язковим елементом тут має бути неприпустимість створення новин на основі тверджень різноманітних «політологів» та «лідерів думок», які були помічені у просуванні ідей, інформації чи меседжів за гроші.

В Україні наразі не існує асоціацій, які об’єднували б провідні видання.

Щоб ЗМІ не регулювала держава, яка може почати цензурувати, потрібно самим розробляти стандарти й стежити за їх дотриманням у професійній спільноті. Або журналісти контролюють себе самі, або їх контролює держава, або анархія — і суспільство без нормальних новин. Що ми, власне, й спостерігаємо.

Як досліджували

Детально про технічну складову роботи читайте тут.

Для початку ми зібрали редакторів, які щодня працюють з новинами, і з їхньою допомогою визначили та описали типи маніпулятивних новин: «Повністю вигадана новина», «Маніпулятивний заголовок / клікбейт», «Конспірологія», «Емоційно упереджена новина», «Хибна аргументація», «Політичні змови», «Нормальний текст».

Опис кожної категорії читайте тут.

Далі ми скачали близько 7 тисяч новин зі «зливних бачків» та великих сайтів із гарною репутацією. Потім позначили кожну новину — або як «нормальну», або як таку, що відповідає певному типу маніпуляції. Ми досліджували лише новини про Україну, відкинувши розваги, спорт, світське життя і тому подібне.

Далі на базі відкласифікованих новин натренували алгоритм глибокого навчання визначати типи маніпуляції у новинах. У процесі роботи ми встановили, що найбільш поширеними маніпуляціями є «емоційна упередженість» та «хибна аргументація». Саме їх і вчився «ловити» алгоритм.

Ми взяли весь потік новин із обраних нами сайтів, починаючи з грудня 2017 по жовтень 2018 року, та визначили відсоток маніпулятивних новин на кожному з них.

Ми не перевіряли фактів у новинах — тобто шукали не фейки, а саме маніпуляції. Очевидну брехню визначали як різновид хибного аргументу. Коли розмічали новини вручну, помітили, що повністю неправдивих новин — фейків — дуже мало.

З технічних причин ми ігнорували зображення та відео, в яких теж можуть бути маніпуляції. Нам не вдалось навчити машину розуміти текст так само добре, як це роблять медіа-експерти. Алгоритм вловлював 60% емоційно упереджених новин російською мовою та 40% українською. Для російської мови він виявляв 55% погано аргументованих новин, для української — 30%. При цьому алгоритм при визначенні маніпулятивних новин серед нормальних помилявся у менш ніж 8% випадків. На великих даних такий рівень помилок дозволяє скласти відносний рейтинг сайтів.

Пропустивши через класифікатор всі новини з сайтів і підсумувавши результати, ми отримали частку маніпулятивних новин для кожного сайту.

Оновлено 1 серпня 2019: Після детального аналізу видалили з рейтинга сайт infokava.com.