У Франції фейковість новин визначатиме суд, а присуди виконуватимуть негайно - законопроект
Як визначити, яка публікація фейкова, а яка ні? У Франції, за проектом закону, що його за спонукою Емманюеля Макрона розробила партія «Вперед, республіко!», це має робити суд. Справи про фейкові новини мусять розглядати не довше, ніж протягом 48 годин, і вирок виконувати негайно. MediaLab спробував розвідати, як із фейками та недовірами до медій дають раду французькі ЗМІ.
Приклад дуже фейкової новини про Францію
Огляд - Алла Лазарева:
Наразі проект закону про встановлення фейковості новин у суді розглядає французький парламент. Його підтримали в Національній Асамблеї, де «Вперед, республіко!» має абсолютну більшість, але двічі відхилили у Сенаті. У горішній палаті французького парламенту законопроект вважають неефективним і навіть небезпечним. Більшість сенаторів вирішила, що жоден суддя за такий короткий термін не зможе фахово визначити, наскільки правдивим є оскаржуване повідомлення. Отже, виникає небезпека неточних або й несправедливих вироків. До того ж, вважають у Сенаті, фейкові новини, за якими ніхто не позивався, де-факто вважатимуться правдивими.
В експертному середовищі також немає згоди щодо дієвих механізмів боротьби з фейками. «Чому французи, не замислюючись, поширюють сумнівну інформацію? — каже Анн-Марі Салес, соціальна психологиня та керівниця невеликої консалтингової фірми. — Бо вони дедалі менше читають класичні газети та журнали, слухають радіо та дивляться телебачення. Насамперед тому, що наша преса рідко називає речі своїми іменами, мало зосереджується на гострих темах, що по-справжньому хвилюють людей. Ток-шоу будуть годинами розводитися про сурогатних матерів, але нічого не скажуть про те, чому не лише поліцейські, але й лікарі не приїздять на виклики до деяких проблемних передмість… Брак потрібної інформації штовхає до так званих альтернативних медіа, що набувають популярності. Там чимало сумнівної та просто брехливої інформації, але питання ставляться гостро, і це принаджує аудиторію, яка не звикла та й не вміє перевіряти інформацію у гідних довіри джерелах».
Анн-Марі вважає, що законопроект про фейкові новини ставить слушні запитання, але пропонує неправильні відповіді. «Квапливими вердиктами проблему не вирішити, — переконана вона. — Потрібне системне, принципово нове виховання не лише молодого покоління, а цілого суспільства. Бути громадянином — це відповідальність, зокрема й за інформацію, яку поширюєш. Отже, треба навчитися її перевіряти. Потрібні спецкурси, семінари, конференції, державні програми з громадянської освіти…». Хто стане викладачем спецкурсів із фактчекінгу та де знайти фінансування у державних масштабах, Анн-Марі не знає, але вважає, що депутати та сенатори мали б шукати саме такі складні рішення, замість пропонувати прості.
«Успіх фейкмейкерів — це насамперед втрата довіри до класичних медіа, — каже телеоператор і активіст журналістської профспілки Бернар Оллів’є. — Згідно з соціологічними опитуваннями, лише 41% французів довіряє телевізійним новинам. Десять років тому цей показник дорівнював 57%, двадцять років тому — 75%… Наша преса розучилася працювати переконливо. Принцип відстороненості, до якої привчають журналістські школи Франції, часто спрощується до набору цитат, низки випадкових коментарів, що ніяк не виводять на розуміння проблеми. Водночас у суспільстві завжди існував попит та тенденційну інформацію. Він сформований прихильниками теорії змови та людьми, які шукають не причини, а підтвердження власних припущень та фобій. Так і формується аудиторія так званої альтернативної преси, до якої поквапилася вписатися російська пропагандистська телекомпанія RT із гаслом “Ми розкажемо вам те, про що всі інші мовчать”. Люди ходять на такі ресурси по підтвердження власних забобонів, упереджень, страхів».
Чому соціальні мережі, а також альтернативні та громадянські медіа, блоги стають у Франції все більше популярними, а довіра до якісної преси потроху тане? «Їх вважають неупередженими, позбавленими корисливого розрахунку, підпорядкованими почуттю громадянського обов’язку, — каже Крістін Дюґуен, дослідниця проблем кібербезпеки. — Ці ресурси отримали суспільні симпатії, проте перебувають під загрозою, бо чим популярнішими вони стають, тим наполегливіше їх намагатимуться використати виробники фейкових новин. Що більше довіри матиме в народі той чи інший канал інформації, то активніше пропагандисти братимуть його в облогу. Інша проблема громадянської журналістики полягає в тому, що нею часто займаються непрофесіонали, які не вміють як слід перевіряти інформацію, робити розслідування. Навіть із найкращими намірами вони здатні легко потрапити до пастки маніпуляторів та перетворитися на корисних ідіотів».
Вихід — докласти макисум зусиль, аби мейнстримні, професійні, знані, впливові медіа відновили довіру аудиторії. Над цим сьогодні активно працює викладацький корпус французьких шкіл журналістики. Крім підготовки молодих журналістів, ці структури пропонують численні програми з удосконалення майстерності фахівцям пера та мікрофону, а також — тренінги для громадських активістів, які спеціалізуються на фактчекінгу.
«Дуже важливо навчитися демонтувати стратегії опонента та спростовувати неправдиві новини, — наголошує Крістін Дюґуен. — Громадяни мусять навчитися розрізняти інформаційні та опінієтворчі медіа, що просувають власне бачення, часом навіть ідеологію, але відкрито це визнають, від пропагандистських ресурсів, які свідомо маніпулюють інформацією. Тенденція є такою, що люди дедалі частіше шукають інформацію на відвертих опінієтворчих ресурсах, навіть заідеологізованих. Причина проста: відокремити чітко проголошену ідеологію від чистої інформації значно легше, ніж розібратися в маніпулятивній новині, де часткову правду перемішано з домислом».
У французькому журналістському середовищі нині активно обговорюють цікаву ініціативу: пропонують запровадити сертифікати правдивості інформації. Якщо професійний цех зуміє напрацювати та узгодити стандарт для такого сертифікату, його згодом зможуть розміщувати як цілі медіа, так і окремі журналісти та навіть блогери.
Нові суспільні виклики змушують політиків та журналістів, представників громадянського суспільства та читачів/глядачів/слухачів шукати нову геометрію взаємин у роботі з інформацією. Законодавці пропонують правничі механізми, працівники медіа — комунікативні, філософи — світоглядні. Всі разом якщо не розуміють, то відчувають, що епоха позірної довірливості добігає кінця. Глобалізація змінює не лише економічні стосунки в суспільствах, але й систему виробництва й поширення новин. Як це впливає на політику, продемонстрували американські, французькі, німецькі, італійські, польські вибори. Вже зрозуміло, що вибори до Європарламенту, заплановані на травень наступного року, не стануть винятком. Чи встигнуть якісні європейські медіа відновити частково втрачену довіру аудиторії та запобігти масовим маніпуляціям фейкмейкерів? Шансів на це не так багато, але французькі журналісти, які усвідомлюють проблему, шукають до неї рішення.
