Джин Шарп. Звільни себе сам. Як покласти край диктатурі чи іншій формі гноблення: підручник із стратегічного планування дій (ЧАСТИНА 6, ОСТАННЯ)

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 4091 Перегляди
  • 3 Коментарі
  • 04/09/2012Дата публікації

Тексти завершують переклад праці Джина Шарпа про те, як вести стратегічне планування акцій проти диктатури чи інших режимів гноблення. Українським опозиційним партіям здалося б це прочитати - можливо, тоді їхні дії більше нагадували б інструмент системної політичної боротьби, аніж сільскогосподарський інструмент "граблі", на які вони вперто наступають

Першу частину перекладу читайте тут.

Другу частину - тут

Третю - тут

Четверту - тут

П'яту - тут

Самопідсилення

У багатьох випадках населення, що живе під гнітом крайньої диктатури, відчуває себе порівняно слабким та позбавленим влади, неспроможним кинути виклик панівній системі. Це завдання видається їм непомірним та занадто небезпечним. Населення відчуває себе неспроможним здобути перемогу за таких нерівних шансів. Натомість воно переважно зосереджене на простих зусиллях – покращити собі життя, наскільки це можливо. Через це пригноблене населення зазвичай є пасивним.

Такий стан називають апатією помилково. Насправді ж це безнадія.

Потрібно бути обережним, пропонуючи дії тоді, коли люди відчувають безнадію. Якщо на цьому етапі людей, попри все, підштовхнути до відкритого протистояння понад межі їхніх спроможностей, їхня очікувана поразка покаже їм, що їхні слабкості насправді ще більші, ніж вони усвідомлювали. Знадобиться тривалий час, перш ніж вони знову зможуть діяти.

Втім, обмежені дії в рамках їхніх спроможностей – це зовсім інша річ. Це більш реалістично. Під час головної фази боротьби проти апартеїду в Південній Африці було неможливо мобілізувати африканське населення до дій проти переважних сил влади, як про це говорив Мосіуа Патрік Лекота в 1990 р.
(Виступ Мосіуа Патріка Лекоти, на той час представника Об’єднаного демократичного фронту, на Національній конференції ненасильницьких дій у конфлікті та обороні, 8-11 лютого 1990 р. Кембридж, Масачусетс, за спонсорством Інституту Альберта Ейнштейна).

У цій ситуації африканці створили громадські організації, такі як Громадська асоціація Совето, щоб боротися за обмежені цілі, - продовжив Лекота. Ці громадські організації обирали окремі питання, на кшталт «у нас нема води, або … у нас недостатньо електроенергії. Слово «політика» тут не використовувалося… Люди могли дозволити сказати «уряд повинен дати нам воду…».

Відповідно, африканців у одному регіоні заохочували до самоорганізації, щоб отримати криницю з чистою водою. І дорослі, і їх діти перед тим хворіли від пиття забрудненої води. У цьому окремому питанні африканці почали діяти й перемогли. Завдяки своїм власним діям вони посилили себе, отримали впевненість у тому, що можуть досягти більших цілей.

Звідси урок: борючись із сильним гнобленням, часто буде розважливо боротися проти обмеженого, специфічного прояву ширшої проблеми. Слід ретельно обирати цей обмежений напрямок атаки. Потенційні напрямки, які легко відхилити як непотрібні, слід відкидати. Обрана специфічна проблема повинна сприйматися як однозначно справедлива. (Див. Джин Шарп, Політика ненасильницьких дій ( The Politics of Nonviolent Action) , С. 471-473.)

Силу треба зосереджувати проти найслабших точок опонентів у такий спосіб, щоб це підвищувало імовірність перемоги.

Про обговорення способів «загострення» напрямку атаки, читайте «Політика ненасильницьких дій» (The Politics of Nonviolent Action), С. 471-473. Сторінок: 3.

На початку довготермінового конфлікту більшість населення, як правило, все ще буде в процесі здобуття як впевненості у власних силах, так і досвіду зосередження цих потенційних сил у ефективну силу. Окремі успіхи громадськості в цей момент спроможні усунути окремі проблеми і водночас посилити населення. Це значно підвищує шанси здобути свободу.

Під час таких обмежених кампаній боротьби диктатура або інша система гноблення стає все більш вразливою. Успіх у обмежених кампаніях на цьому етапі може суттєво допомогти в постанні нездоланного демократичного руху.

У деяких ситуаціях, коли відчуття безнадії не має крайнього характеру, може все ж бути корисним використовувати специфічні вимоги. Так, у 1930 році, плануючи кампанію, насправді спрямовану на здобуття Індією незалежності, Ганді сформулював одинадцять специфічних вимог. До них входила заборона податку на сіль. Лідери Індійського національного конгресу поставилися до цього скептично. Ганді стверджував, що у разі виконання цих вимог буде здобуто реальну суть незалежності. (Див. Шарп, Джин. Ганді володіє зброєю моральної сили (Gandhi Wields the Weapon of Moral Power)., С. 59-60 та 71-72. – Ахмедабад: Нававіан, 1960.)

У дійсності боротьба за обмежені цілі допомогла мобілізувати індійське населення, водночас послаблюючи британську колоніальну владу.

Майже завжди у боротьбі за звільнення довготерміновий конфлікт слід просувати поетапно, кожний етап розвивається на основі попередніх зусиль, відповідно до того, наскільки населення є здатним до дій і чого вимагає ситуація. Кожну фазу можна виконати за допомогою кампанії, зосередженої на здобутті лише одної цілі або дуже небагатьох цілей.

Для кожної кампанії розробники стратегії повинні вибрати точку, або дуже небагато точок спрямування атаки. Це мають бути окремі аспекти більшої проблеми, що символізують «зло», аспекти, які владі найважче виправдати і проти яких можна мобілізувати найбільшу силу.

У більшості випадків зусилля, спрямовані на усунення диктатури, потребуватимуть кількох обмежених кампаній, спрямованих на окремі проблеми. Якщо їх виконати успішно, вони не лише усунуть це специфічне «зло». Ці кампанії також зроблять внесок у посилення учасників опору, водночас послабивши ефективність опонентів.

Зрідка може статися, що кампанія, пов’язана з обмеженою проблемою, неочікувано викличе настільки потужну реакцію неспівпраці та спротиву, що та сила, яка постане внаслідок цього, змете систему гноблення взагалі. Втім, розробники майбутніх стратегій не повинні розраховувати на такий перебіг подій.

Є нечасті ситуації, коли населення вже впевнене у своїх силах. У нього вже може бути віра в себе та спроможність оминути кампанії, пов’язані з окремими проблемами, та бути готовими до дій із ліквідації усієї системи гноблення. Прикладом цього є боротьба за незалежність трьох балтійських націй, що завершилася успіхом у 1991 році. Таку імовірність, проте, слід вважати винятком. Майже завжди потрібні будуть кампанії щодо вузьких проблем.

Прискорення звільнення

На ранніх етапах довготривалої боротьби проти диктатури чи іншої системи гноблення слід початково здійснювати малі дії, спрямовані на досягнення вузьких цілей. Ці дії повинні характеризуватися низьким ризиком і виконуватися протягом коротких періодів часу. Подібні акції можуть привернути до себе увагу та розпочати боротьбу, не наражаючи при цьому їхніх учасників на крайню небезпеку. Ці малі дії здатні не тільки забезпечити позитивні здобутки з цих питань, але й спричинити обмежені зміщення в балансі сил. Пізніше, під час розвитку конфлікту, і масштаб дій, і окремі цілі кампаній можуть розширюватися. Контрзаходи режиму, особливо репресії, можуть ставати жорстокішими. Особливо в тому випадку, якщо опір завдає режимові гноблення все більш серйозних збитків.

Розвинена стратегія повинна підірвати, прямо чи опосередковано, опорні стовпи підтримки репресивного режиму, про які мова йшла вище. Це може скоротити чи «обрізати» постачання потрібних джерел сили. Так сталося в Сербії під час боротьби з Мілошевичем: спочатку була усунена легітимність його влади, потім населення перейшло від пасивності до неспівпраці та спротиву, і зрештою репресивна сила режиму втратила надійність. Якщо обрізати джерела сили режиму, режим опиняється на межі колапсу.

Чи станеться саме так, значною мірою залежить від того, чи підготовлена стратегія була розумною і чи її вміло виконували.

Кроки в напрямку до можливого

Попри всі складнощі, ці дії можуть бути виконані так званими звичайними людьми. Ці люди мають вчитися, думати, ретельно працювати, розбудовувати підвалини своєї сили і вести компетентну підготовку. Розробникам плану слід обрахувати, що вони повинні зробити задля досягнення своїх цілей. Після цього потрібні мужні дії. Борцям опору слід рухатися систематично, по одному кроку за раз, у напрямку своєї мети. Якщо робити це розважливо і вміло, результуючий досвід стане підтвердженням того, що пригноблені люди спроможні стати більш упевненими в своїх спроможностях звільнити самих себе.

Нашою метою було дослідити, як люди можуть просунутися за межі попереднього досвіду, не потрапляючи при цьому в залежність від політичних месій, які можуть так і не з’явитися або виявитися не такими мудрими, яким здавалися.

- Як люди можуть підвищити шанси на здобуття стійкого успіху навіть проти найбільш брутальних режимів, і з мінімальними жертвами?

- Як люди можуть звільнити себе і розвинути здатність запобігати поверненню будь-якої системи гноблення, водночас розбудовуючи більш вільне, демократичне та справедливе суспільство?

Наявні в цьому документі рекомендації зі стратегічного планування надані для того, щоб зробити ненасильницьку боротьбу з руйнування системи гноблення більш ефективною, ніж попередні імпровізовані зусилля.

Заблокувати нову диктатуру

Якщо мета учасників опору полягає в тому, щоб змінити систему гноблення більш вільною, демократичною та справедливою системою, важливо також обрахувати, як запобігти тому, щоб початкові успіхи не були «вкрадені» в результаті перевороту. Він може статися як під час боротьби, так і близько до завершення конфлікту.

Коли диктатуру чи іншу систему гноблення серйозно ослаблено, і режим демонструє ознаки нерішучості або робить помилки під час своїх спроб покласти край демократичному рухові, може бути організована спроба державного перевороту. Часом його можуть ініціювати елементи в складі самого режиму, як це зробив у Польщі в грудні 1981 року генерал Войцех Ярузельський. У розпал потужного ненасильницького опору під проводом «Солідарності» стало очевидно, що навіть комуністична партія вже не є більше надійною силою і натомість перебуває на межі колапсу.

Переворот також може бути здійснений задля того, щоб безжально придушити рух ненасильницької боротьби та зберегти диктатуру чи іншу систему гноблення. Так сталося в Бірмі у вересні 1988 року, після того, як ненасильницький опір усунув три уряди, що перебували під контролем військових, а демократичні лідери не змогли домовитися поміж собою, кому з них слід очолити новий демократичний уряд.

Інша можливість – після успішного «розхитування» диктатури окрема група зі своїми власними мотивами та цілями може під час періоду політичної нестабільності зробити спробу захопити контроль над державним апаратом заради власних потреб. Вони можуть спробувати стати новими володарями. Саме це зробили більшовики в Росії в жовтні 1917 року, після успішної, переважно ненасильницької Лютневої революції, що поклала край системі царизму.

Розробники стратегічних планів ненасильницької боротьби за демократичні зміни повинні передбачити заходи перестороги, щоб запобігти та перешкодити спробам державних переворотів, якими б вони не були.

(Аналіз та програма запобігання та перешкоджання державним переворотам запропонована в праці Джина Шарпа та Брюса Дженкінса «Анти-переворот» (Gene Sharp and Bruce Jenkins, “The Anti-Coup”), С. 1-59. Сторінок: 59. Загалом сторінок: 900.

Звільнення реальне, а не ідеальне

Успішне усунення диктатури чи іншої системи гноблення не створить відразу ж нової системи, яка буде майже ідеальною. Втім, це буде значним покращенням порівняно з минулим, і старому ладові загалом настане кінець. Новий політичний лад забезпечить розвиток та успішність прогресивних змін на краще, як цього вимагають потреби суспільства та рішення населення. Відкриється шлях до побудови стійкої, вільної, демократичної та об’єднаної системи.

Потрібно багато додаткових зусиль, щоб використати цю можливість заради здійснення тривалих покращень у суспільстві.

(Дискусію про те, як масштабне використання ненасильницьких дій допомагає розповсюдженню ефективної влади в суспільстві, читайте працю Джина Шарпа «Суспільна влада та політична свобода» (Gene Sharp, Social Power and Political Freedom), С. 309-378

До цих зусиль може входити:

- Підготовка до запобігання та розгрому нових спроб підпорядкувати демократичну політичну, суспільну та економічну систему влади, та запровадити нову систему гноблення.

- Посилення та відновлення існуючих громадських інституцій.

- Розбудова нових, більш справедливих інституцій та посилення здатності громадських інституцій забезпечувати потреби суспільства поза межами державних структур.

Всі ці додаткові зусилля, що матимуть місце після загального звільнення, будуть значно простішими у виконанні, ніж це було б за старого режиму. Крім цього, населення матиме більший досвід ведення ефективної ненасильницької боротьби, ніж це було раніше. Більше того, населення отримає зміцнілі демократичні соціальні, економічні та політичні інституції, за допомогою яких воно зможе вирішувати ті проблеми, що залишилися, та успішно зустрічати нові виклики.

Завдання, представлені в цьому посібнику для осіб чи груп, які захочуть скласти стратегічний план звільнення людей, що живуть під гнітом диктатури чи іншого режиму, є вельми серйозними. Хтось втратить охоту та почне сумніватися в спроможності виконати ці завдання й підготувати таку масштабну стратегію власного звільнення.

Втім, завдяки поширенню знань і досвіду, а також завдяки діям за принципом «крок за кроком», зусилля, що колись здавалося нездійсненним, перетворюється на послідовність досяжних завдань.

А загальна мета робить ці дії вартими зусиль.

За допомогою якісного аналізу та ретельного планування, дисциплінованих та мужніх дій можна здійснити перехід від системи гноблення до покращеного суспільства, збудованого на підвалинах відповідальності та свободи.

Додаток 1

Література

Роберт Л. Хелві. Про стратегічний ненасильницький конфлікт (Robert L. Helvey, On Strategic Nonviolent Conflict. Boston: Albert Einstein Institution, 2004.)

Джин Шарп та Брюс Дженкінс. Анти-переворот. (Gene Sharp and Bruce Jenkins, “The Anti-Coup.” Boston: Albert Einstein Institution, 2003.)

Джин Шарп. Від диктатури до демократії. Концептуальна основа звільнення. (Gene Sharp, “From Dictatorship to Democracy: A Conceptual Framework for Liberation” Bangkok: Committee for the Restoration of Democracy in Burma, 1993. Boston: Albert Einstein Institution, 2003 and 2008.)

Джин Шарп. Суспільна влада та політична свобода (Gene Sharp, Social Power and Political Freedom. Boston: Extending Horizons Books, Porter Sargent Publishers, 1980.)
Джин Шарп. Політика ненасильницьких акцій (у 3-х томах) (Gene Sharp, The Politics of Nonviolent Action (3 vols.). Boston: Extending Horizons Books, Porter Sargent Publishers, 1973) та наступні перевидання

Джин Шарп. Є реалістичні альтернативи. (Gene Sharp, “There Are Realistic Alternatives.” Boston: Albert Einstein Institution, 2003)

Джин Шарп. Ведучи ненасильницьку боротьбу – практика 20 століття та потенціал 21 століття (Gene Sharp, Waging Nonviolent Struggle: 20th Century Practice and 21st Century Potential. Boston: Extending Horizons Books, Porter Sargent Publishers, 2005)

Додаток 2

Глосарій важливих термінів із ненасильницької боротьби
Укладений Джином Шарпом

КОМПРОМІС. Механізм змін у ненасильницькій боротьбі, під час якого опоненти вирішують, поки в них все ще є вибір, погодитися на компроміс та виконати певні вимоги учасників ненасильницького спротиву. Він виникає не тоді, коли опоненти змінили свої погляди або були змушені до цього ненасильницьким рухом, а коли вони вирішили, що бажано залагодити все компромісом.
Наслідками компромісу можуть стати як впливи, які, у разі їхнього продовження, здатні привести до перетворень, ненасильницький примус або ж повний розпад системи чи режиму опонентів.

ВЛАДА. Якість, що надає присуди, рішення, рекомендації та накази окремим особам та установам. Ці накази приймаються добровільно як правові і таким чином виконуються іншими шляхом покори чи співпраці. Влада є головним джерелом політичної влади, але не ідентична їй.

БОЙКОТ. Неспівпраця, соціальна, економічна або політична.

ГРОМАДЯНСЬКА НЕУЧАСТЬ. Синонім до дій політичної неспівпраці.

ГРОМАДЯНСЬКА ДІЯ. Синонім до ненасильницьких дій, проведених задля досягнення політичних цілей.

ГРОМАДЯНСЬКИЙ СПРОТИВ. Рішучі акції ненасильницького протесту, опору чи втручання, проведені задля досягнення політичних цілей.

ГРОМАДЯНСЬКИЙ СТРАЙК. Зупинка економіки, проведена з політичних причин. Страйкувати можуть не тільки робітники, але, що важливо, студенти, фахівці, власники магазинів, «білі комірці» (включно з держслужбовцями) та представники вищих класів.

ГРОМАДЯНСЬКА НЕПОКОРА: Зумисне мирне порушення певних законів, декретів, статутів, указів, військових чи поліційних розпоряджень тощо.
Зазвичай ці закони сприймаються як аморальні за суттю, несправедливі або тиранічні. Часом, проте, непокора може стосуватися законів, що мають здебільшого регуляторний або морально нейтральний характер, як символ протесту проти більш загальної урядової політики.

ГРОМАДЯНСЬКИЙ ОПІР. Синонім до ненасильницького опору.

НАВЕРНЕННЯ. Зміна опонентами, проти яких ведуться ненасильницькі дії, своїх поглядів, так, що вони починають вважати правильною підтримку цілей ненасильницької групи. Це один із чотирьох механізмів зміни, досягнутої завдяки ненасильницьким діям.

РОЗПАД. Четвертий механізм зміни, досягнутої завдяки ненасильницьким діям. У цьому випадку опоненти не просто придушені, але їхня система управління зазнає розпаду внаслідок масових акцій неспівпраці та непокори. Джерела влади внаслідок дій неспівпраці стають обмеженими чи руйнуються настільки, що система урядування опонентів просто розчиняється.

ЗУПИНКА ЕКОНОМІКИ. Призупинення економічних дій у місті, регіоні чи країні у обсязі настільки значному, що це призводить до економічного паралічу. Мотиви – зазвичай політичні.
Цього можна досягти за допомогою загально страйку робітників у той час, коли управлінці, бізнес, комерційні установи та власники малих крамниць закривають свої заклади та припиняють економічні дії.

СВОБОДА (ПОЛІТИЧНА). Політична ситуація, яка дозволяє свободу вибору та дії окремим особам, а також дає змогу особам та групам брати участь у прийнятті рішень та роботі суспільства й політичної системи.

МАСШТАБНА СТРАТЕГІЯ. Найширша концепція того, як досягти мети у конфлікті за допомогою обраного курсу дій. Масштабна стратегія служить для координації та спрямування всіх підходящих та наявних ресурсів (людських, політичних, економічних, моральних тощо) групи з метою досягнення цілей у конфлікті.
Можна застосувати кілька більш обмежених стратегій у рамках масштабної стратегії, щоб досягти певних конкретних завдань у «нижчерівневих» фазах загальної боротьби.

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 3

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Якщо це все, то не могли б ви звести весь переклад у один файл?

Ми скоро зробимо окрему сторінку для книжок, читати буде зручніше.

Цей коментар вилучено модератором.