Джин Шарп. Звільни себе сам. Як покласти край диктатурі чи іншій формі гноблення: підручник із стратегічного планування дій (ЧАСТИНА 2)

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 5208 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 13/07/2012Дата публікації

"Тексти" продовжують переклад книги Джина Шарпа "Звільни себе сам" (Self-Liberation), присвяченої стратегічному плануванню акцій ненасильницького опору. Показово, що в російській періодиці й досі час від часу з'являються публікації, в яких Шарпа змальовують злим генієм, чиї рекомендації "розвалили СРСР". Що ж, тим більше підстав уважно ознайомитися з його новими порадами.

Першу частину перекладу читайте тут.

Виходячи за межі колишнього досвіду

Механізми цих технік ненасильницького спротиву можна ще вивчати й вивчати. Втім, їхні застосування в минулому та наші сучасні знання просунулися до тієї точки, коли можна не просто очікувати більшого використання цих технологій у конфлікті. Дуже важливо, що за допомогою кращого знання, розумних стратегічних обрахунків, розширення досвіду, планування, а також росту вміння застосовувати ці техніки на практиці, майбутня ненасильницька боротьба проти поневолення може суттєво посилитися. Дивуватися цьому не слід: результати будь-якої діяльності можна значно покращити, якщо зумисно докласти зусиль у цьому напрямку.

Джин Шарп за роботою - пише інструкції, як підірвати чергову суверенну диктатуру :- )

Порівняно зі згаданими вище іншими можливими способами дії, стратегічно спланована ненасильницька боротьба виглядає серйозним варіантом дій із досягнення більш демократичної, вільної та справедливої політичної системи. Ми вітаємо тих окремих осіб та групи людей, які вирішать вивчити потенціал цього варіанта, щоб здобути більшу свободу та справедливість.

Значних змін не можна досягнути , лише проголосивши довготермінову мету та протестуючи проти чинного стану речей. Потрібні відповідальні, розважливі та ефективні стратегічні дії. В ситуації поневолення стратегічна ненасильницька боротьба може стати вдалою альтернативою як насильству, так і пасивній покорі.

Цей документ та рекомендована література мають на меті допомогти тим особам та групам людей, які борються з пригнобленням і шукають більших знань та розуміння потенціалу стратегічної ненасильницької боротьби. Головна теза цього документу: стратегічне планування може надати багато способів підвищення ефективності ненасильницького опору – значно ефективнішого, ніж протест та опір без стратегічного планування.

Важливий момент: розмірковування над тим, що може статися після початкового етапу конфлікту, вимагає інтенсивного аналізу та планування політичного ладу у пост-конфліктний період. (Прим: дивіться далі обговорення ризиків, пов’язаних із державним переворотом).

Прагматика і стратегія

Пропонований нами підхід є водночас прагматичним і стратегічним. Він опирається на реальність, а не на наші уявлення, хоча ці дві категорії можуть суміщатися.

(Література: Опис різних типів принципового ненасильницького опору дивіться в книзі: Джин Шарп. «Ганді як політичний стратег. З есе про етику та політику. Глава 10, «Типи принципового ненасильницького опору», С. 201-234 (Gene Sharp, Gandhi as a Political Strategist with Essays on Ethics and Politics, Chapter 10, “Types of Principled Nonviolence,” pp. 201-234.). Аналіз того, як можна пов’язати між собою принципові та прагматичні підходи, наведено в Главі 13: «Ненасильницький спротив: Моральний принцип чи політтехнологія? Тези на основі роздумів та досвіду Ганді», С. 273-309. Див. також лекцію Шарпа «Які є варіанти для принципових прихильників ненасильницького опору в умовах гострого конфлікту?», прочитану 22 вересня 2006 році в Інституті миру між націями ім. Джоан Б. Крок при Університеті Нотр Дам. Її можна знайти на сайті www.aeinstein.org)

Мета цього посібника: допомогти групам, які хочуть покласти кінець диктатурі чи іншим способам поневолення та замінити їх більш вільною та справедливою системою, навчитися ефективно планувати їхню боротьбу. Як ці люди можуть найкраще використати наявні в них ресурси, щоб покінчити з гнобленням та замінити його надійною, більш вільною та справедливою політичною системою?

Розумне планування також допомагає зменшити кількість жертв. Є окремі методи, які можуть виявитися вкрай про вокативними і перетворити демонстрантів на легкі мішені для військ диктатури. І навпаки, інші методи можуть забезпечити потужніший вплив, і при цьому навряд чи це призведе до росту жертв. Наприклад, один план може передбачати проведення демонстрації вулицею у напрямку військ, озброєних кулеметами. Інший план може закликати учасників опору залишити вулиці порожніми та тихими, і протягом певного періоду часу залишатися вдома.

Здобуваючи знання

Протягом кількох років дехто з нас, хто працює над практичним використанням ненасильницьких методів боротьби задля звільнення від гніту, зосереджувався на наданні найнеобхідніших основ розуміння принципів ненасильницьких дій та важливості стратегічного планування, - за допомогою лекцій, навчальних курсів та семінарів. Вони проводилися як окремими особами, так і командами, протягом більш ніж десяти років у різних країнах Європи та Азії.

Зміст деяких із цих презентацій мав вступний характер, інші були поглибленими. Часом ці презентації проходили у вигляді курсів тривалістю до двох тижнів із ранковими та обідніми заняттями. Один двотижневий лекційно-семінарський курс зосередився на тому, як ця ж сама група може згодом розробити план фундаментальної стратегії своєї боротьби.

Ці лекції, курси та семінари на той час виглядали адекватно. А як їх оцінюємо зараз?

Очевидно, що усний виступ може бути корисним та ефективним під час представлення предмету новій аудиторії та збудження цікавості там, де її раніше не було зовсім або було вкрай мало. Усні презентації у формі «тренувальних занять», що передують конкретній демонстрації під час обмеженої політичної кампанії, також можуть бути дуже корисними в сенсі підготовки учасників до ефективної поведінки під час запланованої демонстрації.

Ці позитивні результати певного виду усних презентацій є важливими, але вони неспроможні допомогти людям вести стратегічне планування. Очевидно, що знання та розуміння, потрібні для стратегічного планування та більш поглибленого застосування, не можна адекватно передати шляхом бесід чи семінарів. Цей же висновок стосується й дискусій, навіть якщо дехто з учасників добре володіє інформацією. Так само - і лекцій.

Усні презентації є цілком недоречними:

- під час передачі поглиблених знань;
- при підготовці слухачів до здійснення стратегічного аналізу.

З плином часу групи, що брали участь у лекціях, навчальних курсах та семінарах, схоже, залишилися неспроможними планувати масштабні стратегії дій у конфліктах. Ці групи зазвичай не могли підготувати стратегії навіть для менших, обмежених кампаній, спрямованих на досягнення скромнішої мети.

Після того, як пройде відчутний проміжок часу, зазвичай залишається мало підтверджень того, що надані базові знання та пояснення були сприйняті учасниками в достатній мірі для того, щоб впливати на їхні наступні рішення та дії, не кажучи вже про здатність вести стратегічне планування.

У багатьох людей є обмеження щодо того, що вони можуть зрозуміти лише шляхом прослуховування. Виглядає так, що кількість та типи знань та навичок ненасильницького спротиву є водночас і занадто розлогими, і занадто складними, щоб їх можна було легко сприйняти під час самих лише усних навчальних програм.

Підхід, що передбачав «тренування тренерів», свого часу викликав значний інтерес. На перший погляд він видається дуже корисним способом допомогти значній кількості людей стати кваліфікованими провідниками ненасильницьких дій під час підготовки майбутніх демонстрацій. Інструкції, складені на основі цієї моделі, можуть створити корисний внесок у цю конкретну справу. Втім, цей підхід виглядає сумнівним, якщо йдеться про більш поглиблені цілі.

Згаданий підхід майже за визначенням нездатний підготувати будь-кого до планування стратегій на будь-якому рівні. Причина в тому, що цей метод спрощує ту кількість знань, яка потрібна основі, що пробує планувати стратегію. Метод припускає, що всі потрібні знання та навички можна успішно передати, усно повторивши їх двічі, і тоді застосувати задля стратегічного планування. А це вкрай сумнівно. Тому рекомендації із стратегічного планування, запропоновані в цьому документі, залишаються релевантними.

Є гарні причини для пошуку додаткових шляхів того, як саме групи пригноблених людей можуть навчитися планувати власні стратегії визвольної боротьби. Можливо, що потрібні для цього знання та навички можуть бути краще сприйняті за допомогою інших методик.

Досвід країн Балтії та Балкан

Є принаймні два серйозні випадки нетипово успішних результатів, отриманих завдяки інформуванню про методику ненасильницької боротьби. Це консультації в 1991 році для лідерів Литви, Латвії та Естонії, що виступали за незалежність, та семінар у 2000 році для сербів, які хотіли покласти край диктатурі Мілошевича. Ці два приклади суттєво відрізняються від інших, і через це заслуговують на увагу.

Три маленькі балтійські нації, що мали незалежність, були анексовані Радянським Союзом, після цього окуповані нацистською Німеччиною і знову включені до складу СРСР. Ці події призвели до катастрофічних змін, потужних руйнувань, масових вбивств та депортацій, суттєвих змін у складі населення та встановлення жорстокого режиму. Опір цим явищам відбувався у різних формах. Масштабна партизанська війна велася проти совітів у Литві (у 1944-1952 рр.), Латвії (з 1941 до 1944-1945 рр.) та Естонії (з 1944 по 1949 рр.).

Під кінець цієї партизанської боротьби, і певною мірою під час неї, населення провадило вкрай важливі ненасильницькі протести та опір. Ці акції в останні роки отримували заохочення та допомогу від політичних партій, що обстоювали незалежність, і зрештою – обраної влади, що перебувала на незалежницьких позиціях.

Ці ранні політичні рухи були повністю «місцевими» за походженням, і, наскільки це відомо, зазнавали дуже незначного (або взагалі ніякого) впливу зовнішніх джерел інформації про ненасильницький опір.

Після того, як відбулися дуже важливі акції ненасильницьких протестів та опору, представники Інституту Альберта Ейнштейна в 1991 році провели консультації в Естонії, Латавії та Литві про природу ненасильницької боротьби та громадянського захисту. Першу консультацію провели Джин Шарп, Брюс Дженкінс та Пітер Акерман, а другу - Джин Шарп та Брюс Дженкінс. Вони зустрічалися із членами та лідерами незалежницьких партій та обраними урядовцями.

(Примітка: Ці консультації проходили з 24 квітня по 1 травня 1991 року на запрошення литовського Міністерства закордонних справ. Другий візит до столиць Росії, Литви, Латвії та Естонії відбувся 14 листопада – 7 грудня 1991 р. Були проведені дискусії із потенціальної можливості організованих груп громадянського опору перешкодити спробам державного перевороту чи іноземного військового вторгнення. Див. щодворічний звіт Інституту Альберта Ейнштейна, 1990-92 р, С. 5-9 (Кембрідж, Массачусетс, 1993). За результатами першої подорожі та у відповідь на запит Одріуса Буткевічюса, Брюс Дженкінс уклав ґрунтовний посібник із громадянського самозахисту, який використовувала команда дослідників у міністерстві національної оборони Литви).

Консультанти проводили лекції та бесіди, а також неформальні дискусії з високопосадовцями, комітетами та парламентаріями. Точкою зосередження усіх цих дій була природа та потенціал ненасильницької боротьби. Консультанти не давали нікому порад про те, що їм конкретно потрібно робити під час їхньої боротьби.

Одріус Буткевічюс, на той час генеральний директор міністерства національної оборони Литви, отримав попередню редакторську версію нової книги «Громадянська оборона» (Автор: Джин Шарп за допомогою Брюса Дженкінса, Прінстон, Нью-Джерсі, Princeton University Press, 1990.) від доктора Граціани Мініотайте з Литовської Академії Наук. Вона отримала ці сторінки від Шарпа з Дженкінсом на конференції в Москві.

Буткевічюс зробив 50 ксерокопій цих сторінок і розіслав їх по всьому СРСР, включно з сусідніми Латвійською та Естонською республіками. Переглянувши книгу, Буткевічюс вигукнув: «Ага, а ось і система для цього всього!» Буткевічюс зробив швидкий переклад книги литовською для використання в уряді. Міністр оборони Латвії Талавс Юнджіс також виконав оперативний переклад для урядових потреб. Міністр Райво Варе в Естонії користувався англомовним оригіналом.

Згодом ця книга була видана трьома мовами, естонською у видавництві Informare в Таллінні, латвійською - у Junda Publishers в Ризі, та литовською – в Mintis Publishers у Вільнюсі, всі – за підтримки відповідних міністрів, що відповідали за оборону в цих країнах).

Під час другого візиту Шарп та Дженкінс не лише зустрілися із представниками литовської оборони, але й з міністром оборони Латвії Талавсом Юнджісом та іншими членами Верховної Ради Литви та представниками міноборони. У Естонії Шарп та Дженкінс зустрілися з держміністром Райво Варе, членами Ради Оборони та урядовими чиновниками. Міністр Варе розіслав інструкції з ненасильницького опору в політичні центри на території Естонії, але навмисно не залишив копії у своєму офісі.

У грудні 1991 року Буткевічюс назвав книгу «Громадянська оборона» такою, що заклала підґрунтя для планування ним ненасильницького опору проти радянської окупації, спочатку в січні 1991 року, а згодом у серпні 1991 року.

Ранні, імпровізовані та символічні ненасильницькі протести (такі, як людський ланцюг із понад 2 мільйонів людей, що з’єднали балтійські столиці), згодом стали більш систематичними і набули більш обдуманих форм офіційних ненасильницьких акцій незгоди та непокори.

Створення нових політичних установ, що підтримували незалежність, та зміщення існуючих установ у бік підтримки незалежності, були чільними ознаками цих рухів. Радянський президент Горбачов оголосив декларації незалежності держав Балтії недійсними.

Одріус Буткевічюс, який згодом став міністром оборони, назвав книгу «Громадянська оборона» основою литовської стратегії. Міністр оборони Латвії Талавс Юнджіс та держміністр Естонії Райво Варе робили аналогічні заяви.

13 січня 1991 року голова президії Врховної Ради Росії Борис Єльцин підписав у Таллінні, Естонія, спільну заяву з лідерами усіх трьох балтійських націй. Спільна заява проголошувала взаємну допомогу та підтримку, а також висловлювала протест проти будь-якого військового втручання в їхні справи. Пізніші переговори привели до повного виведення радянських військ.

У Литві перелік жертв склав 14 осіб під час великої демонстрації біля телевежі, та ще 6 осіб на прикордонному митному пості – вже після здобуття незалежності. У Латвії загинуло шестеро, в Естонії – жодної людини. Але при цьому всі три балтійські нації успішно відокремилися від «непорушного» на той час Радянського Союзу, попри своє вразливе географічне розташування, перебування на їх території радянських військ та набагато потужнішої військової міці Радянського Союзу.

Далі буде

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!