Джин Шарп. Звільни себе сам. Як покласти край диктатурі чи іншій формі гноблення: підручник із стратегічного планування дій (ЧАСТИНА 3)

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 5837 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 18/07/2012Дата публікації

Джин Шарп вважає, що глибоке стратегічне планування кампаній із ненасильницького спротиву диктатурі дозволяє не лише підвищити результативність цієї боротьби, але й уникнути жертв. Початковий етап планування пов'язаний із отриманням трьох типів знань - про сам конфлікт, про методику ненасильницьких протестів та про принципи складання стратегічних планів.

Першу частину перекладу читайте тут.

Другу частину - тут

--------------------------

У Сербії імпровізовані символічні акції ненасильницького протесту відбувалися наприкінці 1990-х років, часто при температурі нижче нуля. У них брали участь серби, що боролися з диктаторським режимом президента Мілошевича.

Інформація про ненасильницьку боротьбу була надана Робертом Л. Хелві під час семінару, проведеного в Будапешті (Угорщина) в 2000 році. Його учасниками були молоді серби-члени політичної опозиційної організації «Отпор». Хелві поєднав свій власний систематичний виклад із рекомендаціями з друкованих посібників – «Від диктатури до демократії» та «Політика ненасильницьких дій» Джина Шарпа. Цей семінар, вочевидь, мав дуже позитиві результати. Хелві віддав примірники згаданих вище книг учасникам, які забрали їх до Сербії. Також значний вплив мала публікація книги «Від диктатури до демократії» сербською мовою, здійснена організацією «Громадянські ініціативи».

Срдя Попович, провідний стратег у групі сербів, яка зустрічалася з Хелві в Будапешті, попередньо вивчав практики різноманітних організацій та установ. Він шукав імовірний досвід, придатний для використання в акціях, спрямованих на усунення диктатури Мілошевича. Після вивчення книги «Політика ненасильницьких дій» Срдя Попович написав: «Праця Шарпа запропонувала надзвичайно ефективні підходи до протидії брутальному режимові, до залучення населення до масової ненасильницької боротьби за звільнення самих себе».

Срдя Попович та його колеги зосередилися на шістьох обов’язкових джерелах політичної влади – тут вони знайшли ключ для розхитування репресивних режимів. Варто послабити чи заблокувати ці джерела – і режим буде послаблено чи зруйновано.

Ситуації в усіх трьох балканських націях та у Сербії мали п’ять спільних ознак.

1. В усіх чотирьох країнах існували вкрай брутальні режими.

2. Кожна з країн а ранніх етапах пройшла через важливий, але безуспішний етап насильницького опору.

3. До 1990-х років у випадку балтійських націй та до 2000 року у випадку Сербії, в країнах існував потужний самостворений рух ненасильницьких протестів та опору населення.

4. Були поведені усні навчальні курси та дискусії за участю «зовнішніх» спеціалістів із багаторічним досвідом досліджень та аналізу методик ненасильницької боротьби проти диктатури, іноземної окупації та державних переворотів.

5. Ці усні презентації були поєднані із важливими друкованими працями про природу політичної влади та ненасильницьку боротьбу. Авторитеті урядові та неурядові політичні лідери (у випадку країн Балтії) та неурядові політичні лідери (у випадку Сербії) отримали доступ до цих текстів.

Планування: початкові етапи

Обдумування та планування того, як зробити ту чи іншу ненасильницьку акцію протесту чи боротьби більш ефективною, є водночас доречним та здійсненним. Таке планування не є чимось цілком новим. Існують різноманітні приклади подібних заходів у минулому.

На ранніх етапах локальних кампаній, таких як бойкот автобусів чи сидячі забастовки біля стійок у закладах харчування на знак протесту проти расової сегрегації у США, застосовувалося планування. Аналогічно протягом багатьох десятиліть здійснювалася тактична підготовка до маршів протесту – тривалістю в кілька днів чи кілька тижнів ¬– за мир, соціальну справедливість, жіночу рівноправність, громадянські та людські права та захист довкілля.

Різноманітні загальні страйки, що відбулися в низці країн і ставили різні економічні та політичні цілі, також планувалися та готувалися заздалегідь. Починаючи з ненасильницької боротьби американських колоній проти британських владних розпоряджень у 1765-75 роках, мало місце е лише тактичне, але й довготермінове політичне планування (Див. Walter H. Conser, Jr., Ronald M. McCarthy, David J. Toscano, and Gene Sharp, editors, Resistance, Politics, and the American Struggle for Independence, 1765-1775 .// Вальтер Х. Консер-мол, Рональд М. МакКарті, Девід Дж. Тоскано і Джин Шарп, під ред.: Опір, політика та американська боротьба за незалежність, 1765-1775: - Болдер, Колорадо: видавництво Lynne Rienner Publishers, 1986. Особливо зверніть увагу на Додаток F, «Континентальна Асоціація, жовтень 1774 р»).

У рідкісних випадках геніальний інтуїтивний стратег, такий як Мохандас Ганді, окреслював стратегію, яка реалізувалася через тактичні кроки.

У Польщі в 1980-ті роки маси людей, що брали участь у боротьбі незалежної професійної спілки «Солідарність» та пов’язаних із нею груп, керуючись історичним досвідом та долаючи труднощі, здобули свободу. У Сербії в 2000 році велися глибокі розрахунки, заходи, підготовка та стратегічне планування з метою повалення диктатури Мілошевича.

Втім, у багатьох конфліктах, де велася ненасильницька боротьба, такого не спостерігалося. Часто ніяких стратегічних обрахунків не велося взагалі, і планування часом було неадекватним. Попри це, часом це призводило до непересічних успіхів.

Треба також відзначити, що у багатьох випадках вдалося досягти лише вкрай обмежених успіхів. Були також приклади нищівних поразок та жахливих втрат, як на площі Тяньаймень у Пекіні (Китай). У майбутньому слід звести до мінімуму кількість таких поразок та жертв, водночас забезпечивши більшу успішність.

Більш повне та якісне стратегічне планування може посприяти підвищенню ефективності майбутніх ненасильницьких протестів проти гноблення, а також зменшити кількість жертв. Втім, було б ризиковано та нерозважливо покладатися на «зовнішніх» радників, щоб ті здійснили це планування. Бажано, щоб знання про те, як укладати стратегію, були підготовленими заздалегідь та доступними, так, щоб люди, які повстають проти диктатури та інших видів пригноблення, могли самостійно вести планування, як скинути цей гніт.

Нова модель самодостатнього планування?

Як ми вже говорили вище, виглядає так, що для нашої теми усні презентації забезпечують більш обмежене розуміння, аніж уважне вивчення друкованих презентацій та аналітики. Друковані посібники можна читати у довільному місці й у довільний час, і вивчати їх повільно, при потребі повторюючи та переглядаючи матеріал.

Цей документ розглядає створення нової моделі допомоги людям та групам людей, які хочуть дослідити можливий потенціал ненасильницької боротьби як засобу звільнення від пригноблення. Ця модель може також допомогти людям розвинути їхні знання, розуміння та якість мислення, так, щоб вони навчилися більш ефективно діяти у конфліктах із максимально ворожими опонентами. Щоб цього досягнути, потрібне ґрунтовне вивчення добірки друкованих досліджень про ведення ненасильницької боротьби, а також аналіз її потенціалу у тих гострих політичних конфліктах, де варто очікувати жорстких репресій.

Якщо наведений у цьому документі аналіз буде визнаний потенційно корисним, ми заохочуємо його широке розповсюдження та вивчення рекомендованих нами друкованих текстів із ненасильницьких дій. Таке широке розповсюдження знань та навичок може також протидіяти потенційним тенденціям до елітизму. Ці поглиблені знання можна поширити серед великої кількості людей, не залишаючи їх власністю невеликої меншості. Спроможність вести планування майбутньої боротьби за здобуття та захист свободи має бути максимально розповсюдженою. Це може призвести до потужних результатів.

Якщо старанно йти цим альтернативним шляхом до знань, він зрештою надасть можливість окремим особам та групам людей самостійно готувати загальну стратегію дій у потужних конфліктах. Він також допоможе людям складати індивідуальні стратегії обмежених кампаній.

Укладання раціональної загальної стратегії надає учасникам боротьби можливість діяти в такий спосіб, який наближає досягнення їхніх цілей у конфлікті. І це можна робити, водночас протидіючи політиці, акціям та репресіям зі сторони їхніх гнобителів.

Ці результати ніхто не принесе готовими на тарілочці. Навчання та планування, які ми тут рекомендуємо, можуть забезпечити позитивні результати лише тоді, коли новачки у цій темі самостійно здобуватимуть більш широкі знання. Тоді, за допомогою розважливого аналізування та ретельного планування, дисциплінованих та мужніх дій вони отримають можливість перейти від наявної системи пригноблення до кращого суспільства, збудованого на підвалинах відповідальності та свободи.

Три типи знань

Дослідження, спостереження та аналітика кажуть нам, що для розробки компетентної та масштабної стратегії успішної боротьби за свободу потрібні три типи знань:

(1) Знання про конфліктну ситуацію, опонентів, а також суспільство та його потреби.

(2) Поглиблені знання про природу та техніку виконання ненасильницьких акцій.

(3) Знання та здібності, необхідні для стратегічного аналізу, мислення та планування.

Якщо будь-яка група розпочне боротьбу проти диктатури чи іншої системи пригноблення, або хоча б спробує підготувати ґрунтовну стратегію такої боротьби, не маючи цих трьох типів знань, це буде нерозумно і потенційно матиме згубні наслідки.

Розуміючи це, дехто рекомендував збирати разом три групи осіб, кожна з яких володіє одним із цих типів знань, щоб ділитися досвідом із іншими. Існувала думка, що ці три групи разом, перебуваючи в одній кімнаті, можуть укласти компетентну ґрунтовну стратегію. На жаль, зібравши разом три групи осіб, кожна з яких володіє одним із трьох потрібних типів знань, потрібного результату не отримаєш.

Це тому, що певний досвід кожної з груп не вийде за межі цієї окремої групи. Аналітичні здібності, здатні укласти розумну ґрунтовну стратегію, повинні використовувати всі три об’єднані типи знань та міркувань. Необхідно дослідити, як саме ці три типи знань та навиків можна поєднати, щоб укласти компетентний загальний план здобуття влади та демократизації. Це інтегроване знання також потрібне для планування обмежених кампаній, спрямованих на досягнення менш масштабних цілей.

(1) Знання про конфліктну ситуацію, опонентів та суспільство

Люди, що живуть під владою диктатури чи інших форм гноблення, як правило, вже мають суттєві знання про систему, за якої вони мешкають. Відповідно, у їх розпорядженні вже є певний «силовий потенціал». Під силовим потенціалом розуміємо ті якості, ресурси та здібності, мобілізувавши та застосувавши які, група може посилити свою сторону в конфлікті.

Для роз’яснення цих знань можуть стати в пригоді наступні питання:

- Які теми стоять на порядку денному в конфлікті?

- Наскільки важливими є ці теми для кожної зі сторін?

- Чи змінювалися ці питання або інтенсивність їхньої підтримки з плином часу?

- Наскільки легко чи складно буде кожній із сторін піти на поступки іншій стороні?

- Чи є потенційні поступки корисними або шкідливими для тих, хто чинить опір гнобленню?

- У який спосіб населення, що чинить опір, може мобілізувати інших осіб на участь у боротьбі щодо цих тем?

- Як можна використати ці теми задля посилення мобілізації сил опору, послаблення підтримки опонентів та зміни лояльності серед групи опонентів та третіх сторін?

У вигнанців із країни може не бути частини цих знань, проте вони мають інші переваги. У них може бути інформація та ідеї, відсутні у більшості людей, що живуть всередині суспільства.

Оцінюючи поточну ситуацію в країні, може бути корисно підготувати оцінку абсолютних та відносних сильних сторін системи гноблення, а також існуючого та потенційного демократичного руху. У чому опоненти сильні, а в чому слабкі? У чому сильні протестувальники, а в чому слабкі? Це можна зробити шляхом стратегічного оцінювання.

Принципи стратегічного оцінювання пояснені в таких друкованих працях: «Ведучи ненасильницьку боротьбу» ( Waging Nonviolent Struggle), с. 525-541; Роберт Л. Хелві «Про стратегічний ненасильницький конфлікт» (Robert L. Helvey On Strategic Nonviolent Conflict), с. 47-65 та 165-166. Сторінок – 38. Загалом сторінок з цієї теми: 59.

Втім, виконуючи стратегічне оцінювання, слід пильнувати, щоб учасники групи стратегічного планування не зосереджувалися надмірно на деталях стратегічного оцінювання, нехтуючи головними факторами у ситуації загалом.

Головна мета полягає в тому, щоб зрозуміти сили та слабкості обох сторін, джерела їхньої потуги та імовірні напрямки застосування цих потуг обома сторонами у відкритому конфлікті. Як ці сильні та слабкі якості співвідносяться одна з одною? А також – як можна змінити відповідні сильні та слабкі якості кожної зі сторін?

Очевидно, що бажано заздалегідь брати до уваги ті засоби жорстокого придушення чи інших форм контролю, які можуть застосувати опоненти з метою припинення акцій непокори та протесту. Цю інформацію слід враховувати під час планування майбутнього конфлікту.

Іноді режим пригноблення, що зіштовхнувся з потужним опором, може вжити максимальні репресії та насильство. Слід брати до уваги ті психологічні, соціальні , економічні та політичні контрзаходи, які може застосувати опонент. Потрібно також оцінити здатність та бажання населення, що чинить опір, не припиняти боротьбу за свободу, незважаючи на репресії та інші контрзаходи опонентів.

Далі буде

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!