Ганді. Сатьяграха. Розділ ХХІ. Перша угода

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 1776 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 21/03/2012Дата публікації

XXI

Перша угода

Ми були в тюрмі близько двох тижнів, коли новоприбулі принесли звістку, що відбуваються якісь переговори про компроміс із урядом. Через два чи три дні зустрітися зі мною прийшов містер Альберт Картрайт, редактор йоганнесбурзької щоденної газети The Transvaal Leader.

Всі щоденні газети, які виходили тоді в Йоганнесбургу, були власністю як не одного, то іншого європейського власника золотих копалень – але крім випадків, коли йшлося про інтереси цих магнатів, редактори були вільні висловлювати власні погляди на всі громадські питання. Редакторів відбирали тільки з дуже компетентних і відомих людей. Наприклад, редактор The Daily Star раніше був приватним секретарем лорда Мілнера, а потім поїхав в Англію, щоб замість містера Бакла стати редактором The Times. Містер Альберт Картрайт із The Transvaal Leader водночас мав широкі погляди й був дуже компетентним. Він майже завжди у своїх колонках підтримував індійську справу. Ми з ним доти вже стали добрими друзями. Після того, як мене посадили до в’язниці, він зустрічався з генералом Смутсом. Генерал Смутс схвально поставився до ідеї його посередництва. Після цього містер Картрайт зустрівся з індійськими лідерами, які сказали:

- Ми нічого не знаємо про юридичні тонкощі й не можемо говорити про компроміс, поки Ганді перебуває в тюрмі. Ми прагнемо досягти згоди, але якщо уряд хоче досягти її, поки наші люди в тюрмі, вам слід зустрітись із Ганді. Ми погодимося на будь-яке урегулювання, яке він прийме.

Тож містер Картрайт прийшов зустрітися зі мною та приніс із собою умови угоди, розробленої чи схваленої генералом Смутсом. Мені не сподобалися розмиті формулювання документа, проте я все ж був готовий поставити під ним підпис із однією зміною. Тим не менш, я повідомив містеру Картрайту, що не можу підписати його, не порадившись зі своїми товаришами по ув’язненню, навіть якщо вважатиму згоду індійців за межами тюрми саму собою зрозумілою.

Суттю запропонованої угоди було, що індійці зареєструються добровільно, а не відповідно до якогось закону; що деталі, які буде внесено до нового свідоцтва про реєстрацію, буде визначено урядом після консультації з індійською спільнотою; і якщо більшість індійців добровільно зареєструються, то уряд скасує Чорний Акт і здійснить кроки з метою узаконити добровільну реєстрацію. У проекті договору не було до кінця роз’яснено умову, яка вимагала від уряду скасувати Чорний Акт. Тому я запропонував зміну, розраховану на те, щоб зробити це безсумнівним з моєї точки зору.

Містеру Картрайту не сподобалося навіть це маленьке доповнення, й він сказав:

- Генерал Смутс вважає цей проект остаточним. Я сам схвалив його, й запевняю вас, що якщо всі ви перереєструєтесь, то Чорний Акт повинні скасувати.

Я відповів:

- Незалежно від того, чи буде укладено угоду, ми завжди будемо вдячні вам за вашу доброту й допомогу. Я не хотів би пропонувати жодної непотрібної зміни до проекту. Я не проти формулювання, яке б підтримало престиж уряду. Але там, де я сам сумніваюся щодо значення, я безумовно повинен запропонувати зміну формулювання, і якщо зрештою повинно бути укладено угоду, то обидві сторони повинні мати право на зміни до її проекту. Генерал Смутс не виніс нам ультиматум, стверджуючи, що ці умови остаточні. Він уже спрямував на індійців один пістолет у формі Чорного Акту. Чого він може сподіватися досягти, спрямувавши ще один?

Містер Картрайт не мав що сказати на цей аргумент і пообіцяв донести мою пропозицію про зміну до генерала Смутса.

Я порадився з товаришами по ув’язненню. Їм також не сподобалося формулювання, проте вони погодилися на угоду, якщо генерал Смутс прийме проект із моєю поправкою. Новоприбулі до в’язниці принесли повідомлення від лідерів зовні, що мені слід погодитися на будь-який прийнятний компроміс, не чекаючи на їхню згоду. Я попросив панів Леюня Кіна та Тхамбі Наіду підписати проект угоди разом зі мною та передав його містеру Картрайту.

На другий чи третій день, 30 січня 1908 року, містер Вернон, начальник поліції Йоганнесбурга, відвіз мене до Преторії на зустріч із генералом Смутсом, із яким я багато поговорив. Він розповів мені про те, що відбулося між ним і містером Картрайтом. Він привітав мене з тим, що індійська спільнота залишилася несхитною й після мого ув’язнення, та сказав:

- Я ніколи не відчував антипатії до вашого народу. Ви знаєте, що я також юрист. У мене були свого часу індійці-однокурсники. Проте я повинен виконувати свій обов’язок. Європейці хочуть цього закону, й ви погодитеся зі мною, що переважно це не бури, а англійці. Я приймаю зміну, яку ви запропонували у проекті. Я порадився також із генералом Ботою й запевняю вас, що я скасую Акт про азіатів, як тільки більшість із вас пройде добровільну реєстрацію. Коли буде розроблено проект закону, що узаконить таку реєстрацію, я надішлю вам примірник для критики. Я не хочу, щоб повторилися ці негаразди, і я бажаю поважати почуття вашого народу.

Сказавши так, генерал Смутс устав. Я запитав його:

- Куди мені йди? І як щодо інших в’язнів?

Генерал засміявся і сказав:

- Ви вільні з цієї ж миті. Я дзвоню посадовим особам в’язниці, щоб інших в’язнів випустили завтра вранці. Але я мушу порадити вам не ходити на таку кількість мітингів і демонстрацій, оскільки в цьому разі уряд опиниться у незручному становищі.

Я відповів:

- Ви можете бути впевнені, що не відбудеться жодної зустрічі заради неї самої. Але я, безумовно, повинен буду проводити зустрічі з метою пояснити спільноті, як з’явилась угода, яка її природа та масштаб і як вона збільшила наші зобов’язання.

- Таких зустрічей, – сказав генерал Смутс, – ви можете мати стільки, скільки вам завгодно. Достатньо, щоб ви зрозуміли, чого я бажаю в цій справі.

Тоді була сьома година вечора. Я не мав у кишені ані фартинга. Секретар генерала Смутса дав мені необхідну суму для проїзду залізницею до Йоганнесбурга. Не було потреби зупинятись у Преторії, щоб оголосити про угоду тамтешнім індійцям. Усі лідери перебували в Йоганнесбургу, який був нашим центром. Тепер залишався тільки один поїзд до Йоганнесбурга, і я встиг на нього.

***

Повернутися до змісту: Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці

Англійський варіант: XXI. The First Settlement

Цей переклад - доволі масштабний проект, який здійснюється за пожертви читачів. Ви також можете допомогти.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!