Щоденники мотоцикліста. Дні 11-16: Чернігівщина, Сумщина, Полтавщина, Черкащина

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 100714 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 17/05/2010Дата публікації

Наші героїчні мандрівники Чапай і Ромашка продовжують мандрівку в рамках пригодницько-дослідницької експедиції "Щоденники мотоцикліста: з Мамайотою в пошуках України". Цього разу вони вперше перетнули Дніпро - а потім і вдруге. Представляємо вам дайджест мандрівки - Київ-Чернігів-Сосниця-Батурин-Глухів-Путивль-Ромни-Лохвиця-Глобине-Світловодськ-Чигирин-Канів-Київ. Залишилося відвідати Донбас і Південь!

Редакція ZaUA.org нагадує, що попередні дайджести можна прочитати тут:

Дні 1-4. Західна Україна: кордон, румунське покриття, буржуазний Кам'янець і благодать на крижопільській пасіці

Дні 5-7. Шевченківський край: алкоголізм, чорний гумор і ввічливі трактористи

Дні 8-10. Полісся: мотобаптист, вбитий Чорнобилем райцентр, місцеві понти й злидні

Ще можна глянути все підряд за тегом "щоденники мотоцикліста".

Мандрував: Артем ЧАПАЙ

ДЕНЬ 11: Чернігів. Провінція, симпатичніша за столицю

Виїхали пізно, як завжди - отакі з нас туристи мандрівники. Писати багато нема про що - оскільки Черніговом ми гуляли з добрими друзями, а не спілкувалися з людьми. Та й у великому місті спілкування якось не йде.

Скажу лише, що посилилося враження: місцева влада в деяких відношеннях має-таки більше значення, ніж центральна.

Звісно, в економічному плані змінити можна мало - кажуть, і тут з роботою не дуже - але принаймні естетичні зміни можливі.

Черніговом віє дух Давньої Русі, в чомусь трохи дух совка - і водночас він якийсь цивілізованіший за столицю.

Тут на диво чисто, тут заборонено курити на вулицях, а також пити пиво навіть із пакетів - можливо, і тому теж чистіше. Ціною цього, правда, є "ментизація простору".

Тут досі бабусі-дідусі танцюють на площі під оркестр. Або бабусі з бабусями - але не дідусі з дідусями!

Ромашка на тіл Річкового порту й пішохідного мосту через Десну

Навіть пам'ятник Кобзарю тут не пафосно-вусатий, а олюднений - біля молодого Шеви можна посидіти і сфоткатися, і бронзова лавка там витерта сотнями, е-е-е, сідниць :)

Хоча Він дивиться на тебе лагідно - починаєш розуміти своє місце )))

ДЕНЬ 12: Довженкові краї, переправа через Десну й еко-мистецьке поселення

За Сосницею (описаною в "Зачарованій Десні" О.Довженка) дорогу нам перегородила ця сама Десна.

Річка залила дорогу. Цікаво так: міст височіє над річкою - але проїхати до нього неможливо: під'їзд укрито десь півметровим шаром води. Проїжджають лише КамАЗи та високі маршрутки - всі інші розвертаються.

Історія - типова для України та й Радянського Союзу. Міст поспішали здати до якогось ювілею Кучми. І встигли - а під"їзди до нього не насипали.

Результат - міст є, високий та красивий - але з усіх боків оточений водою навесні. І толку з нього тоді мало.

В народі його називають "міст дурнів".

- Едьте до Коропа - лучше объехать сотню километров, но доехать, - переконує нас хлопець із Харкова, який приїхав сюди до родичів.

Але міліціонер підказує нам: "Поїдьте он туди - вздовж берега грунтовкою. Там сидять двоє чоловіків із шестиметровим баркасом".

Спочатку я подивився на цей човен скептично: потоне разом із мотоциклом. Але потім наважився.

Боявся, що чоловіки відмовляться - але вони з готовністю погодилися. Лише поки їхали, я зрозумів, чому.

- Сільрада нас направила сюди. Роботи мало - робиш лише час від часу те, що тобі загадають. Кажуть: вода прибуває, беріть човен і йдіть.

Сучасніть не менш цікава за історію

В Батурині ми чисто для галочки заїхали на цитадель: я не любитель історичних пам"яток - цікавить більше теперішнє.

Ось вам галочка - правда, фотки живих людей цікавіші, ніж фотки мертвих дощок?

А потім ми переїхали Сейм, проїхали Матіївку, де відлюдником живе Кость Москалець і втрапили на хутір Прохори, він же Обирок.

В Обирку нас зустріла Діана. Її чоловік Льоня Кантер - організатор тих самих походів із табуретками. Мабуть, і ви про них уже багато чули.

Його дружина з донечкою Магдаленою теж готуються їхати у мандрівку - це були їхні останні дні на хуторі.

- Чому ж він Обирок - тут же Прохори? - питаю.

- Ці хутори так називали. Тут обирали прочан, які йшли до монастиря. Грабували.

- А чому острів?

- Сеймом і Десною заливало все навколо - хутори були наче на острові.

Дивлячись на дворічну Магду, я можу зрозуміти, наскільки їй тут краще, ніж у місті. Скрізь можна, ніяких заборон - сосни, молоко, комашки, трава, жодних автомобілів, яких треба боятися, жодних поганих людей.

"Хуторський діснейленд", - як сказав Ігор, один з сусідів, який теж вирішив тут оселитися.

А Магдa знай вимагає: "сце, сце!"

Сама Магда - просто чудо. Здається, вона нічого не боїться. Ніколи ще не бачив я такої розкутої дитини. Тут, у селі - ба в хуторі - вона спілкується зі значно більшою кількістю людей, ніж спілкувалася б у місті.

Не знаю, сам би я там жити, мабуть, не зумів - але ці люди, що створили "мистецьке еко-поселення", не можуть не викликати захвату.

- У нас тут навіть є вже конкуренти, - розповідає зі сміхом Діана. - Наша, так би мовити, течія. Потім з"явилися ще якісь козаки з Батурина. І ще мисливці-таксидермісти - ну, опудала виготовляють. Не знаю, як ми будемо уживатися: грінпісівці та мисливці....

Мисливці ще й підняли ціни. Коли Льонка з Діаною перші купували хату в забутому богом хуторі - це було лише кілька тисяч гривень. Тепер хутір, здається, став популярним: ціни ростуть.

ДЕНЬ 13. Батурин-Глухів-Путивль, а також подвійне позбавлення цнотливості

За цю поїздку я двічі позбувся цнотливості :) Як водій загалом - мене вперше в житті оштрафували. І як мотоцикліст зокрема - вперше впав на бік (з машиною зробити це важко).

Після виїзду з Батурина ми були злі та нервові: звечора закінчилися сигарети, а в магазинах по селах або було замкнено, або не було нічого.

Хто не курить - щасливий, бо цього не зрозуміє.

Як і на правобережному Поліссі - відчуваю, що тут чи не найкрасивіші місця України. Ми подалися на Короп і здивувалися тим, наскільки гарне це містечко - чи то пак, смт: нові стадіони, чисто та прибрано.

А от далі заблукали - але це виявилося на краще, бо мали змогу поспілкуватись із одним місцевим чоловіком, водієм вантажівки. Він розмовляв красивою по-своєму, українською мовою з чітким білоруським прононсом.

- Паїхали за мною. Я вас даведу да павароту на Криски. Або ж да Панорници.

За цим чоловіком ми на маленькій швидкості поїхали моциком. Він був дуже діловий та зібраний. А його білоруська вимова припала мені до смаку.

Край річок і заплав. Втім, уже Сумщина - а це вона - сильно відрізняється від Чернігівщини. Сухіша, чи що...

На Новгород-Сіверщині я позбувся водійської цнотливості. Посеред траси, між містами, стоїть обмеження швидкості в 50 км/год у зв"язку з дорожніми роботами. Тож я проминув катки та людей автодору й почав прискорюватись - аж тут мене зупинили з-за кущів посеред лісу.

Я навіть не мав нічого заперечити. Перевірив для годиться у ДАІшників документи - вони мали навіть маршрутний лист і на мою вимогу ознайомили мене зі статтею 63 Конституції України.

- У вас що, юридична освіта?

- Та ні.

- Ага, життя навчило?

Він був ввічливий. І виписав мені мінімальний штраф - на 260 гривень.

Дає протокол:

- А це вам на згадку про Чернігівщину.

...Глухів - найчистіше місто в Україні. Виробництв немає: м'ясне і молочне закрили, коли Росія перекрила український імпорт, а тут все йшло на Росію.

Інших виробництв і не було, зате є дві митниці, прикордонники, і багато навчальних закладів - тож безробіття менш чути. Та й на вигляд місто в 100 разів більш доглянуте, ніж скажімо аналогічний за розміром Гайсин.

ДЕНЬ 14: Мідл-клас по-роменськи: "У нас у городі нема больших разривов"

Лише під Шосткою та Глуховим я чув російську мову в селах - колись це була Курська губернія, тож і зараз попід кордоном багато змішаного населення. Вже при від"їзді трохи далі - буквально під Путивль - вертається рідний суржик.

У Путивлі-граді Ярославна сумує - плаче на валу:

А у Буринському районі Сумщини мені прямо сказали:

- Та у нас тут по-всякому говорять. Не переживай, балакай як хочеш.

Не те щоб я переживав, але завжди старався трохи копіювати місцеву мову.

Села розкидаються просторіше, а не туляться парканами прямо під дороги, як як десь. І взагалі простору не бракує.

"Азаров денег не насобирал", - розчаровано каже пенсіонер, виходячи з банку в Путивлі. - "Єдиний завод закрили, работає один цех. По зароботках кто куда может. І в Киев, і в Москву. Поселок красивый, старинный, а что толку? Тож главная ценность - семья, но у меня сын - пьяница. О каком благосостоянии может идти речь, если в семье нелады?".

Ромни. Дороги, як і у Коломиї, блін. А рух, як у обласному центрі. Знов рідний суржик: російська мова була тільки під російським кордоном.

"У нас у городі нема больших розривов". Мається на увазі, немає дуже багатих і бідних.

- Мабуть, ніде вже не живуть гірше, ніж у нас, - каже мені чоловік у Хустянці. І це за двадцять кілометрів від рідного села Ющенка.

Тупо закопалися в гравій і впали на бік, бо швидкість упала до нуля. Там потім фургончик ледве проїхав: йому буксувати можна, а нам небезпечно

На поворот ми не завернули, бо Потьомкінські села нам не дуже цікаві - вже по сусідніх можна сказати, що пустка близько.

Цертр села Сміле - там де ми впали, і прямо біля повороту "20 км до Хоружівки", батьківщини Юща

Мені закинули колись, що найвипукліше у мене виходять ДАІшники - тож розповім трохи про хлопця із Хустянки.

Йому 23 роки, він працює теслею та слюсарем у півпорожній школі. Веселий і розумний. Колись тут вчилося понад 500 дітей - а зараз тільки 74 із трьох сіл. Людей майже нема.

Їздить по селу на велосипеді, працює в напівпорожній школі. В обід п'є 50 грамів. Каже, що живе сьогоднішнім днем. Можливо - бо мріяти тут, тим більш планувати, не доводиться.

...Обігнали велосипедиста з дорожніми рюкзаками. Повага до таких людей - нас то хоча б двигун везе, а він усе власними нозями...

Ха! Чекаємо на цього веломандрівника! Він виявився німцім - їде ровером із Москви на Одесу, Молдову, Прикарпаття і далі до Німеччини.

Ночуємо разом у наметовому містечку під Чорнухами (це вже Полтавщина). Так шануємо гуру - Григорія Сковороду...

ДЕНЬ 15. Полтавщина: велонімець, мотобратство, пенсія у 100 тисяч грн і найгірші дороги в Україні - через Дніпро

- Привіт! Ти звідки й куди?

- Я ньє паньїмаю!

- Oh. Where are you from?

- Germany.

- Do you speak English?

- Yeah.

Спершу мені й на думку не спало, що він може бути не українцем. Але він виявився німцем. Він їде вже понад рік: спершу з Іспанії через усеньку Європу, потім зимівля в Таллінні, а вже з лютого (!) - велосипедом на Москву.

Ось його сайт -назва іспанська, "велосипедом по світу", але пише він англійською.

Тепер він їде з Москви на Одессу, а потім - через Молдову в українське Прикарпаття. Тож я запросив його до своїх батьків переночувати-помитися. (Батьки, правда, не особливо зраділи - але я переконую, мовляв, і нас же теж прихищають знайомі й не дуже люди)...

...Лохвицький район. Гарна українська мова і сільські дороги кращі, ніж на Сумщині "траси".

Із сіл, неясно як - на атласі доріг там не було - вискочили на окружну Лубен. Із нами привітався мотоцикліст, поки ми підобідували на узбіччі - тепер завдяки щоденникам на moto.kiev.ua я навіть знаю, що це був чоловік на прізвисько gazzz.

Звернули іще раз на невеличку дорогу - і в Глобинському районі я добряче поспілкувався з селянами-пенсіонерами.

Вони продають власну картоплю на трасі - це звичне видовище по всій Україні.

- Ви нас прийшли тут агітірувати, - впевнено каже баба Галя, 75.

- Та ні! Навпаки, порозпитувати.

- Довели Україну ті політики: вже навіть чорномазі живуть краще за нас.

- Що ви маєте на увазі, "чорномазі"?

- Та оті, в другИх країнах. Україна вже живе гірше за них... А от колись, за Брежнєва... Хлібина коштувала 14 копійок. І все працювало.

Сумно казати, але я вже наперед здогадуюся, що мені скажуть ті чи інші люди. Пенсіонери будуть скаржитися - і часто згадувати з пієтетом Брежнєва чи навіть Сталіна, й ненавидіти Горбачова, який "перебудував нас до безробіття".

І це при тому, що зараз вони можуть бути за Юльку чи Юща - старим такий націонал-патріотизм не заважає водночас згадувати з сумом СРСР.

Якщо раніше мене сприймали за протестантського проповідника, то тепер сприймають за агітатора. Однаково не люблять УСІ політсили.

Але іще частіше - люди однаково ненавидять усіх, хто при владі.

Баба Галя продовжує:

- Чому в Мороза пенсія аж 100 тисяч? І он у нас там живе в сусідньому селі, вона була депутаткою - то їй платять 25 тисяч. А мені тільки 800 гривень, хоча я все життя пропрацювала? Нехай собі трохи уріжуть, а нам трохи добавлять.

- Ви передайте "там", що селяни обіжаються, - додає баба Ніна.

До речі, спершу вони дуже не хотіли називати своїх імен.

- Та що ви боїтесь? Що, прям прийдуть і вас посадять у тюрму за те, що кажете? - сміється зі старих молодша, десь 40-літня жінка.

***

Уже під Кременчуком ми поговорили ще з одними мандрівниками. То ми їх, то вони нас обганяли мотоциклами разів чотири. Ми станемо перепочити - проїздять вони. Вони стають - об"їздимо ми. Нарешті я помахав, і вони стали.

Обоє молоді та дуже симпатичні.

- Мы живем в Комсомольське. Я из Черкас, а Света из Нижегородской области, - каже Денис.

Отак. Росіянка переїхала до України, з чоловіком - і наче обоє задоволені. В містечку є робота: жінки працюють швачками (на експорт), а чоловіки - на гірничо-збагачувальному комбінаті (який теж працює на експорт).

- Это такой еврогородок в Украине, - каже Денис. - Я раньше и не знал, что в Украине такие есть.

...Виїхали на Кременчуцьку дамбу. "Перебування сторонніх осіб і зупинка транспорту СУВОРО заборонені!!!" і все таке.

Дорога розбита - гірше нікуди. Є такі ями, що якщо влетиш - уже не виїдеш. Місцеві розповідають страшилки про поламані осі вантажівок і затори через те, що хтось застряг у ямі.

Я досі думав, що у рідній Коломиї - чи не найгірші дороги в Україні. Ура! Це не так. У Світловодську - в десять разів гірше.

Поки ми їхали крізь місто на 15 км/год і я постійно матюкався, таки втесавшись в яму - впріли й розізлилися.

У цьому кутику Кіровоградщини якось одразу змінюється клімат - таке враження, що ти потрапив десь під Херсон чи Миколаїв. Гаряче, травневі суховії та +30. І кажуть, так кожної весни та літа: тут переважно дмуть південні вітри саме звідти - зі степів Херсонщини.

Ми ночували у батьків Ромашкової подруги. Її батьки, як і мої, працюють в "Укртелекомі" інженерами за 1000-1500 грн/міс. При цьому примудряються своїми силами, власним умінням і руками, потроху, за роки, добудовувати дідівську хату.

Тато приходить з роботи - і ще до вечора працює.

У мене за той день почав барахлити електростартер, доводилося стартувати з копняка. То дядько Володя - інженер - не полінувався допомогти мені. Думали, розряджений акумулятор - а виявилося, просто окислилися клеми. Кілька рухів наждачкою - і мотоцикл заводиться знову з півоборота.

ДЕНЬ 16. Черкащина: "Скіки ти заробляєш тим фотоапаратом?!"

Зі Світловодська ми поїхали прямо на Суботів.

Ага, спочатку все красиво: дівчата у вишитих сорочках вилазять із джипів – та беруться до роботи: продають сувеніри.

Більшість туристів звідси розвертаються і їдуть назад в бік Чигирина.

А якщо від’їхати трішки далі, буквально метрів п’ятсот вниз – гарна дорога раптом закінчується, паркани та хати стають якісь похилені, не такі побілені.

В наступному за Суботовим селі – Новоселиці – я бачу руїни й зупиняюся їх пофоткати. Найбільше радує бігморда Януковича на тлі розрухи.

Повертаюся пішки через усе село до кількох людей біля однієї з хат. Як це вже не раз бувало, тверезі жінки ставляться до мене спокійно, але є один п’яний у відповідь на запитання про зарплату на пенсію визвіряється.

- Та як ми живемо… Як горох при дорозі: хто йде, той скубне, - каже одна з бабусь

- А яка у вас пенсія?

- 700 гривень, - зітхає інша.

- А у тебе? Скільки ти заробляєш отим фотоапаратом? – досить агресивно каже чоловік.

- Дай йому спокій. У кожного своя робота, - заспокоюють його бабусі. – Не звертайте на нього увагу, він випив, - це вже до мене.

Ну але як не звертати. По-своєму він правий: алкоголь лише розв’язує язик – інакше він би просто промовчав, але подумав би те саме.

Для мене все тут виглядало похмуро, розвалено – але бабусі наполягали, що у них чудовий голова, якого прислали ще за радянських часів, і який як міг зберігав виробництво у колгоспі.

- Тільки зараз це вже не коглосп, а хвірма, - підправляє одну бабусю інша.

Мені рекомендували заїхати в Медведівку, в місцевість із назвою Холодний Яр – мовляв, тут завжди була отаманщина, повстання, це серце України.

Можливо, саме тому, що мені нарозповідали, люди тут здалися якимись більше сповненими гідності :) Якщо в Суботові усе присвячено Хмельницькому, то у Медведівці – криниця Максима Залізняка, головна вулиця імені Залізняка, пам’ятник йому ж. А учні школи імені Залізняка чинно-благородно ходять у формі :)

Ми поблукали кілька годин Черкасами, а доки доїхали до Канева, моя дружина оголосила страйк – втомилася. Тож ми на день раніше, ніж планували, повернулися з цього кола поїздки.

Для протоколю:

Київ-Чернігів, 153 км

Чернігів-Мена-Сосниця-Велике Устя-Батурин-Прохори, 171 км

Прохори-Короп-Понорниця-Новгород-Шостка-Глухів, 221 км

Глухів-Путивль-Буринь-Хустянка-Сміле-Ромни-Лохвиця, 201 км

Лохвиця-Сенча-Вирішальна-Снітин-Лубни-Хорол-Жуки-Власівка-Світловодськ, 220 км

Світловодськ-Чигирин-Суботів-Медведівка-Черкаси-Канів-Миронівка-Обухів, 297 км

Усього за це коло: 1263 км

Тепер мене чекає мандрівка на схід і південь - на Полтавy і далі на Донбас. Побачимося!

--------------------------------------------------

Читайте також:

Опис проекту "Щоденники мотоцикліста: у пошуках України"

День 16. Стоїть у селі Суботові на горі високій показуха України (ФОТО)

День 16. Суботів і Холодний Яр. "А ти скільки заробляєш тим фотоапаратом?!"

День 15. Полтавщина: дружні люди, євромістечко і дороги, ще гірші за ті, що в рідній Коломиї

День 14. Перше падіння, дороги біля Хоружівки, вело-німець

День 13. Обирок-Короп-Шостка-Глухів-Путивль (ФОТО)

День 13. Cумщина: красива мова, втрачена цнотливість і найчистіше місто в Україні

День 12. Чернігів-Сосниця-Десна-Батурин-Сейм-Обирок (ФОТО)

День 12. Сіверщина: Сосниця, через Десну на човнику і мистецьке еко-поселення

День 11. Кілька фото з Чернігова: Благість і "непошлий дух провінції"

День 10. Пауза на Т.О. та загальний маршрут поки що (+ МАПА і ПІДСУМКИ мандрівки Правим Берегом)

День 9. Рівненщина: "У нас є люди, які не знають, чим пісний борщик заправляти"

День 8. Мертвий райцентр, Зона і понти для приїзжих у мотелі

Дні 6-7. Шевченківський край: алкоголізм, безробіття, чорний гумор і ввічливі трактористи

День 5. "Вас вітає Черкащина": На дорозі - менти і проститутки

День 5. Про крижопільську гостинність і хутір-пасіку дядька Василя (нарешті з ФОТО!)

День 4. Йде дощ і дуже холод-д-дно!!!! Нарешті знайшов село, де хвалять владу

День 3. Вінничина: яри і жодної заправки. Нас сприймають за "дітей депутатів"

День 2. Кам'янець не туристичний та інша буржуазна Європа

День 1. Підсумки з ФОТО

День 1. Коломия-Кам'янець. Багаті хати, румуни, фрі-райд :) уздовж кордону і пробита шина

День 0. Тестовий заїзд довкола Коломиї. Всесвітня асоціація випускників Коломийської гімназії та інші цікаві речі

Вступ. Тестовий заїзд довкола Калуша. Школи "для руських, і німців, і решти"

Про що я питаю людей, яких зустрічаю по дорозі

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!