Більше трьох не збиратися. Чому БЕЗ ЗАКОНУ про мирні збори краще ніж ІЗ ЗАКОНОМ.

Не включивши до порядку денного законопроект 0918 «Про порядок організації і проведення мирних заходів», Верховна Рада автоматично відхилила цей документ. Проект, який не раз викликав громадські протести і загрожував звести нанівець свободу зібрань, перетворився на купу макулатури. Українці й надалі можуть відносно вільно проводити акції протесту. Але, попри важливу тактичну перемогу, майбутнє мирних зібрань в Україні залишається невизначеним.

Як хотіли заборонити збори

Хоча свобода зібрань є одним з фундаментальних стовпів демократії. Але, як не дивно, не лише внесення, а навіть прийняття в першому читанні законопроекту, що перекреслював це право, не викликало значного резонансу.

Законопроект під №2450 було внесено від уряду за підписом Юлії Тимошенко у травні 2008 року. А у червні 2009 року 228 депутатських карток (фракції БЮТ, НУНС і Блоку Литвина) забезпечили його прийняття за основу.

Досі незрозуміло, навіщо влада Ющенка й Тимошенко, які на практиці дозволяли вільно проводити будь-які вуличні акції, вносила цей закон і навіщо «помаранчева коаліція» за нього голосувала.

Схоже, ніхто за межами експертного середовища не вчитався в текст, а до застережень експертів політики звично не прислухалися.

5 років активісти боролися проти законопроекту, котрий регламентував порядок проведення протестів і досягли свого

І лише наступної весни, коли владу на Банковій та Грушевського захопили регіонали, громадськість усвідомила, яку свиню країні підсунули «папєрєднікі». Тепер сторони помінялися місцями: регіонали прагнули прийняти законопроект в цілому, а БЮТ і НУНС, ставши внаслідок «тушкування» опозиційною меншістю, нарешті прочитали і зрозуміли власний законопроект.

Українці давно звикли, що будь-яка група людей може вільно провести мітинг чи пікет. Для цього достатньо у відповідності зі статтею 39 Конституції подати до органів влади завчасне повідомлення. Це зовсім не те, що в Росії чи Білорусі, де люди мають отримувати дозвіл на протести, і нерідко опиняються в міліцейських автозаках ще до початку акції.

Перспектива прийняття законопроекту про мирні зібрання означала, що Україну чекає те саме. Хоча формально автори залишили заявочний принцип проведення акцій, влада отримувала можливість розганяти чи не допускати зовсім будь-які небажані зібрання.

Організаторами зібрань могли бути лише фізичні особи старші 18 років або юридичні особи, форма і зміст повідомлення про акцію навмисне деталізувалися, а строки подачі повідомлення обмежувалися.

На організаторів зібрання покладалася маса невластивих обов’язків – від гарантування громадського порядку і надання в разі необхідності медичної допомоги до збереження зелених насаджень і дотримання санітарних норм.

Організатори мали «зупиняти або припиняти проведення мирного заходу у разі вчинення його учасниками протиправних дій чи порушення умов проведення заходу» (хай навіть такі учасники були б випадковими чи «засланими козачками» опонентів).

Запроваджувалася посада уповноваженого представника органу влади, вимоги якого мали виконувати всі учасники акції та міліція, і який мав право припинити мирне зібрання під приводом якихось порушень.

Учасникам зібрань заборонялося мати «пристосовані предмети, що можуть бути використані проти життя і здоров’я людей, для заподіяння майнової шкоди органам державної влади, органам місцевого самоврядування, об’єднанням громадян, підприємствам, установам, організаціям та окремим особам» (при бажання за такий предмет можна визнати не лише парасольку чи древко прапора, а, в світлі останніх подій, навіть сніжки чи інші «важкі тупі предмети»).

Заборонялося проводити мирні зібрання поблизу «поблизу (?) об’єктів підвищеної небезпеки» (?), а «поблизу (?) навчальних закладів, лікарень, установ виконання покарань, судів, вчиняти дії, що порушують нормальне функціонування цих закладів (блокування проїзду, використання приладів, які є джерелами шуму (?!) тощо)».

Ось іще деякі перли з прийнятого нардепами в першому читанні законопроекту:

«Ведення агітації у формі, що ображає і принижує честь та гідність людини і громадянина, забороняється» (крикнув «банду геть!» чи намалював карикатуру на президента - порушив закон)

«Попередня агітація не може вестись у формі мирного заходу» (захотіли зробити пікет із трьох людей з запрошенням на завтрашній масовий мітинг – зась!)

«Повноваження учасників мирного заходу, які здійснюють матеріально-технічне забезпечення його проведення, повинні бути письмово підтверджені організаторами (організатором) заходу».

«У разі неусунення порушення у визначений уповноваженим представником органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування строк мирний захід припиняється» (байдуже, що Конституція дозволяє обмежувати право на мирні зібрання лише судам і далеко не через будь-які «порушення»)

«У разі невиконання вказівки про припинення проведення мирного заходу працівники міліції вживають необхідних заходів для його припинення, діючи відповідно до законодавства» (без коментарів)

«Майнова шкода, заподіяна під час проведення мирного заходу державі, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, об’єднанням громадян, підприємствам, установам, організаціям або фізичним особам, підлягає відшкодуванню організаторами (організатором) в установленому законом порядку» (саме так: хто б будь-кому й будь-де не заподіяв шкоду «під час» проведення заходу, відповідатимуть власним майном – організатори!)

Подібних перлів у проекті були десятки, і неважко здогадатися, що в разі прийняття проекту в цілому про свободу зібрань в Україні можна було б просто забути.

На щастя, гучна критика проекту в ЗМІ, громадські протести та негативна реакція з боку міжнародних організацій змусили владу пригальмувати і вже у липні 2010 року відправити проект на повторну експертизу Венеціанської комісії. Як і очікувалося, висновки експертизи нищівними, і проект облишили до кращих часів.

Друга спроба

(На прохання автора внесено уточнення 18.04 о 10.15)

Проте рушниця, яка висить на сцені, рано чи пізно вистрілить. В 2012 році влада почала форсовано готувати проект до другого читання. І хоча після розгляду в комітеті найодіозніші норми із тексту зникли, того, що залишилося, цілком вистачало, щоб убити свободу мирних зібрань.

Наприклад, повідомлення про мирні зібрання можна було подавати не пізніше, ніж за 2 робочих дні. Цього часу цілком достатньо, щоб влада за допомогою суду могла заборонити будь-яке небажане зібрання.

Самих лише норм про заборону збиратися «на територіях військових та інших оборонних об'єктів, а також захисних, охоронних та інших (?) зон з особливими умовами (?) користування навколо цих об’єктів», «режимних та спеціальних зон об’єктів енергетики, в санітарно-захисних зонах» та «в інших місцях, визначених законом» було достатньо, щоб влада такими місцями й зонами при бажанні оголосила весь Київ і ще пів країни.

Залишилися й норми про «пристосовані предмети», і чимало інших зачіпок для влади.

Та головне, що регламент Ради дозволяє навіть одному депутату, не кажучи вже про велику фракцію, перекреслити ключові поправки, враховані перед другим читанням. Якщо не знаходиться 226 людей, готових підтвердити ці поправки, у прийнятому в цілому законі залишаються норми першого читання з усіма наслідками.

Тому не дивно, що громадські протести розгорілися з новою силою. Найактивнішою була ініціатива «За мирний протест», що об’єднала понад 100 громадських організацій і домоглася того, що проект уже втретє відправили до Венеціанської комісії.

Однак буквально за тиждень після цього – 6 вересня 2012 року – влада зробила останню спробу прийняти його в цілому. Проект навіть поставили в розклад пленарних засідань, але в останній момент, регіонали, певно, вирішили не псувати собі й без того тяжку карму перед виборами й дали відбій.

Михайло Чечетов не відмовив собі в задоволенні ще раз тицьнути пальцем в авторів законодавчої ініціативи: «Закон, який був підготовлений урядом Юлії Тимошенко, розтоптує всі демократичні права в Україні… І справедливо сьогодні люди прийшли до Верховної Ради й сказали, що не приймайте. Ми з народом, ми не будемо приймати!…Таке враження, що тоталітарна секта писала цей закон, щоб ні демонстрацій в Україні не було, ні якихось мирних заходів…Тоталітарний закон Юлії Тимошенко не буде прийнято!», - проголошував речник правлячої партії з парламентської трибуни.

Проте це була лише передвиборча риторика. Насправді більшість не лише не поставила закон на голосування, що було б логічно зробити, якби було бажання його провалити, але й доклала всіх зусиль, щоб «проект тоталітарної секти» успішно перекочував у Раду нинішнього скликання.

Тут він отримав новий реєстраційний номер 0918 і опинився в проекті порядку денного, який чекав на затвердження депутатами.

Я тебе породив, я тебе і уб’ю

Проте, як виявилося, в новій Раді опозиція оголосила рішучий бій кнопкодавству, а без голосування «й за того хлопця» регіонали хронічно не можуть назбирати потрібних 226 голосів. Не зумівши нахрапом прийняти проект порядку денного, більшість погодилася не включати до порядку денного законопроекти, проти яких виступала опозиція. В обмін опозиція забезпечила голосування за включення до порядку денного решти проектів.

Опозиціонери були перед складним вибором: зажадати зняття ними ж поданого проекту чи заплющити очі на його небезпеки й пропустити проект до порядку денного, а потім діяти по ситуації. До честі опозиції, вона, хоч і не без тиску громадських організацій, обрала принцип «Платон мій друг, та істина – дорожча».

Вирішальну роль у похованні проекту 0918 «Про порядок організації і проведення мирних заходів» відіграв Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, до якого громадськість звернулася з закликом не включати проект до порядку денного і «забути про нього як страшний сон».

Завдяки зусиллям насамперед першого заступника Голови комітету Андрія Шевченка комітет 20 березня одноголосно прийняв рішення не включати проект до порядку денного.

“Нас підтримали навіть представники Партії Регіонів та комуністи, які також є серед членів Комітету. Це результат нашої роз’яснювальної роботи,” – вважає Андрій Шевченко. – “Нам або потрібен закон, який реально гарантуватиме свободу мирних зібрань, або нам не потрібен жоден закон – є конституційна норма.

Питання номер один: треба прибрати зі столу старий законопроект №2450, який перейшов у спадок новому парламенту під номером 0918. Той текст не піддається корекції. Є регламентні обмеження, які не дають його “вилікувати”. Думаю, у тому, щоб прибрати цей законопроект, – зацікавлені всі. Коли ми впораємося з цим завданням – вирішуватимемо, що робити далі,” – каже Андрій Шевченко.

2 квітня 2013 року парламент затвердив порядок денний сесії без проекту 0918. Згідно з регламентом це означає, що проект відхилено і про нього можна забути.

Що далі?

Але з'явилося рішення Європейського суду у справі "Олексій Веренцов проти України" і влада може скористатися цим приводом, аби просунути знову цей закон.

По-перше, Янукович і його партія зовсім не в захваті від свободи зібрань і для обмеження цієї свободи можуть внести новий законопроект.

По-друге, для внесення проекту у них будуть вагомі аргументи. В статті 39 Конституції України сказано, що обмеження на право мирно збиратися «може встановлюватися судом відповідно до закону». На цій формальній підставі навіть міжнародні організації не заперечують, а часто навіть заохочують прийняття закону про мирні зібрання.

Минулого року навіть громадянське суспільство в Україні поділилося. Крім противників, у громадському секторі були й прихильники схвалення законопроекту про мирні зібрання. Останні, правда, визнавали потребу його вилучення найодіозніших норм.

Найактивніше за прийняття закону виступали організації, які спеціалізуються на захисті прав людини, але нечасто самі проводять вуличні акції. Заохочували лобіювання законопроекту про зібрання і деякі міжнародні фонди.

Логіка прихильників прийняття закону така: влада веде наступ на права людини, все частіше заважає проводити вуличні акції. Суди довільно трактують Конституцію, посилаються на Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року № 9306 “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР” або на правила проведення мирних зібрань, затверджені якимись місцевими радами.

Щоб припинити сваволю суддів і визнати незаконними радянські укази та місцеву самодіяльність, і потрібен новий закон, який захистить учасників демонстрацій, кажуть лобісти прийняття закону.

Водночас організації, які самі проводять багато протестних акцій, переконані, що прийняття такого закону – смерть для свободи зібрань. Адже радянську укази й місцеві «порядки» і зараз незаконні, що випливає з норм Конституції. Якщо суди чи міліція ігнорують Конституцію, чому б їм не ігнорувати ще й якийсь закон? Влада перешкоджає мітингам не через недосконалість правового поля, а тому, що їй узагалі плювати на право, переконані громадські активісти.

До того ж ситуація в Україні все ж не порівнювана з білоруською чи російською. Більшість мирних зібрань відбувається безперешкодно. У 2012 році суди прийняли 358 рішень про заборону мирних зібрань, задовольнивши при цьому 88% звернень органів влади про таку заборону.

Але загалом в Україні за рік відбулося 235 тисяч масових заходів, з яких заборонено, таким чином, 0,15% . Тут варто зауважити, що в цифру 235 тисяч входять і різні святкування, спортивні змагання тощо.

Власне протестних акцій, які найчастіше забороняють минулого року було 3630, заборонили з них 85

Причому географія заборон нерівномірна. Абсолютний чемпіон – Харківська область – з 358 згаданих судових рішень на неї припадає 103. Ще 42 судових заборони маємо в Криму, 26 – на Київщині, 24 – на Миколаївщині, 15 – у Севастополі, по 12 – у місті Києві й на Черкащині, по 11 – у Луганській і Запорізькій областях, 10 – у Дніпропетровській. В решті областей мова йде про одиничні випадки.

Є в Україні і випадки позасудових розгонів мітингів, тобто сваволі міліції, але таке трапляється ще рідше.

Активісти, які часто проводять вуличні акції, переконані, що закон про мирні зібрання, навіть демократичніший за щойно похований проект 0918, дасть владі в руки додаткові зачіпки для обмеження свободи зібрань і кількість заборонених акцій зросте в багато разів.

Закон про "свободу", а не про "порядок"

Утім, існує шлях, як об’єднати всіх, хто справді прагне захистити свободу зібрань. Виходом міг би стати невеликий за обсягом і гранично чіткий законопроект про свободу мирних зібрань. Саме про свободу, а не загалом про порядок проведення.

Такий закон має бути спільно напрацьований експертним і громадським середовищем. Не потрібно додатково регламентувати правила проведення зібрань, описувати права й тим більше обов’язки їх учасників, обмежувати терміни і форму подачі повідомлень, давати додаткові повноваження владі чи міліції тощо.

Потрібен документ, у якому гранично чітко буде захищено саме права організаторів і учасників зібрань, прямо заборонено застосування всіляких актів Радянського Союзу і місцевих «порядків», а також скасовано адміністративну відповідальність за порушення порядку проведення мирних зібрань.

Якщо вдасться досягти консенсусу між основними парламентськими фракціями і прийняти саме такий закон, це справді буде крок уперед. Якщо ні – краще не мати ніякого Закону доти, доки не виникнуть політичні умови для такого консенсусу.

За 17 років норми прямої дії статті 39 Конституції попри все довели свою ефективність. На відміну від північних та східних сусідів, які поприймали закони про мирні зібрання, і в яких провести такі зібрання майже неможливо, в Україні свобода зібрань існує, як би до неї не ставилася влада.

Не в останню чергу через те, що українці не дали за ці 17 років жодній владі прийняти закон, який обмежив би їхні конституційні права на мітинги й демонстрації. Ці права нам ще не раз знадобляться, у тому числі й у вирішальні моменти нашої історії.

*******

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

ЛікПей

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

U336801545841 - наш гаманець у гривнях на ВебМані

самоорганізація законопроект загроза протест