Замість того щоб зривати червоні прапори, краще поширити історію проте, як ваша родина пережила Другу світову

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 76201 Перегляди
  • 24 Коментарі
  • 06/05/2011Дата публікації

Друга світова війна залишила слід у кожній українській родині - і як правило, розповіді людей, котрі пережили цю війну, разюче відрізняються від офіційної версії, яку нам спускають "згори". Дуже часто ті, хто після уроку в радянській школі на якому закликали розпитати про війну в дідусів, спробували релізувати це побажання натикалися на незрозумілу стіну мовчання найближчих людей. Для багатьох це був перший досвід невідповідності декларованих цінностей і реальних.

Редакційна стаття

Минулого року, коли істерія з приводу святкування «Дня Перемоги» досягла історичного максимуму (цього року її рівень суттєво зменшився) у редакції ТЕКСТІВ народилася ідея публікувати сімейні розповіді про Другу світову. На наш заклик долучитися до фіксування «Неписаної історії» відгукнулося чимало ЗМІ. Цього року збір і публікацію історії продовжила «Українська правда».

На нашу думку поширення таких історій як в Інтернеті так і в реалі (наприклад роздрукувати на принтері і розкидати по поштових ящиках) куди ефективніший засіб донесення історичної правди до населення ніж зривання червоних прапорів.

Варто не тільки поширювати чужі історії, а й документувати власні викладаючи їх на блоги в ЖЖ чи присилаючи до редакції ТЕКСТІВ чи Української правди.

Адже влада для того і вивісила ці прапори, щоб одна частина українців їх зривала, а інша обурювалася їхніми діями і ще сильніше любила «гаранта стабільності» в особі Януковича. Червоний прапор у даному випадку це, як комп’ютерна програма у голові кожного. Натискаєш «Enter», тобто приймаєш відповідний закон, і отримуєш прогнозовану реакцію двох частин суспільства.

Щоб знешкодити цю програму, не варто діяти за заданим алгоритмом, тим більше, що політично незаангажованими глядачами (яких потрібно залучити на свою сторону) повідомлення сприймається через спосіб його донесення. Якщо ми зриваємо прапори, це сприймається, як намагання спаплюжити пам'ять загиблих.

Нагадаємо наше звернення, воно актуальне і сьогодні:

Річницю війни наша країна відзначатиме так само, як і за радянських часів: офіціозом. Модель святкування ми запозичили з Росії.

Чиновницькі пафос і показуха віддають більше шани радянській владі, а не людям. В цій ритуальній моделі немає місця конкретним людям, які воювали та вижили у тих трагічних подіях. Але у цій версії є фактичне возвеличення тогочасних тоталітарних вождів.

Можна зрозуміти нинішнє російське керівництво. Воно зацікавлене саме у такому помпезному відзначенні Перемоги й ігноруванні доль простих людей. Адже міф про «перемогу радянського народу над німецько-фашистськими загарбниками» - це основа ідеології нинішньої Росії.

Більше російській владі пишатися немає чим, і вона сподівається, що міф про "Велику Вітчизняну" зробить її більш легітимною. Що думають з цього приводу російські блогери читайте тут

Ми звертаємося до наших колег-журналістів — давайте почнемо писати власну історію Другої світової. У кожного з нас предки були втягнені в ті події, в кожній українській родині є сімейні перекази про 1939-1945 роки.

Як правило, учасники війни (хоч би з якого боку вони воювали) й досі не хочуть розповідати подробиці подій.

Так дід однієї відомої журналістки заборонив публікувати його спогади, до своєї смерті.

Iз кожним роком безпосередніх учасників війни стає все менше. Ми закликаємо журналістів усіх українських ЗМІ напередодні відзначення ювілею Перемоги публікувати сімейні розповіді і перекази про те, як батьки, діди і прадіди кожного з нас пережили цю війну, як вони воювали і перемагали.

Якщо до цього приєднаються і читачі, теж буде непогано.

Про те, як святкувати 9 травня, читайте тут

ТЕКСТИ В РАМКАХ ПРОЕКТУ:

Війна моєї родини почалася у 1939-ому році

"Найстрашніший спогад - як літаки бомбардували свою ж артилерію"

"Побігла піхота, а ми вже вийшли на позицію, тож відступати не стали"

Як мій прадід розбудовував у Харкові Третій Райх

Три історії моєї родини: офіцер, партизан і розстріляний учитель

"Пока татарские мужчины воевали, их жен и детей вывезли в Узбекистан"

Моя мама згадує: "У фашистській неволі я вижила завдяки німецькій родині"

Велика вітчизняна мовчанка: про справжню війну мало хто хотів розповідати

"Одним із перших поліцаїв став кавалер ордена Леніна"

Життя, викуплене "млеком" і сиром

Маразм сталінського покрою

"Всі намагалися попити крові — хоч комуністи, хоч фашисти..."

Дякую німцеві Вайсману

Червоний — про УПА: як партизанили українські радянські підпільники

Дивлячись новини, бабуся казала: “Я дурна, що не взяла після війни нагана!"

"Офіцер показав мамі, як Третій Рейх розширюватиме собі життєвий простір"

“Я вижив завдяки чирякам. Німці їх дуже боялися”

Ostarbeiter: як моя прабабуся зустріла в Німеччині мого прадіда

"И где вы берете этих хохлов чорнорубашечных? Посмотрите — девать некуда!"

Також варто нагадати цифри:

9 мільйонів смертей

Коли Сталін включав Україну та Білорусь до членів-засновників ООН, формальною причиною (поза прагненням СРСР збільшити частку підконтрольних голосів у новоствореній організації) був внесок УРСР та БРСР у перемогу над нацизмом. Тоді у світової спільноти не було контраргументів, адже в Білорусі загинув кожен четвертий мешканець, Україна втратила до 10 мільйонів осіб.

Натомість сьогодні Західний світ мовби й не уявляє, звідки взялася Україна. Росія ж як правонаступник Союзу автоматично перетворилася на правонаступника історії перемог і поразок СРСР. Коли Путін уперше зібрався до Австралії, її екс-прем'єр Пол Кітінг, випереджаючи шквал критики на адресу московського правителя, закликав гідно прийняти його на Зеленому Континенті, бо ж «не варто забувати, що Росія понесла основний тягар зусиль, які принесли перемогу в II світовій війні, й при цьому втратила 26 мільйонів своїх громадян».

У подібному тоні виправдовувала проросійську позицію своєї країни на одному з ключових самітів НАТО французька преса: як можна, мовляв, не зважати на думку Росії: вона наш визволитель.

Ми переконані, що маємо право сказати своє слово у вирішенні європейських проблем, оскільки й наші діди творили майбутнє цієї Європи, але нам у цьому праві відмовляють.

Вихід простий і банальний -самореклама, перш за все за допомогою творів мистецтва, Десятки таких фільмів, як «Порятунок рядового Райана» чи «Катинь» від українського Анджея Вайди, й ніхто у світі не приписуватиме іншим наші жертви й наші подвиги. Сюжетів удосталь.

Отже цифри війни:

Боротьба радянських партизанів та підпілля в Україні, 40 тис. Жертв

Березень 1939 р. Війна Карпатської України проти Угорщини, 300 загиблих січових стрільців, 115 тис. жертв мирного населення під час окупації Закарпаття фашистським режимом Хорті

Вересень 1939 р. Початок II світової війни. У складі Війська Польського воювали проти фашистів 150 тис. українців, з них 20 тис. загинули. Із 21 тис. розстріляних у СРСР польських офіцерів ВП (Катинь, Харків, Старобільськ, Осташкове, Херсон) - третина українці

червень 1941 -травень 1945 рр. Радянсько-німецька війна.Депортовано перед війною та під час бойових дій 450 тис. німців України та 180 тис. кримських татар

Евакуація на схід 3,5 млн громадян УРСР

1942-1945 рр. Українсько-польський конфлікт: на Галичині й Волині загинули 15 тис. українців і 35 тис. поляків; на Закерзонні (українські етнічні території в Польщі) — 15 тис. українців.

1944-1947 рр. Боротьба ОУН-УПА проти радянської окупації на західних землях. Арештовано близько 100 тис. осіб. Загинули в боях і розстріляні 150 тис. повстанців. Депортовано в Сибір 329 тис. осіб.

Від рук гітлерівців загинули 5,5 млн. мирного населення України

Примусові роботи в Німеччині: 2,4 млн осіб

Серпень-вересень 1945 р. - Війна СРСР проти Японії, Загиблих з радянського боку 30 тис. чол. Кількість загиблих українців не відома

Листопад 1944-червень 1946 рр. Депортація 488 тис. українців із Польщі до УРСР та з УРСР до Польщі - 730 тис. поляків

1946-1947 рр. Голод на Наддніпрянщині та на Півдні. Загинули до 1 млн. українців і 1,5 тис. поляків

Березень-квітень 1947 р.: переселення 12 тис українців з Пряшівщини на Волинь

27 квітня - 28 червня 1947 р.: операція «Вісла»: депортація 152 тис. українців з їхніх етнічних територій у Польщі на північні та західні (колишні німецькі) землі

Повоєнні репресії червоноармійців, які потрапили в полон або дезертирували, так званий «Останній сталінський удар» (15% загальної кількості)

Вересень 1939 -червень 1941рр. Радянська окупація Галичини й Волині. Розстріляно 18 тис. людей. НКВС «ліквідовував», головним чином активістів політичних партій, представників ділової, наукової та творчих еліт, духовенство (з них 9,5 тис. в'язнів під час відступу Червоної армії). Депортації до Сибіру: 320 тис. поляків та українців.

Листопад 1939 - березень 1940 рр. Радянсько-фінська війна:втрати Червоної армії — 48 тис.осіб, кількість загиблих українців не відома

Підсумок

Втрати України в війні - 8 млн

(19% населення УРСР).

Втрати від голоду: 1 млн осіб.

Депортовано загалом: 2,7 млн осіб.

Джерело: інфографіка "доцензурного" "Українського Тижня", нажаль сама інфографіка на сайті УТ викладена в нечитабельному вигляді.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 24

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Коли пишуть "Замість...", мені це не видається правильним.
Якщо ми приймаємо, або активно не протестуємо проти червоних прапорів, ми перед світом визнаємо зверхність червоного російського патронату над Україною. В очах світу ми є такими, що визнаємо їх зверхність над нами.
Не думаю, що публікації спогадів цьому завадять. Це добра справа, але одне іншого не заміняє.

Чому зверхність? Ми не визнаємо зверхність, ми демонструємо ігнор.

Ігнор демонструвати складно.
Картинка виглядає так, що Україна вже червона і населення себе поводить спокійно. Хіба видно на якихось ньюс, що ми надули губки і незадоволені, що хтось танцює по могилах (ні - по ровах) з тілами українців?

Ми пишемо історії. Правдиві. Це - потрібно. Але писати брехливі - легше в десять разів. Гебня потужніша технічно. Наслідком стане те, що ми не будемо почуті ще й виваляні в лайні.
А Ви при тому, ще й заперечуєте інші форми спротиву.

Не знаю, що сказати про зривання... Не засуджуватиму, точно, тих, хто зриватиме. То буде, хоча б знаком, що ми їх не прийняли.
Колись ми на "Текстах" дуже сперечалися про пабіду... Я твердив, що треба не святкувати, а день скорботи запроваджувати. Оті червоні онучі, що зараз вивішуються дуже б пасували до розуміння кривавого людиножерського характеру тих режимів і розуміння, що вони принесли людству. Натомість апологети святкувань хотіли щось видумати оригінальне чи відмінне від московських загарбників. Відсвяткувати гопаком на Хрещатику??? Не можна з шулером грати в карти і видумувати власну контргру. З шулером за стіл - не сідай.
І наші історії - то добре. Але ж ми знаємо, як з'являються "правдиві історії" з іншого боку. Про масове прибивання гвіздками до дерев русскогаварящих і подібні їм. Тому не варто переоцінювати вплив наших "історій", бо програємо м потузі і технологіях. Це - не вихід, не порятунок і не альтернатива. Це - лиш одна соломинка з оберемку необхідних речей. І застановляти загал лише на ній - помилка.

Згоден з попереднім тезісом - з шулером не сідати. Це також для тих , хто вважає , що треба вигравати "у них" технологічно. Ні. Так їх не перемогти. Вони професійні шулери. Тільки правдою. Але ...
-"Правда тільки встигне прокинутися, а брехня вже тричі навколо Землі облетіла" - щось у цьому дусі казав У.Черчіль.

Технології - це не манпуляції, а організованість. Це Ви попали під вплив поняття ошуканських технологій.

Іншими словами - я ПОТРАПИВ під вплив "ошуканської організованості!" Он воно шо! А я-то думаю - шо-ж таке? Ви такі проникливі. А я дійсно дуже простий і легко навіюваний обиватель. Ось Ви - інша річ, одразу бачите - хто і куди "попав".
Навчіть мене, будь ласка як не ПОТРАПЛЯТИ. А заодно повчіть мене що значать різні слова. Бо я до того всього ще й школу не закінчив.

Мені незрозуміла така нервова реакція на мій допис. Що це???
"Ефект Мазура"???
Речення "Це Ви попали під вплив поняття ошуканських технологій" означає те, що я вказую на хибний шлях вбачати під словом "технологія" лише ошуканство і маніпуляції. Крапка.
Якщо Ви знаєте й інші значення (я - знаю), то не вставляйте в текст лише недолуге "ошуканські технології", бо це схоже на те, що мені приписуються образливі речі і смисли, яких я не вкладав. Оте "іншими словами" - лише Ваша ідея, а не мої слова.
Я нікого не вчу, а висловлюю власну думку.
Навіть, якщо Вам надзвичайно сильно хочеться продовження "собачих боїв", я вимушений буду Вам відмовити. Мені це не цікаво. І мені глибоко насцяти на те, що на цей мій допис хтось напише опісля. Я не наймаюся лікарем лікувати нерви чи галюцінації чи чийсь паскудний настрій.
Сподіваюсь, я зрозуміло пояснив.
Вибачаюся перед товариством за специфічні слова, але то був найм'якший (вечірній) варіант.

Повністю згоден з усіма тезами статті

Так, це дуже сильно сказано, що захиститись від русскава міра можно будуючи український світ. Але не лише. Треба його ще й захищати. А то ми уподібнимося до діток, які ліплять чудові пасочки в пісочниці і приходить хуліган і постійно те руйнує.
То тут потрібно зрозуміти, що є певна кількість варіантів: поскаржитись дорослим, встати і дати хуліганові в рило чи й далі бавитись, поки нам (вам) не набридне ті пасочки ліпити і ми з розпачем зрозуміємо, що хєрньою займалися і треба йти сім'ї годувати.
Хочете історіями перемогти - це можливо. Але заполоніть інформпростір, обмежте потоки брехні і так далі.
Ще раз наголошую, щоісторії - справа добра, але не є такою що вповні вирішує проблему. Тому слово "замість" є шкідливим.

Заполоніть свій простір правдивими історіями. Ці історії торкають душу, викликають почутя. вони щирі і правдиві. Вони змінюють свіогляд.Від однієї написаної і поширеної історії толку буде більше ніж вничку зірваних десятка прапорів, яких більшість може і не помітити - висвіли вони чи ні.

Безперечно, мені теж хочеться, щоб ми лише силою Духу ту нечисть вигнали. Однак, скажіть, про ефект від 100 історій, які зваряться на одному сайті, де й так публіка на рівні і порівняйте ефект від десятка червоних ганчірок, сто разів прокрученого на провідних каналах. Відразу, напевне, треба уточнювати про те, якого ефекту ви хочете досягнути... Я веду мову про незалежну Українську Державу.

Ось тому я і розсилаю всім, кому тільки можна, інформацію з цієї статті. Дивись і попаде воно до тих, хто не читає Тексти і УП. Одразу погоджусь, що цього мало. Але хоч щось.

Не вирішує повністю, є таке. Це стратегія непрямих дій розрахована на роки і тому миттєвого результату майже не дає. Однак зривання прапорів це, у рамках Вашої аналогії, показати хуліганові язик у спину. На душі стане приємніше, але проблеми не вирішить абсоютно. До того ж, я згоден з автором, зривання прапорів - це бажаний результат для влади, якій вигідно поглиблювати розкол в країні по ідеологічним питанням.

Згідний, що, може, й схоже на язик в спину. А мені схоже на намагання вдарити хоча б раз, коли тебе б'ють бандою (таке в юності та в армії було у нас за доблесть:)))).
Ні те, ні те не є ефективним і хотілося б масових протестів до побідного: "пам'яті - так, комуно-фашизації - ні"... Але ж, бачте не виходить.
Однак сказати, що замість опиратись фізично, ми будемо лише історії писати - то є хибне.

Чому не варто займатись насильницьким опором написав ще дві тисячи років тому Сунь-Дзи, а з більш свіжого - в підручнику, який перекладає Морнінг. Не варто зосереджуватись на тому, де супротивник явно значно сильніший за тебе, краще знайти його больову точку, де він значно слабший і бити туди. Для цього потрібно писати і поширювати такі історії, підрахувати вартість цих прапорів і цифрами на руках всім показувати, що дороги погані і ветерати ледве ноги тягають тому, що можновладці замість того, щоб вирішувати актуальні питання бавляться в прапоці і показуху.

Думаю, що це не найболючіша точка супротивника:)
На мою думку треба не цим займатися, а рубати чи ховати чи не знаю що робити з нашою ахілесовою п'ятою - розбратом. Далі то є питанням техніки.

Так, розбрат то найголовніше. Але тут, нажаль, я простих рецептів на знаю. :(

Та менше треба нервів демонструвати, а більше говорити і думати про цілі а не про власну корону.

Я не хотів зачипатись за Сунь-Цзи і інших... Він там не один.
Але ж почекайте, щоб перемагати без бою, треба виховати воїнів, створити армію:) Єдину націю, тобто. Ідейних громадян:)
І це під червоними прапорами в суспільстві, що знову дебілізується-русифікується? Це - неможливо. Ми не є і не станемо армією.
Ставити ціль зірвати прапори - не перемогти, це точно. Але - показати, що ми готові опитарись. І - гуртуватись. Через статті і таке інше...
Будем згуртовані - переможемо без бою.
Ненасильницький спротив - це дія, а не бездіяльність (Зікора там фахівець). Круто було б, якби українці, як індуси за сіллю, йшли під дубинки прапори знімати, не відповідаючи нашим беркутам... Але ще не доросли. А як взагалі не опиратимемось, то скоро Історичну Правду з тими історіями закриють. Тоді - що?

Я люблю Грицака чи Мариновича, інтелектуалів з УКУ. Однак, я люблю і завзятих Свободівців. І не знаю, хто з них правий. Якось хилився більше до інтелектуалів:)
А це ось сьогодні подумав, що за певних обставин Грицак чудово читатиме лекції десь у Відні чи в Стокгольмі, як колись грушевські-винниченки, а отой хлопець-свободівець здихатиме в Україні з голоду, як решта українців за часів голодоморів та воєн... І йому складно пояснити, що він має чекати ще кілька поколінь, поки ми в більшості вже точно не зробимося інтелектуалами чи не просякнемо історіями на Історичній правді чи на Текстах...
Не буває так, щоб одні повністю праві, а інші повністю - ні.
Це я не щоб докорити інтелектуалам, бо якісь з них по таборам відмотали будь-здоров...
Але ж де те поєднання зусиль, а не грубе заперечення одне-одного??? Ніхто ж окремо не здобуде України.

>... оли Путін уперше зібрався до Австралії, її екс-прем'єр Пол Кітінг, випереджаючи шквал критики на адресу московського правителя, закликав...

Цікаво, що хтось в Україні цю статтю помітив. Цікаво, що в статті, а візит, здається був відразу після війни Росії з Грузією, говорилося не просто про заслуги Росії, а про те, що агресія сьогоднішньої Росії може бути цим виправдана (!) Тому я напиав, що крім росіян в червоній армії гинули українці і грузини, власне. Бридка стаття була.