Київські розвалини

Інтерактивна карта закинутих будівель Києва

Розбиті вікна, покалічені, але міцні стіни, закутані у традиційний зелений паркан. Декілька секунд стою нерухомо і змушую себе пробратись через поламану огорожу і зайти в середину покинутого особняка в історичному центрі Києва на Подолі.

Над проектом працювали: Марія Роговська, Олександр Оксимець, Влад Герасименко

Тут майже всі внутрішні стіни знесені, вирваний шматками дах. У приміщенні сіро сиро і холодно. Темно. Лише трохи світла пробивається крізь розбиті вікна. Життя покинуло цей будинок. На другому поверсі у віконній проймі сліди від пожежі. Піднятись нагору неможливо — сходи розбиті.

У будинку досить чисто. Немає ні гір сміття, ні порожніх чи розбитих пляшок з-під алкоголю, які є типовими для таких місць. Швидше за все, за будинком доглядають. Але в ньому не хочеться залишатись надовго.

Йду далі, на підлозі валяються обшарпана ковдра і брудна куфайка. Поблизу поліетиленові пакети з недоїдками. Схоже, життя таки жевріє і тут нещодавно хтось заселився.

Через кілька днів я проходила повз будинок знову, але потрапити в середину вже не вдалось. Паркан полагодили і пофарбували, двері вставили і повісили замок.

Банер із оголошенням щодо продажу цієї пам’ятки архітектури 1874—1875 років висить на будинку понад три роки. Телефоную за вказаним номером на банері. Так, за 14 соток триповерхового будинку власник хоче 2,5 млн дол. Він запевнив, що в будівлі проведено технічну реконструкцію, тому там безпечно.

Коли я сказала, що пишу статтю на тему покинутих будинків, чоловік більше не захотів розмовляти, гостро відповівши, «це не ваше діло» і поклав слухавку.

Згодом мою увагу привернув відомий особняк у центрі столиці «Будинок зі зміями». Його теж намагаються продати досить тривалий час.

Це унікальний будинок початку XX століття у стилі європейського модерну в центрі Києва. Будівля має статус пам’ятки архітектури та монументального мистецтва місцевого значення. Я зателефонувала за номером, вказаним на банері будинку.

Ціна цього будинку — 4 мільйони доларів. Під час розмови чоловік запевнив, що він є безпосереднім власником. Площа будинку становить 2000 квадратних метрів.

«Жити в цьому будинку не можна. Це офісне приміщення. Але перебувати там безпечно — все укріплено. Там на сьогодні живе наша охорона. Оскільки боїмось, щоб будинок підпалили або зруйнували. Тому поставили туди серйозну охорону. І там постійно живе шестеро людей.  Вода, світло, опалення в будинку є. Якщо для комерційних цілей, то потрібно робити капітальний ремонт», — розповів чоловік, який не представився, але назвався власником будинку.

А охороняти є від кого. Власники захищають свою нерухомість у першу чергу від безхатьків. Бо найстрашніша хвороба таких будинків — пожежі, які влаштовують безпритульні при спробі зігрітись. Друга загроза — скарбошукачі, які розбивають печі чи інші місця, в яких можна знайти щось цінне. Третя — злодії, які знімають будь-які мармурові підвіконня, віконні ручки чи полюють на інші дорогоцінні деталі. Тому власники замуровують вхідні двері, вікна, ставлять ґрати та міцні замки, щоб уникнути непроханих гостей.

Умовно покинуті будинки можна поділити на три групи. Перша — занедбані чи аварійні пам’ятки архітектури, друга — довгобуди та об’єкти нерозпочатого будівництва, третя — покинуті заводи та промзони.

Вдихнути життя

В Європі та США на базі покинутих будівель створють арт-кластери, соціальні центри, концертні зали. Навіть промзони перетворють у житлові.

Наприклад, дуже відомі так звані лофти. Це житло, переоснащене із приміщення закинутої заводу чи фабрики в житлове.

У США вони з’явились ще у 40—60 роках минулого століття. Так, Вікіпедія подає, що серед найвідоміших лофтів того часу була арт-студія Енді Воргола «Фабрика» на Мангетені.

Згодом лофти стали поширеними у Німеччині. У таких мануфактурах досить часто селились художники, яких приваблювала низька орендна плата і просторість приміщення. Таким чином, вторинно використовували будівлю та створювали бюджетне житло. Часто такі богемні квартали могли стати і дорогими.

В Україні переоформлення нежитлових приміщень в житлові не до кінця регулюється законом. Одна з проблем — цільове призначення земельної ділянки, на якій розташований завод. Інша — як правило, заводи розміщені на землі промислового призначення, яка, на думку законотворців, недостатньо екологічно чиста для життя людини.

Та це право людини самостійно визначати, жити їй в екологічно чистому районі чи колишньому промисловому, і усі законодавчі обмеження на створення лофтів потрібно зняти.

Утім, за словами експертів, будівлю можна переоформити в житлову традиційним українським способом — через непрозорі схеми і суди. Часу і зусиль це забирає багато, тому богемне життя на колишніх заводах забуяє нескоро.

Port creative hub у Києві на Подолі — один із прикладів успішного повернення до життя закинутих будівель.

Тепер тут проводять виставки, лекції, майстер-класи, кінопокази тощо. Port працює з 2015 року і розміщений в індустріальній будівлі 1960-х років. За радянських часів тут був склад Українського річкового порту, де зберігали їжу і напої для пасажирів.

Менеджер культурних проектів, експерт з сучасного мистецтва Катя Тейлор поділилась своїм досвідом курування:

«Ревіталізація (тобто повернення до життя закинутих будинків) — це завжди проект з історією, яку потрібно пожвавити, зберегти і враховувати її специфіку.

Процес оновлення передбачає два етапи: по-перше, потрібно відремонтувати стару індустріальну будівлю. Вже піля цього — розробити таку програму, яка буде цікава людям. Багато що залежить від того, в якому стані і на яких умовах дісталась будівля, де вона розташована, яка її площа, у що ви хочете її перетворити. У нашому випадку складність — це оренда. Ми постійно стикаємося з бюрократичною тяганиною. Та запорука успіху кожного такого проекту — коли їх багато».

«Міська влада має давати закинуті будівлі, які перебувають у них на балансі, в довгострокову і безкоштовну оренду під культурні проекти. У стінах колишніх заводів і фабрик можуть народитися нові галереї, музеї, майстерні, шоу-руми та простори для спільної роботи», — продовжує Катя Тейлор.

Будь-який будинок придатний для ревіталізації, якщо, звичайно, не отримав статусу «під знесення». Навіть у центрі Києва таких будинків безліч, деякі з них є культурною або архітектурною пам'яткою. Щось у приватних руках, щось на балансі міста або держави. Інвестори мислять вигодою. Для них краще, щоб будівля згнила, тоді вона втратить статус пам’ятки, його можна буде знести і побудувати 30-поверховий будинок.

Ті, що на балансі у міста чи якогось держоргану, просто стоять, тому що немає грошей на реконструкцію. Вкрай важливо зрозуміти, що ніде в світі нічого не змінювалося, тому що там хороший уряд. Все змінювалося завдяки активним людям.

Архітектор Станіслав Дьомін розповів, що також займається проектами відновлення будинків, але поки на папері. Деякий час архітектор шукав по Києву покинуті об’єкти, яким можна дати «нове життя». Але часто натикався на одну і ту ж проблему — важко отримати право власності на неї. Та й загалом знайти кінцевого власника.

Цікава історія невдалої проби вдихнути життя у «Пивзавод Ріхтера» (радянська назва — «Київський завод солодових екстрактів») на вул. Кирилівській, 35. Цю будівлю вважають унікальним об’єктом культурної спадщини, яка має архітектурну, історичну, наукову та мистецьку цінність.

У 2012 році відомий український доларовий мільйонер, колекціонер Ігор Воронов хотів у цьому приміщенні зробити музей. Бізнесмен планував експозиціонувати там свою приватну колекцію скульптури і живопису, в якій є роботи відомих митців, зокрема Ростислава Архипенка та Олександра Родченка.

Але з’ясувалось, що будівля в дуже поганому технічному стані. Хоча ззовні виглядає добре. У підвалах дуже довго стояла вода. З’явився чорний грибок, який ніяк вивести. Тобто будівлю потрібно зносити. Притому, що будинок уже укріпляли і фасад висить на тих конструкціях 1980-х років.

«Знести і побудувати такий же буде дешевше. Там було багато технологічних помилок з експлуатації. Наприклад, невідповідною фарбою пофарбували фасад, від чого шар цегли набрав води й потріскався. Також раніше горіли верхні поверхи, горище та дах. У результаті пошкоджень всередину будівлі протікала вода.

Звідки дані

11 запитів ми розіслали, щоб зібрати базу даних покинутих архітектурних об’єктів. Десять у столичні РДА та один у департамент містобудування та архітектури КМДА. Також скористались даними порталу «Доступ до правди».

Якщо Ви знаєте аварійний будинок, який відсутній у нашій базі, повідомте нам через гугл-форму: bit.ly/kyiv-rozvalyny-form