Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці



XLІV. Великий Похід

  • 1187 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/03/2013Дата публікації

XLIV

Великий Похід

Тож караван прочан вирушив у дорогу точно у призначений час. За півтора кілометра від Чарльзтауна є маленький струмок, і, перетнувши його, людина заходить до Фольскруста, або ж у Трансвааль. На прикордонних воротах був невеличкий патруль кінних поліцейських. Я підійшов до них, залишивши "армії" інструкції переходити, коли я подам їй сигнал. Але ще поки я говорив із поліцією, прочани раптово рушили й перейшли через кордон. Поліція оточила їх, але наплив натовпу було непросто контролювати. Поліція не збиралася нас заарештовувати. Я умиротворив прочан і розставив їх рівними рядами. Через кілька хвилин усе владналось і почався похід углиб Трансваалю.

За два дні до цього європейці Фольксруста провели збори, на яких висували всілякі погрози індійцям. Дехто казав, що стрілятиме в індійців, якщо ті ввійдуть у Трансвааль. Містер Калленбах прийшов на ці збори, щоб урезонити європейців, але ті не були готові його вислухати. Насправді дехто з них навіть устав, щоб на нього напасти. Містер Калленбах – спортсмен, він тренувався під керівництвом Сандова, і його було непросто залякати. Один європеєць викликав його на дуель. Містер Калленбах відповів:

- Оскільки я прийняв релігію миру, я не можу прийняти виклик. Нехай той, хто хоче, вийде і зробить зі мною найгірше. Але я продовжуватиму заявляти своє право бути вислуханим на цих зборах. Ви публічно запросили сюди всіх європейців, і я тут, аби вас повідомити, що не всі європейці готові, як ви, застосувати насильство щодо невинних людей. Є один європеєць, яких хотів би повідомити вас, що звинувачення, які ви висуваєте проти індійців, хибні. Індійці не хочуть того, що ви їм приписуєте. Індійці не збираться кинути виклик вашій позиції правителів. Вони не бажають воювати з вами чи переповнити країну. Вони просто-на-просто домагаються справедливості. Вони збираються ввійти у Трансвааль не з метою тут поселитись, а тільки для ефективного протесту проти несправедливого податку, який було на них накладено. Вони – сміливі люди. Вони не завдадуть шкоди ані вам, ані вашому майну, вони не битимуться з вами, але вони ввійдуть у Трансвааль, не зважаючи навіть на вашу стрілянину. Це не ті люди, які здадуться й відступлять через страх перед вашими кулями чи вашими списами. Вони збираються розтопити, і я знаю, що вони розтоплять ваші серця, страждаючи самі. Це – все, що я маю сказати. Я висловився і вважаю, що цим послужив вам. Знайте і вбережіть себе від учинення кривди.

З цими словами містер Калленбах знову зайняв своє місце. Публіка була досить-таки присоромлена. Боксер, який викликав раніше містера Калленбаха на двобій, став його другом.

Ми чули про ці збори й були готові до будь-якої шкоди з боку європейців Фольскруста. Можливо, велика кількість поліцейських, які зібралися на кордоні, були там із метою стримати їх. В будь-якому разі, наша процесія мирно пройшла крізь містечко. Я не пригадую, щоб хоч один європеєць спробував бодай насміхатися з нас. Усі вийшли надвір, щоб стати свідками цього небаченого видовища, а в очах декого з них була навіть дружність.

У перший день ми мали зупинитися на ніч у Палфорді, приблизно за тринадцять кілометрів від Фольксруста, й ми дійшли до цього місця близько п’ятої по обіді. Прочани з’їли свій пайок хліба й цукру і простяглися під відкритим небом. Дехто розмовляв, а інші співали бгаджани. Деякі з жінок були геть виснажені переходом. Вони насмілилися нести своїх дітей на руках, але не могли йти далі. Тому я, як і застерігав попередньо, залишив їх жити у доброго індійського торговця, який пообіцяв послати їх на Ферму імені Толстого, якщо нам дозволять туди дійти, або додому, якщо нас заарештують.

Із наближенням ночі всі шуми стихли і я готувався до сну, коли почув кроки. Я побачив європейця, який підходив із ліхтарем в руці. Я зрозумів, що це значить, але мені не треба було готуватися. Поліцейський сказав:

- У мене є ордер на ваш арешт. Я хочу вас заарештувати.

- Коли? – запитав я.

- Негайно.

- Куди ви мене заберете?

- Зараз до найближчої залізничної станції, а коли буде поїзд – до Фольскруста.

- Я піду з вами, нікого не повідомивши, але залишу деякі інструкції одному зі своїх співробітників.

- Можете зробити це.

Я розбудив П.К.Наіду, який спав біля мене. Я повідомив його про свій арешт і попросив не будити прочан до ранку. На світанку вони повинні нормально піти далі. Хода почнеться вдосвіта, а коли настане час зупинитись і отримати пайку, він повинен повідомити їм новину про мій арешт. Тим часом він може повідомляти будь-кого, хто про мене питатиме. Якщо прочан заарештовуватимуть, вони повинні дозволяти себе заарештувати. В іншому разі вони повинні продовжувати похід за програмою. Наіду не боявся. Я також сказав йому, що робити в разі, якщо заарештують його. Містер Калленбах тоді також був у Фольскрусті.

Я пішов із поліцейським, і наступного ранку ми сіли на поїзд до Фольскруста. Я постав перед судом у Фольксрусті, але прокурор сам попросив перенести слухання на 14-те, оскільки він не був готовий із доказами. Відповідно, справу відклали. Я попросив, щоб мене випустили під заставу, оскільки я відповідав за понад 2000 чоловіків, 122 жінок і 50 дітей, яких я хотів би за час, на який відкладено слухання, доправити до місця їхнього призначення. Прокурор виступив проти. Але суддя нічого не міг зробити, оскільки кожному в’язню, якого не звинувачено у злочині, за законом дозволено внести заставу, яка б гарантувала його появу перед судом, і мене не могли позбавити цього права. Тому він випустив мене під заставу в 50 фунтів. Містер Калленбах підготував для мене машину й одразу повіз мене, щоб я знову приєднався до тих, що "вторглися". З нами захотів поїхати спеціальний кореспондент газети The Transvaal Leader. Ми взяли його в машину, й він опублікував тоді яскравий опис справи, мандрівки, зустрічі з прочанами, які з ентузіазмом прийняли мене й нетямилися від радості. Містер Калленбах одразу повернувся до Фольксруста, оскільки він мав дбати про індійців, що зупинились у Чарльзтауні, а також про новоприбулих.

Ми продовжили ходу, але уряду не підходило, щоб я лишався на свободі. Тому 8-го мене знову заарештували в Стендертоні. Стендертон – порівняно більше місце. В тому, як мене тут заарештували, було щось доволі дивне. Я роздавав хліб прочанам. Індійські торговці у Стендертоні подарували нам кілька банок мармеладу, й тому роздача пайок забрала довше, ніж зазвичай. Суддя тим часом підійшов і став біля мене. Він закінчив, поки не завершиться роздача пайок, а тоді відкликав мене набік. Я знав цього пана і подумав, що, можливо, він хоче зі мною поговорити. Він засміявся і сказав:

- Ви мій в’язень.

- Здається, мене підвищили в рангу, – сказав я, – раз моїм арештом займаються судді, а не прості поліцейські. Але ви судитимете мене прямо зараз.

- Йдіть зі мною, – відповів суддя, – суди досі проводять засідання.

Я попросив прочан продовжувати ходу, а тоді пішов із суддею. Як тільки я дістався до приміщення суду, то дізнався, що декого з моїх співробітників також заарештували. Їх там було п’ятеро: П.К.Наіду, Біхарілал Махарадж, Рамнараян Сінха, Рагху Нарасу та Рахімхан.

Я відразу постав перед судом і попросив, щоб слухання перенесли, а мене випустили під заставу на тих самих підставах, що й у Фольксрусті. Тут теж проти мого клопотання категорично виступив прокурор, і тут теж мене відпустили під власну заставу в 50 фунтів, а справу було перенесено на 21-ше. Індійські торговці підготували для мене віз, і я знову приєднався до прочан, не встигли вони пройти й п’яти кілометрів. Прочани думали, та й я думав, що тепер, можливо, ми дійдемо до Ферми імені Толстого. Проте сталося не так. Втім, немало значило вже те, що люди, які "вторглися", звикли до моїх арештів. Ті п’ятеро співробітників залишились у тюрмі.

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!