Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці



XXXVIII. Порушення обіцянки

  • 1860 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/03/2013Дата публікації

XXXVIII

Порушення обіцянки

Проводячи боротьбу у формі сатьяграхи, індійці дуже уважно ставилися до того, щоб не робити жодного кроку, не передбаченого їхніми принципами, й вони завжди пам’ятали, що їм жодним чином не слід неналежно користуватися перевагою над урядом. Наприклад, оскільки застосування Чорного акту обмежувалось індійцями у Трансваалі, до участі в боротьбі допускалися тільки трансваальські індійці. Не тільки не було спроб завербувати учасників із Наталю, Капської Колонії і т.д., але й на пропозиції з-поза Трансваалю відповідали ввічливою відмовою. Боротьба також була обмежена скасуванням Акту, про який ішлося. Цього обмеження не розуміли ані європейці, ані індійці. На ранніх стадіях індійці час від часу просили включити до боротьби також інші кривди, крім Чорного акту. Я терпляче пояснював їм, що таке розширення було б відходом від істини, про що не можна навіть помислити в русі, який стверджує, що дотримується істини й виключно істини. В чистій боротьбі борці нізащо не вийдуть за межі, визначені, коли боротьба поалася, навіть якщо їхні сили в ході боротьби зросли, а з іншого боку, вони не можуть відмовитися від своєї мети, якщо виявлять, що їхні сили тануть. Цього подвійного принципу в Південній Африці повністю дотримувалися. Сила спільноти, на яку ми розраховували при визначенні своєї цілі на початку боротьби, не відповідала нашим очікуванням, як ми вже бачили – але та жменька сатьяграхі, яка залишилася, трималася за своє. Така боротьба самотужки перед лицем труднощів була відносно легкою – але було значно важче й вимагало більшого самообмеження не збільшувати свої цілі, отримавши значне підкріплення. В Південній Африці перед нами часто поставали такі спокуси, але я можу категорично заявити, що ми не піддалися їм у жодному випадку. Й тому я часто казав, що у сатьяграхі є одна-єдина мета, від якої він не може відступити й поза яку не може просуватися, яка, власне, не може бути ані збільшена, ані зменшена. Світ учиться застосовувати до людини ті самі стандарти, які та застосовує до себе. Коли уряд побачив, що сатьяграхі заявляють про дотримання цих точних принципів, він почав судити про поведінку сатьяграхі у світлі цих принципів, хоча сам, вочевидь, не дотримувався взагалі жодного принципу, й кілька разів звинувачував сатьяграхі у порушенні своїх принципів. Навіть для дитини очевидно, що в разі, коли після Чорного акту приймається нове антиіндійське законодавство, його треба включати до програми сатьяграхи. Але коли було введено нові обмеження на імміграцію індійців, і це зробило необхідним розширення нашої програми, то уряд висунув нам цілком незаслужене звинуваення в тому, що ми підняли нові питання. Якщо на новоприбулих індійців встановлено нові обмеження, ми повинні мати право вербувати їх для руху, й тому в Трансвааль в’їхали Сорабджі та інші, як ми вже бачили. Уряд ніяк не міг цього стерпіти, але я без труднощів переконав безсторонніх людей у правомірності цього кроку. Ще одна така нагода постала після відбуття Гокхале. Гокхале вважав, що впродовж року буде знято податок у 3 фунти, й необхідний законопроект буде внесено під час наступної сесії парламенту Союзу. Натомість, генерал Смутс зі свого крісла в Будинку Зборів сказав, що оскільки європейці в Наталі виступили проти скасування цього податку, уряд Союзу не може подати законопроект, спрямований на його зняття – чого насправді не було. Самі члени з Наталю нічого не могли зробити в органі, в якому було представлено всі чотири колонії. Крім того, генералу Смутсу треба було внести необхідний Акт до Зборів від імені Кабінету, а потім залишити цей захід на його долю. Але він не зробив нічого подібного й надав нам довгоочікувану нагоду включити цей злощасний побор як ще одну справу, за яку ведеться "війна". Для цього було дві причини. По-перше, якщо в ході боротьби уряд зробив убіцянку, а потім відмовився від неї – природно, що програма розшириться і включить також і таку відмову, а по-друге, порушення обіцянки, зробленої такому представнику Індії, як Гокхале, було не тільки особистою образою його, а й образою цілої Індії, і як таке, не могло бути сприйняте мовчки. Якби була тільки одна причина, а саме тільки перша – то сатьяграхі, в тому випадку, якби вони не почувалися в змозі взятися за це завдання, можна було б пробачити, якби вони не розпочали сатьяграху проти податку в 3 фунти. Але було неможливо стерпіти образу батьківщини, й тому ми відчували, що сатьяграхі зобов’язані включити до своєї програми податок у 3 фунта, а коли цей податок було включено таким чином у межі боротьби, зв’язані контрактами індійці мали нагоду взяти в ній участь. Читач повинен зауважити, що досі цей клас залишався поза конфліктом. Ця нова орієнтація нашої політики, з одного боку, збільшила тягар нашої відповідальності, а з іншого, відкрила нове поле для вербування до нашої "армії".

Досі сатьяграха серед зв’язаних контрактом індійців навіть не згадувалася, тим більше вони не знали, як узяти в ній участь. Будучи неграмотними, вони не могли читати Indian Opinion або інші газети. Але я виявив, що ці бідолахи ретельно стежли за боротьбою й розуміли рух, а деякі жалкували, що не можуть до нього приєднатися. Проте коли міністри Союзу порушили свою обіцянку, а скасування податку в 3 фунти також було включено до нашої програми, я зовсім не знав, хто з них візьме участь у боротьбі.

Я написав Гокхале про порушення обіцянки, і йому було дуже боляче чути про це. Я попросив його не переживати й запевнив, що ми боротимемося до смерті за те, щоб вирвати скасування цього податку з рук уряду Трансваалю, який цього не бажає. Втім, від ідеї про моє повернення в Індію впродовж року треба було відмовитися, й неможливо було сказати, коли я зможу поїхати. Гокхале був людиною чисел. Він попросив мене повідомити йому максимальну та мінімальну чисельність нашої мирної армії, а також імена бійців. Наскільки я зараз пригадую, я назвав 65 або 66 імен за умови найвищої та 16 за умови найнижчої кількості, а також інформував Гокхале, що я не чекаю на матеріальну допомогу з Індії для такої малої кількості. Я благав його не боятись і не напружувати надміру свої фізичні ресурси. Я дізнався з газет та з інших джерел, що після повернення Гокхале до Бомбею з Південної Африки його звинуватили у слабкості тощо. Тому я хотів, щоб Гокхале на намагався збирати для нас кошти в Індії. Але його сувора відповідь була така:

- Ми в Індії маємо певне уявлення про свій обов’язок так само, як ви в Південній Африці розумієте свої зобов’язання. Ми не дозволимо вам казати нам, що нам належить або не належить робити. Я хотів тільки дізнатися про становище у Південній Африці, а не питав у вас порад щодо того, що робити нам.

Я зрозумів, що мав на увазі Гокхале, й більше ніколи не казав і не писав йому нічого з цього питання. В тому самому листі він дав мені розраду й застереження. Він боявся, що з огляду на порушення обіцянки наша боротьба буде тривалою, й сумнівався, як довго жменька людей зможе продовжувати вести бій з переважною грубою силою уряду Союзу. Ми в Південній Африці взялися за приготування. В кампанії, що мала початися, не можна було сидіти склавши руки. Ми усвідомили, що нас посадять у тюрму на довгі терміни. Ми вирішили закрити ферму імені Толстого. Деякі родини повернулися додому після того, як їхніх годувальників випустили з тюрми. Решта переважно були з Фенікса, який через це обрали як майбутню оперативну базу сатьяграхі. Ще однією причиною того, що ми надали перевагу Фенсіксу, було те, що якщо до боротьби проти податку в 3 фунти приєднаються зв’язані контрактами працівники, то буде зручніше зустріти їх із якогось місця в Наталі.

Ще поки ми здійснювали приготування для відновлення боротьби, виникла нова кривда, яка дала нагоду зробити свій внесок у боротьбу навіть жінкам. Деякі сміливі жінки вже пропонували свою участь, і коли сатьяграхі йшли в тюрму за торгівлю на вулиці без ліцензії, їхні дружини виражали бажання піти слідом. Але тоді ми вважали, що негоже посилати жінок у тюрму на чужій землі. Здавалося, що нема достатніх причин, щоб послати їх на лінію вогню, і я, зі свого боку, не міг набратися достатньої мужності, щоб відправити їх на фронт. Ще одним аргументом було те, що ми принизили б свою чоловічу гідність, пожертвувавши своїми жінками в опорі закону, який було спрямовано тільки проти чоловіків. Але тепер сталася подія, яка включала в себе особливий напад на жінок, і тому через неї в наших серцях не лишилося сумнівів щодо того, чи належить ними жертвувати.

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!