Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці



XXXVІІ. Тур Гокхале (закінчення)

  • 1815 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/03/2013Дата публікації

XXXVII

Тур Гокхале

(Закінчення)

Після Йоганнесбурга Гокхале відвідав Наталь, а потім поїхав до Преторії, де уряд Союзу поселив його у готелі “Трансвааль”. Тут він мав зустрітись із міністрами уряду, включно з генералом Ботою та генералом Смутсом. Я зазвичай повідомляв Гокхале про всі справи, заплановані на день, рано вранці або, якщо він бажав, попереднього вечора. Ми дійшли висновку, що мені не слід іти з Гокхале й навіть пропонувати йти з ним. Моя присутність створила б свого роду бар’єр між Гокхале та міністрами, які не змогли б беззастережно висловлювати свої погляди про те, що вони вважали помилками місцевих індійців, включно з моїми. Крім того, вони б не могли з легким серцем робити жодних тверджень про майбутню політику, якщо хотіли зробити такі твердження. Оскільки Гокхале з усіх цих причин повинен був іти сам, це значно збільшувало тягар його відповідальності. Що треба було робити, якщо Гокхале ненавмисне припуститься якоїсь фактичної помилки чи якщо не матиме що сказати з приводу якогось факту, про якй спершу йому не було повідомлено, але який тепер перед ним вперше викладуть міністри, або якщо його закличуть прийняти якусь угоду від імені індійців за відсутності жодного з їхніх відповідальних лідерів? Але Гокхале одразу розв’язав ці труднощі. Він попросив мене підготувати короткий історичний виклад становища індійців до сьогодні, а також письмово викласти, як далеко вони готові піти. Й Гокхале сказав, що він визнає своє незнання, якщо під час зустрічі випливе будь-що, що не входить до цього "зведення", і припинив турбуватися. Тепер мені лишилося тільки підготувати виклад, а йому – прочитати його. Втім, я не міг розповісти про деталі історії індійців у чотирьох колоніях за період у 18 років менш ніж на десяти чи двадцяти сторінках, а у Гокхале майже не лишалося часу проглянути їх. Крім того, після прочитання документу буде багато запитань, які він захоче нам поставити. Але Гокхале мав нескінченну здатність приймати труднощі, а також винятково гостру пам’ять. Він сам не спав цілу ніч і не давав іншим, повністю просвітився з кожного питання, а також іще раз пройшовся по всьому, щоб переконатися, що він усе правильно зрозумів. Нарешті він був задоволений. Що ж до мене, я ніколи не боявся.

Зустріч Гокхале з міністрами тривала близько двох годин, а повернувшись, він сказав:

- Через рік вам треба повернутися в Індію. Все влаштовано. Чорний акт буде скасовано. З закону про еміграцію буде знято расові обмеження. Податок у 3 фунти буде скасовано.

- Я дуже в цьому сумніваюся, – відповів я. – Ви не знаєте міністрів так, як я. Будучи й сам оптимістом, я в захваті від вашого оптимізму, але оскільки я часто зазнавав розчарувань, то я не плекаю в цьому питанні таких надій, як ви. Але я також і не боюся. Мені досить того, що ви отримали з міністрів ці зобов’язання. Мій обов’язок – боротися лише в тому, де це необхідно, і продемонструвати, що наша боротьба – праведна. Обіцянка, яку вам дали, служитиме доказом справедливості наших вимог і примножить наш бойовий дух, якщо взагалі дійде до бою. Але я не думаю, що зможу повернутися в Індію через рік, а доти ще багато індійців піде в тюрму.

Гокхале сказав:

- Те, що я сказав вам, повинно відбутися. Генерал Бота обіцяв мені, що Чорний акт буде відкликано, а податок у 3 фунти – скасовано. Ви повинні повернутися в Індію за рік, і я не прийму жодних ваших відмовок.

Під час візиту до Наталю Гокхале зустрівся з багатьма європейцями в Дурбані, Марітцбургу та інших місцях. Він також побачив діамантові копальні в Кімберлі, де, які і в Дурбані, комітети з прийому організували публічні обіди, на яких були присутні багато європейців. Тож, завоювавши серця як індійців, так і європейців, Гокхале 17 листопада 1912 року поїхав з Південної Африки. За його бажанням, ми з містером Калленбахом супроводжували його аж до Занзибару. На пароплаві ми домовилися про належну їжу для нього. По дорозі назад в Індію його вітали оваціями в затоці Дельгоа, в Іньямбане, Занзибарі та інших портах.

На пароплаві ми обмежили свої розмови Індією та своїм обов’язком перед батьківщиною. Кожне слово Гокхале сяяло його м’якістю, правдивістю та патріотизмом. Я зауважив, що навіть навіть в іграх, у які ми грали на борту пароплава, у Гокхале були патріотичні мотиви, а не бажання розважитися, а висока якість і тут була його ціллю.

На пароплаві ми мали багато часу, щоб наговоритися досхочу. В цих розмовах Гокхале готував мене до Індії. Він аналізував для мене характери всіх лідерів в Індії, і його аналіз був настільки точним, що я практично не помітив різниці між оцінкою Гокхале та моїм власним досвідом спілкування з ними.

У мене є багато священних спогадів, пов’язаних із туром Гокхале в Південній Африці, які можна було б викласти тут. Але я повинен з неохотою стримувати своє перо, оскільки вони не стосуються історії сатьяграхи. Прощання в Занзибарі було для нас із Калленбахом глибоко болючим, але пам’ятаючи, що зрештою найближчі стосунки між смертними людьми закінчуються, ми якось примирились і сподівалися, що пророцтво Гокхале збудеться й обоє ми зможемо за рік поїхати в Індію. Але цього не судилося.

Втім, візит Гокхале в Південну Африку зміцнив нашу рішучість, а наслідки та важливість його туру ми зрозуміли краще, коли боротьба поновилася в активній формі. Якби Гокхале не приїхав в Південну Африку, якби він не зустрівся з міністрами Союзу, то скасування податку в 3 фунти не могло б стати частиною нашої програми.

Якби боротьба у формі сатьяграхи завершилась із відкликанням Чорного акту, то знадобилася б нова боротьба проти податку у 3 фунти, і в індійців не тільки почалися б нескінченні проблеми, але й було б сумнівним, чи були б вони готові розпочати так скоро нову виснажливу кампанію. Обов’язком вільних індійців було добитися скасування цього податку. Всі конституційні засоби для цього було застосовано, але безуспішно. Податок постійно платився ще з 1895 року. Але коли неподобство, яким би кричущим воно не було, триває довгий час, то люди звикають до нього, і стає важко підняти у них почуття обов’язку опиратися йому, й не менш важко переконати світ, що це взагалі неподобство. Зобов’язання, яке міністри дали Гокхале, розчистило шлях для борців-сатьяграхі. Уряд повинен скасувати цей податок за умовами своєї обіцянки, а якщо він цього не зробить, то порушення слова стане дуже переконливою причиною для продовження боротьби. Й саме так і сталося. Уряд не тільки не скасував податку впродовж року, але й прямо оголосив, що його взагалі не може бути скасовано.

Тож тур Гокхале не тільки допоміг нам зробити податок у 3 фунти однією з мішеней нашої сатьяграхи, але й призвів до того, що його визнали як особливий авторитет з південно-африканського питання. Тепер його погляди на Південну Африку мали більшу вагу, завдяки його особистому знанню індійців у Південній Африці, й він сам зрозумів і зміг пояснити Індії, яких заходів слід вжити батьківщині. Коли боротьба поновилася, Індія надала фондам сатьяграхи значну допомогу, а лорд Гардінж надихнув сатьяграхі, висловивши їм свою "глибоку та гарячу" симпатію (грудень 1913 року). Панове Ендрюс і Пірсон приїхали з Індії в Південну Африку. Все це було б неможливим без місії Гокхале.

Порушення обіцянки міністрів та наслідки цього стануть предметом наступного розділу.

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!