Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці



XIX. Indian Opinion

  • 1752 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/03/2013Дата публікації

XIX

Indian Opinion

Я маю на меті ознайомити читача з усіма видами зброї – як внутрішніми, так і зовнішніми – які було використано у сатьяграсі, й тому тепер представляю йому Indian Opinion, тижневик, який виходить у Південній Африці по сьогоднішній день. Заслуга заснування першої друкарні в Південній Африці, власниками якої були б індійці, належить панові з Гуджараті, шрі Маданджиту В’явахаріку. Покерувавши друкарнею кілька років попри труднощі, він подумав про створення також і газети. Він порадився з покійним шрі Мансухлалом Назаром і зі мною. Газета видавалась із Дурбану. Шрі Мансухлал Назар добровільно взявся бути безкоштовним редактором. Від самого початку газета друкувалась у збиток. Нарешті ми вирішили купити ферму, оселити всіх співробітників, які повинні утворити свого роду спілку, на ній та видавати газету з ферми. Ферма, обрана для цієї мети, розташована на гарному пагорбі у двадцяти кілометрах від Дурбану. Найближча залізнична станція перебуває на відстані п’яти кілометрів від ферми й називається Фенікс. Газета називалась і називається Indian Opinion – “Індійський погляд”. Раніше її видавали англійською, гуджараті, гінді й тамільською. Але відділи гінді й тамільською було зрештою [скасовано], оскільки тягар, який вони на нас накладали, здавався надмірним, ми не могли знайти авторів, котрі писали тамільською та гінді, які б оселилися на фермі, й не могли перевіряти їхню роботу. Тож на час, коли почалася боротьба у формі сатьяграхи, газета друкувалась англійською та гуджараті. Серед поселенців на фермі були вихідці з Гуджарату, півночі Індії й таміли, а також англійці. Після передчасної смерті Мансухлала Назара редактором на його місце прийшов один англійський друг, Герберт Кітчін. Посаду редактора тривалий час обіймав містер Генрі С.Л. Полак, а під час нашого ув’язнення покійний преподобний Джозеф Доук також працював редактором. За допомогою цієї газети у нас дуже добре виходило поширювати новини тижня серед спільноти. Англійський відділ інформував про рух тих індійців, які не знали гуджараті, а для англійців в Індії, Англії та Південній Африці Indian Opinion слугувала тижневим інформаційним бюлетенем. Я вважаю, що рух, який покладається передусім на внутрішню силу, можна проводити й без газети, але з мого досвіду також випливає, що ми не змогли б, мабуть, ані поширити ідеї серед місцевої індійської спільноти, ані повідомляти індійців по всьому світу про хід подій у Південній Африці у будь-який інший спосіб із тією ж легкістю й успіхом, як через Indian Opinion, яка, таким чином, поза всяким сумнівом була надзвичайно корисною та потужною зброєю в нашій боротьбі.

Зі зміною спільноти в ході та внаслідок боротьби змінювалася й Indian Opinion. На початку ми приймали до неї рекламу, а також виконувати у друкарні роботу на замовлення. Я помітив, що декого з наших найкращих людей доводилося виділяти для роботи такого роду. Якщо ми отримували рекламу для друку, то були постійні труднощі з рішеннями про те, яку приймати, а від якої відмовлятися. Крім того, можна бажати відмовитися від небажаної реклами, але бути змушеними прийняти її, скажімо, тому що рекламодавець – чільний член спільноти й може образитися, якщо від його реклами відмовитися. Деяких добрих робітників треба було виділяти для обговорення умов і збирання заборгованостей з рекламодавців, не кажучи вже про лестощі, що їх рекламодавці вимагали як належного. Більш того, нас приваблював той погляд, що якщо газета друкується не з метою прибутку, а виключно з метою служіння, то це служіння не слід нав’язувати спільноті силою, а слід здійснювати його лише якщо спільнота цього бажає. А найвиразнішій доказ такого бажання виявився б у тому, що члени спільноти передплатили б її в достатній кількості для самоокупності газети. Нарешті, нам здавалося, що з усіх поглядів було б краще для всіх, щоб ми підійшли до спільноти загалом і пояснили їй обов’язок підтримувати вихід її газети, а не спонукати кількох торговців розміщувати свою рекламу у нас в ім’я служіння. На цих підставах ми припинили друкувати в газеті рекламу з тим чудовим результатом, що люди, які спершу були зайняті у відділі реклами, тепер могли присвячувати свою роботу покращенню газети. Спільнота одразу зрозуміла, що Indian Opinion належить їй, а також усвідомила відповідальність за підтримання газети, що з цього випливає. Працівники позбулися будь-якої тривоги з даного приводу. Тепер їхньою єдиною турботою стало робити все для газети, поки цього хотіла спільнота, й вони не тільки не соромилися попросити будь-якого індійця передплатити Indian Opinion, але й вважали це своїм обов’язком. У вазі та характері газети відбулася зміна, й вона стала силою, з якою треба було рахуватися. Кількість передплатників, яка зазвичай коливалася від тисячі двохсот до тисячі п’ятисот, щодня зростала. Обсяг передплати треба було збільшувати, та все ж, коли боротьба перебувала у своїй найвищій стадії, у газети було 3500 передплатників. Кількість індійців у Південній Африці, які були здатні читати Indian Opinion, становила щонайбільше 20000, а отже наклад у понад три тисячі примірників можна вважати цілком задовільним. Спільнота зробила газету власною до такої міри, що якщо її примірники не доїжджали до Йоганнесбурга у визначений час, мене завалювали скаргами з цього приводу. Зазвичай газета діставалася до Йоганнесбурга в неділю вранці. Я знаю багатьох людей, які після отримання газети першим ділом від початку до кінця читали відділ мовою гуджараті. Один з людей у гурті читав її, а решта збиралися навколо нього і слухали. Не всі, хто хотів читати газету, могли собі дозволити передплатити її самі, й тому дехто скидався на передплату.

Водночас із припиненням прийому реклами до газети ми припинили й виконувати у друкарні роботу на замовлення, приблизно з тих самих причин. Тепер у складачів з’явився вільний час, який можна було використати на публікацію книжок. Оскільки й тут не було наміру отримати прибутки й оскільки книжки друкувалися тільки з метою просування боротьби, вони добре продавалися. Тож як газета, так і друкарня зробили свій внесок до боротьби, й із поступовим укоріненням сатьяграхи у спільноті відбувалося й очевидне моральне покращення як газети, так і друкарні з точки зору сатьяграхи.

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!