Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці



XV. Безчесна політика

  • 1587 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/03/2013Дата публікації

XV

Безчесна політика

Щойно зійшовши на землю в Кейптауні, а ще більше – поки дісталися до Йоганнесбурга, ми зрозуміли, що переоцінили телеграму, яку отримали на Мадейрі. Містер Рітч, котрий нам її надіслав, не ніс за це відповідальності. Він написав тільки те, що чув про заборону заходу. Як ми вже зазначили, Трансвааль був на той час, тобто у 1906 році, Королівською колонією. Королівські колонії представляють в Англії агенти, одним із обов’язків яких є повідомляти Державного секретаря у справах колоній про всі справи, які стосуються колоніальних інтересів. Трансвваль тоді представляв сер Річард Соломон, відомий південноафриканський юрист. Лорд Елджін заборонив Чорний Акт, порадившись із ним. 1 січня 1907 року Трансваалю мало бути надано відповідальний уряд. Тож лорд Елджін запевнив сера Річарда, що якщо ідентичний захід буде прийнято трансваальським законодавчим органом, утвореним після надання відповідального уряду – то король не відмовить у наданні своєї згоди. Але поки Трансвааль був Королівською колонією, Імперський уряд був би безпосередньо відповідальним за таке класове законодавство, а оскільки расова дискримінація була відходом від основоположних принципів Британської Імперії, то він вимушений був порадити Його Величності заборонити захід, про який ідеться.

Якщо захід, таким чином, було заборонено тільки номінально та якщо трансваальські європейці все одно зможуть зробити по-своєму, то сер Річард Соломон не мав причин заперечувати на таке чудове урегулювання справи. Я охарактеризував це як безчесну політику, але вважаю, що цьому можна цілком справедливо дати ще жорсткішу назву. Імперський уряд прямо відповідальний за законодавство Королівських колоній, і в його конституції немає місця для дискримінації на підставі раси чи кольору. Гаразд. Можна також зрозуміти, що Імперський уряд не міг зненацька заборонити заходи, прийняті законодавчими органами колоній, що мають відповідальний уряд. Але проводити приватні перемовини з колоніальними агентами й заздалегідь обіцяти королівську згоду на законодавство, яке відкрито порушує Конституцію Імперії – що це, якщо не обман і несправедливість стосовно тих, чиї права таким чином буде украдено? По правді кажучи, лорд Елджін своїм запевненням заохотив трансваальських європейців у їхній антиіндійської діяльності. Якщо він хотів це зробити, то треба було прямо так і сказати індійській делегації. Власне, Імперія не може уникнути відповідальності навіть за законодавство колоній, які мають відповідальний уряд. Навіть такі колонії зобов’язані приймати основоположні принципи Британської Конституції. Наприклад, жодна з таких колоній не може відновити інститут узаконеного рабства. Якщо лорд Елджін заборонив Чорний Акт тому, що це поганий нормативний акт – а він міг заборонити його тільки на цій підставі – то його очевидним обов’язком було попередити приватно сера Річарда Соломона, що Трансвааль не міг ввести в дію такий кричуще несправедливий закон навіть після надання колонії відповідального уряду, а якщо той має намір це зробити, то Імперський уряд вимушений переоцінити доцільність підвищення таким чином його статусу. Або йому слід було сказати серу Річарду, що відповідальний уряд може бути надано тільки за умови, що права індійців буде захищено повною мірою. Замість дотримання такої прямої та відкритої процедури, лорд Елджін створив зовнішню видимість дружності до індійців, насправді водночас потай підтримуючи трансваальський уряд і заохочуючи його заново прийняти той самий закон, який він сам ветував. Це не єдиний і не перший випадок такої нещирої політики, яку проводить Британська Імперія. Навіть людина, що безсторонньо вивчає її історію, з легкістю пригадає подібні інциденти.

Тож у Йоганнесбургу єдиною темою обговорення був злий жарт, який зіграли з нами лорд Елджін та Імперський уряд. Наше розчарування у Південній Африці було настільки ж сильним, як і наша радість на Мадейрі. Але безпосереднім наслідком цього обману стало те, що спільнота відчула навіть більший ентузіазм, ніж до того. Всі казали, що ми ніколи не повинні боятись, оскільки наша боротьба не залежить від будь-якої допомоги з боку Імперського уряду. Ми повинні шукати допомогу тільки від себе самих та від Бога, Чиїм іменем ми взяли на себе зобов’язання чинити опір. І навіть безчесна політика стане з часом щирою, якщо тільки ми збережемо вірність собі.

У Трансваалі було запроваджено відповідальний уряд. Першим законом, прийнятим новим парламентом, був бюджет; другим став Акт про реєстрацію азіатів, який був, окрім зміни дати в одній з його статей, необхідної з огляду на хід часу, точнісінькою копією оригінальної Постанови, та який поспіхом провели через усі стадії розгляду на єдиному засіданні 21 березня 1907 року. Тому заборону Постанови було забуто, наче це був сон. Індійці подавали петиції тощо, як зазвичай – але хто їх слухав? Було оголошено, що Акт вступає в силу з 1 липня 1907 року, й індійців закликали подати відповідно до нього заяви про реєстрацію до 31 липня. Затримка у введенні Акту в дію була пов’язана не з бажанням зробити ласку індійцям, а з приписами у цій справі. Повинен минути певний час, щоб Корона оголосила про формальну згоду на цей захід; і підготовка форм, передбачених переліком, та відкриття дозвільних офісів у різних центрах також забирає час. Тож затримка була виключно заради зручності самого трансваальського уряду.

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!