Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці



ХІІІ. Різниця між сатьяграхою та пасивним опором

  • 2178 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/03/2013Дата публікації

XIII

Різниця між сатьяграхою та пасивним опором

З розвитком руху, англійці також почали стежити за ним із зацікавленням. Хоч англійські газети у Трансваалі загалом виступали на підтримку європейців та Чорного Акту, вони з готовністю публікували статті відомих індійців. Вони також публікували петиції індійців до уряду в повному обсязі, чи принаймні викладали їх зміст, іноді присилали своїх репортерів на важливі зустрічі індійців, а коли не робили цього, то надавали місце на шпальтах для коротких звітів, які ми їм надсилали.

Звичайно, ці люб’язності були для спільноти дуже корисні, але невдовзі, з просуванням руху, ним почали цікавитися деякі чільні європейці. Одним із таких був містер Госкен, один із магнатів Йоганнесбурга. Він завжди був вільним від расових упереджень, але його інтерес до індійського питання поглибився після початку сатьяграхи. Європейці Джермістона, який є чимось на кшталт передмістя Йоганнесбурга, висловили бажання вислухати мене. Було проведено зустріч, і представляючи слухачам мене та рух, від імені якого я виступав, містер Госкен зауважив:

- Індійці Трансваалю вдалися до пасивного опору, коли всі інші засоби для виправлення кривди виявилися недієвими. Вони не мають виборчих прав. Їх мало. Вони слабкі й не мають зброї. Тому вони вдалися до пасивного опору, який є зброєю слабких.

Ці зауваження застали мене зненацька, і внаслідок цього промова, яку я збирався зробити, набула цілком іншого забарвлення. Заперечуючи містерові Госкену, я визначив наш пасивний опір як “душевну силу”. На цій зустрічі я побачив, що використання фрази “пасивний опір” схильне викликати жахливі непорозуміння. Я спробую провести розрізнення між пасивним опором і душевною силою, посиливши аргументи, які я висловив перед тими зборами, щоб трохи все роз’яснити.

Я не маю поняття, коли й ким англійською мовою вперше було вжито фразу “пасивний опір”. Але серед англійців, коли невелика меншість не схвалювала якийсь нестерпний нормативний акт, вони замість того, щоб повстати, робили пасивний або м’якший крок – не підкорялися цьому акту та викликали на себе покарання, що випливали з цієї непокори. Коли британський парламент кілька років перед тим прийняв Акт про освіту, нонконформісти під проводом доктора Кліффорда чинили пасивний опір. Великий рух англійських жінок за виборчі права також був відомий як пасивний опір. Саме з огляду на ці два випадки містер Госкен назвав пасивний опір зброєю слабких або тих, хто не має права голосу. Доктор Кліффорд і його друзі мали право голосу, проте оскільки вони були в парламенті в меншості, то не могли запобігти прийняттю Акту про освіту. Іншими словами, вони були кількісно слабкі. Це не значить, що вони були проти використання зброї для досягнення своїх цілей, але вони не мали надії на досягнення успіху за допомогою зброї. Та й у врегульованій належним чином державі спроби час від часу вдаватися до зброї для досягнення прав народу суперечили б власній меті. Крім того, дехто з нонконформістів заперечував би проти того, щоб узяти до рук зброю, навіть якби це була практична пропозиція. Суфражистки не мали виборчих прав. Вони були слабкі як кількісно, так і фізично. Тому їхній випадок забарвив зауваження містера Госкена. Рух суфражисток не цурався застосування фізичної сили. Деякі суфражистки підпалювали будівлі та навіть нападали на чоловіків. Не думаю, що вони хоч раз намагалися когось убити. Але вони намагалися-таки бити людей, коли випадала така нагода, і навіть таким чином допікати їм.

Але в індійському русі груба сила не мала абсолютно жодного місця за жодних обставин, і читач із ходом нашої розповіді побачить, що хоч би як не страждали сатьяграхі, вони ніколи не вдавалися до фізичної сили, хоча бували й випадки, коли вони мали змогу ефективно її застосувати. Крім того, хоч індійці й не мали виборчих прав і були слабкі, ці міркування аж ніяк не вплинули на організацію сатьяграхи. Це не значить, що індійці вдалися б до сатьяграхи, навіть якби вони мали зброю чи право голосу. Можливо, сатьяграха не мала б розмаху, якби вони мали виборчі права. Якби вони мали зброю, то супротивники подумали б двічі, перш ніж налаштовувати їх проти себе. Тому можна зрозуміти, що у людей, які мають зброю, було б менше нагод для здійснення сатьяграхи. Я ж хочу сказати, що можу з певністю стверджувати те, що при плануванні індійського руху ніколи не виникало ані найменшої думки про можливість або неможливість здійснення збройного спротиву. Сатьяграха – це душевна сила в чистому та простому вигляді, а коли та якою мірою є місце для використання зброї, фізичної сили чи грубого насильства – тоді й тією мірою можливості для душевної сили значно менші. На мій погляд, це цілком протилежні сили, і я цілком усвідомлював цю протилежність навіть у часи постання сатьяграхи.

Ми не будемо тут зупинятися, щоб зважити, правильні ці погляди чи неправильні. Нас обходить лише те, щоб відзначити різницю між пасивним опором і сатьяграхою, й ми побачили, що між ними існує велика та фундаментальна різниця. Якщо, не розуміючи цього, ті, хто називає себе чи то людьми, що практикують пасивний опір, чи то сатьяграхі, вважають, що це те саме – це несправедливість щодо обох, що призводить до несприятливих наслідків. Результатом того, що ми використовували фразу “пасивний опір” у Південній Африці, було те, що люди не захоплювалися нами, приписуючи нам сміливість і самопожертву суфражисток, а помилково вважали нас загрозою людям і майну, якою були суфражистки, й навіть такий щирий друг, як містер Госкен, вважав нас слабкими. Сила переконання є такою, що людина зрештою стає тим, ким вона себе вважає. Якщо ми продовжимо вважати себе та дозволимо іншим вважати, що ми слабкі та безпорадні й тому чинимо пасивний опір – наш опір ніколи не зробить нас сильними, і за першої ж нагоди ми відмовимося від пасивного опору як від зброї слабких. З іншого боку, якщо ми – сатьяграхі та здійснюємо сатьяграху, вважаючи себе сильними, то з цього випливають два чіткі наслідки. Плекаючи ідею сили, ми щодня стаємо дедалі сильнішими. Зі зростанням нашої сили, наша сатьяграха такоє стає дедалі ефективнішою, й ми ніколи не шукатимемо нагоди облишити її. Крім того, якщо в пасивному опорі немає місця для любові, то в сатьяграсі, з іншого боку, не тільки немає місця для ненависті, але й ненависть є відвертим порушенням її панівного принципу. Тоді як при пасивному опорі є місце для використання зброї, коли виникне зручна нагода – у сатьяграсі фізична сила заборонена навіть за найсприятливіших обставин. Пасивний опір часто розглядають як підготовку до використання сили – тоді як сатьяграху ніколи не може бути застосовано з цією метою. Пасивний опір можна чинити поруч із використанням зброї. Сатьяграха та насильство, будучи запереченням одне одного, ніколи не можуть іти пліч-о-пліч. Сатьяграху можна застосовувати щодо найближчих і найдорожчих людей – пасивний опір ніколи не можна чинити щодо них, якщо тільки, звісно, вони не припинили бути дорогими та не стали для нас об’єктом ненависті. У пасивному опорі завжди присутня ідея докучання іншій стороні, й існує одночасна готовність зазнати труднощів, яких завдає нам така діяльність – тоді як у сатьяграсі немає ані найвіддаленішої думки про завдання шкоди опоненту. Сатьяграха постулює завоювання супротивника, зазнаючи страждань самому.

В цьому полягають розбіжності між даними двома силами. Але я не хочу стверджувати, що окреслені вище переваги або, якщо хочете, недоліки пасивного опору спостерігаються в кожному русі, який відбувається під цією назвою. Проте можна показати, що ці недоліки було помічено у багатьох випадках пасивного опору. Справді, Ісуса Христа проголошували верховним представником пасивного опору – проте я стверджую, що в цьому випадку пасивний опір повинен означати сатьяграху і тільки сатьяграху. В історії небагато випадків пасивного опору в цьому сенсі. Одним із таких є приклад духоборів у Росії, про яких пише Толстой. Фразу “пасивний опір” не використовували на позначення терплячого страждання тисяч відданих християн від гніту у перші дні християнства. Тому я класифікував би їх як сатьяграхі. А якщо описати їхню поведінку як пасивний опір, то пасивний опір стає синонімом сатьяграхи. Моєю метою в цьому розділі було показати, що сатьяграха суттєво відрізняється від того, що люди зазвичай мають на увазі англійською мовою під фразою “пасивний опір”.

Перелічуючи характеристики пасивного опору, я мусив висловити застереження, щоб уникнути несправедливості стосовно тих, хто до нього вдавався. Також необхідно відзначити, що я не заявляю, наче люди, які називають себе сатьяграхі, мають усі чесноти, які я описав як характерні для сатьяграхи. Я, звісно, знаю, що багато кому з так званих сатьяграхі ці чесноти зовсім не властиві. Багато з них вважають, що сатьяграха – це зброя слабких. Інші казали, що це підготовка до збройного спротиву. Але я повинен іще раз пояснити, що моєю метою було не описати сатьяграхі такими, як вони є, а викласти те, що мається на увазі під сатьяграхою, та характеристики сатьяграхі такими, як вони повинні бути.

Словом, нам треба було винайти новий термін, щоб чітко позначити рух індійців у Трансваалі та щоб його не плутали з так званим пасивним опором загалом. У цьому розділі я намагався показати різні принципи, які тоді вважалися невід’ємною частиною значення цього терміну.

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!