Двоє на Йобрику, не рахуючи двох аЦЦкіх байкерів

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 2443 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 07/04/2010Дата публікації

Це не про Ромашку – цього разу ми вирішили поїхати на захід від Калуша з нашим спільним другом Владом.

Пригоди почалися на Великдень. Іще до того, як повноцінно почалася сама подорож, туди його та й розтуди.


Це Влад з пригодами

З самого ранку по цілому місту лунає «іншалла, аллаху акьбар» із греко-католицької церкви. Воно лунає й досі, вже четвертий день. Ми з Ромашкою це називаємо «намаз»: один в один нагадує ті кілька днів, коли ми були у Стамбулі, й муедзини п’ять разів на день кликали вірних до молитви. Навіть мелодія подібна, і теж слова незрозумілі. Зараз, поки я це дописую, муедзини-дяки співають і надалі.


Це собака Влада - Герда, яка в цей час чекає на нього вдома

Ми з Владом рушили на Львівську область, нарешті виловивши сонячну погоду – якраз, думаємо собі, на Паску пофоткаємо святкових людей.
Але не доїхали.

- Влад, глянь на заднє колесо. Бо щось веде.
- Ага. Спустило. Давай доїдемо до наступного села та накачаємо.
- Нє, не дотягнемо.

Стаємо за Негінцями. Качаємо. Міряємо тиск. Нуль. Качаємо. Качаємо. Нуль-п’ять. Качаємо ще. Чекаємо десять хвилин. Нуль. А ми так сподівались його накачати, та й рушити далі.

Чорт, таки треба розвертатися. Ручним насосом вже понатирали мозолі. І пробуємо зупинити хоч якусь машину – можливо, мають кращий насос. Чорта з два. Ніхто не стає. Як то кажуть, всім пофіг. Теж, до речі, дещо каже про українців.

Словом, ми поверталися окремо десь години три. По Влада приїхав знайомий і докинув його назад до міста. Великдень – відповідно, все закрито. В селі я знову ходжу і шукаю насос. Ні у кого чомусь нема – навіть у гаражах.

Повз мене йдуть кілька підлітків – молодший зовсім ще дитина, років десять. Зате у нього теж в руці літрова пляшка пива. Сміються.


Це вже зовсім інші хлопці - тоді мені було не до фоткання - але показово, що у найменшого теж банка пива у руках.

Я потім розповів, а Влад:
- Пам’ятаєш, ти писав, як у Мексиці діти повторюють долю батьків. От і у нас. Чому в селі спиваються так часто? Бо немає перспектив. А з іншого боку – ось діти вже починають пити. І потім теж не можуть вирватись нікуди. Замкнене коло.


Сумно це все

А потім пішки тягнемо мотоцикл через усе місто на вулканізацію до знайомих Влада. Коли я вже геть зневірився в чуйності співвітчизників, якийсь дядько на Ниві нарешті зупиняється і пропонує інструменти, щоб зняти колесо. Спасибі за відновлення віри в людей. Втім, ми вже майже дійшли.

Зате от Влад мене розчулив. Мене завжди розчулює, коли хтось витрачає купу часу, щоб допомогти. А він усе повторює:
- Все одно це краще, ніж цілий день втикати вдома.
Словом, ми таки повеселилися на славу.

Приїхали – точніше, притягли Йобрика пішки. Знімати колесо я вже умію добре – не вперше. А от розбортувати – вперше. Знайшли ми дірку і давай латати. Самі. Великдень – тож професіонали відпочивають.


Святкові галицькі дядьки

Мастимо клеєм раз – не береться. Другий, третій. Шліфуючи гуму наждаком, Влад іще й заганяє собі чималий шмат гуми в око. Йде вимивати. Пам’ятаєте, як троє в човні чистили картоплю? Десь так само ми латали колесо.

Поставили нарешті сяк-так латку. Забортували колесо назад. Качаємо – здувається ще гірше, ніж було. Знов розбортовуємо… Камеру вже навіть не треба ставити в ванну – нею вже можна користуватися як феном. Поки ми бортували шину, то монтировкою пробили в камері чотири нових дірки.


"Отакенні дірки"

- Знаєш, мені та латка все одно не внушала довєрія, - вже потім каже Влад.

Зате поржали з себе. Тепер потрібна нова камера. Але ж Великдень – і ще кілька днів ніщо ніде не працюватиме. Ми вже їздили до Франківська. Тепер я з переляку хочу купити одразу три нових камери – одну замість пробитої та по запасній на кожне колесо. І заодно дві запасні свічки. Бо ну його в пєнь.


Загін імені поливаного понеділка

Пізніше розповів по телефону мамі, які ми круті байкери.
- Та хто ж на Великдень їздить?!
- Що, бозя нас карає?
- Аякже, - сміється мама.
- Ага. І це бозя нас штовхав під лікті, щоб ми монтировкою пробили дірки в камері, - іронізую я. Наша нездалість тут ні до чого, є на кого все спихнути.

Коли вже почнуться робочі дні? Скільки можна святкувати, га?
У фільмі "Великий Лебовскі" братів Коенів є прекрасна фраза з цього приводу: sham fucking sabbath!


Українці люто, бєшено люблять працювати.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!