Хай багаті заплатять за кризу! Як британські "чаювальники" витрусили податки з олігархів

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 103659 Перегляди
  • 13 Коментарі
  • 21/02/2011Дата публікації

Дванадцять простих громадян – санітар, пожежник, студент, телевізійний репортер та інші – одного вечора зустрілися в лондонському пабі. Вони змусили заплатити багатіїв додаткових 2 млрд. фунтів податків. Магазини Vodafone були заблоковані мирною сидячою акцією. Гурти людей співали пісень та оголошували, що вони – добровільні податкові інспектори.

Автор: Джохан Харі,The Nation

Підготував: Сергій Лук'янчук

Уявімо паралельний всесвіт, у якому Велика Криза 2008 року призвела до появи Партії Чаювальників – тільки зовсім іншого зразка. Розлючені громадяни виходять на мітинги в кожному місті, тиждень за тижнем, – і вимають від уряду змусити супербагатіїв платити податки. Протестувальники припиняють роботу магазинів та офісів компаній, які найбільш агресивно грабували країну. Рух шириться і включає всіх – від підлітків до пенсіонерів. Вони оточують відділення банків, що спричинили кризу, і змушують їх закритися. Їхні гасла – «Ви довели до кризи. Тепер ви за це заплатите».

Коли народ бачить, як їхні співвітчизники захищають себе, протести під гаслом «оподаткуйте багатіїв» проширюються навіть на найбільш консервативні частини країни. Вони стають темою номер один в Твіттері. Навіть праві ЗМІ, відчуваючи приголомшливу зміну настроїв громади, починають вихваляти повстання і викопувати ганебні факти про «податкових ухильників».

Замість фальшивого народництва «Чайної Партії» ( дещо відмінний погляд на рух "чаювальників" представлений тут - ред.), цей рух є справді народним. Він показує, що є альтернатива тому, щоб бідні й середній клас оплатили кризу, спричинену багатіями. Він змінює напрям національної дискусії. Замість того, щоб дозволити уряду скорочувати витрати й підвищувати податки, народ вимагає, щоб він скоротив нескінченно щедру допомогу багатим і змусив їх заплатити значні кошти у вигляді податків, від чого ті раніше ухилялися.

Це може звучати як фантазія – але саме це і сталося

Назва цього паралельного всесвіту – Британія. І всього лиш минулої осені британці ставили ті ж питання, над якими похмуро міркували американські ліберали. Чому всі такі пасивні? Чому ми дозволяємо нас грабувати? Чому люди сидять по домівках і дивляться телевізор, тоді як політики скорочують державні витрати, щоб супербагаті й далі могли жирувати?

І тоді дванадцять простих громадян – санітар, пожежник, студент, телевізійний репортер та інші – одного вечора зустрілися в лондонському пабі і зрозуміли, що вони ставлять невірні питання. «Ми витратили всю енергію, міркуючи, чому нічого не відбувається, - каже Том Філіпс, 23-річний санітар, який був там того вечора, - і тоді раптом хтось сказав – всі інші міркують так само. Тож чого нам самим це не зробити? Чому нам не розпочати? Якщо ми це зробимо, може, інші перестануть запитувати, чому нічого не відбувається, а приєднаються до нас. Ми подумали – якщо ти збудуєш, вони прийдуть.»

Новий уряд Британії, очолюваний консерваторами, запроваджує найбільш радикальні скорочення соціальних витрат з 1920-х років. Оплата за навчання в університетах потроюється. Дитячі лікарні зазнають 20% скорочення бюджету. В самому тільки Лондоні 200 тисяч людей втратять житло і змушені будуть виїхати з міста, бо держава забрала в них житлові субсидії.

Серед цих цифр група друзів помітила приголомшливі факти. Ось один із них. Всі скорочення житлових субсидій, через які люди залишатимуть свої оселі, є частиною скорочення допомоги бідним – на суму 7 мільярдів фунтів. Однак журнал Private Eye повідомив, що тільки одна компанія Vodafone (провідний оператор мобільного зв’язку в Британії) заборгувала 6 мільярдів фунтів податків. Private Eye пише, що Vodafone роками ухилявся від сплати податків, заявляючи, що головна частина його ділової активності проходить через офіс у податковому офшорі Люксембургу. Попередній лейбористський уряд, попри його численні недоліки, наполіг, щоб компанія заплатила податки.

Листівка з гаслом: Багаті мають заплатити 25 мільярдів фунтів податкового боргу

Але коли консерватори прийшли до влади, Дейвід Хартнетт, голова британського еквіваленту податкової адміністрації, приніс вибачення багатіям за те, що закон був до них занадто принциповим. Невдовзі по тому борг Vodafone був радикально скорочений, компанія сплатила трохи більше мільйона фунтів. Через кілька днів Джордж Осборн, міністр фінансів, взяв із собою представників Vodafone в оплачену коштом платників податків подорож до Індії – країни, де з цією компанією теж розбираються за несплату податків.

Vodafone та Хартнетт спростували цю інформацію, заявивши, що це була просто «довготривала суперечка» про розмір податку, яка завершилась призначенням правильної суми. Під тиском уряд дав розпорядження Національній службі аудиту провести розслідування інциденту і уважно розглянути кожну деталь податкової угоди з корпорацією.

«Для нас було очевидно, що якби цю єдину компанію змусили заплатити податки, майже всі ті люди не були б насильно вигнані з домівок», - каже Сем Грін, ще один протестувальник. - Ми побачили, що все це абсурд. Тому вирішили, що треба щось робити».

Рішення полягало в проведенні такого початкового протесту, який активно приверне увагу людей

Активісти назвали себе UK Uncut (назву можна перекласти як «Нестрижена Британія» - прим.) і попрохали через Твіттер кількох журналістів-лівих лібералів (я був одним з них – прим. Автора) оголосити час і місце, де люди б могли зустрічатися для проведення протестів прямої дії проти «стрижки» соціальних витрат, і показати, що цим скороченням є альтернатива.

«Людям запропонували зібратися о 9:30 зранку в середу перед готелем «Ріц» і орієнтуватися на помаранчеву парасольку. Більш ніж 60 людей відгукнулися, і всі вони вирушили до одного з найпопулярніших магазинів Vodafone – на Оксфорд-стріт, найбільшому торгівельному районі міста. Вони сіли перед входом, щоб ніхто не зміг зайти до магазину.

«Що мене найбільше вразило, це те, що коли ми пояснили наші мотиви, звичайні перехожі на Оксфорд-стріт повністю нас підтримали, - каже Алекс Міллер, 31-річний санітар. – Люди зупинялися і говорили, як їм страшно втратити оселі та роботу. І коли вони чули, що нічого цього не сталося б, якби ці великі компанії платили податки, вони були обурені. Кілька людей припинили свої справи і сіли поруч із нами. Я гадаю, саме в цей момент я зрозумів, що справа піде».

Перший протест привернув незначну увагу ЗМІ – але наступного дня, в іншому місті на півночі країни, Лідсі, три інші магазини Vodafone були заблоковані протестами, не пов’язаними з першою акцією.

«Нестрижена Британія» зрозуміла, що акції можуть бути відтворені по всій країні. Тому група створила екаунт у Твіттері та вебсайт, де її члени оголосили загальнонаціональний день протесту в найближчу суботу. Вони запропонували всім, хто хотів би організувати акції, списатися по електронній пошті, щоб місце проведення було вказане на карті сервісу Google map. До справи приєдналися провідні твіттеряни британії, такі як актор Стівен Фрай.

"Нестрижена Британія" блокує магазин Vodafone в Лондоні. В ролі прапора - помаранчева парасолька

Тієї суботи магазини Vodafone були заблоковані мирною сидячою акцією. Гурти людей співали пісень та оголошували, що вони – добровільні податкові інспектори. Прем’єр Девід Кемерон хоче, щоб замість скорочених соціальних витрат виникло «Велике суспільство», де ті самі функції виконують добровльці? Гаразд, «Нестрижена Британія» бере на себе функції податкової агенції в цьому «Великому суспільстві».

Вражає «суміш» людей, які взяли участь у акціях. Серед них були 16-річні підлітки з багатоквартирних будинків, у яких щойно відібрали щотижневу шкільну субсидію в розмірі 30 фунтів стерлінгів. Була 78-річні, яким загрожує закриття центрів для літніх людей, де вони могли зустрічатися та спілкуватися з друзями. 64-річна Мері Джеймс, посміюючись, сказала: «Нас лякають історіями, що цей протест «вкрали анархісти». Його насправді вкрали пенсіонери!».

Учасники акції зупиняли перехожих словами: «Сер, ви платите податки? І я плачУ. А ви знаєте, що Vodafone не платить?»

* * *

«Нестрижена Британія» була організована повністю на базі Твіттера – там проводилися опитування, що робити далі, та голосування.

Була невизначеність щодо потенціальних мішеней: Національна аудиторська установа виявила в 2007 році, що третина найбільших корпорацій країни взагалі не платить податків.

«Нестрижена Британія» вирішила розпочати протест проти одного з найбільш кричущих «ухильників» - сера Філіпа Гріна. Він є номером 9 в списку найбагатших британців, володіє декількома мережами магазинів, такими як Topshop, Miss Selfridge та British Home Stores. Попри те, що він живе й працює в Британії, і там же ведуть діяльність його компанії, він уникає від сплати британських податків, заявляючи, що його прибутки «заробляє» дружина, яка проживає в «податковому раї» Монако. ВВС підрахувала в 2005 році, що він заробив £1.2 мільярди фунтів і не взагалі не сплатив податків – сума ухилення склала 300 мільйонів фунтів.

Замість того, щоб покласти цьому край, уряд Кемерона призначив Гріна офіційним радником, з особливим завданням із «стрижки зайвих витрат». Тому «Нестрижена Британія» провела прямий зв’язок між його ухилянням від податків та скороченням соціальних послуг для простолюду. Наприклад, Кемерон нещодавно оголосив про закриття програми спортивної підтримки для шкіл, яка надавала мільйонам школярів доступ до спортивних закладів. Протестувальники вказали на те, що якби Грін сплатив податки, програму було б збережено, і залишилося б понад 120 мільйонів фунтів «здачі». Тож вони призначили день акції.

"Топшоп не сплатив 285 мільйонів податків. Скорочення на шкільний спорт - 162 мільйони"

В Лондоні кожен учасник протесту проти Гріна мав прийти до найбільшого магазину мережі Topshop – знову на Оксфорд-стріт – та змішатися зі звичайними покупцями. По сигналу свистка вони мали почати скандування, вдягти спортивний одяг на знак того, що було відібрано у школярів, та сісти поблизу кас, заблокувавши торгівлю. Неможливо було відрізнити покупця від протестувальника – всі виглядали однаково. Свисток – і один з найбільших роздрібних торгівельних центрів у Європі було заблоковано.

Подібне відбувалося по всій Британії. Навіть в місті Танбрідж Веллс, яке є синонімом до слова «ультраконсерватизм», був заблокований магазин Vodafone. І знову до акції спонтанно приєднувалися багато людей. Протести стали головною темою вечірніх теленовин, статті про них очолили рейтинг на вебсайтах ВВС та найпопулярнішій газеті країни Daily Mail. Новини на Channel 4 повідомляли: «Важко знайти більш красномовну та поінформовану групу демонстрантів, і вона знайшла підтримку у різних вікових та соціальних групах».

Повстання в Тунісі та Єгипті показали, як соціальні медіа можуть використовуватися для зосередження несфокусованого невдоволення у розмежованому суспільстві, і перетворювати їх у зброю. «Нестрижена Британія» показує, як ця ж тактика застосовується в демократичному суспільстві, де є така ж потреба. Між іншим, безробіття в США знаходиться на тому ж рівні, що в Єгипті до повстання – 9 відсотків.

Ідея «Нестриженої Британії» була проста – хочеш торгувати в нашій країні, то плати наші податки.

Це членські внески на доступ до цивілізованого суспільства.

Більшість протестувальників, з якими я спілкувався, ніколи раніше не брали участі в демонстрації, але були змушені діяти внаслідок зростання безробіття, незахищеності та сутужності на фоні зросту доходів супербагатіїв. Емілі Мей О’Хеган, 25-річний офісний працівник з Ліверпулю (одного з найбільш пригнічених економічно регіонів Британії) заявила, що вона була «абсолютно обурена, дізнавшись, що платить податків більше, ніж Філіп Грін». І додала: «Я бачу, до чого призведуть ці обмеження. Брата звільнили за скороченням штатів, багато моїх друзів безробітні, і я бачу, що все йде на гірше, а ці банкіри отримують все більші бонуси. І я подумала: гаразд, треба щось робити. Тому я написала е-мейл «Нестриженій Британії» і запитала, чи буде акція протесту в Ліверпулі. Вони відповіли: поки що ні, тому ти її організуй. І я за 48 годин це зробила. Прийшла сотня людей, неймовірна суміш людей, з якими я не була знайома і які не знали один одного – і ми заблокували обидва магазини Vodafone. Раптово ми відчули, що вже не є пасивними. Ми за себе боремося».

На кожній акції проводилася чітка лінія від уникнення податків до впливу на життя звичайних людей. Якщо б ті платили, вас би не вигнали з осель. Якщо б ті платили, ваша бабуся не втратила б урядову підтримку. Якщо б ті платили, лікарні для ваших дітей не були б закриті.

Протести почали впливати на політичні дебати. Громадська думка твердо підтримувала переслідування податкових ухильників, 77% під час опитувань заявили, що мають бути жорсткі заходи. Але протестувальники, які драматизували ці настрої та змусили їх постати на порядку денному, не залишили каменя на камені від заяв Кемерона про те, що соціальним скороченням нема альтернативи.

Поллі Тойнбі є однією з найбільш впливових британських колумністок. Вона взяла участь у лондонських протестах і була випроваджена з магазину Topshop охоронцями. Пізніше вона писала, що акції дуже нервово споглядали на Даунінг-стріт (резиденція уряду – прим.) «Це не співпадіння, що уряд похапцем провів «операцію» проти податкових ухильників, зібравши 2 мільярди фунтів, - каже вона, - чи що ліберальні демократи, партнери консерваторів по коаліції, раптом згадали, що це було одне з їхніх чільних передвиборчих зобов’язань. Звісно, ця сума – крапля в морі. Але це був поштовх для політичної системи. Це вкрай важливо».

(Більш детально про плани реформ нового уряду консерваторів можна прочитати тут - ред.)

Однак найбільш вражаюча реакція надійшла від правих. Дункан Баннатайн, один з найвідоміших британських бізнесменів, підтримав протестувальників і заявив: «Нам треба повстати проти ухильників від податків... бо цього не хоче робити уряд». Financial Times визнала, що «протестувальники мають логіку», але потім написала про них несхвально. Дивно, але «Дейлі Мейл», найправіша газета Британії, стала одним з найбільш співчутливих союзників руху. Редактори бачили, що їхні читачі з Середньої Британії були розлючені тим фактом, що вони платять більше податків, ніж супербагатії. Тож вони провели власне розслідування податкових оборудок Філіпа Гріна, разом із прямим та детальним висвітленням акцій протесту.

* * *

Єдиними медіа, які атакували «Нестрижену Британію», стали, як і варто очікувати, ЗМІ з імперії Руперта Мердока

Це не дивно, адже його компанія, News International, належить до найнахабніших ухильників від податків у світі і майже нічого не сплачує до бюджетів США чи Британії. Таблоїд «Сан» звинуватив «Нестрижену Британію» в тому, що це «група з 30 тисяч анархістів, які хочуть зіпсувати життя мільйонам людей під час різдвяного шопінгу», що вони хочуть «закладати смородові бомби, класти сир із пліснявою в одяг, приносити до каси купу товарів і відмовлятися за них платити». Після того, як один із людей, згаданих у статті, звернувся із скаргою на «Сан» до комісії із скарг на пресу, газета зняла статтю із свого сайту.

Але на більше праві не спромоглися. Консерватори почали гру в мовчанку, бо майже ніхто не хотів захищати "втікачів від податків". Пролунали лише кілька окремих голосів – ультраконсервативний блогер Тім Монтгомері, який має сильний вплив на Кемерона, і депутат-лейборист Том Харріс. Вони заявили, що ухилення від податків є законним, і тому нормальним. Протестувальники відповіли – значить, треба міняти такі закони.

Захисники ухиляння від податків також спробували заявити, що «спецоперація» проти них «вижене» корпорації, і тим самим нанесе шкоду нації. Але корпорації і так є «за межами» - вони нічого не платять Британії і вивели з країни все, що могли. Однак вони фізично не можуть перенести свої британські магазини, скажімо, до Бангалору. Це неможливо. А те, що залишилося, треба обкласти податком. І що вони тоді зроблять?

Серед іншого, праві заявляють, що посилення податкового тиску проти багатих було нещодавно перевірене в дії – і виявилося неправильним. Наприкінці терміну лейбористського уряду влада підвищила верхню межу податків до 50% (це значно менше, ніж 90% під час президенства Ейзенхауера в США, коли стався найбільший бум в американській історії). Консерватори пророкували катастрофу: мер Лондона Борис Джонсон заявив, що столиця стане «містом привидів» після того, як банкіри втечуть до Швейцарії. Однак після підвищення податків кількість багатіїв, які звернулися по швейцарські візи, насправді впало на 7%.

Після того, як «прикладні» аргументи розвалилися, кілька правих спробували застосувати моральну аргументацію. Вони заявили, що «Грін заробив всі гроші самостійно», і чому він має віддавати їх вам? Я відповів: давайте візьмемо будь-який магазин Topshop і на 12 місяців позбавимо його всіх соціальних послуг, які фінансуються с податків. Коли його завалить сміттям, ми не будемо прибирати. У випадку крадіжки туди не прибуде поліція. Коли станеться пожежа, пожежники не виїдуть на виклик. Коли постачальники захочуть завезти товар, до магазину не буде дороги. Коли працівник захворіє, його не лікуватимуть в громадьских закладах охорони здоров’я. Тоді хай Філіп Грін повертається і розповідає, що він все це робить сам.

Останній аргумент захисників: неможливо нічого зробити з податковими офшорами, тому треба просто прийняти це як реальність.

Та це неправда. Після нападів 11 вересня світ – під тиском США – провів фактично спільний закон про блокування рахунків, пов’язаних з Аль-Каїдою, і в такий спосіб відрізати їх від доступу до грошей в податкових офшорах.

Коли є політична воля, можна дуже швидко придушити подібну практику. На початку 1960-х Монако відмовилося надати інформацію французькій владі про ухильників від податків. Президент Шарль де Голль оточив країну танками і відрізав її від постачання води, аж поки ті не поступилися. На більш прозаїчному рівні багато країн об’єднали свої законодавства навколо такого собі «загального принципа протидії ухиляляння», за яким будь-які дії, що суперечать духу національних податкових законів, вважаються незаконними. Закрити більшість «дірок» можна за один день.

* * *

ЗМІ наполегливо шукали, «ким є насправді «Нестрижена Британія». Вони гадали, що там мають бути якісь таємничі лідери, які смикають за нитки. Але чим більше я досліджував рух, тим більше розумів, що це не так.

Старі протестні рухи були створені за моделлю бізнесу – з гендиректором та радою директорів. Цей рух, натомість, має форму бджолиного рою, або Твіттера. Центру в ньому немає. Лідера немає. Є лише загальний намір не бути обшахрованим, який поширюється за допомогою Твіттера. Кожне рішення «Нестриженої Британії» визначається волею її учасників. Багато людей, які ніколи не брали участь у протестах, підключаються до руху – від студентів до груп боротьби з бідністю та профспілок. Навіть профспілка податкової служби приєдналася до протестів – звичайні податківці повстали проти своїх босів, які дозволяють багатіям ухилятися від сплати податків.

"Блокування магазину "Топшоп" Бірмінгемі

Розглядайте це як протест «з відкритим кодом», або вікіпротест. Він використовує Твіттер як базове програмне забезпечення, але будь-хто може надати протестам конкретної форми. Західні ліві пишалися своїм використанням соціальних медіа та блогів, але здебільшого не вийшли за межі інтернет-активності. Хто зупинить владу, яка ухвалює чергову податкову пільгу для багатіїв, яку буде оплачено скороченням соціальних витрат? Розлючене дзижчання блогосфери? Ні. Велика група у Фейсбуку? Ні. Те, чого досягли протестувальники, - це спрямування «онлайнової енергії» на вулиці, до загальнонаціональної дискусії. А шум у ЗМІ допомагає залучити людей із-за меж «твіттеросвіту», старших активістів – від профспілок до благодійних організацій.

Британські ліберали та ліві проводили марші та акції протесту роками, і їх зазвичай ігнорували. Тож як «Нестрижена Британія» раптом здобула такий вплив? Алекс Хіггінс, ще один протестувальник, пояснює: «Це тому, що ми зламали рамки того, як люди зазвичай уявляли акції протесту. Раптом протестувальники стали не тим, чого від них чекали, і що влада вважала нестрашним для себе. Якби ми прийшли до Уайт-холлу (місцезнаходження уряду), прослухали кількох промовців та розійшлися по домівках, ніхто б про нас не почув. Але ми зробили неочікуване. Ми зупинили те, що для них має вагу – торгівлю». Очікується, що в лютому буде оголошено про бонуси для банкірів, і буде дивно, якщо «Нестрижена Британія» не відреагує на це подібними заходами прямої дії.

* * *

Чи може ця модель бути перенесена до України США? Згадайте, кілька місяців тому британці ставилися так само песимістично до можливості створення ліволіберального конкурента Чайній Партії, як зараз американці. Авжеж, є відмінності в політичній культурі та структурі податкового законодавства, але є й сильні паралелі. По-перше, на державному рівні відбуваються серйозні скорочення бюджету. По-друге, більшість цих скорочень можна було б не запроваджувати, якби тільки супербагаті особи та корпорації сплатили свої податки. І по-третє, громадська думка виражає тверду підтримку заходам щодо підвищення податків багатіям.

Якою могла б стати мішень «Нестриженої Америки»? «Важливо атакувати бренди, які існують в кожному американському місті», - розповідає Том Парлі, активіст «Нестриженої Британії». – Ключ до нашого успіху полягав у тому, що акції було легко відтворити в різних місцях і прив’язати до локацій, які ви бачите щодня».

Американські громадяни повинні спитати себе: я важко працюю і сплачую податки, тож чому я, а не найбагатші люди та корпорації? Чому я маю взяти на себе всі витрати на державний розвиток? Чому люди, які мають найбільше, платять найменше? Якщо ви цьому раді, то сидіть дома і залишіть протести Чайній Партії. А для решти буде альтернатива.

Занадто довго прогресивні американці сподівалися на обіцянки Обами, з яких мало що вийшло. Як каже письменниця Ребекка Солніт: «Надія – це не лотерейний квиток, який ви стискаєте в руці, сидячи на дивані, і сподіваєтеся, що вам пощастить. Надія – це сокира, якою проламують двері у надзвичайній ситуації». «Нестрижена Британія» показала американцям, що таке справжня надія, і як слід будувати Чайну Партію лівих.

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 13

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Я всегда говорил, что понятие "народ" широкое.
Любой конфликт в обществе - это противостояние одной чатси наррда с другой, просто каждый из них считает народом себя, а противоположную сторону - антинародной кликой.
Для меня люди в 1-ю очередь делятся на тех, кто что-то делает и на тех, кто вымагает у других.
Американское чаепитие - объединение людей, которые делают и им надоели вымагатели.
Автор приводит других людей, которые требуют ДАЙ мне бесплатное и то, и другое, и третье. А не хватает денег - забери у богатых.
Правда, в Украине нет проблем, что богатые платят меньше налогов.
Прямые налоги платят практически только богатые.
А поскольку их не хватает, то бюджет наполняется косвенными налогами (НДС, акциз) который платят тот, кто больше потребляет.
Т.е. для нас и эта часть повествования неакутальна.

Я категорично не згоден з Вами з приводу того, що податки платять лише багаті.
Номінально - так. Проте, фактично, податкову масу створюємо ми - споживачі-малий бізнес і безпосередньо споживачі товарів-робіт-послуг.
І створюємо ми її через систему штучних монополій, щоналежать сильним світу цього.
І забирати в багатих ніхто не пропонує. Так ніде не написано. Питання стоїть про рівність умов для кожного громадянина.

> категорично не згоден з Вами з приводу того, що податки платять лише багаті.

Вы категорически не согласны с собой, а не со мной. Я не писал "податки платять лише багаті"
Я писал "Прямые налоги платят практически только богатые." и далее "А поскольку их не хватает, то бюджет наполняется косвенными налогами (НДС, акциз) который платят тот, кто больше потребляет."
В чем тут противоречие с Вашими словами "податкову масу створюємо ми - споживачі-малий бізнес і безпосередньо споживачі товарів-робіт-послуг"?

В тому, що масу прибутку, з якого платиться відповідний прямий податок, ми їм створюємо, як результат безпідставно і антиринково сформованих цін, як результату штучних монополій.
Приклад: виробництво скла в Україні задовольняє внутрішній ринок заледве на 15 відсотків. В той же час власники заводів по виробництву скла мають вплив на митну політику і на систему влади в цілому (ну, як члени команди:)). Результат: при собівартості скла (в "прівєдєнних" витратах, вибачте, не знаю терміну українською) до 8 грн./10 кг маси чи 1м2 товщиною 4мм маємо ціну 46 грн/м2. Або 5,75 долярів. В той же час європейські споживачі мають на ринку ціну 3-3,5 євро. І витрати там неспівставні. Тобто, ціна на внутрішньому ринку штучно завищена. Хіба за такого забезпечення внутрішнього ринку склом власного виробництва ми маємо захищати виробника??? Звичайно, він тримає ціну співставну з ціною імпортованого скла. Але це ми нагромаджуємо йому шалені гроші, з яких він лише дещицю віддає. Він не заробляє, а відбирає.

Ніколи не вважав себе лівим. Проте, світ дуже швидко змінюється і класичний поділ вже не актуальний. Ну, який я лівий, якщо я за особисту свободу і свободу дій та підприємницької діяльності? За недоторканність приватної власності та простору... За помірний відсоток перерозподілу суспільного продукту...
А справа в тім, що лівими за суттю і діями є наші і їхні олігархи. Вони вже давно стоять над суспільством, перейняли на себе управління державою. Вони - понад конкуренцією. Перерозподіляють на свою користь критичний відсоток суспільних благ. Знаходяться понад законом і ми є беззахисними перед ними. Вони заганяють нас в систему їх координат (бути волами на їх заводах та супермаркетах). Тобто, вони вибудовують новітню лівацьку модель суспільних взаємовідносин, де вони у вузькому колі формують суспільний договір і підміняють собою зверхні інституції.
Так є фактично і стаття це підтверджує.
Я - проти лівих-олігархів.

Ось і подумаєш. Я теж за особисту свободу і свободу дій та підприємницької діяльності, але проти демократії, як в лабках, так і без них. Скоро напишу про полон демократії та слов'янську рабську душу.

В европейских странах и прямые налоги платит средний лласс, а не крупный бизнес, кк у нас. И средний класс платит оборотные налоги, т.к. больше потребляет.
Если бы они возмутились офшорами крупных компаний, м.б. понять. Но ведь из текста следует обратное: " дванадцять простих громадян – санітар, пожежник, студент, телевізійний репортер"
Нет ни владельцев малого (тем более среднего) бизнеса. ни квалифицированных специалистов - инженеров, рабочих, врачей, преподавателей, дизайнеров - никого. Получитали пособий, бюджетных зарплат. Это очень характерный текст, еслиего внимательно прочитать.

Почекайте, але люди кажуть, що хочуть платити податки згідно з законом без виключень. Не більше. Ніхто не говорить за розкуркулювання. Мова лише про загальні правила гри.
Ви ж самі пишете, що вони й є платниками непрямих податків в країні, ці дизайнери та інженери...

Я не очень пойму, что в моих словах Вам не нравится.
Неужели Вы считаете, что я поддерживаю монополизм, тарифные ограничения импорта, вымогательство льгот?
Каким бы я был либералом, если бы не осуждал все это о)))
Но ведь в статье же не про них!
В статье ПОЛУЧАТЕЛИ бюджета требуют от власти увеличить надоги на богтаых, принять меры против офшоров. Не ПЛАТЕЛЬЩИКИ в бюджет, не средний класс, а получатели.
Если говорить про эмоции, то это возмутительно.
С т.зо аналитики это очень показательно.
Понимаете, хорошо развиваются общества, в которых активны созидатели, производители, наполнители бюджета. Такие общества динамичны, моральны, устойчивы.
А вот там, где активны получатели и вымогатели, там все проблемы и с развитием, и сморалью, и с
стабильностью.

Так я саме й протестую, бо вважаю їх платниками податків. І не просто, як споживачів, а як людей, яких грабують через штучні монополії. Я про це кажу. Як я бачу - світ зміився і не вписується в класичну політичну економію. Созідатєлі вже не дуже активні, а хочуть заробити неринковими методами. Я про це кажу. Цей же шлях незаконного впливу на систему найбагатших сам придушує ініціативу нерівними конкурентними умовами. Ві є новітнім гальмом розвитку. В Україні те ж саме відбувається.

все це, звичайно, весело, що пожежні і студенти на себе роль податківців беруть, але хотів про інше - з якого це часу texty стають лівацьким виданням? що це за заголовки? "багаті мусять платити". в попередній статті про паровоз київський чітко проскочила фраза про луга і стада мустангів, котрі по ним бігали, а тепер, мовляв, тут збудують замість гаражів "черговий торговельний центр" і тд і тп.

Цей переклад описує цікаву тенденцію у Британії, яку у нас не помітили, тому ит його поставили.

Щодо а щодо гаражів, то співчуття людям власність яких вирішили захопити чиновникобізнесмени для свого торгівельного центру нічого ні з правою, ні з лівою ідеєю спільного не має.

Ну, заголовок не дуже. Згоден. Далі - то не лівизна, вибачте. Це ми собі самі страшилку видумали. Прочитайте, будь-ласка, мої попередні дописи. Мені дійсно здається, що клавика ліві-праві пішла в історію.