Чому ми будемо голосувати за Порошенка

Оцінка статті на цей момент: +13/-3
Читати Не читати Коментувати
  • 304187 Перегляди
  • 5 Коментарі
  • 04/09/2018Дата публікації

Головне питання президентських виборів – це подальше протистояння України та Росії. Чому не реформи чи корупція? Бо якщо Росія завдасть нам поразки – це перекреслить можливість змін взагалі. Але коли країна чинить організований спротив Росії, шанс на реформи і подолання корупції залишається. В ГУЛАГу немає місця інноваціям та відкритості. Тож зараз на кону наша свобода і наші життя.

Автори: Роман Кульчинський, Анатолій Бондаренко

На сайті про історію Варшави є документальні кінокадри, зроблені за рік до початку Другої світової війни. На них безтурботні люди сидять у кав’ярнях, купаються в річці, п’ють алкоголь і їдять тістечка. Через рік багато хто з них загине. Коли йдеш вулицями Києва чи іншого українського міста і дивишся на мирне життя, на переповнені кав’ярні, на безтурботну і яскраво одягнену молодь – згадуються ці кадри із передвоєнної Варшави.

Мешканці Варшави не знали про майбутні небезпеки. Ми ж знаємо, що після 29 березня 2019 року життя в Україні може змінитися докорінно. Нас можуть почати вбивати не тільки на східному фронті, а й у наших мирних містах. Багатьох із нас.

Тих, хто воював і хто волонтерив, хто долучився до Майдану і потім боровся проти корупції – і тих, хто переозброював українську армію й не забував про себе. Тих, хто ходив на ЛГБТ-паради – і тих, хто їх розганяв. Усі ці люди не вписуються в “русскій мір”, який може прийти в Україну разом із новим президентом, на світанку після ночі підрахунку голосів.

Чимало українців – і політиків, і активістів, і журналістів – все ще живуть у довоєнній реальності. Вони оцінюють наступні вибори через призму власного досвіду і, як ті генерали з цитати Клаузевіца, готуються до старої війни. Хід думок у них приблизно такий: «Ну, виберуть проросійського президента чи відбитого популіста. Подивимося, як він утримається при владі, переживемо його, як пережили і Януковича, а там візьмемо своє».

.

Але нова реальність – інша. До президентських виборів 2024 року більшість може й не дожити. Та й самих виборів уже може й не бути. Цього разу Росія буде агресивнішою, ніж після обрання Януковича. Вона вчиться на своїх помилках, і тому діятиме на випередження.

Є відомий вислів єврейки, яка пережила Голокост: як би дико це не звучало – але якщо хтось каже, що хоче вас убити, він зробить це, щойно зможе.

Що кажуть про українців у Росії?

Жиріновський заявляє, що половину з нас потрібно переселити в Сибір. Він клоун – але відомо, що блазень каже те, чого не може сказати цар. А ось іще яскравіший приклад. З росіянами постійно спілкується відеоблогер Андрій Полтава. Він розповідає про тамтешні настрої: “Но риторика у всех одна: вас, хохлов, надо уничтожать!

Їм це втовкмачували в голови з усіх телеканалів. Тож не думайте, що «Вас, хохлов, надо уничтожать!» – це просто риторична фігура. Це гасло, план і заклик до дії – заклик убивати нас незалежно від політичних уподобань. Згадаймо слова єврейської пані, яка вижила.

Йдемо далі. Надія Савченко, підбурюючи офіцерів до перевороту, говорила, що після заколоту потрібні 400 тисяч смертей. Ось уривок її діалогу з Володимиром Рубаном (якого російська окупаційна адміністрація на Донбасі включила в список на обмін):

“Рубан: А потом репрессии, репрессии – это будущее, на стадионах или в шахтах.

Савченко: А потом репрессатор повинен вводить смертную казнь на уничтожение”.

Хтось вклав їй в голову цю думку. Можна вважати процес над Савченко вигадкою, але це – її слова, і вона їх не заперечувала.

Цілком очевидно, що проросійський президент України – це втрата незалежності. Це дійсно репресії і вбивства активних громадян, чиновників, реформаторів і військових, індульгенцію не заробить ніхто.

Суть війни

Але виникає запитання: кого саме вважати проросійським кандидатом? З Бойком, Мураєвим і Рабіновичем усе зрозуміло. А інші? Наприклад, Тимошенко? Ніби цілком проукраїнська – і хоч часом вона й заграє з Росією, але може, так і потрібно?

На жаль, головне питання нинішніх виборів – це подальше протистояння України і Росії, а не успішність реформ. Чому ми не вважаємо настільки принциповим питанням реформи? Бо якщо Росія завдасть нам поразки – це перекреслить можливість змін взагалі. Але коли країна чинить організований спротив Росії, шанс на реформи і подолання корупції залишається. В ГУЛАГу немає місця інноваціям і прозорості. Тож зараз на кону наша свобода і наші життя.

Щоб відповісти на запитання, хто з наступних президентів найбільше гарантуватиме фізичну безпеку українцям як нації, ми визначили два критерії:

1. Чи розуміє політик суть українсько-російської війни?

2. Політик говорить про мир – чи про готовність воювати?

Спочатку пояснимо, що зараз собою являє українсько-російська війна. Адже її єство часто губиться в безкінечному потоці новин.

Росія не визнає незалежності України, не визнає українців окремим народом. Путін повторює це постійно. Зараз іде війна за наше існування саме як окремого народу. Ні з Путіним, ні з будь-ким іншим, хто стане на його місце, неможливо буде домовитися, поки в Росії вважатимуть, що нас немає – а натомість Київ захопили зрадники російського народу, які хочуть відділитися від Росії.

Тільки після повного краху нинішнього російського устрою, подібного до краху СРСР, Москва, не маючи іншого виходу, почне ставитися до Києва як до столиці іншої держави. І тільки тоді можна буде обговорювати мир. А доти вони й далі вестимуть інформаційну, політичну, економічну, збройну і ще хтозна яку війну проти України.

Тож намагання домовитися про мир зараз, поки крах устрою в РФ не настав, означатиме капітуляцію. І розстріли, вбивства та репресії, які почнуться після неї.

Тепер розглянемо кандидатів.

Юлія Тимошенко

За неї готові голосувати чимало патріотично налаштованих українців. І хоч останнім часом вона не робить багато патріотичних заяв – усе одно вона сприймається, як проукраїнський політик. Можливо, через те, що вийшла із так званого «помаранчевого табору».

Втім, уявлення про її проукраїнськість дещо перебільшені. Ми не будемо зупинятися на перелічуванні її дій і цитат, які свідчать про тісні зв’язки Тимошенко з Росією – це можна робити довго, і робилося вже не раз.

Проте, існує думка, що Тимошенко наскільки владолюбна, що не буде ділитися владою з Росією, навіть якщо остання допоможе їй зайняти посаду Президента України.

Але навіть якщо це так - чи допоможе їй ця владолюбність, якщо Росія матиме твердий намір позбавити її влади, змусивши танцювати під свою дудку? Щоб уміти протистояти, треба усвідомлювати, що відбувається.

Чи розуміє Юлія Володимирівна суть нинішньої війни? Вона звинувачує Порошенка в ініціюванні великої війни з Росією:

«Президент Петро Порошенко має намір запровадити воєнний стан в Україні і не проводити вибори в принципі. Зараз розпочався переговорний процес з тими, хто нібито очолює так звані ДНР і ЛНР з тим, щоб ініціювати початок великої війни... Таким чином, президент через роздмухування війни хоче не проводити вибори в принципі».

Навіть якщо це всього лиш “мочилово” Порошенка, то звідкись же в неї в голові виникла думка, що у ватажків т.зв. “Л/ДНР” та Порошенка є можливість провести переговори і почати велику війну? І в цьому полягає велика помилка – оскільки очолюють т.зв. “Л/ДНР” маріонетки, а реальну владу там має російська окупаційна адміністрація.

Ця заява цілком передбачувано викликала різку критику на адресу Тимошенко. Навіщо було її робити – адже Порошенка можна безкінечно критикувати по інших напрямках?

Відповідь проста: вона так і думає, як сказала. Тобто, Тимошенко переконана, що нинішня війна – це така собі бійка за прибутки, у стилі олігархічних розборок часів Кучми, коли вона сформувалася як політик.

До того ж, Тимошенко до липня 2018 року, тобто до старту виборчої кампанії, дуже рідко висловлювалася щодо посилення обороноздатності чи державних дій щодо укріплення національної ідентичності.

Вона мовчала. І перемовлялася з Лавровим на міжнародних конференціях. Уся її поведінка за чотири роки війни, її постійне нинішнє повторення тези про “мир” свідчить, що вона розраховує на свої лідерські якості, аби домовитися з Кремлем. Вона вірить, що варто їй поговорити з Путіним – і все владнається.

Лідери такого типу схильні перебільшувати власний вплив на інших. Тривала історія стосунків з Путіним переконує її у власних талантах і здатності переконувати. В цьому плані вона має завищену самооцінку – тому ми не можемо довіряти їй країну в такий напружений момент.

Більше того, надмірна самовпевненість на посаді президента може коштувати Тимошенко життя, як і її оточенню. Росія традиційно не церемониться зі своїми діячами, які стали непотрібними. Прикладів багато.

СРСР допоміг президенту Афганістану Хазіфулі Аміну взяти владу, а потім застрелив його. Частину комуністичних лідерів, які працювали з СРСР, аби взяти під контроль власні країни у Центральній Європі після Другої світової, убили або посадили.

Українські приклади: у 1920-х наші націоналкомуністи допомогли російським більшовикам насадити радянську владу в Україні – ніхто з них не вижив. Вони теж думали, що обіграють Москву.

Останній гетьман Війська Запорізького Петро Калнишевський мав хороші стосунки з імператрицею Катериною. В момент знищення Січі він пішов на переговори. Але й попри це його, 85 річного діда, відправили в каземати Соловецького монастиря. Чому? Бо «хохлам верить нельзя». Для нього зробили лише маленьку поблажку. Мабуть, пам’ятаючи про гарні стосунки, Петербург призначив йому краще утримання, ніж іншим в’язням.

Сумніваємося, що Тимошенко розуміє ці ризики.

Спрогнозувати дії Москви в разі обрання “миролюбивого” президента в Україні легко. Їхній сценарій відпрацьований багатьма повзучими окупаціями.

Тимошенко, як і багато інших кандидатів, іде на вибори з гаслом про мир, бо соціологія показує, що війна на Сході турбує людей найбільше. Але ключ до миру лежатиме не у президента Тимошенко, як вона думає, і як зараз спонукає її думати Кремль.

Путіну дуже легко буде сказати: “Юлія Володимирівна, у вас два варіанти:

1. Умовний Медведчук на посаді голови РНБО (як бачимо, йому вже почали “відбілювати імідж”, зокрема, через дружину, яку відправили на шоу “Танці з зірками” на “1+1”. А це – канал олігарха Коломойського, який нещодавно заявив, що підтримуватиме Тимошенко). А на додачу до Медведчука – ФСБ-шник на посаді голови СБУ і дешевий газ через правильну офшорку.

2. Повномасштабний наступ російських військ.

Навіть якщо Тимошенко-президент виявить рішучість і відмовиться йти на сумнівну оборудку з першого варіанту, то що подумає її електорат, який обрав її заради миру? А мережі фейсбучних тролів, проросійських ЗМІ і реальних агентів впливу почнуть валити її з першого дня президентства. В таких умовах вести війну буде складніше ніж зараз. Тому існуватиме сильна спокуса піти на поступки Кремлю і вирулити згодом. Такі наміри, як правило, закінчуються плачевно.

Після Другої світової у країнах Східної Європи проросійські режими не встановлювалися автоматично з приходом Червоної армії. Спочатку відновлювалася демократія, а радянські посіпаки отримували в урядах важливі посади – як правило, силові. Паралельно радянські агенти створювали штурмові загони і вели терор по всій країні. За два роки влада опинялася повністю в їхніх руках. Про це можна прочитати у книзі “Поворот у політиці: Східна Європа від Сталіна до Гавела” Владімера Тісменяну.

Якщо ж Тимошенко-президент погодиться на мир з Росією, то повномасштабний наступ все одно може початися в будь-який момент.

Наш висновок категоричний: вона не розуміє нової реальності і суті війни, воювати не обіцяє – а отже, й не зможе організувати захист країни. Занадто ризиковано віддавати владу у руки цього кандидата.

Анатолій Гриценко

Він може похвалитися певними здобутками на посаді міністра оборони в напрямку руху до НАТО й більш раціональною риторикою щодо україно-російської війни. Хоча і в нього проскакують натяки про те, що достатньо запропонувати Путіну реалістичний план – і можна домовитися про мир. А ця теза хибна в принципі.

Згадуючи про своє перебування на посаді міністра оборони, Анатолій Гриценко говорить, що він почав діяти чесно, вигнав 12 чиновників – і вся система теж перебудувалася й почала працювати чесно. Схоже, він у це вірить.

Ми багато писали про те, скільки зусиль знадобилося волонтерам, які прийшли на посади в Міноборони у 2014 році, аби запровадити чесні тендери і налагодити постачання Армії. Гриценко ж зі своїми заявами про те, як закоренілі корупціонери перетворюються на янголів чесності й ефективності, наслідуючи приклад начальника, – безмежно наївний.

До того ж, він багато скиглить і ображається на політичних опонентів, які викидають проти нього чорний піар. Це свідчить про те, що він емоційно нестабільна особистість.

Мрійництво й емоційність – не найкращі риси для президента воюючої країни, ще й зі злодійкуватою елітою та складним набором необхідних реформ.

Тому він – не наш вибір.

Святослав Вакарчук

Прикольно було б мати молодого і просунутого президента, як Трюдо чи Макрон. Але вони – діячі зі стажем у політиці та в уряді. Вакарчук же має у політиці лише невеличкий і малоефективний стаж. Він був депутатом Верховної Ради – і не подав жодного законопроекту. Та й у парламенті з’являвся рідко.

За словами одного з колег-нардепів, на Вакарчука навіювали неймовірну нудьгу обговорення законопроектів та участь у різноманітних засіданнях і комітетах. Не дочекавшись закінчення терміну, він добровільно склав депутатські повноваження і написав щемливу пісню про крах Помаранчевої революції.

Звісно, можна заперечити, що колишній актор Рональд Рейган теж не мав політичного досвіду, але був успішним президентом США, хоча іноді й засинав на нарадах. Але за ним, як і за будь-яким президентом США, стояв потужний партійний апарат. Він забезпечує президента співробітниками, радниками, контактами із розвідувальним співтовариством та армією, допомагає проводити закони через парламент.

Законодавчі ініціативи та їх проведення – важлива частина роботи президента. У минулому Вакарчук уже довів, що законопроекти – це не його коник. Та й хто буде з ним у команді, хто розроблятиме і здійснюватиме політику – теж загадка.

У кращому випадку, він стане другим Ющенком – безпорадним президентом з благородними намірами і в оточенні політичних пройдисвітів.

Щодо розуміння суті війни, то, попри ступінь кандидата наук з фізики, він не демонструє ознак, що розбирається у тому, як функціонує українська політика – не кажучи вже про війну.

Петро Порошенко

Скажемо відразу: ми хочемо, щоб чинного президента й далі нещадно критикували за все – від поїздки на Мальдіви до поганої якості медичних машин “Богдан”, а розслідувальна журналістика процвітала (що малоймовірно при президенті Тимошенко). Це корисно для влади і тримає її в тонусі.

Якщо серйозно, то за чотири роки президентства риторика і дії Прошенка свідчать, що він і надалі буде керувати організованим протистоянням Росії. А от за інших президентів таке протистояння ризикує стати партизанським рухом, який Росія давно і ефективно вміє приборкувати.

Можливо, Порошенко і хотів би домовитися з Кремлем, але є факти, які свідчать, що він розуміє: будь-які нерівноправні домовленості закінчаться для нього фізичною смертю. Тому він купує за власні гроші снайперські гвинтівки для ЗСУ, фінансує протиповітряну оборону навколо Києва. І взагалі найбільше уваги приділяє переоснащенню і змінам в Армії.

Порошенко на опорному пункті ЗСУ на передовій, в кілометрі від окупованої Горлівки

Порошенка є за що критикувати. Він бізнесмен, а не реформатор. Він не хоче нищити складну, утворену ще в кінці 1980-х систему взаємозв’язків бізнесу і політики. В регіонах це виливається в засилля місцевих князьків, які й після Революції гідності зберегли свій вплив та багатство. У Києві – в достатньо мляву боротьбу з корупцією та монополіями на ринку. СБУ й досі може вломитися в офіс якоїсь компанії. Можна озвучити й інші справедливі претензії – і їх багато.

Проте реформи рухаються. А головне – Україна чинить організований опір Росії на всіх фронтах: військовому, дипломатичному, інформаційному, економічному і так далі. Армія переозброюється й потроху витискає російські гібридні війська з окупованих територій.

СБУ викриває російських агентів, запобігає убивствам і замахам, організованим Росією (хоча, на жаль, і не всім). Російське телебачення і соцмережі обмежені, експорт переорієнтовуєтся на ЄС.

Україна недостатньо швидко реформується і продовжує бути корумпованою. На другому терміні Порошенко не перетвориться на рішучого реформатора. Але він не говорить про мир, і він розуміє суть нинішньої війни.

Він багато разів називав її війною за Незалежність і, як свідчить екс-президент Франції Франсуа Олланд, Порошенко вміє жорстко розмовляти з Путіним під час переговорів. Він готовий воювати, а це означає, що у нас стрілятимуть переважно тільки на фронті, не оргназовуватимуть масових арештів та інших імпровізацій в російському стилі.

Коли ми голосуємо за Порошенка вдруге, це не означає, що ми даємо йому шанс на реформи – користі від нього як реформатора небагато. Ми даємо шанс собі. Ми залишаємо собі надію.

P.S. Одне із завдань журналістики – попереджати суспільство про небезпеки. Занадто великі ризики стоять перед країною, щоб робити вигляд, ніби їх не існує; і мовчати заради того, щоб про тебе не подумали погано. При цьому, ми офіційно заявляємо, що не маємо жодних відносин або домовленостей з командою Порошенка, і не отримували від них фінансової чи будь якої іншої підтримки. Те ж саме справедливе і щодо інших політичних штабів.

Читайте також наше дослідження про те як мережа російських тролів у Фейсбуці розганяє "зраду" серед патріотів

Читайте далі Як відрізняти справжні новини від брехні, маніпуляцій і напівправди. Інструкція

Цікава стаття: Шість міфів про корупцію. Образ "безнадійно корумпованої" України створює Росія. Реальність інша

Більше про російську пропаганду читайте тут

Оцінка статті на цей момент: +13/-3
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 5

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Все так, але за Порошенка вже відбулось чимало реформ, і нема підстав вважати, що він збавить темп на другому терміні.

Крім того, Рейган мав багатий життєвий і політичний досвід (наприклад, губернатора Каліфорнії) коли був обраний Президентом.

Так, Рейган і губернатором був, і перед виборами колонку політичну вів, де обговорював поточні справи та висловлював свої пропозиції. Тобто було зрозуміло, за кого люди голосують, хоч і колишній актор. А з Вакарчуком нічого не зрозуміло

Цей коментар вилучено автором.

Якщо коротко, то будемо голосувати за голуба-Порошенка, бо ніхто з яструбів (Турчинов, наприклад) на вибори не йде, а щодо інших є сумніви у їхній проукраїнськості (коли "Україна понад усе", навіть понад власну вигоду).

Щодо Тимошенко, між іншим, то нещодавно був предметний аналіз на "Детектор медіа": http://ms.detector.media/monitoring/advocacy_and_influence/timoshenko_zaspivala_pisnyu_kremlya_pro_napad_ukraini_na_donbas/