Чому демократи ненавидять один одного більше, ніж ворога

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 73478 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 13/05/2010Дата публікації

Неважко помітити, що найбільше сил колишня помаранчева команда доклала не для боротьби з своїм політичним опонентом – Януковичем, а для взаємопоборювання. Більше того: ближче до виборів ситуація з взаємною недовірою набула критичних розмірів, а рівень недовіри між формальними партнерами по коаліції набув таких критичних розмірів, що повністю дезінформував виборця і привів до зміни влади в країні.

Чому завжди б’ють своїх, з’ясовувала: Соня ПОЛЧОК

Це дуже цікавий феномен - «побиття своїх, щоб чужі боялися» - притаманний суто Україні. Він настільки сильно впливає на українське політичне життя і настільки пронизує всю її історію, що ми просто зобов’язані спробувати розібратися в ньому детально.

Іноді жорстокість та безкомпромісність боротьби із начебто «своїми» вражає своєю нелогічністю.

Наприклад, чому на боротьбу з Табачником витрачається значно менше сил, ніж було покладено, наприклад, за відставку Огризка та Єханурова – акції якоїсь індивідуальної помсти Ющенку, які не мали і не могли мати сенсу ні політичного, ані агітаційного.

Малюнок із сайту www.prokarpaty.lviv.ua

Порівняйте з тим, наскільки спокійно сприймають ті самі агресивні критики Єханурова сьогоднішню бригаду, що отаборилася в Міністерстві оборони. При тому, що нинішній колектив відомства значно більше відповідає поняттю «корупціонерів», ніж мирний Юрій Іванович.

Один тільки начальник департаменту реалізації земель та надлишкового майна міністерства Олександр Черепицький (кажуть, на прізвисько «Чєпчік») з його непростими відносинами з правоохоронними органами чого вартий! Але ми не бачимо ніякої наполегливості в плані відставки Черепицького з боку колишньої парламентської більшості.

Чомусь Андрій Ющенко, застуканий на чужій машині, викликає такий шквал критики, який нізащо не можуть повторити ні призначення сина Герман заступником міністра, ні протягування Януковича-молодшого в народні депутати.

Прийнято вважати, що начебто за «регіональним» табором і так іде шлейф скандальності. Вони, мовляв, і так настільки вже одіозні, що клейма ніде ставити, тобто їм в принципі можна те, що громадська думка нізащо не готова була дозволити Ющенкові.

До всього іншого, «тих» (особливо після того, як автор книги про «донецьку мафію» Пенчук раптом опинився у тюрмі) страшно зачіпати, а Ющенко – він спокійний, він стерпить. І навіть не огризнеться.

Хоча з другого боку, ось таке несприйняття Ющенка мало під собою і серйозне психологічне підґрунтя.

Ми можемо припустити, що «вогонь по штабам» набагато легше вести, якщо ці штаби – «свої».

Певною мірою тут ми бачимо ревність неофіта, який, перейшовши в іншу релігію, стає не тільки фанатиком нової віри, але й запеклим та жорстоким критиком всього свого минулого.

Такий унікум у Верховній Раді є принаймні один: це Тарас Чорновіл, який вже повністю втратив орієнтацію в українській політиці і засуджує нині Януковича з тою ж істеричною наснагою, з якою колись поливав болотом Ющенка.

Щоправда, факт голосування Тараса В’ячеславовича за Азарова-прем’єра може свідчити про те, що все ж таки при конфлікті благополуччя з ідеологією у цього народного депутата вибір робиться на користь благополуччя.

У інших депутатів теж в принципі когнітивного дисонансу між ідеологією та добробутом немає - тож не дивно, що набагато частіше явища агресії щодо попереднього Президента спостерігалися не тільки від народних обранців, але й від значної частини колишніх його симпатиків.

Думаю, можна навіть говорити про ланцюгову реакцію неприйняття Віктора Андрійовича, коли фактично будь-який вчинок Ющенка вже апріорі вважався неправильним і піддавався жорсткій обструкції.

Причому неважко помітити, що як важкі політичні звинувачення Президентові закидалося навіть колекціонування трипільських черепків чи догляд за бджолами.

Справедливості ради можна відзначити, що і з боку Ющенка регулярно лунали звинувачення на адресу Тимошенко (фраза «набралась боргів, як сучка бліх» взагалі стала крилатою), але вони не мали ні того розмаху, ні тої ефективності, який демонстрував протилежний табір.

Тим більше, що й «помаранчевий» виборець активно включився в боротьбу зі своїми вчорашніми кумирами, вилившись у феномен голосування «проти всіх», яке в українському варіанті виборів явно пішло на руку Януковичу.

Тому самому Януковичу, з яким обом ворогуючим помаранчевим союзникам було легше знаходити спільну мову, ніж одне з одним.

Хоч через універсал, хоч через ПРіБЮТ – Віктор Федорович був бажаним союзником обох крил помаранчевого табору і лише іміджеві складові не дозволяли нинішній опозиції прямо визнати цей стан справ.

При цьому подібна любов далеко не була взаємною. Віктор Федорович назавжди затамував образу на людей, що не дали йому обратися ще в 2004-му році.

Більше того, навіть попри їхню повну деморалізацію, яку ми спостерігаємо сьогодні, «регіонали» продовжують відтанцьовувати свої ритуальні танці на могилах так званих «демократичних сил», назначаючи то Арфуша в національне телебачення, то Семиноженка в віце-прем’єри, а також свідомо позиціонуючи себе як послідовно антиукраїнську силу.

Ми, звичайно, і так не дуже вірили в обіцянки «мораторію» на питання, що розколюють суспільство з боку нового президента, але ж настільки нахабної поведінки, позбавленої будь-яких компромісів, певно, не чекав ніхто.

Думаю, що для розуміння причин агресії вчорашніх союзників одне одного, потрібно визнати, що дійсно – Янукович не сприймається ні Тимошенко, ні Ющенком, як конкурент.

Він для них не більше, як такий собі персонаж з іншої планети, незрозуміло, який чином обраний президентом.

Його виборці, їх спонукальні мотиви, просто лежать в зовсім іншій площині ніж та, в якій борються Тимошенко і Ющенко.

І Ющенко, і Тимошенко кілька раз робили кавалерійські наскоки на Донбас, однак - не зустрівши ніякої взаємност - відступили від цього незрозумілого регіону, залишивши його Януковичу.

З іншого боку, махнувши рукою на південно-східні області, «помаранчеві» лідери опинилися в стані жорсткої конкуренції на чітко окресленій території заходу і центру.

Сконцентрованість на порівняно невеликому електоральному п’ятачку і невдачі всіх спроб його розширення призвели до того, що в обох таборах почалося наростання агресивних настроїв, за тими ж механізмами, які свого часу були описані Конрадом Лоренцо.

Він припускав, що агресія завжди виникає лише між близькими культурами, які не можуть поділити між собою кормову ділянку.

Янукович не пасеться на україномовній державницькій частині електорату – і саме через те він досить спокійно сприймався як Тимошенко, так і Ющенком, а часто-густо і їх прихильниками.

Згадаймо: і «юлефани» і «ющефілии» цілком виправдовували колаборацію своїх кумирів з ворожим Януковичем, але принципово не приймали таку співпрацю з боку конкурентного табору.

Було злорадство і з приводу Балоги, який мав «поставити Юлю на місце», але з другого боку було не менше готовності вітати «ширку» з фракцією ПР заради позбавлення Ющенка повноважень.

Перехід колишніх «помаранчевих» в опозицію однозначно не помирить їх, зате розсварити може ще більше. Адже збільшилась кількість ділянок, на яких інтереси опозиціонерів перетинаються.

Це стосується формального лідерства в опозиції, наприклад.

При цьому не тре вважати, що команда Януковича не стикається з подібними ж проблемами. Вона виглядає монолітною тільки умовно: імідж пахана, який може і кулаком заїхати, який експлуатує Віктор Федорович утримує певні гарячі регіональні голови від того, щоб за зразком «помаранчевих» бігти в студію до Шустера і мочити там своїх же союзників.

Сам Янукович хороший кадровик, і намагається в кадрових призначеннях рівномірно враховувати інтереси різних таборів в своїй партії.

Але будь-яке нове призначення, окрім того, що вдовольняє чиїсь інтереси, залишає і з десяток ображених претендентів – і скоро й самим регіоналам стане тісно на тій території, на якій вони звикли пастись.

І тоді конфлікти всередині «блакитного» табору будуть значно серйозніші за фрази про «дешевого клоуна» на адресу Табачника, та й за бійку Шуфрича з Льовочкіним теж.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!