Пірати Карибського моря - перші демократи світу. Після запорожців

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 93294 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 13/08/2009Дата публікації

Пірати настільки приваблюють письменників і режисерів, бо ми знаємо точно, що вони існували — однак не знаємо точно, як саме. Тому факти не стають на шляху завороченого сюжету. Звичайно, є вирізки тогочасних газет — вони яскраві, але явно більше змахують на пропаганду, ніж на факти. “Небезпеку видно у самій їхній усмішці, - писав один такий надійний репортер. - Вони порушують усі закони, і людські, і божі”.

Підготував: Артем ЧАПАЙ

ZaUA.org: Готуючи матеріал про листа українських козаків московському султану президенту, наштовхнулися на цікаву інфу про мирну самоорганізацію піратів Карибського моря. Расова терпимість, права людини, демократичні вибори, незалежна від усіх держав економічна і політична система - одне слово, все те, що за 100 років до того розвинулося у Запорізькій Січі :)

Зображення джентльменів удачі в якомога гіршому світлі було на користь усім. Урядам — адже боротьба проти грабіжників, які немилосердно поводяться з усіма, дозволяла забезпечити симпатії публіки. Та й самим піратам — оскільки їх зображували кровожерними й непередбачуваними, потенційні жертви швидше здавались і намагалися співпрацювати.

Класичний "Веселий Роджер", уведений у популярну культуру піратом Джеком Рекменом, він же "Ситцевий Джек"

Власне кажучи, вони навмисне намагалися підтвердити репутацію безсердечних. Знаменитий Чорна Борода, прообраз капітана Флінта в "Острові скарбів", перед абордажем запалював кілька ґнотів, уплетених в його бороду, щоб створити серед забобонних моряків загальне враження демонічності. Хоча, з іншого боку, від тліючих ґнотів можна було оперативно підпалювати саморобні гранати.

Але в житті піратів було й те, про що у пресі того часу не писали. Моряки знали, що на піратських кораблях загалом живеться краще, що у піратів більш демократичні практики, і що серед команд існує расова рівність. Життя пірата часто виявлялося більш цивілізованим, ніж життя моряка на "законних" кораблях.

Економіст з університету Джорджа Мейсона (американський штат Вірджинія), професор Пітер Лісон розповідає про це у своїй книжці “Невидимий гак: пірати Карибського моря, батьки-засновники США й вільні ринки”. Він розглядає піратів як гравців у сфері економіки — якими, власне, є і решта людей.

Пірати, як і ті, хто їх ловив, керувалися власною вигодою. Зрозумівши це, можна почати розуміти все інше: і сірку в бороді, і голосування, і порівняну рівноправність негрів — і тортури полонених просто “задля розваги”.

Життя на піратському кораблі виявляється не стільки абсурдним карнавалом із шаблями й гарматами — скільки зборами мешканців багатоквартирного будинку в комунальній власності, от тільки будинок цей на морі.

Грабіж у відкритому морі існував зі стародавніх часів — але пірати як образи народної уяви постали лише в 16 році. І були вони тоді агентами держави.

Чорна Борода, він же Едвард Тіч - хоч і без ґнотів у бороді, але пістолями обвішаний не згірш, скажімо, Сагайдачного

Найвідоміші з них — сер Генрі Морган (засновник однойменного банку), а також капітан Дрейк, на честь якого названо протоку між Південною Америкою й Антарктидою. Морган і Дрейк за заслуги були посвячені в рицарі. Вони заради власної вигоди, але з дозволу держави, грабували кораблі ворогів — або точніше, всіх, хто не міг довести, що він друг піратів.

Коли війна між Британською та Іспанською імперіями закінчилась у 1714 році, багато піратів усвідомили для себе, що їм-то припиняти грабунки не хочеться. От тільки тепер це буде без дозволу держави — а отже, і грабувати можна геть усіх без винятку.

Так почалась велика доба піратства. Водночас на морях перебували від 1000 до 2000 піратів. Можливо, нас ця цифра не вражає — але врахуймо, що на той час населення всіх колоній Північної Америки, скажімо, становило близько 150 тисяч.

А тепер поглянемо на гаманці піратів. У мирний час річна плата для моряків на "законних" кораблях становила 25 фунтів — приблизний еквівалент нинішніх 4000 доларів. У той самий час, успішний рейд міг принести команді піратів по 300 або й 1000 фунтів на брата, за три-чотири місяці.

Якщо "законна" зарплатня у "законних" моряків була не дуже гарною — то умови праці були ще гіршими.

Капітани мали абсолютну владу над моряками, й регулярно засуджували їх до покарання різками, позбавлення зарплатні або навіть їжі, чи прив'язували до щогли. Вже вдома моряки могли подати в суд — і часом вони таки вигравали — але це мало тішить, коли у тебе попереду ще півроку на морі, під батогом, та ще й позбавленим своєї пайки рому.

Така система — результат не садизму капітанів, а поганої комерційної структури. Корабель — це величезна інвестиція. А в морі може статись усяке. Шторм. Помилки навігації. Ті ж пірати. Тому з морякам поводилися як із ненадійними одиницями не дуже надійного механізму - як із лінивими кур'єрами в офісі.

Дизайнер Веселого Роджера Джек Рекмен (він же "Ситцевий Джек") став піратським капітаном не просто так. Його командир Чарльз Вейн відмовився атакувати французький військовий корабель - і команда провела перевибори. Вейна за боягузство не вбили: згідно з неписаним законом, його висадили на найближчому острові. Разом із Вейном висадили і матроса - єдиного, який голосував проти того, щоб новим капітаном був Рекмен. Такі б закони нам у Верховну Раду :))

Бо якщо ти кур'єр моряк на ставці — ти будеш нехтувати роботою, коли тільки можеш. А чому б і не вкрасти чогось і не втекти в порту? А чому б не пити допізна? І якщо нападуть пірати — звісно, ти віддаси їм усе без бою, аби лише тебе не зачепили.

Справді-бо, пірати часто віддавали частку морякам — і ті почувалися після такого грабунку нітрохи не гірше, ніж до нього. Тож топ-менеджери капітани, які часто були співвласниками кораблів і товарів, мали всі причини, щоб панувати на кораблі силою.

Ну а пірати — поза законом. І звернутися до влади у випадку суперечки їм не випадає. Тож вони вигадали власні способи, як вести бізнес. За півстоліття до американської конституції пірати вигадували документи, у яких були й права голосування, і суди присяжних, і правила розміщення майна, і навіть методи імпічменту для капітанів.

Звичайно, піратів цікавили не абстрактні “природні права людини”, а власне виживання і забезпечення собі частки здобичі. Але остаточний результат — на диво схожий на систему самоуправління, якою вона мала б бути у просвітлених республіках. А може, й краще, бо тут суспільний договір насправді існував, і він насправді був добровільним (для піратів, а не для їхніх жертв).

Ніхто не народжується піратом (на відміну від громадянина республіки) — і контракт потрібно було щоразу поновлювати.

Дотримання контракту означало, що кожен отримає свою частку — тож кожен стежив за дотриманням. Пірати жили з власними законами — до того ж, часто ретельно виписаними (хай і з жахливими граматичними та іншими помилками). Ці правила приймалися заради спільної безпеки й вигоди.

У капітана Бартоломея Робертса, скажімо, правила були на диво сумирними: відбій о 8 годині. Заборонено пити після відбою. Заборонено грати в азартні ігри. Заборонено шуміти. Більшість сучасних школярів живуть значно більш диким життям, ніж ці пірати в добу свого розквіту.

Втім, життя між рейдами не було настільки здоровим. Та й піратство означало згоду на неприємні умови. Покарання у відкритому морі було суворим. Приховання більш ніж на долар здобичі від своїх братів-піратів могло призвести до того, що винного висаджували на землю в безлюдній місцевості.

Зате у цій Співдружності, на відміну від Британської, капітанів обирали голосуванням. Так само їх могли змістити.

Німецька хеві-метал група Running Wild заробила мільйони, пропагуючи серед спраглих демократії західних слухачів ідеї піратської самоорганізації. Клікнувши вище, можна прослухати композицію "Ситцевий Джек" із альбому "Порт Ройял"

Під час виборів пірати вели промови за і проти кандидатів. У промовах також були застереження стосовно сили народу. “Якщо капітан у будь-який час порушить Угоду — хай згине! Це буде застереженням для наступних капітанів!” (виписка з архіву допитів одного колишнього пірата в англійському суді)

Капітан отримував таке саме житло і раціон, і ненабагато більшу частку здобичі, ніж будь-хто інший. Його влада полягала в абсолютному праві розпоряджатися під час битви. Таким чином, пірати досягали блискавичної координації у важливі моменти боїв — а натомість в мирний час насолоджувалися свободою й голосуванням приймали рішення.

Пітер Лісон аж ніяк не ідеалізує піратів. Так само з економічної точки зору можна виправдати і тортури. З одного боку, основною зброєю піратів були не гармати — а жах, який вони наводили вже своєю появою. А репутацію потрібно було підтримувати.

З іншого боку — на той час не існувало ні супутників, ані локаторів, ані GPS. І знаючи, до кого застосувати тортури, можна було швидше знайти наступний корабель.

Те саме стосуєтся й расової рівності. Економічно вигідніше було співпрацювати з чорношкірими (а вони становили до третини членів екіпажу) як із вільними, ніж вимагати щось від них як від рабів. Про самі погляди білих піратів це нічого не говорить.

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!