Україна не програє. Росія не перемагає. Динаміка інша, і це змінює все, — Енн Епплбом

На полі за межами Києва минулих вихідних непомітно стояв фургон, схований за деревами. Всередині не було пасажирських сидінь — лише довгий стіл, два офісні крісла, два ноутбуки та додаткові екрани. Попри свій непримітний зовнішній вигляд, це була мобільна база безпілотників-перехоплювачів, одна з сотень подібних машин, які зараз роззосереджені по всій Україні. Це також частина чогось набагато більшого: комплексу технологічних досягнень, які назавжди змінили війну з Росією і, можливо, всі війни загалом.

На одному з ноутбуків солдат показав мені зображення з висоти пташиного польоту ділянки української сільської місцевості на відстані понад 160 кілометрів. Його завдання — розпізнавати об'єкти в повітрі: відрізняти птахів і кажанів від бойових російських дронів. Побачивши останні, солдат за сусіднім ноутбуком наводить перехоплювач — невеликий дрон, схожий на мініатюрну ракету, — щоб відстежити й знищити ворожі повітряні цілі до того, як вони уразять об'єкти.

На перший погляд, зображення на екранах виглядають просто, наче відеогра. Але це не примітивна операція. Дрони-перехоплювачі зі штучним інтелектом стали можливими завдяки складній мережі радарних систем, акустичних датчиків та інших засобів, які сотні великих і малих українських технологічних компаній щодня розробляють і вдосконалюють, використовуючи дані безпосередньо від таких військових, яких я зустріла.

Чотири роки тому майже жодної з цих компаній не існувало. Вони виникли з технологічно грамотного громадянського суспільства, члени якого змінили свої професії чи сферу діяльності, щоб допомогти захистити свою країну. Я зустрічала керівників українських оборонних компаній, які прийшли з фінансових послуг, архітектури, політики. Минулих вихідних я познайомилася ще з одним — він повернувся того самого дня з передової. Керівник розповів, що вважає корисним дізнаватися, як солдати використовують його продукцію і як її можна вдосконалити.

З цією постійно вдосконалюваною інформаційною системою пов'язані й інші підрозділи по всій країні — і не лише у фургонах. Торік я побувала в підземній кімнаті в Україні, де десятки людей на серії екранів відстежували сотні кілометрів лінії фронту. Український оборонний аналітик Андрій Загороднюк називає цю систему дронів, моніторів, навігації на основі штучного інтелекту, випробуваних у боях роботів та з'єднаних між собою солдатів "мережевою ситуаційною обізнаністю" — і саме ця система пояснює, чому сприйняття цієї війни раптом змінилося.

Хибність пропагандистського наративу РФ стала явною

Українські військові технології швидко розвивалися з перших років війни. Але лише зараз спостерігачі — у Європі, Сполучених Штатах, Перській затоці та, звісно, ​​в Росії — починають розуміти, що означає ця еволюція. З 2022 року багато публічних дискусій щодо війни, навіть у Європі та США, прийняли наратив російської пропаганди, мовчки припускаючи, що Україна, поступаючись у кількості людей та озброєння, зрештою програє. Допомога Україні була способом запобігти катастрофі, не більше. Коли адміністрація Трампа припинила надання військової та фінансової допомоги Києву у 2025 році, дехто у Вашингтоні очікував (і, можливо, бажав), що кінець настане швидко.

Натомість гроші надала Європа. Українське суспільство створило мережеву ситуаційну обізнаність. І коли президент України Володимир Зеленський наприкінці березня здійснив візит до країн Перської затоки та підписав низку угод про безпеку, у міжнародному наративі щось змінилося. Лідери Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів та Саудівської Аравії розмовляли з Україною не тому, що їм було шкода жертву війни, а тому, що вони хотіли придбати дрони-перехоплювачі, подібні до тих, які я бачила в дії минулого вікенду. Іранці використовують ті самі дронові технології, що й росіяни, і українці краще за будь-кого знають, як із ними боротися.

Лідери країн Перської затоки не поодинокі: раптово багато людей зрозуміли, що російський наратив хибний: українці не програють. Росіяни не перемагають, і, що важливіше, вони не знають, як перемогти. Українські та закордонні аналітики описують цю динаміку на трьох головних театрах війни.

Наземна війна

Якщо за останні два роки головною історією було повільне, виснажливе просування Росії вперед, то цього року картина зовсім інша. З початку весни, на початку свого щорічного наступу, Росія втратила в Україні більше території, ніж здобула. Нині важко збагнути, як російська армія може рухатися вперед, бо лінія фронту — це взагалі не лінія, а широка заборонена зона завширшки близько 32 кілометрів. Усе в цій зоні видно з дронів, тож будь-яка російська вантажівка, танк чи піхотинець, який намагається атакувати нові українські позиції, миттєво виявляється і легко вражається.

Оскільки російські командири все одно продовжують атакувати, українці щомісяця ліквідують та ранять тисячі ворожих солдатів, можливо, до 30 000. Вони кажуть, що їхня мета — прибирати з поля бою більше росіян, ніж можна набрати їм на заміну, і вони, можливо, близькі до успіху.

Далекобійна війна

Хоча росіяни не в змозі зрушити лінію фронту, вони досі можуть використовувати дрони й ракети, щоб вбивати мирних жителів і нищити цивільну інфраструктуру в українських містах — як сталося знову минулого тижня.

Дійсно, апетит російського президента Володимира Путіна до таких атак зростає, оскільки він не має іншого практичного способу завдати шкоди Україні. Він також знає, що українці не мають достатньо засобів протиповітряної оборони, щоб зупиняти балістичні ракети, навіть якщо тепер вони можуть перехоплювати більшість безпілотників. Україна досі значною мірою покладається на засоби ППО зі США, особливо на боєприпаси для батарей Patriot. Було створено європейський фонд для закупівлі цих ракет-перехоплювачів, хоча деякі аналітики побоюються, що їх просто може не вистачити для купівлі. За словами Зеленського, під час перших трьох днів американсько-іранського конфлікту було використано більше ракет Patriot, ніж за всю російсько-українську війну.

Чого Путін не визнає, так це того, що у Росії також закінчуються засоби ППО. Це допомогло українським далекобійним безпілотникам надійніше уражати російську нафтогазову інфраструктуру, викликаючи видовищні вибухи та скоротивши російські нафтопереробні потужності щонайменше на 20 відсотків. Майже всі великі нафтопереробні заводи в центральній Росії зупинили або скоротили виробництво, а деякі зазнали ударів неодноразово.

З такою самою регулярністю нова хвиля українських дронів із дальністю 160 кілометрів б'є по складах боєприпасів, логістичних центрах і ланцюгах постачання глибоко в тилу на окупованих Росією територіях. Ці удари менш видовищні, ніж удари вглиб Росії, але вони вже створили критичний дефіцит палива на Кримському півострові та ускладнюють забезпечення російських військ, які воюють на сході та півдні.

Психологічна війна

Протягом останніх чотирьох років Кремль раз по раз запевняв російське суспільство, що війна триває успішно, що України як справжньої країни не існує, що перемога невідворотна. Але це важко узгодити з панікою, яка охопила Москву минулого місяця, коли щорічний військовий парад був скорочений через побоювання, що його перервуть українські дрони.

Це також не в'яжеться з видовищними стовпами чорного диму, які здіймалися в повітря в середу вранці після того, як українські безпілотники уразили місцевий нафтопереробний завод у день відкриття щорічного Петербурзького економічного форуму Кремля. Кирило Буданов, колишній начальник воєнної розвідки, який зараз є керівником Офісу президента України, сказав мені, що є багато доказів того, що росіяни нарешті стикаються з неправдою державної пропаганди:

«Вони не можуть зрозуміти, чому вони повинні продовжувати воювати і чому по них зараз завдають ударів, адже їм говорили, що вони переможуть, а Україна — це ніщо».

Не всі вважають, що це означає швидке закінчення війни. Одна молода жінка, українська держслужбовиця, розповіла мені минулого вікенду, що вона та її друзі вже відмовилися від думки, що колись знову житимуть у «нормальній» країні, тому що війна триватиме вічно. Вона згадувала про рейс, який вона з друзями здійснила до Барселони перед війною: «Це прекрасне життя ніколи не повернеться».

Наближення до нового статус-кво?

Але є ознаки того, що принаймні дехто в Москві готується до завершення війни. Нещодавно стався витік низки документів з офісу Сергія Кирієнка, колишнього прем'єр-міністра Росії, а нині високопоставленого чиновника в адміністрації Путіна. Вони описують план того, як «продати» кінець війни країні: оголосити перемогу, назвати російську армію «найбільш боєздатною у світі», зобразити незначні територіальні здобутки як величезний успіх, заявити, що Європа зазнала величезного економічного удару, від якого вона не оговтається, і що Україна незабаром розпадеться.

Буданов вважає, що рішення Кремля заблокувати Telegram — месенджер, який найбільш широко використовується в Росії, було превентивним кроком, покликаним підготуватися до такої зміни наративу, «щоб, коли прийде час, у них була лише одна офіційна позиція і нічого більше, крім неї».

Буданов також продовжує вважати, що переговори, розпочаті адміністрацією Трампа, можуть призвести до припинення вогню вздовж нинішньої лінії фронту вже цього року: «А тоді ми почнемо розв'язувати інші питання, які у нас є».

У четвер Зеленський написав листа безпосередньо Путіну, запропонувавши саме це: негайне припинення вогню, що супроводжуватиметься особистими переговорами між двома лідерами. Путін публічно відкинув цю ідею, заявивши, що не бачить «сенсу» в зустрічі.

Росія все ще має інші варіанти. Російський президент, який ніколи не визнавав Україну легітимною країною, а Зеленського — її законним президентом, міг би продовжувати бомбити українські міста, сподіваючись знищити енергетичну мережу та зробити країну непридатною для життя. Він міг би оголосити масову мобілізацію і продовжувати намагатися придушити оборону України, жертвуючи тисячами життів.

Дехто побоюється, що він міг би використати цей момент для розширення конфлікту та нападу на країну НАТО, можливо, щоб перевірити готовність Америки захищати союзників. Латвійський генерал цього тижня заявив, що навіть якщо російські безпілотники не можуть перемогти в Україні, вони мають перевагу над обороною НАТО, яка ще не наздогнала технології, що стрімко розвиваються.

Навіть без переговорів Росія та Україна, можливо, рухаються до нового статус-кво. Прозора зона фронту зараз може становити 32 кілометри, але в міру вдосконалення технологій безпілотників вона незабаром може розширитися до 48 чи навіть 64 кілометрів. У певний момент лінія фронту стане не просто нічиєю землею, а де-факто демілітаризованою зоною, подібною до тієї, що розділяє Північну та Південну Корею, яку регулярно патрулюватимуть та підтримуватимуть безпілотники.

Після цього вона може стати кордоном — тимчасовим кордоном, який не буде визнаний жодною зі сторін, — але все ж кордоном: нічим не відмінним від річки чи гірського хребта, нерухомим і важким для перетину. Це не було б чіткою перемогою для України, але це стало б великою поразкою для Путіна, чия головна мета — знищення всієї України, стирання її з карти — ніколи не буде реалізована.

дрони епплбом російсько-українська війна стратегічна адаптація удари по РФ успіхи зсу

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск