Прокинулися? Нова Стратегія національної безпеки США дивує лише тих, хто ігнорує реальність, — Лукас
Старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас переконаний, що нова Стратегія національної безпеки США не є несподіванкою для тих, хто належно сприймав реальність: Америка завжди ставила свої інтереси на перше місце, а європейці десятиліттями жили в ілюзіях про безумовну підтримку. Texty.org.ua наводять переклад колонки, опублікованої на CEPA.
В уявному, ідеальному світі Сполучені Штати є мудрим, дружнім та вічним наставником своїх європейських союзників. Вони без нарікань несуть тягар військового й дипломатичного лідерства. Вони не надто наполегливо просувають власні інтереси, хай би чого прагнули американські виборці.
На тлі таких цілковито нереалістичних припущень нова Стратегія національної безпеки США й справді справляє шокуюче враження. У ній заявлено інтервенціоністський підхід до внутрішньої політики європейських союзників, щоб зробити їх — з погляду США — сильнішими та кориснішими. Документ прямо підриває підтримку України, заохочує до зближення з Росією та неявно спрямований на послаблення Європейського Союзу. Мова стратегії груба, жорстка, подекуди зневажлива.
Багато адміністрацій США загравали з ідеєю зміцнення зв’язків із Кремлем, незалежно від інтересів Європи
І все ж у цьому немає нічого нового. Деякі елементи були озвучені у промові віцепрезидента Дж. Д. Венса на Мюнхенській безпековій конференції. Більшість іде далеко в минуле. «Америка передусім» не була вигадана Дональдом Трампом, хоча нинішній президент висловлює її з безпрецедентною прямотою. США завжди були старшим партнером у трансатлантичних відносинах, тим, хто задає порядок денний. Усі американські адміністрації мали меркантильні риси, що приводило їх до конфліктів зі схожими амбіціями Європейської комісії: захищений внутрішній ринок і рішуча торгова дипломатія назовні. Багато адміністрацій США загравали з ідеєю зміцнення зв’язків із Кремлем, незалежно від інтересів Європи (згадайте «перезавантаження» Обами або «київську промову» Буша-старшого).
Звісно, США люблять загортати свою геополітичну програму у риторику спільних цінностей. Але ці цінності змінюються: попередні адміністрації активно, навіть скандально, втручалися в європейську політику, щоб запобігти радянській підривній діяльності. Зараз ці м'язи знову напружуються, вже проти «вокізму» (політкоректності — Ред.) та «глобалізму».
Замість того щоб кипіти від обурення через нову Стратегію національної безпеки, європейці мають поставити собі складні запитання. Чому нас це дивує? Що станеться, якщо ми нічого не зробимо? Що ми ще можемо зробити, щоб уникнути такої долі?
Відповідь на перше запитання — ганебна. Європейці протягом десятиліть були наївними, невдячними, скупими та зарозумілими. Вони вважали, що настільки важливі, їхня цивілізація настільки витончена, що союзники й вороги однаково будуть задовольнятися тим, щоб просто ними захоплюватися. Але це не так.
Ми живемо в епоху хижаків
Ми живемо в епоху хижаків, як пояснює блискуча нова книга італо-французького автора Джуліано да Емполі. Чи йдеться про технологічних гігантів, які хочуть змісти вбік набридливі правила щодо приватності, авторського права й захисту дітей; чи про клептократів, які прагнуть перетворювати гроші на владу й навпаки; чи про імперських гегемонів, націлених на експансію — Європейський Союз є великою, в’ялою та спокусливою мішенню.
Відповідь на друге запитання — похмура. Якщо Європа (включно з Британією та іншими країнами поза ЄС) не сидить за столом, вона опиняється в меню. Її розірвуть жадібні й могутні гравці ззовні — доля, схожа на ту, що спіткала імперський Китай XIX століття.
Третє запитання повинно буквально пропалювати діру на столі кожного ухвалювача рішень. Економіка Європи приблизно така сама за розміром — 30 трильйонів доларів — як і економіка США. Європа достатньо багата, щоб не лише захистити себе від ворогів, а й вести жорсткі переговори зі своїми союзниками.
Європейцям варто радикально поліпшити оборону та стримування
Ключовий абзац у Стратегії національної безпеки стверджує, що Європа є «стратегічно та культурно життєво важливою для Сполучених Штатів». Це не маніфест ізоляціонізму, а маніфест залучення. Європейцям належить забезпечити, щоб це залучення відбувалося на їхніх умовах — продемонструвавши, що їхня єдність (і різноманіття) роблять їх ефективнішими союзниками — військово, економічно й дипломатично.
Це означало б, наприклад, радикально поліпшити оборону та стримування, посилити стійкість ланцюгів постачання, підвищити конкурентоспроможність (як пояснював колишній прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі), а також зміцнити соціальну згуртованість.
Занадто складно? Тоді розслабтеся, дозвольте стратегії розгортатися і припиніть нарікати.
