Державна пропаганда показала «зізнання» Протасевича. Чому ці слова слід множити на нуль

Жодне слово, сказане політичними в’язнями своїм катам, не може вважатися правдою, і їх не можна засуджувати за будь-які «зізнання». Все це є наслідком тортур і ознакою того, що людина не повністю зламана та досі бореться за своє життя.

Скріншот з вибитого "зізнання", показаного білоруською пропагандою
Скріншот з вибитого "зізнання", показаного білоруською пропагандою

Про це пише Анастасія Захаревич, білоруська журналістка, лауреатка премії імені Алеся Адамовича за висвітлення питань, пов’язаних із насильством та дискримінацією, для Радіо Свобода:

Один державний телеканал показав нові «зізнання» Романа Протасевича, і оцінки його слів та роздумів одразу ж з’явилися в соціальних мережах, що може означати той факт, що він називав певні імена, ніби «здаючи» людей. Ці оцінки та думки різні, але їх об’єднує одне – їх пишуть люди, які перебувають на волі.

Так, цим людям теж нелегко, і можливо, дехто з них також скоро опиниться за ґратами, але зараз має певний контроль над своїм життям. Вони можуть вибрати, наскільки можна брати участь у політичних процесах, вони можуть спати в повній темряві, читати новини перед сном і, якщо потрібно, виїхати від наявного або ймовірного переслідування за кордон.

Роман Протасевич перебуває в СІЗО після того, як для його затримання влада Білорусі фактично вчинила акт державного тероризму, примусивши до посадки транзитний пасажирський літак. Зараз він перебуває під повним контролем сил безпеки, і те, що він говорить на камеру, є виключно наслідком тортур та погроз. І сам по собі процес «переконання» у зізнаннях також є тортурами. І якщо людину катують, її не можна засудити за будь-які слова чи дії. Його завдання – вижити з найменшими втратами, і непристойно намагатися перекласти відповідальність за нашу безпеку на нього.

За останні місяці ми змогли побачити десятки, якщо не сотні таких зізнань на камеру. Люди обох статей, різного віку та з різним рівнем фізичної підготовки та психологічної стійкості покаялися у своїй політичній діяльності. Пропаганда не нехтувала тим, щоб показувати зізнання побитих і закривавлених людей – для пропагандистів такі «свідчення» вважаються прийнятним. Були «зізнання» анархіста Миколи Дідка, бізнесмена Миколи Автуховича, політолога Олександра Федути та багатьох інших політв’язнів.

Але якщо у людини є хоч трохи співпереживання та розуміння того, що буквально вибиті свідчення не можна сприймати серйозно, тоді не буде бажання детально аналізувати зміст таких демонстративних тортур на камеру. І тим більше судити про моральні якості людини, яку катують у СІЗО.

І дуже важливо зрозуміти: те, що зараз демонструється на державному телебаченні, не можна назвати «інтерв’ю з Романом Протасевичем». Він – не гість знімальної групи, не запрошений експерт і не герой інтерв’ю. Він – заручник, у якого все ще є хоч якесь бажання спробувати врятувати своє життя.

І якщо потрібно проаналізувати зміст його «свідчень», то лише з позиції, що дозволить оцінити тяжкість тортур, через які йому доводиться проходити. І ця перспектива може бути цілком очевидною: що голосніше робляться зізнання, то страшніші катування переживає людина.

Очевидно також, що той самий Протасевич не є наївним юнаком, який вважає, що якщо він співпрацюватиме зі слідством, то отримає певні переваги, як-от скорочення майбутнього терміну. Він просто намагається вижити сам і, можливо, врятувати життя своєї дівчини, яку буквально взяли в заручниці.

Він зі свого боку робить усе, що може. Наше завдання – зробити все, що можемо ми.

білорусь тортури репресії протасевич

Знак гривні
Знак гривні