Хмельницький

Історія міста

У Хмельницькому понад 1000 різних вулиць та провулків, площ та майданів, але 200 років тому все було інакше. В місті їх було всього 9. Завдяки вигідному розташуванню на перетині двох торговельних та поштових шляхів, які вели на Летичів та Кам'янець-Подільський, місто отримало чималу користь від торгівлі та промисловості, яка була реалізована лише у XIX столітті. Впродовж століть Плоскирів, а згодом Проскурів, як його тоді називали, можна було вважати пересічним містечком, яких було сотні по всій Україні, та чому саме він став центром області? Своєму розвитку місто завдячує, звичайно, містянам.

Проскурів віддавна був багатонаціональним містом. На початку XX століття майже половину його населення складали євреї, було тут також чимало українців, поляків та росіян. Православне населення становило третину міської громади.

Сторінки із «Книги ревізії листів», де згадується привілей Владислава ІІ Ягайла від 1431 р. // Archiwum Glowne Akt Dawnych. – Tzw.ML – IV B. – Sygn.17. – s.200 -200 v.

Перші поселення на території міста з'являються в бронзовому віці у II тис. до н.е. Майже через тисячу років тут оселяються люди доби залізного віку і, нарешті, скіфи та черняхівці. Але саме місто було засновано майже тисячу років пізніше.

Карта інтерактивна. Наведіть мишею на виділений текст, щоб підствітити на карті елементи, про які розповідається. Клікайте на обʼєкти на карті, щоб подивитись коротку довідку. Жовтими точками відмічені втрачені будівлі.

Перша відома на сьогодні згадка про поселення, яке стало основою сучасного Хмельницького з'явилась у 1431 році, саме від цієї дати і ведуть нині історію міста. В привілеї польського короля Ягайла шляхтичу Яну Чанстуловському, є згадка про невеличке село Плоскирівці, що знаходиться в місці злиття річки Плоскої та Південного Бугу.

Інформацію про міські укріплення ми маємо із карти Гійома де Боплана. Особливої інформації про них немає, на пізніших картах 1806, 1824 років є лише зображення залишків валів. Відомо лище що вже на початок ХІХ століття від замку майже не лишилось сліду.

Протягом наступних трьохсот із половиною років місто перебувало під владою Польського Королівства, Речі Посполитої, Української держави Богдана Хмельницького, Османської імперії, у 1699 році знову повернулось Короні Польській, а в 1793 році за другим поділом Речі Посполитої Проскурів переходить до Російської імперії.

Два роки потому, у 1795 вперше згадується назва Проскурів, замість Плоскирів, а у 1796 році було затверджено герб міста, за основу якого був взятий родовий герб шляхетської родини Замойських «Еліта».

Місто розвивалось поступово, без величезних економічних чи просторових стрибків аж до початку 19 століття.

В цей час в місті було всього 487 будинків, серед культових споруд — Костел, на острові, на місці колишнього замку. Зараз на цьому місці спортивний стадіон першої школи. Замок поступово зруйнувався і вже на початку 18 століття від нього залишись самі лише руїни.

На найбільш ранньому з відомих на сьогодні планів Проскурова 1798 року видно давню замкову забудову на острові: старостинський двір з адміністративними будівлями: судів, городничого та казначейства. Із середини XVI століття Плоскирів стає центром Плоскирівського староства, до якого в різні періоди аж до початку XIX століття належало від двох до семи довколишніх сіл.

Віддавна в місті була православна дерев'яна церква, яка розташовуваласяся спершу, до кінця XVIІ століття, на самому острові, а згодом - серед Ринкової площі на материковій частині міста. Територія міста впродовж XV-XVI століть охоплювала лише острів, нині це - історична місцевість «Старе місто» в районі сучасних вулиць Шестакова, Староміської, провулків Рибацького та Човнового, та середмістя, яке розташовувалось між вулицями Вайсера, Проскурівського підпілля та Прибузькою, яка на той час була берегом річки. До острова вів міст, який збігається із вулицею Староміською. Віддавна населення Плоскирова складали переважно русини-українці. У другій половині XVI на початку XVII століття почастішали напади кримських татар на Поділля, і Плоскирів неодноразово зазнавав спустошення. Місто грабували, а населення забирали в ясир. Після майже 30-річної колонізації Поділля Туреччиною (1672-1699т р. р.) в Плоскирові практично не зосталося мешканців, і нові власники Замойські на початку XVII заново заселяють містечко переселенцями з Мазовії та Мазурського Поозер`я.

Населення міста у XVII-XX cтоліттях було поліетнічним, на початку XX століття тут проживала шоста за розмірами в повіті єврейська громада. В місцях компактного проживання євреїв виникли єврейські квартали, на північ від сучасного міського ринку. Не дивно, що більшість заможних міщан були євреями. Саме вони у другій половині XIX століття вкладали значні кошти у розбудову міста. За джерелами кінця XIX століття, більшість християн в місті займалися обробітком землі. Із 300 будинків 170 належали євреям, другою за чисельністю громадою були поляки-католики, третьою — українці-православні. Крім того, у цей період населення Проскурова зростає за рахунок чисельної військової залоги.

У 1800 та 1806 роках були складені детальні плани міста. На них чітко відображено два шляхи, які забезпечили розвиток міста — Летичівський та Кам'янець-Подільський. Забудова була хаотичною, вузькі небруковані вулички, такі нині можна побачити у будь-якому селі, та й за розмірами місто на той час було невеликим. На планах добре проглядається центральна площа міста — Ринкова, та міські укріплення — вали.

Середмістя залишалось невеликим, затиснутим земляними валами, натомість розросталось передмістя вздовж двох ключових шляхів, та й вони ледь досягали сучасного парку ім. Шевченка.

У 1822 році місто спіткала пожежа, яка стерла його в попіл, адже переважна більшість будівель були дерев'яними. Вцілили лише кілька кам'яних споруд, та й вони не дожили до нашого часу.

За рік до цього, у 1821 році на місці дерев'яного костелу на острові звели новий кам'яний, і він не постраждав під час пожежі. Проте лиха доля спіткала його більше ніж через сто років — йому судилось стати жертвою сталінської боротьби із релігією.

Відразу після знищення міста пожежею розпочалась його відбудова. У 1824 році був затверджений генеральний план міста, за яким вулиці розташовувались як під прямим кутом, так і під кутом в 45 градусів — сучасний малюнок вулиць Хмельницького середмістя. Оскільки територія вже не була обмежена валами та укріпленнями, його площа значно зросла.

Вулиці Кам'янецька та Олександрівська (Проскурівська), як і до пожежі, залишились містоутворюючими. Вулиця Соборна перетинала місто із півдня на північ, а Ремісницька, Набережна та Купецька— із заходу на схід. Аптекарська, Комерційна, Дворянська та Старобульварна вулиці розходились колами від центра до околиць міста.

Вся територія міста була поділена на 51 квартал, які складались із 403 садибних ділянок. Всередині кварталів було порожнє місце, яке, як ми побачимо далі, використовувалось містянами під городи або часто так і залишалось пусткою.

Центром міста продовжувала слугувати, хоч і перебудована, Соборна площа. У 1837 році був побудований Собор Різдва Пресвятої Богородиці — найстаріша споруда в місті, яка збереглась до нашого часу. Проскурів першої половини 19 століття не можна назвати промисловим центром. У 1845 році в місті працювало лише кілька дрібних підприємств: мідний, миловарний та свічковий заводи, а такожі тютюнова фабрика

Поштовхом до економічного розвитку Проскурова було будівництво у 1870 році залізниці, яка стала «золотою жилою» для міських підприємців.

Приміром, у 1864 році в місті налічувалося 6930 мешканців (понад 4000 із них - євреї) та 900 будинків, з яких всього 102 муровані. Вже через 18 років ця цифра зросте вдвічі, а через 50 років, у 1913 році, в місті буде понад 35 тисяч жителів. Напередодні Першої світової війни Проскурів входив до трійки найбільших населених пунктів Поділля.

Саме з будівництва залізниці й починається найбільш цікавий період розвитку міста.

У 1888 році був складений новий перспективний план, за яким місто розвивалось у східному напрямку, вздовж залізниці. Проскурів другої половини 19 століття охоплював територію від річки Плоскої із заходу до провулка Шевченка на сході. З півночі місто було затиснуте річкою Південний Буг, а на півдні — новозбудованою залізницею.

План 1888 року був радше перспективним, тому не повністю відповідає реальному росту міста. Вулиці Водопровідна та Подільська зараз значно коротші, ніж було заплановано. Назву «Новий план» і зараз зберегла за собою територія, яка розташовується на південний схід від залізниці

В цей час Проскурів являв собою невеличке містечко із дерев'яною забудовою та хатками-мазанками, та вже на початку 20 століття, завдячуючи залізниці та розвитку промисловості, головні вулиці міста були оточені кам'яницями та вимощені бруківкою. В місті почали з'являтись 2-ох та 3-ох поверхові прибуткові будинки, громадські споруди. Бум кам'яного будівництва кінця 19 - початку 20 століття й досі залишив по собі значний слід. В цей час були прокладені нові вулиці: Велика Вокзальна (Шевченка), Мала Вокзальна (Пилипчука), Новобульварна (Франка), Водопровідна. В цей час також забудовували кам'яницями центральну вулицю міста - Олександрівську (Проскурівську). Багато з цих споруд існують донині, створюючи сучасний образ міста, а саму вулицю у 1871 році продовжили до вокзалу та поклали на ній бруківку.

Торгову площу, яка знаходилась на території нинішнього скверу імені Т. Г. Шевченка, перенесли ближче до вокзалу. У 1930-х там збудують житло для військових, а в 1960-х побудують корпуси міської лікарні. Прообразом сучасного Хмельницького ринку виступала Кінна площа — найбільший торгівельний майданчик міста, який розташовувався між залізницею та сучасною вулицею Гагаріна. Цю величезну територію використовували для виставки коней та домашньої худоби.

Міське християнське кладовище перенесли із середмістя, вулиці Володимирської, за залізницю, де воно розташовується до сьогодні. Так само і єврейський цвинтар — з території поблизу перехрестя сучасних вулиць Камянецької та Подільської його перенесли за місто, в район перехрестя сучасних вулиць Водопровідної та Свободи.

В цей же час з'являються перші вулиці на території «Нового плану» та Дубового. Південна межа міста суттєво посунулась на південь, до річки Кудрянки.

Активному економічному розвитку місто багато в чому завдячує ініціативності єврейської громади, яка становила майже половину населення міста і отримувала 90% дозволів на торгову діяльність.

Відповідно за перспективним планом до вже існуючих Кінної та Хлібної мали додатись Базарна площа між вулицями Короленківською та Ранковою, і велика торгова площа, на території на якій через 50 років розміститься «старий» аеродром. Хоча цим планам і не судилося збутися, це свідчить про важливість торгівлі в житті міста.

Під кінець 19 століття в місті працює цукровий завод, чавуноливарний, цегляний заводи, тютюнова фабрика. В цей час також зводяться громадські будівлі: відділення Південно-російського банку, театр, бібліотека, лікарня. Багаті міщани будують чимало прибуткових будинків.

Окрім активної підприємницької діяльності другим чинником в розвитку міста стала військова справа. У другій половині 19 століття в місті розквартирували кілька військових гарнізонів, про що і зараз нагадують вцілілі військові частини, містечка, склади та автобази.

Серед зарезервованих згідно з планом територій на південь від міста лише частина була дійсно забудована. Більшість задуманого не вдалося реалізувати. На початку 20 століття на південь від залізниці переважно розташовувались промислові виробництва та військові містечка, проте саме цей план став основою, за якою місто розбудовувалося і протягом 20го століття. Звісно, планування не в повній мірі відповідає дійсності, проте основні магістралі та шляхи були збережені.

У переддень Першої світової війни в місті мешкало більше 35 тис. населення, половина з цих людей була єврейською громадою. В цей час місто позбавляється провінційних хаток та змінює їх на кількаповерхові кам'яниці.

В 1901 році будується солодовий завод М. Шильмана та корпуси пивоварного заводу Кляве — сучасний Хмельницький пивзавод.

В 1904 році відкривається Олексіївське реальне училище, в приміщенні якого зараз знаходиться Міська рада.

В 1907 році був побудований кінотеатр «Модерн» — перший міський ілюзіон.

В 1911 році в місті з'являється електрика, на центральних вулицях міста встановлюють ліхтарі. Монополістом в електрифікації міста був інженер Рабінович, який відкрив «Торговий дім «Електра» із забезпечення містян електротоварами. Через два роки в місті бути електрифіковані всі адміністративні споруди і навіть 270 приватних абонентів.

В 1903-1914 роках збудували міський банк, поштово-телеграфну контору, Готель «Континенталь», Комерційне єврейське училище, Південно-російський промисловий банк, Театр С. Шильмана.

В часи Першої світової війни Проскурів стає прифронтовим містом. Тут збільшується військова залога, а багато підприємств евакуюються. В 1917 році місто вперше в своїй історії зазнає бомбардування. Проте біди на цьому не закінчуються. Після лютневої революції в Петрограді (тодішня проміжна назва Санкт-Петербургу) в місті групуються ліворадикальні сили та створюється загін червоної гвардії, призначається повітовий комісар, місто починають руйнувати з середини через підвищення активності пробільшовицьких сил, назріває соціальний конфлікт.

Вперше більшовики захопили владу в місті на початку грудня 1917 року. А більш як за рік, у 1919-му, в місті трапився перший великий єврейський погром. Впродовж 1919-1920 років Проскурів неодноразово опинявся в центрі бойових дій в ході другої українсько-більшовицької та польсько-більшовицької воєн. Кількі разів у березні та листопаді 1919 року та квітні-червні 1920 в місті перебував уряд УНР, а вже в листопаді 1920 року місто на 70 років потрапить під радянську окупацію. В цей час будуть конфісковані всі підприємства та навіть житлові будинки.

Після Ризького мирного договору кордон між на той час вже Радянською Україною та Польщею встановлюється по річці Збруч. Через протистояння, в якому знаходилась радянська держава по відношенню до навколишнього світу, у прикордонному місті гарнізон постійно зростав, це стало фундаментом подальшого розвитку міста аж до 1960-х років.

В період між Першою та Другою світовими війнами в місті відбувається типова забудова в стилі сталінського класицизму, або так званого ампіру.

У 1920-х роках Проскурів розвивається як типове українське місто. Нова економічна політика (НЕП) дала можливість частково відродити підприємництво, та не надовго. Політика коренізації так само дала надію на відродження української культури, проте й вона була недовгою. Свої умови в місті в цей час диктують військові.

В 1920-30-х роках побудований житловий квартал за стадіоном «Поділля», в районі сучасної вулиці Пилипчука, так звані «ДОСИ» — «дома офицерского состава» . Багато будинків в місті будуються для офіцерів та їхніх сімей: на 20 тисяч місцевого населення радянська військова залога становила більше 3-ох тисяч чоловік, переважно росіян.

Умовна свобода 1920-х років завершується жахливими трагедіями — Голодомором, репресіями, Другою світовою війною. Проскурів, як і вся Україна, важко переживав Голодомор: в Кам'янець-Подільський області за 1932-33 роки офіційно зафіксовано 35 тисяч випадків смерті від голоду. В середині 1930-х років із початком боротьби Радянського Союзу з релігією був знищений костел Святої Анни. На диво, Собору Різдва Пресвятої Богородиці пощастило вціліти, як і єврейським синагогам.

Друга половина 1930-х років відзначилась масовими репресіями по всій Україні, торкнулись вони й Проскурова. За сфальсифікованою справою «Польської організації військової» в місті прокотилася хвиля репресій польського населення, якого за переписом 1930-го року було понад 2,5 тисячі. Було розстріляно та засуджено сотні поляків.

В особняку Маранца по вулиці Проскурівській, 46 у 1935 році розмістилось окружне управління НКВС, у прилягаючих до цього будинку підвалах були замордовані тисячі українців, євреїв, поляків. Докази страшних злочинів були відкриті археологами у 1966 році під час будівництва Центрального універмагу — поховання тисяч людей, факти про вбивство яких радянська влада приховала. Рештки убитих було вивезено на цвинтар та захоронено в безіменній могилі. Правда відкрилася лише в 1990-х роках.

Проте особняк Маранца не єдина будівля, яку використовували в якості катівні. Далі по вулиці Проскурівській, в будівлі під номером 63 розмістилася внутрішня в'язниця НКВС. Офіційно ж тюрма розташовувалася на вулиці Кам'янецькій, у кількох кварталах звідси. Так радянська влада перетворила перлину міста, вулицю Проскурівську, на катівню. Всього за роки сталінських репресій було розстріляно понад 12 тисяч жителів міста та навколишніх сіл.

Незважаючи на всі жертви, які пережило місто у 1930-х роках, в 1939 році населення Проскурова складає 37 тисяч осіб. В березні 1941 року було прийнято рішення про перенесення обласного центру із Кам'янця-Подільського в Проскурів, проте Друга світова війна досягла України, не давши здійснити ці наміри.

Німецькі військові окупували місто 8 липня 1941 року. Створений Проскурівський гебітскомісаріат за історичним парадоксом розмістили у будинку Червоної армії на вулиці Проскурівській, 57.

А в передмісті Ракове був створений концентраційний табір особливого режиму для військовополонених «Шталаг 355», в якому за чотири роки німці вбили понад 65 тисяч осіб. З єврейських кварталів міста було створено гетто. За роки Другої світової війни загарбники розстріляли понад 16 тисяч мешканців міста.

За 30 років встановлення окупації радянською владою та Другої світової війни місто пережило багато трагедій. Але починаючи з 1945 року Проскурів став перетворюватися на типовий обласний центр. За часи війни місто зазнало значних руйнувань і була знищена частина історичної забудови середмістя. Стан міста можна спостерігати на аерофотознімку 1944 року.

Після завершення війни, у 1946 році до міста приєднали передмістя — Гречани та Заріччя.

Ядро міста, Соборну площу, забудували, а її перлина Собор Різдва Пресвятої Богородиці опинилася в центрі житлового кварталу. Центральною стала трикутна площа на перетині Кам'янецької та Проскурівської вулиць.

У середині 1950-х років річка Плоска була зведена у колектор, а її долину із заливних луків осушили. Це призвело до зникнення острову, який був центром середньовічного Проскурова. Натомість на місці долини у 1955 році був закладений центральний парк, відомий нині як Парк імені Чекмана. В 1952 році також зводиться нова дамба, і водосховище набуває свого сучасного вигляду.

В 1954 році місто Проскурів отримує відому нам всім назву Хмельницький, і Кам'янець-Подільська область перейменовується відповідно на Хмельницьку.

У післявоєнні роки в місті з'являється архітектура у стилі сталінського ампіру, а пізніше — періоду Хрущова. Нам доступні два плани міста цього періоду: менш деталізований план 1951 року, на якому в загальних кордонах показані межі кварталів міста, та більш детальний 1960 року.

В цей час добудовуються приватні житлові будинки в районі вулиць Сіцінського та Івана Франка, з'являються перші багатоповерхові житлові будинки в районі сучасних вулиць Болбочана та Козацької.

Також починають забудовуватись багатоповерховою забудовою Гречани.

В стилі сталінського ампіру у 1956 році будується будинок Рад — теперішня обласна державна адміністрація. Квартали навколо також забудували житловими будинками.

У 60-х роках будівельний бум в місті продовжується, проте переважно житловою забудовою. Місто починає набирати свого сучасного вигляду.

В цей період багатоквартирними будинками починають забудовувати територію між проспектом Миру та вулицею Зарічанською — район «Виставка» та Зарічанський мікрорайон.

В місті відкривають заводи «Катіон» та «Новатор», починають забудовувати Південно-Західний мікрорайон, в якому оселяли працівників заводів. Активні будівельні роботи продовжують і в центрі: в цей час забудовують майже всю вулицю Кам'янецьку, починаючи від перетину із вулицею Інститутською і до центру міста.

У 70-их роках бум будівництва захоплює околиці міста. В Гречанах на перехресті вулиці Курчатова та Західно-Окружної зводять житловий мікрорайон. Також багатоквартирними будинками повністю забудовують район «Виставка» та Дубове.

Південно-західний район у трикутнику вулиць Тернопільської, Кам'янецької та Львівського шосе отримує свій сучасний вигляд.

У січні 1963-го до міста приєднують як мікрорайон село Лезневе, у 1981-му - Книжківці.

В центрі міста будують два хмельницькі хмарочоси — шістнадцятиповерхівки, які остаточно «пригнічують» Собор Різдва Пресвятої Богородиці.

Типовою забудовою, яка не вписується в навколишню архітектуру, починають знищувати автентичність міста. В цей час активно руйнують історичну одноповерхову садибну забудову міста.

У 80-х роках забудова була спрямована на заповнення прогалин. Так, місто вже зупинилось у своїх межах та почало рости вгору.

В цей час забудували одну з головних магістралей міста — вулицю Прибузьку. До цього часу русло Південного Бугу пролягає значно південніше від сучасного.

Забудовується вулиця Курчатова від Західно-окружної вулиці до Парку імені Михайла Чекмана. Тут також збудували амбулаторію сімейної медицини. Багатоповерховими будинками забудували і Заріччя. Район «Виставка» набуває сучасного вигляду.

З кінця 1980-х розбудовується багатоповерховий мікрорайон Озерна.

Українську державність Хмельницький зустрів як типове радянське місто — на заміну автентичної одноповерхової садибної забудови звели так звані сталінки, хрущовки та чешки.

Хмельницький за останні 200 років пережив чимало трагедій та злетів. Із єврейсько-польського міста він перетворився на місто типово українське. Завдячуючи вдалому розташуванню та тому, що у другій половині XIX століття небайдужі мешканці сприяли будівництву залізниці, ми бачимо місто у його сучасних обрисах: хоча й частково спотворених типовою радянською забудовою, проте з вкрапленнями автентичних будівель і як завжди неспішно романтичне.

Автори: Денис Губашов, Євгенія Дроздова.

За допомогу у підготовці візуалізації дякуємо ХМКП "ХМЕЛЬНИЦЬКІНФОЦЕНТР" та сектору охорони культурної спадщини і туризму Хмельницької міської ради, Музею історії міста Хмельницького та особисто Сергію Єсюніну — провідному науковому співробітнику Хмельницького обласного краєзнавчого музею.

Створено Текстами

texty.org.ua