Я

Яка ціна поразки? Битва за село під Ізюмом очима російських солдатів

Небагато фрагментів російсько-української війни ілюструють ціну поразки яскравіше, ніж п’ятимісячна битва за село Довгеньке поблизу Ізюма. Ідеться про епізод, який, імовірно, обійшовся в сотні життів, але не став для Росії успішним. Дослідник воєнної історії ChrisO, спираючись на відкриті джерела, реконструює бої за Довгеньке й використовує, зокрема, свідчення російських військових, які брали учать у битві. ТЕКСТИ публікують переклад треду з незначними стилістичними скороченнями.

Довгеньке – невеличке село за 20 км на південь від Ізюма Харківської області. Перед війною тут проживало близько 850 осіб, майже всі говорили українською. Село не має особливого стратегічного значення, окрім того, що розташоване неподалік головної дороги. Після захоплення Ізюма в березні 2022 року російські війська приблизно 11 квітня почали наступати на Довгеньке. Далі були п’ять місяців боїв, які знищили все село та спричинили багато втрат з обох сторін, зокрема серед російського 752-го гвардійського мотострілецького полку. Початкові етапи бою задокументував російський контрактник Віктор Шайга. Він приїхав на територію України на початку квітня. Невдовзі після прибуття його відправили битися за Довгеньке, яке утримували українці.

80% солдатів відмовилися атакувати

Село вже мало репутацію арени кровопролитних боїв. Шайга та його однополчани мали змогу відмовитися від штурму, запланованого на ранок 19 квітня. "Наш полковий замполіт [політрук] ... сказав, що ми йдемо в дупу сатани, тому хто хоче, може відмовитися прямо тут ... оскільки потім він нікого не візьме назад, якщо хтось вирішить повернутися", – написав пізніше Шайга.

FegT1QXX0AA9vzU.png

Їхня перша спроба атакувати зазнала невдачі під час обстрілу української артилерії. "Я вже попрощався з життям – думав, що все, що наступна бомба мені або ноги відірве, або миттєво вб’є. Це було дуже страшно", – написав Шайга.

Наступного дня "багато командирів рот двох батальйонів 752-го полку сказали своїм бійцям, що їх відправляють на вірну смерть, оскільки українці добре підготовлені. Тож вони сказали – вирішуйте самі, чи хочете ви йти, чи ні". 80% батальйону відмовилися йти. В атаку пішли з тими, хто зголосився, але це була катастрофа. Упродовж 6 год вони йшли 7 км до Довгенького під постійним артилерійським обстрілом, який багатьох убив і поранив.

Командир батальйону, здавалося, не турбувався про вбитих і поранених – він наказав і далі атакувати попри втрати. Це виявилося неможливим. Недосвідчені офіцери вирішили відступити за порадою 40-річного ветерана бойових дій. Вони відступили до сусіднього села, яке контролювали росіяни, і дісталися до нього лише пізно ввечері.

"Один з волонтерів, Андрій з Курська, який приїхав зі мною, сказав, що багато хто просто розбігся під час відступу. Він кричав, щоб допомогли витягнути поранених, але ніхто не допомагав". "Він сказав, що хотів схопити автомат і почати стріляти їм у спину… За цих обставин командир гранатометного взводу капітан Ніколаєв, якого тягнули 4 год, помер від утрати крові".

Інші частини наступали на Довгеньке, але без більшого успіху. Під час однієї атаки "вісім танків і піхота зайшли в Довгеньке, але вирішили рухатися далі, а не займати позиції, тож танкісти пішли вперед і майже всі були підбиті, а потім і піхоту витіснили".

FegTw7GWIAAgwq1.jpeg

Спецпризначенці (спецназ) і ВДВ також намагалися взяти Довгеньке, але їх відбили. Прибув підрозділ підготовлених резервістів, який місяць штурмував село. "Загалом їх в Україну прибуло 340 осіб. Після місяця обстрілів залишилося 57 воїнів".

Більшість утрат спричинила українська артилерія. Новоспечених вояків, які прибували на територію України, одразу кинули в атаку на Довгеньке. До травня всіх офіцерів або вбили, або поранили, або вони відмовлялися атакувати.

Краще розстріляйте тут

Повторні невдачі спустошили моральний дух росіян. Шайга розповідає, що "майже всі" з його підрозділу відмовилися від наказу наступати на Довгеньке, а також і спецназ, і ВДВ, і найманці Вагнера. Вони сприймали ці накази як самогубство. "Політрук" 752-го полку намагався "мотивувати" військових, стріляючи їм під ноги з автомата. Натомість вони кричали у відповідь: "Нехай стріляють! Краще тут померти, хоч тіло повністю передадуть родичам, щоб нас як слід поховали".

Дехто з тих, хто погодився лишатись у строю, й далі наступали. "Офіцерів уже не було, тому з добровольців вибирали найзагартованіших (тих, хто воював у Чечні та Сирії), призначали старшими, давали рації й відправляли штурмувати Довгеньке".

Після одного невдалого штурму запеклий опір українців скував росіян і змусив їх відступити. За даними російського джерела, "танк ще навіть не почав працювати по позиціях ЗСУ, а БМП відзначився лише тим, що обстрілював своїх".

Офіцерів уже не було, тому брали найзагартованіших із солдат, давали їм рації і відправляли на штурм

План атаки швидко провалився. Пораненого командира частини залишили в селі з гранатою, щоб він міг підірватися. Трьох росіян убили, а всі, хто вижили, були пораненими. Ті, хто вижив, утікали назад до Ізюма на вантажівках або розбредалися лісами.

У боях за Довгеньке Шайга більше не брав участі. Він повернувся в Росію й залишив армію, коли завершився контракт.

Безглузді атаки заради звітів

Росіяни й далі кидали більше військ у бій, імовірно, втративши ще сотні людей. Інший російський військовий, Денис Вотінов, який служив у 488-му мотострілецькому полку, каже, що на початку травня його разом із 70 іншими російськими солдатами відправили на Довгеньке. Вони одну вулицю, "протримали" дві доби, а потім відійшли. Результатом стала кривава баня.

"Того самого дня загинула майже вся рота, загинув командир роти, нас залишилося троє. [Командири] сказали, що повернуться за нами, але в результаті вночі почався обстріл. Наші обстріляли це село. Вони знали, що там залишилися [наші] поранені, а потім ЗСУ вивезли нас і врятували поранених – тих, хто не міг рухатися".

Такі, очевидно, безглузді операції, можливо, мали на меті підкріпити заяви місцевих російських командирів про те, що село було захоплено, що є ще одним прикладом інституціоналізованої брехні, про яку згадували раніше. Один російський солдат сказав матері: "Розумієте, що смішно? Тут же були бої: якщо ми не візьмемо Довгеньке, то зараз на командирі дивізії три кримінальні справи висять, його [посадять] у тюрму. І все! А річ у тім, що три тижні тому було повідомлено, що ми взяли Довгеньке. А ми досі за нього воюємо".

Наприкінці травня росіяни таки незначно заволоділи зруйнованим селом. Бої навколо Довгенького тривали, оскільки росіяни намагалися просуватися далі на південь, де окопалися українці. Хоча вони були погано озброєними, їх змінювали кожні три дні й вони були набагато краще мотивовані, ніж виснажені росіяни.

Російська армія й далі безуспішно атакувала та зазнавала величезних утрат серед 752-го полку й інших російських частин. У липні російський військовий розповів про їхні втрати. "Було [в моїй роті] 107 осіб, залишилося 10. З них четверо пішли, нас залишилося шестеро. З 1-го взводу залишився лише я. У 1-му взводі нас було 22 людей – я єдиний, хто залишився".

"Тут був наступ два дні тому, 752 [полк] наступав на укропів і 25 людей загинуло. 25. 25 довбаних хлопців загинуло. Просто 25 загинуло, всі «200». Це просто бійня. Повна дупа. У те, що вам говорять по телевізору, не вірте, не вірте".

Після стількох невдалих штурмів місцевість навколо Довгенького стала схожою на суцільне кладовище. Шайга почув від військових, які брали участь у подальших атаках, що коли вони підійшли до села, то "зовсім близько від нього лежали тіла наших загиблих солдатів".

У роті було 107 людей, залишилося 10, з них четверо відмовилися воювати, нас залишилося шестеро

"Деякі вже тоді почали розкладатися й розбухати. Хтось також казав, що бачив тіла наших загиблих, складені в кущах, деякі було прив'язано до дерев ... Вони казали, що наші поранені три дні були в одному з окопів. І ніхто не міг їх забрати".

Марні жертви

Бої в Довгенькому й навколо нього тривали впродовж серпня. Село, здається, стало спірною нічийною землею. На відео з дронів видно, як українська артилерія обстрілює російські піші патрулі та техніку в Довгенькому – ймовірно, наприкінці серпня.

Кінець настав раптово на початку вересня. Ліс на схід від села зайняла 36-а мотострілецька бригада, але кажуть, що цей підрозділ відправили на південь до Херсона – ймовірно, у серпні. Довгеньке в кращому разі залишалося легко захищеним. Раптовий наступ України на Харківщині застав росіян зненацька. Вони готували оборону на південь від Ізюма, але не були готовими до наступу з півночі. Український штурм Ізюма залишив оголеним тил Довгенького. Після короткого штурму, під час якого, здається, знищили щонайменше одну українську машину, українські сили відбили Довгеньке за один день і так поставили крапку в п’ятимісячній боротьбі за село.

ізюм Довгеньке харківська область тактика зсу контрнаступ

Знак гривні
Знак гривні