Для чого потрібен закон про пільговий вступ абітурієнтів з окупованих територій і що з ним не так
Ухвалення президентського законопроєкту №3734 про пільговий вступ мешканців окупованих територій до українських вишів спричинило в суспільстві суперечки, що нерідко межують зі сварками. Одні радіють, що нарешті діти з Донбасу й Криму зможуть здобувати вишу освіту в українських університетах. Інші обурюються, що Україна коштом платників податків «навчатиме сепарів», а звичайним українським дітям, які роками вчилися і готувалися до ЗНО, не вистачить місць в омріяних вишах. Де тут правда, і в чому суть ухвалених змін?
Абітурієнти з Донбасу і Криму могли без ЗНО вступати в десятки вишів. Тепер зможуть у всі
Спрощена система вступу до вишів мешканців окупованих територій не є чимось новим. Вона запроваджена ще в 2016 році. Закон «Про вищу освіту» передбачав, що Міністерство освіти й науки визначає так звані «уповноважені заклади вищої освіти», в яких «встановлює квоти для зарахування осіб, місцем проживання яких є тимчасово окупована територія, для здобуття вищої освіти на конкурсних засадах за державним замовленням». Станом на червень 2020 року таких закладів було 84, їх список постійно доповнювався МОНом.
Саме в ці заклади мешканці Криму та Донбасу могли вступати без ЗНО, в межах встановлених квот. Звичайно, могли вони вступати і в інші українські виші, але на загальних засадах, складаючи ЗНО. Ухваливши законопроєкт №3734, Верховна Рада вилучила з Закону «Про вищу освіту» поняття уповноважених вишів і дозволила мешканцям окупованих територій вступати на пільгових умовах у будь-які, навіть найпрестижніші університети.
Не лише без ЗНО, але і без вступних випробовувань
Якщо досі абітурієнти з окупованих територій вступали до українських вишів, хоча й на пільгових умовах, але все ж «на конкурсній основі за результатами вступних випробовувань», то тепер вступні випробовування і конкурсна основа вступу стали лише однією з можливих опцій. До будь-якого вишу зможуть вступити будь-які мешканці Криму, окупованих районів Донбасу чи населених пунктів на лінії зіткнення, «які отримали документ про повну загальну середню освіту». (Від редакції: у двох різних частинах прийнятого законопроєкту про це йдеться по різному: в одній відсутні згадки про вступні випробування та конкурсні умови вступу, в іншій – вони присутні).
Максимально спростивши вступ з окупованих територій, ініціатори законопроєкту сподіваються витягнути на підконтрольну територію якомога більше молоді з окупації, щоб через систему вищої освіти інтегрувати її в українське суспільство. Адже минулого року з окупованих районів Донбасу в українські виші вступило лише близько 1600 абітурієнтів, а з Криму – взагалі лише 265 людей.
Ці цифри мають бути істотно більшими, якщо Україна не хоче назавжди втратити молоде покоління мешканців окупованих територій.
Безкоштовні підготовчі курси зі стипендією
Важливою новацією закону є право мешканців окупованих територій та населених пунктів на лінії зіткнення на підготовчі курси при українських вишах. Для цього достатньо бажання вступника – курси тривалістю до року будуть безкоштовними і з виплатою стипендії.
В законі написано про проходження цих курсів «з наступним вступом до закладів вищої освіти як внутрішньо переміщених осіб у порядку, визначеному Умовами прийому на навчання для здобуття вищої освіти». Чи будуть усіх або більшість із тих, хто пройшов такі курси, зараховувати до цього ж вишу автоматично, чи вони складатимуть ЗНО, чи вступні іспити – з закону зрозуміти неможливо.
Не лише діти
Попри те, що ініціатори законопроєкту постійно говорять про «дітей» з окупованих територій, в законі нічого не сказано про вік абітурієнтів. Щоправда, і в чинній редакції закону так само нема вікових обмежень. Однак значне розширення пільг (аж до стипендії за підготовчі курси) може значно збільшити число людей зрілого віку з окупованих територій, охочих без ЗНО чи вступних іспитів повчитися за рахунок українського бюджету.
Хоча навряд чи це будуть ті, хто стріляв в українців, як можна почути у запальних дискусіях після ухвалення закону. Адже зміни до освітнього законодавства не скасовують ні Кримінального Кодексу, ні посиленої уваги українських спецслужб до вступників з окупованих територій.
Від редакції: непряме обмеження є у поки що дійсному наказі МОН від 2016 року, де вказується, що заявником для вступу в український ВНЗ має бути особа, яка завершила здобуття базової або повної загальної середньої освіти в навчальному закладі на тимчасово окупованій території після 20 лютого 2014 року.
Чи визнаватимуться окупаційні документи про освіту?
Якщо підходити буквально, то ні. Для вступу потрібен документ про повну загальну середню освіту, вимоги до якого визначені статтею 18 закону «Про повну загальну середню освіту».
За українським законодавством, макулатура від так званих ДНР чи ЛНР або російської влади в Криму такими документами не є. Як і раніше, абітурієнти матимуть отримати атестат в одній зі шкіл на підконтрольній території.
Однак, як зауважила колишня міністерка освіти й науки Лілія Гриневич, незрозуміло, за яким критерієм тепер українські школи мають видавати такі документи.
Адже в умовах карантину Державна підсумкова атестація скасована. Як школа на підконтрольній території може оцінити знання дитини з окупованої території? А від ЗНО й, імовірно, навіть вступних іспитів, абітурієнти з окупованих територій теж звільняються. Тобто, з невизнаних Україною шкіл вони без жодної оцінки знань потрапляють до визнаних Україною вишів як особи, що мають повну загальну середню освіту. На практиці це означає визнання окупаційної шкільної освіти де факто.
Закон з багатьма невідомими
Якими тепер буде розмір квот для мешканців окупованих територій?
Чи будуть ці квоти створюватися в межах наявних бюджетних місць і якщо так, то скільком звичайним абітурієнтам, які сумлінно вчилися і складали ЗНО, вони перекриють шлях до навчання на бюджеті?
Хто вирішуватиме, у яких випадках зарахування абітурієнтів з окупованих територій відбувається автоматично, а в яких – проводяться іспити, і які саме іспити?
Чи зможуть після підготовчих курсів абітурієнти з окупованих територій вступати у різні виші чи лише в ті, те вони проходили курси? З іспитами чи без? З ЗНО чи без? В межах загальної квоти чи ще окремих квот?
Якщо якісь мешканці окупованих територій навчатимуться заочно, приїжджаючи лише для проставлення оцінок у заліковках, чи не буде це імітацією навчання за бюджетний кошт просто задля отримання повноцінного диплому? При цьому, такі студенти житимуть на окупованих територіях, і їх інтеграції в українське суспільство не відбудеться.
Відповіді на ці та багато інших запитань має дати профільне міністерство. Адже саме воно має встановлювати квоти і докладно описати в Умовах вступу, що саме мали на увазі законодавці.
Нечіткість законодавчих норм створює величезні можливості для зловживань через підзаконні акти МОНу. Тим більше, що депутати чомусь ухвалили дуже дивну норму: нормативно-правові акти, видані для реалізації закону «Про вищу освіту», відтепер не вважатимуться регуляторними актами. Тобто, не підлягатимуть реєстрації в Міністерстві юстиції, але де факто будуть регулювати права і обов’язки студентів, абітурієнтів і працівників закладів вищої освіти.
І всі ці документи та правила затверджуватиме МОН на чолі з одіозним в.о. міністра Сергієм Шкарлетом.
Порушення процедур
Звичайно, багато проблемних моментів у законопроєкті можна було б зняти під час процедури другого читання. Однак правляча партія грубо порушила регламент, винісши проєкт на позачергове засідання 3 липня і на цьому ж засіданні ухваливши його в цілому.
«Слуги народу» на рівному місці влаштували справжню істерику, вимагаючи ухвалювати закон не лише одразу в цілому, але й без обговорення. Депутатів, які наважувалися апелювати до регламенту й здорового глузду, спікер, перший віце-спікер і депутати від правлячої партії у відверто хамській манері звинувачували в бажанні «побазікати» замість того, щоб мовчки дружно тиснути на зелені кнопки. У підсумку, незважаючи на протести фракції ЄС і всупереч регламенту, закон таки ухвалили в цілому, зі штовханиною, скандуванням і улюлюканням.
Заяви, що розтоптати демократичну процедуру потрібно було для економії часу – непереконливі. По-перше, Зеленському ніхто не заважав внести цей проєкт раніше. По-друге, «слуги народу» витратили цілий пленарний тиждень на розгляд законопроєкту про гральний бізнес, і лише в п’ятницю раптом згадали про дітей Донбасу і Криму. По-третє, скоротивши час на друге читання, депутати спокійно могли ухвалити закон у цілому на черговому засіданні 13 липня, або навіть скликати раніше позачергове засідання. Різниця в часі – лічені дні, зате закон мав би всі шанси бути значно якіснішим і чіткішим.
Справедливість для всіх
Хоча прагнення інтегрувати молодь з окупованих територій до українських вишів є правильним, багато хто сприйняв цей закон як надмірне порушення принципу справедливості. Починаючи від абітурієнтів, які сумлінно вчилися в школі й готувалися до ЗНО, та їхніх батьків, закінчуючи родинами загиблих і ветеранськими організаціями. Останні обурюються, що навіть діти загиблих українських воїнів не мають подібного рівня пільг при вступі до вишів.
ЗНО для всіх багато років сприймалося як живе втілення рівності і справедливості, запорука змагання знань, а не грошей, зв’язків чи пільг. І тому на тлі попередніх розмов у владних колах про нівелювання ЗНО багато хто розцінив новий закон як виразний крок у цьому напрямку.
Вирішуючи одну важливу проблему, влада, таким чином, породжує іншу.
Мабуть, найкращим виходом із ситуації було б одразу після набуття чинності ухваленим законом написати ще один законопроєкт, який зніме принаймні найгостріші проблемні питання. Наприклад, встановить хоча б якісь рамки для квот, дозволить вступати без складання ЗНО діям загиблих українських військовослужбовців та встановить верхню планку віку абітурієнтів з окупованих територій, що претендують на пільговий вступ. Тільки важливо, щоб цей уточнювальний закон ухвалювався відкрито, в нормальному діалозі з суспільством і в повній відповідності з регламентом.
