Іди і вбивай. Глава 5. Час прийшов

Пізня осінь, відчувається подих зими. Чіп крокував крізь сіру імлу туману, що заповнив Київ і розмив обриси бетонних будинків. Закінчилися цигарки, і Чіп повинен іти. Одиниця часу дорівнює випаленій сигареті. Ось ти підкурив, затягнувся, а тепер давиш недопалок в попільничці – це пересунулася стрілка. Тобі знову хочеться курити – ти вкотре дістаєш тютюнову паличку, і стрілка долає чергову відмітку на циферблаті.

Насправді у цих годинниках немає стрілок, вони прямокутні, і на них написано «Бонд», «Мальборо», «Голуас» або «Ватра» і обов'язково – попередження про рак легенів, викидень, імпотенцію і передчасну смерть. У них двадцять секунд. Хвилин, годин або років – неважливо. Головне, коли накручення пружини на межі, ти ні про що не можеш думати, окрім часу, ти сам себе з'їдаєш зсередини. Потрібно добути його іще хоч трохи, щоб запустити ці кляті нікотинові шестерні, зосередитися на червоній крапці вогника і ні про що не думати. Узагалі ні про що.

Попередні і наступні глави дивіться тут. Про проект.

Втративши роботу, він покотився донизу, і лише тонка хитка межа відділяла його від безликого смердючого світу людей, що опинилися у злиднях.

Крізь сивий туман проступали залізні кіоски, що тиснулися один до одного, немов намагалися зігрітись. В одному з них підліток у строкатій куртці, злодійкувато озираючись, купував сигарети поштучно, щоб наблизити убивче доросле життя.

Іванов перебіг дорогу, на нього клаксоном накричала машина. Вступив в калюжу, намочив ноги, і подумав про те, що було б непогано пристрелити водія тієї галасливої автівки. Чіп вкотре жалкував, що у нього немає пістолета. Уперше він шкодував про це, коли якось раз по-справжньому захотів застрелитися.

Біля кіоску Чіп поліз до кишені й знайшов лиш один зім'ятий папірець – десять гривень. Він зупинив свій вибір на «Ватрі» з фільтром – щось пристойніше для нього було розкішшю. Він простягнув купюру в крихітне віконце, йому дали червоно-жовту пачку і решту. Чіп на місці розірвав целофанову плівку, роздер фольгу і витягнув сигарету. Підсліпувато блиснула запальничка, дим розчинився в сірому від вологи повітрі. Чіп закашлявся, знову затягнувся і попрямував додому.

«Колись це мене уб'є», – сказав він собі.

Попереду ціла пачка «Ватри», а потім – ніч, і сон призупинить цей нудний плин часу.

Життя триває, і це вже непогано. І якщо врахувати, що «Ватра» не найгівняніші сигарети, то життя майже вдалася. Для повного щастя не вистачає лише валізи, повної грошей, і... Головне, щоб були гроші. Здоров'я поки що є, бракує тільки їх, цих клятих грошей.

Чіп рушив додому.

Він вже змирився з тим, що не може знайти роботу. Він уже забув це слово, йому було байдуже – за бортом човна теж можна пливти. Сьогодні є пачка сигарет, а завтра – побачимо. Яка різниця? Тепер ні для кого не треба бути Суперменом, можна побути самим собою – слабким, утомленим, бідним і зневіреним. Біс із ним, переживемо! Але якби зараз на дорозі, на цьому запльованому тротуарі, знайти валізу, набиту зеленими хрусткими баксами! Оксана полишила його тому, що він невдаха, у якого скінчилися гроші, вважав Іванов. Так, вона, напевне, кохала його, але навіщо витрачати кохання даремно? За бортом теж можна плисти, але у човні якось комфортніше.

Він так думав, намагаючись на неї не злоститись. Спочатку, коли вона пішла, Іванов хотів знайти її і вбити. Або накласти на себе руки. Або те й інше разом.

«Всі вони суки і курви, котрі злітаються на шурхіт грошей». – Зла думка промайнула і швидко зникла. Злоститись безглуздо і навіть небезпечно. Звичайно, легше звинувачувати когось іншого, усіх тих курв і сучок, але причина ж не в них. Просто у тебе чорна смуга, що трохи затягнулася, але, звісно, рано чи пізно вона має урватися.

«Вона була занадто гарною для мене, – вкотре подумав Чіп і посміхнувся. – Яка банальна фраза! Ні, усе ж вона – сука».

Він прочинив двері під’їзду.

Згадувати Оксану боляче. Йому було неприємно думати про жінок взагалі. Вони здавалися тепер недоступними, далекими і чужими. Він давно не був із жінкою. Онанізм не допомагав, хіба що підтримував у тонусі м'язи правої руки.

Піднімаючись у ліфті на свій поверх, він пригадав її, як уперше побачив і запросив до себе, її трусики, розвішані у ванній і... Що там було про фетишизм?

Ліфт стомлено гудів і постукував залізом.

«Ти що, хочеш зробити це прямо тут, у ліфті?» – колись давно запитала вона. Так, він хотів її прямо в ліфті, але бісів ліфт зупинився і вигнав їх геть.

Іванов вийшов на своєму поверсі. Відчув, що в черевику, яким він вступив у калюжу, циркулює вода. У пошуках ключів Чіп поліз до кишені. Ключів не було. Ні у джинсах, ні у куртці – у жодній кишені ключів не знайшов. Їх не було взагалі.

Звідкись прорвався протяг, двері квартири рипнули і прочинилися. Чіп з полегшенням видихнув.

«Добре, що я не замкнув на ключ! – зрадів він спочатку. – Але як я міг замкнути, якщо забув ключі вдома?».

Він увійшов, зачинив двері, взяв ключі з полички біля вішалки і замкнувся на всі замки. Зняв черевики, роздягнувся, попрямував на кухню. Там кипів чайник, із сичанням бив парою у заяложену стіну.

Іванов вимкнув газ. Взяв чашку, на дні якої розбухла бура заварка, налив окропу. «Чай і цигарка – що може бути краще, коли у тебе скінчилися гроші на пиво?» – подумав Чіп, смакуючи наперед. Та у цю ж мить ним опанувала тривога.

– Я не ставив чайник на вогонь! – схаменувся Іванов.

Передчуваючи недобре, Чіп на негнучких ногах увійшов до кімнати і закляк на порозі.

– Привіт! – сказав йому бродяга Джон. – Нічого, що я не роззувся?

Далі буде

Попередні і наступні глави дивіться тут.

Про проект.

Блог: Onlinetriller література роман зміст книжка Андрій Лаврик Іди і вбивай

Знак гривні
Знак гривні